14 квітня 2025 рокусправа № 380/24648/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Управління Служби безпеки України у Львівській області (далі - УСБУ у Львівській області, відповідач), у якій просить:
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (79011, м. Львів, вулиця Д. Вітовського, буд. 55; код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 550706,48 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом Служби безпеки України №1326-ОС/дск від 19.10.2023 підполковник юстиції ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за п.п. «в» п. 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та п.п. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом Управління Служби безпеки України у Львівській області № 1326-ОС/дск від 01.11.2023 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу з 08.11.2023. 13.11.2024 позивач отримав від УСБУ у Львівській області різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/927/24 в розмірі 298845,24 грн. Факт виплати та зарахування вказаних коштів позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку, що додається до позову. За наслідком виплати відповідачем різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/927/24 в сумі 298845,24 грн. у ОСОБА_1 виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог ст. ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України. Враховуючи наведене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою від 16.12.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.
Ухвалою від 23.12.2024 суддя відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позову не визнав. Подав відзив на позовну заяву (вх. № 1668 від 09.01.2025), де зазначив, що перед звільненням з військової служби позивач особисто ознайомився із наказом начальника УСБУ у Львівській області від 01.11.2023 № 637-ос/дск (що підтверджується особистим підписом позивача). Тобто фактично з вказаного часу позивачу мало б стати відомо про затримку проведення з ним розрахунку при звільненні з військової служби 08.11.2023. Відтак, станом на момент прийняття наказу УСБУ у Львівській області від 01.11.2023 № 637-ос/дск про виключення позивача зі списків особового складу, ОСОБА_1 погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків і не мав жодних претензій до відповідача. Більше того, про дану його згоду та обізнаність свідчить його особистий підпис від 20.11.2023 на повідомлені про нараховані та виплачені суми полковнику ОСОБА_1 звільненого з військової служби з 08.11.2023. При цьому, всі нараховані виплати ОСОБА_1 були нараховані та сплачені завчасно, згідно платіжної інструкції зазначеної у повідомлені та банківської виписки (додається до відзиву). Водночас, звільнення позивача з військової служби відбулося законно та у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
Представник позивача подав додаткові пояснення (вх. № 17390 від 28.02.2025), де зазначив, що строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо. Аналогічні правові висновки наводяться Верховним Судом і у постанові від 10.02.2022 у справі № 300/3142/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні обґрунтовані клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в УСБУ у Львівській області.
Наказом Служби безпеки України № 1326-ОС/дск від 19.10.2023 підполковник юстиції ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у відставку за п.п. «в» п. 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та п.п. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом УСБУ у Львівській області № 1326-ОС/дск від 01.11.2023 ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу з 08.11.2023.
Водночас, під час проходження позивачем військової служби в УСБУ у Львівській області нарахування грошового забезпечення здійснювалося не в повному обсязі, зокрема, Позивачу не було нараховано та виплачено різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року.
З метою захисту порушеного права на належне грошове забезпечення 15.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання військової частини УСБУ у Львівській області нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за відповідний період.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі № 380/927/24 позов ОСОБА_1 до УСБУ у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність УСБУ у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, за період з 01.03.2018 до 08.11.2023. Зобов'язано УСБУ у Львівській області (код ЄДРПОУ 20001591, місцезнаходження: 79012, м. Львів, вул. Вітовського, 55) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 4444,84 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2018 до 08.11.2023, в загальному розмірі 303396,18 грн., з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2024 у справі №380/927/24 апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі № 380/927/24 залишено без змін.
13.11.2024 позивач отримав від УСБУ у Львівській області різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/927/24 в сумі 298845,24 грн.
Факт виплати та зарахування вказаних коштів позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку.
Вважаючи, що відповідач протиправно не провів своєчасно розрахунок при звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
13.11.2024 ОСОБА_1 отримав від УСБУ у Львівській області різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №380/927/24 в сумі 298845,24 грн. Факт виплати та зарахування вказаних коштів позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку.
За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 (справа № 825/598/17).
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа № 806/305/17).
В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Судом за допомогою КП «ДСС» встановлено, що після отримання 31.01.2025 сум грошового забезпечення у розмірі 1016287,40 грн., позивач ініціював черговий спір щодо нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №380/943/24 встановлено судовий контроль та зобов'язано УСБУ у Львівській області подати до суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.04.2024 у справі №380/943/24 у десятиденний строк з дня набрання законної сили ухвалою в частині зобов'язання УСБУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 08.11.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року відповідно, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №380/943/24 визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиконання рішення суду. Зобов'язано Управління протягом тридцяти днів після надходження окремої ухвали вжити заходів для усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при невиконанні Рішення суду. Про виконання даної окремої ухвали повідомити суд не пізніше одного місяця з дня її отримання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2024 у справі №380/943/24 апеляційні скарги УСБУ у Львівській області залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 та окрему ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 залишено без змін.
За наслідком перерахунку належного ОСОБА_1 грошового забезпечення (з урахуванням його додаткових видів) та повного виконання рішення суду у справі № 380/943/24, Управлінням Служби безпеки України у Львівській області 31.01.2025 здійснено виплату грошових коштів в загальній сумі 1016287,40 грн.
З цього приводу суд зазначає, що ст. 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно зі ст. 2 Закону № 108/95-ВР структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
За змістом ст. 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є складовою заробітної плати.
На належності сум компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.
Зокрема, у вказаному рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У п. 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З урахуванням наведеного суд констатує, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення стосується заробітної плати військовослужбовця.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що 13.11.2024 із позивачем не проведено остаточний розрахунок, а такий було здійснено після набрання законної сили ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 та окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 .
Враховуючи відсутність факту проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а тому вимоги задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право, про що вказує подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку при звільненні у справі №380/4025/25.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову становлять фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Визначення змісту та обсягу позовних вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно.
Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет і підстави позову визначає тільки позивач, який може в установленому порядку змінювати їх тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Ефективність національного засобу правового захисту за змістом ст. 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20, а також постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №0940/1815/18, від 11.08.2019 у справі №340/890/19, від 17.01.2023 у справі №640/17706/20, від 12.10.2023 у справі №320/15179/21, від 30.05.2024 у справі 380/253/24, від 06.06.2024 у справі №160/30761/23.
Зважаючи на викладене, оскільки 13.11.2024 із позивачем не проведено остаточний розрахунок, а такий було здійснено після набрання законної сили ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 та окремою ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, суд не погоджується із твердженнями відповідача, відповідно до яких, справи №380/24648/24 та №380/4025/25, які перебувають в провадженні Львівського окружного адміністративного суду, є пов'язаними між собою, оскільки: - заявлені позовні вимоги мають однакові підстави виникнення; - заявлені позовні вимоги обґрунтовуються одними і тими ж доказами; - заявлені позовні вимоги мають аналогічні за змістом підстави та предмети позовів; - позовні вимоги заявлені одним і тим же позивачем до одного і того ж відповідача.
Суд наголошує на відмінності підстави виникнення та доказів у вказаних справах, а тому у задоволенні клопотання відповідача про об'єднання справ в одне провадження слід відмовити повністю
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За правилами ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 14.04.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна