справа№380/6205/25
15 квітня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Чаплик І.Д.,
секретар судового засідання Драганчук О.В.,
за участю:
представника позивача Садовий В.Ф.,
представника третьої особи Федик С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, -
Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області (адреса місцезнаходження: 80383, Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 51; ЄДРПОУ: 43167274) звернулось до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ: 43316386), в якому просить:
визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джус О.Р. від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області у сумі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду є протиправною, оскільки при її винесенні державним виконавцем належним чином не перевірено факт виконання судового рішення Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області (далі також - ТУ ССО у Львівській області). Позивач вказує, що у правовідносинах щодо виділення коштів для виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ № 168 існують певні етапи, які повинні бути здійснені для вирішення цього питання та вирішення яких не входить до компетенції ТУ ССО у Львівській області. Вказує, що виконання даного судового рішення потребує певного часу та виконання дій, які не залежать безпосередньо від ТУ ССО у Львівській області. В межах компетенції ТУ ССО у Львівській області було вжито вичерпних заходів для вирішення питання щодо виконання вищевказаного рішення суду. На теперішній час склалися об'єктивно обґрунтовані обставини, які не залежать від волі ТУ ССО у Львівській області, але ускладнюють виконання позивачем рішення суду. З огляду на вказані обставини вважає постанову державного виконавця про накладення штрафу протиправною та просить її скасувати.
Ухвалою від 02.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) сторін згідно із особливостями, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Судове засідання призначено на 15 квітня 2025 року. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати до суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №75909344 щодо примусового виконання виконавчого листа №380/3501/23, виданого Львівським окружним адміністративним судом 20.06.2024 про зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 з 24.02.2022.
14.04.2025 відповідач подав до суду клопотання, у якому просив долучити до матеріалів справи матеріали виконавчого провадження №75909344. Проте станом на момент розгляду справи відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Представник третьої особи 15.04.2025 подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив, що відповідачем вжиті усі необхідні дії по відношенню до позивача, які передували накладенню на нього штрафу, таким чином, штраф, що накладений на позивача є обґрунтованим та таким, що відповідає Закону України «Про виконавче провадження». Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. З урахуванням викладеного, просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Також вважає, що позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у неповному розмірі, оскільки позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, у той час як повна сума судового збору за заявлений позов складає 3028 грн.
У судовому засіданні 15.04.2025 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні повністю.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, причин неявки суду не повідомив, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести без його участі за наявності доказів належного повідомлення про час та місце судового засідання.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 адміністративний позов задоволено частково та зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 з 24.02.2022.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 змінено, та абзац третій резолютивної частини рішення викладено у такій редакції:
«Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за кожний місяць служби з 24.02.2022 у розмірі 30000 грн. на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168».
На підставі вказаного рішення Львівським окружним адміністративним судом було виготовлено виконавчий лист, який видано 20 червня 2024 року.
Державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джусом Орестом Романовичем на підставі заяви стягувача винесено постанову від 10.09.2024 про відкриття виконавчого провадження №75909344 з виконання виконавчого листа №380/3501/23, виданого 20.06.2024 про зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 з 24.02.2022.
Також 10.09.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джусом Орестом Романовичем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Листом від 24.09.2024 №44.06-757 Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області повідомлено орган ДВС, що з метою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 у справі №380/3501/23, територіальним управління Служби судової охорони у Львівській області надіслано лист від 04.12.2023 за вих. № 44.07-309/ССО до центрального органу управління Служби судової охорони, як до розпорядника бюджетних коштів другого рівня, який відповідно до затверджених бюджетних асигнувань, уповноважений на отримання бюджетних асигнувань та їх перерозподіл між територіальними управліннями, з проханням збільшити бюджетні асигнування для виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди на суму 446 564,52 грн. Наразі Службою судової охорони щотижнево опрацьовується та надсилається інформація до Державної судової адміністрації України щодо потреби в коштах за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», для проведення нарахувань та виплати додаткової винагороди відповідно до рішень суду, і після внесення відповідних змін до кошторису Служби судової охорони зазначені асигнування буде призначено територіальним управлінням Служби судової охорони в найкоротший термін. З огляду на вище викладене, керівництвом ТУ ССО у Львівській області, у межах повноважень, вжито всіх можливих заходів для забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, однак виконання даного судового рішення потребує додаткового часу та виконання дій, які не залежать від ТУ ССО у Львівській області. Виплата коштів на виконання рішення суду буде здійснена негайно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
До вказаного листа було долучено листи Голови Служби судової охорони, Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації щодо нарахування додаткової винагороди.
12.03.2025 державним виконавцем підготовлено та скеровано на адресу Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області вимогу виконавця про надання вичерпної інформації про виконання рішення суду з відповідним документальним підтвердженням протягом 3-ьох робочих днів з моменту отримання.
24.03.2025 за невиконання рішення суду та відсутність в державного виконавця будь-яких документальних підтверджень щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн, та зобов'язано виконати рішення суду. Одночасно зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.
Підставою прийняття оскаржуваної постанови державним виконавцем зазначено, що станом на 24.03.2025 вимог виконавчого документа не виконано. У державного виконавця відділу відсутні будь-які документальні підтвердження щодо виконання в повному обсязі виконавчого документа. На даний момент відсутні будь-які заборони щодо вчинення виконавцем виконавчих дій примусового характеру, а саме накладення штрафу за невиконання рішення. Також відсутні будь-які підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, передбачені Законом. Згідно частини 2 статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Вважаючи постанову від 24.03.2025 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн протиправною, позивач звернувся до суду.
Даючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, судом враховано такі обставини та норми права.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За приписами ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб i підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або з принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Так, завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 цього Закону).
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувана про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 вказаного Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Приписами статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних доходів громадян; на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VIII слідує, що єдиними заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з вищезазначеним Законом.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Надаючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 15.05.2020 по справі №812/1813/18 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України "Про виконавче провадження", можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна позиція висловлена Постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 420/70/19 та від 15 квітня 2020 року у справі №811/1324/18.
Судом з матеріалів справи встановлено, що підставою накладення штрафу на позивача у розмірі 5100,00 грн., є невиконання боржником - Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №380/3501/23 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 з 24.02.2022.
Позивач зазначає, що ним вжито всіх залежних від нього дії для повного виконання вказаного рішення суду, однак виділення коштів на фінансування не залежить від волі окремого керівника ТУ Служби, тому вимагати від нього вчинення дій, які виходять за межі його повноважень немає правових підстав.
Згідно зі статтями 23, 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
За приписами ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Згідно з частиною 5 статті 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України на відповідний рік; нецільове використання бюджетних коштів тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від сімдесяти до вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною п'ятою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від вісімдесяти п'яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч.3 ст.148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони є Державна судова адміністрація України.
При цьому, розпорядником бюджетних коштів другого рівня є центральний орган управління Служби судової охорони, а ТУ ССО у Львівській області є розпорядником бюджетних коштів третього рівня.
Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення ТУ ССО у Львівській області можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі.
Судом встановлено, що боржник з метою виконання рішення суду звертався до Служби судової охорони із листом від 04.12.2023 №44.07-309/ССО, у якому просив з метою виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 380/3501/23 виділити додаткові кошторисні призначення по КЕКВ 2800 в сумі - 446 564 грн.52 коп., в т. ч. - на нарахування та виплату додаткової винагороди - 375 547 грн. 24 коп.; - нарахування єдиного соціального внеску - 70 017 грн. 28 коп.; - відшкодування судового збору/правничої допомоги - 1 000 грн.00 коп.
Судом встановлено із листа Служби судової охорони від 21.11.2023 №01.30-02.2-2232, що відповідно до внесених змін до наказу Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 "Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету» (наказ Міністерства фінансів України від 30.11.2022 № 400), виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу) щодо відшкодування збитків, майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду здійснюються за КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки». Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються також за цим кодом. Видатків на вищезазначену виплату за КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки» в кошторисі Служби на 2023 рік не передбачено. Зокрема, з метою вирішення питання проведення нарахувань виплат позивачам Службою ведеться відповідна робота. Неодноразово інформація щодо потреби додаткових асигнувань для забезпечення виконання рішень судів надавалася до Державної судової адміністрації У країни.
Також листом Державної судової адміністрації України від 09.02.2024 №11-4208/24 повідомлено, що питання щодо додаткової потреби в коштах за бюджетною| програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" знаходиться на постійному контролі ДСА України та розглядається на робочій групі з питань належного фінансування судової влади в Україні при Комітеті Верховної Ради України з питань правової політики з представниками депутатського корпусу та представниками Міністерства фінансів України. Ураховуючи обмеженість фінансового ресурсу, передбаченого ДСА України як головному. розпоряднику бюджетних коштів на 2024 рік за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя", рішення судів мають виконуватись у межах передбаченого обсягу видатків за вказаною бюджетною програмою.
Окрім того, як видно з листа Служби судової охорони №01.30-02.2-76/вв від 10.01.2025, відповідно до розпорядження Служби судової охорони (далі - Служба) від 05.01.2024 № 5/ОД “Про виплату коштів за судовими рішеннями», з метою дотримання справедливого підходу до черговості виплати працівникам Служби коштів за судовими рішеннями в Службі запроваджено єдиний облік потреби в коштах на виконання рішень судів на користь працівників Служби в порядку черги, а саме: за датою набуття законної сили рішення суду. Видатки на виконання судових рішень у Службі здійснюються за КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя». Службі затверджено кошторис на 2025 рік за КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя» у сумі 6720,8 тис. грн.
При розгляді справи суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.08.2018 у справі №757/29541/14-а, від 07.11.2019 у справі №420/70/19, від 23.04.2020 у справі №560/523/19, від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а, від 13.10.2021 у справі №360/4708/20 та від 13.10.2021 у справі №360/4705/20, згідно з яким, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області вжило усіх залежних від нього заходів щодо виконання рішення суду, а невиплата ОСОБА_1 нарахованої додаткової винагороди у розмірі 375 547 грн. 24 коп. станом на дату винесення оскаржуваної постанови органу ДВС зумовлена відсутністю відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів на ці цілі, що не може вважатися ухиленням від виконання рішення суду. При цьому, накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання цих коштів.
З наведеного суд доходить висновку, що державний виконавець передчасно прийняв постанову про накладення штрафу від 24.03.2025 у виконавчому провадженні №75909344 щодо примусового виконання виконавчого листа №380/3501/23 виданого Львівським окружним адміністративним судом 20.06.2024, не переконавшись у причинах невиконання Територіальним управлінням Служби судової охорони у Львівській області рішення суду.
Суд враховує, що визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20, від 13.10.2021 у справі № 360/4705/20 та у справі № 360/4708/20, від 31.05.2022 у справі № 360/940/20 та відповідно до ч. 5 с. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, на момент прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлений факт невиконання боржником рішення суду у встановлений законодавством строк, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання. При цьому обов'язковою умовою накладення державним виконавцем штрафу є невиконання судового рішення боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте не зробив цього. Поважними причинами невиконання рішення суду в розумінні норм Закону України «Про виконавче провадження» можуть вважатися обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Крім цього, встановлення таких обставин як: - невиконання судового рішення; - наявність поважних причин такого невиконання, необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку індивідуально. Обов'язок з'ясування цих обставин покладено на державного виконавця.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі № 640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Проте, як вбачається з оскаржуваної постанови державного виконавця про накладення штрафу у виконавчому провадженні, останню винесено лише у зв'язку з фактичним невиконанням судового рішення та без з'ясування і оцінки причин цього невиконання, якщо таке судом встановлено.
Будь-яких заходів щодо з'ясування та оцінки причин невиконання рішення суду відповідачем не вжито.
Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області штрафу за невиконання судового рішення.
При цьому суд зазначає, що вказане не виключає існування принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Щодо доводів представника третьої особи про сплату судового збору позивачем не у повному обсязі суд звертає увагу на таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI).
Так, згідно зі ст.2 вказаного Закону, платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу на Територіальне управління Служби судової охорони у Львівській області у сумі 5100 грн. Отже, сума судового збору за заявлену вимогу майнового характеру становить 3028 грн.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Вказана норма була включена до статті 4 Закону України “Про судовий збір» Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII).
Порядок набрання чинності наведеним положенням був передбачений у самому Законі №2147-VIII, абзацом четвертим § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 якого було визначено, що підпункт «б» підпункту 1 пункту 17 цього розділу вводиться в дію з дня початку функціонування підсистеми (модуля) ЄСІТС, що забезпечує функціонування процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС (електронний кабінет).
Отже, Законом №2147-VIII був визначений порядок набрання чинності вказаним положенням, що пов'язується із днем початку функціонування підсистеми (модуля) ЄСІТС, яка забезпечує функціонування процедури реєстрації, автентифікації та доступу осіб до функціонуючих підсистем (модулів) ЄСІТС (електронний кабінет).
Відповідно до частин 1, 2, 4, 7 статті 18 КАС України, у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до абзаців 22-24 пункту 15 розділу 1 Перехідних положень КАС України, створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи здійснюються поетапно. Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Про початок функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи у складі всіх необхідних для її повного функціонування підсистем (модулів) Вища рада правосуддя публікує оголошення у газеті "Голос України" та на веб-порталі судової влади України. Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).
04.09.2021 в газеті «Голос України» № 168 опубліковано оголошення Вищої ради правосуддя про створення та забезпечення функціонування трьох підсистем (модулів) ЄСІТС, яким Вища рада правосуддя повідомила, що відповідно до пункту 2 § 2 «Прикінцеві положення» розділу 4 Закону окремі підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС, яке має містити інформацію про підпункти, пункти цього розділу, які вводяться в дію у зв'язку з початком функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС.
При цьому на офіційному сайті Верховної Ради України опублікована редакція Закону України «Про судовий збір» з урахуванням змін, внесених Законом №2147-VIII, у тому числі в частині доповнення частиною третьою статті 4, яка має статус чинної з 04.10.2021, тобто була чинною станом і на час звернення позивача до суду.
З огляду на наведене у позивача були обґрунтовані підстави вважати, що у разі подання ним позовної заяви в електронній формі до встановленої законом ставки судового збору має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», тобто у розмірі 2422,40 грн від встановленої суми судового збору.
Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.
Тому доводи представника третьої особи за змістом вказаних норм є необґрунтованими та не беруться судом до уваги.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту порушеного права позивача, то з огляду на передчасність винесеної постанови суд вважає, що вказана постанова від 24.03.2025 у ВП №75909344 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. не може бути визнана протиправною, а лише підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.. Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Отже, беручи до уваги, що позивач в даній справі виступає не як суб'єкт владних повноважень а як сторона виконавчого провадження, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2422,40 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.03.2025 у виконавчому провадженні №75909344 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Стягнути на користь Територіального управління Служби судової охорони у Львівській області (адреса місцезнаходження: 80383, Львівська обл., Львівський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 51; ЄДРПОУ: 43167274) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (адреса місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Шашкевича, 1; ЄДРПОУ: 43316386) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст.287 КАС України, протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено 15.04.2025.
Суддя Чаплик І.Д.