Справа № 153/4/25
Провадження № 22-ц/801/723/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гаврилюк Т. В.
Доповідач:Сопрун В. В.
16 квітня 2025 рокуСправа № 153/4/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді Сопруна В.В.,
суддів Ковальчука О.В., Матківської М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №153/4/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року, яке ухвалила суддя Гаврилюк Т.В. в Ямпільському районному суді Вінницької області, повний текст складено 28 січня 2025 року,
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, мотивуючи позовні вимоги тим, що у спільному шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вони не проживають спільно, за час спільного проживання відповідач також особливо не піклувався про дитину. Після останньої сварки, відповідач повідомив позивача аби вона забиралася геть та про їхню дитину він піклуватися не буде, не буде надавати йому матеріальні, соціальні та духовні блага, тощо. Позивач вимушена звернутися до суду із питанням про стягнення аліментів, так як їхньому сину виповнилося 8 років. На даний час, через значну інфляцію та підняття цін на весь асортимент продуктів, а також підняття цін на засоби лікування, дитина потребує щоденного піклування, харчування, лікування (в разі хвороби) та додаткових коштів на щоденні витрати, адже він відвідує шкільний заклад освіти. Батько дитини фактично самоусувався від виховання дитини.
Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн щомісячно починаючи з дати подачі позовної заяви і до моменту досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі по 5000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Піпко А.М. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, судом першої інстанції не було забезпечено принцип змагальності, рівності учасників справи перед законом і судом, так як суд першої інстанції попри те, що ОСОБА_2 у наданий строк подав відзив на позовну заяву з доказами, що спростовують доводи позову ОСОБА_1 та взагалі не надав їм оцінку і не врахував їх при ухваленні оскаржуваного рішення суду.
Просив скасувати рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково та стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до Закону, починаючи з 02 січня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не забезпечив всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, а саме фактично проігнорував відзив на позовну заяву, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідач вважає, що виходячи з рівного обов'язку обох батьків утримувати спільну дитини для її матеріального забезпечення достатня сума 5000 грн, тобто по 2500 грн з кожного з батьків, що відповідатиме вимогам Закону та є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Посилається на те, що відповідач має низку не виконаних зобов'язань, отримує незначний дохід за місцем роботи, внаслідок ДТП отримав травми та має проблеми зі здоров'ям, потребує лікування.
Крім того, вважає, що суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в повному обсязі в розмірі 1211,20 грн. Зазначивши, що позов задоволено на 50 %, тому з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що складає 605,60 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 лютого 2025 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає.
Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом встановлено, що 28 вересня 2014 року сторони зареєстрували шлюб у Виконкомі Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, актовий запис №16.
Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03 червня 2016 року вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився місті Ямпіль Ямпільського району Вінницької області.
Згідно з копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 виданого 15 серпня 2005 року, відповідач ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Ямпіль Вінницької області та зареєстрований по АДРЕСА_1 .
Пред'явлення позивачем позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо виконання кожним із них обов'язку утримувати дитину.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що платник аліментів є здоровим та працездатним, він не має на утриманні інших дітей та не працездатних осіб, тому враховуючи вимоги сімейного законодавства, суд вважав, що достатнім розміром аліментів на утримання малолітнього сина буде розмір у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача аліментів на утримання сина в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи з 02 січня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.
Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду, враховуючи вимоги ст. 182 СК України. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам, визначивши розмір аліментів на утримання спільної дитини сторін, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідач не надає добровільної матеріальної допомоги на утримання та виховання дитини. Доказів на спростування вказаної обставини відповідачем надано не було ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Крім того, відповідач не надав суду доказів того, що дійсно має скрутне матеріальне становище та неспроможний сплачувати аліменти у розмірі 5000 грн на свого сина, отже, суд першої інстанції, визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання дитини, врахував правила статті 182 СК України, дав правильну оцінку зібраним у справі доказам для визначення належного до сплати розміру аліментів в розмірі 5000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів на дитину, хоч і перевищує мінімальний гарантований законом розмір, однак такий розмір відповідатиме критеріям необхідності та достатності для забезпечення гармонійного розвитку дитини сторін, а матеріалами справи не підтверджено неможливість відповідачем забезпечити утримання дитини щомісячно саме у такому розмірі.
Щодо мотивів апеляційної скарги в частині, що відповідач не в змозі сплачувати аліменти на утримання сина в розмірі по 5000 грн, оскільки як фізична особа-підприємець в 2023 та 2024 роках не отримував жодного доходу необхідно зазначити, що такі не є підставою для задоволення вимог його апеляційної скарги, оскільки останній не позбавлений можливості знайти більш високооплачувану роботу, він не є особою з інвалідністю, працездатний.
Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивач долучила витяги з єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів, з яких вбачається, що ОСОБА_2 є власником трьох транспортних засобів.
Наявність у відповідача фінансових зобов'язань не свідчить про неможливість надавати допомогу на утримання сина.
З урахуванням усіх встановлених обставин та з покликанням на норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для зміни рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження. Відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення копії даної ухвали запропоновано надіслати суду відзив на позовну заяву.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, ОСОБА_2 отримав копію ухвали від 03 січня 2025 року та копію позовної заяви - 09 січня 2025 року (а.с.21), а отже відзив на позов мав бути поданий включно до 24 січня 2025 року.
Відзив сформований в системі «Електронний суд» 27 січня 2025 року, а зареєстрований судом 28 січня 2025 року о 09:37 год, тому є безпідставними доводи апеляційної скарги, що відзив ОСОБА_2 подав у наданий судом першої інстанції строк.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Разом з тим, оскільки позовні вимоги були задоволені частково (50 %), то з відповідача на користь держави підлягало до стягнення судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 605,60 грн (1211,20 х 50%).
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору на користь держави підлягає зміні, та розмір стягнутого судового збору на користь держави слід зменшити з 1211,20 грн до 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 28 січня 2025 року в частині стягнення судового збору на користь держави змінити, зменшивши розмір стягнутого судового збору на користь держави з 1211,20 грн до 605,60 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Ковальчук О.В.
Матківська М.В.