14 квітня 2025 рокусправа № 380/13625/24
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами :
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 періоду роботи з 01.12.1988 р. по 01.08.1995 р. в Уманському підприємстві МТЗ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 період роботи з 01.12.1988 р. по 01.08.1995 р. в Уманському підприємстві МТЗ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що у січні 2024 року звернувся до відповідача із заявою щодо призначення йому пенсії за віком у відповідності до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. За наслідками розгляду звернення відповідач 15.01.2024 прийняв рішення про відмову у призначенні поту пенсії за віком, за відсутністю необхідного страхового стажу роботи, повідомивши, що до страхового стажу не зараховано такі періоди роботи: з 01.12.1988 по 01.08.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 (в Уманському підприємстві МТЗ), оскільки наявний запис про ліквідацію підприємства не завірено печаткою, відсутня дата ліквідації та запис про звільнення після ліквідації. Вважає рішення про відмову Пенсійного фонду щодо призначення пенсії за віком протиправною, незаконною, такою, що порушує гарантоване йому Конституцією України право на належну пенсію, оскільки основним документом, що підтверджує стаж, роботи є трудова книжка. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 28 червня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. По суті позовних вимог вказує, що відповідно до рішення ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 09.01.2024 про призначення пенсії за віком у віці 60 років 2 місяці 4 дні. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком на момент звернення заявника, становить - 30 років. За результатами розгляду вищеозначеної заяви та доданих документів, встановлено наступне: Страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення становить 20 років 10 місяців 2 дні. Не підлягає до зарахування період роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.12.1988 по 01.08.1995, оскільки наявний запис про ліквідацію підприємства не завірено печаткою, відсутня дата ліквідації та запис про звільнення після ліквідації. Відтак, для зарахування цього періоду необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів. Просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
09.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (60 років), звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до територіальних органів Пенсійного фонду України (за місцем проживання).
15.01.2024 за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення №233050009518 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Підставою прийняття вказаного рішення стало наступне: «Вік заявника 60 років 2 місяці 4 дні. Необхідний страховий стаж згідно до статті 26 Закону № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить - 30 років.
Страховий стаж особи становить 20 років 10 місяців 2 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви :
За доданими документами до страхового стажу не зараховано : періоди роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки наявний запис про ліквідацію підприємства не завірено печаткою, відсутня дата ліквідації та запис про звільнення після ліквідації. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки видані на підставі первинних документів.»
Позивач вважає протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відтак звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а також інші довідки що підтверджують відповідний період роботи.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58, в редакції, чинній у період роботи позивачки).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Інструкції № 58, визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - удень звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи (п.2.26 Інструкції №58).
Суд звертає увагу, що і за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно записів у Трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , дата заповнення 28.05.1987, позивач працював:
- з 01.12.1988 Уманське підприємство МТЗ, прийнято в порядку переведення комірником складу №7 згідно наказу №1 від 01.12.1988.
- 01.08.1995 - Уманське державне спеціалізоване підприємство МТЗ ліквідовано. Уманська спеціалізована база МТЗ створена. Зараховано по переводу механізатором. Уманська спеціалізована база матеріально-технічного забезпечення державного підприємства по матеріально-технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Агротех» з 1.11.1999 р перейменована на Уманську спеціалізовану базу матеріально-технічного забезпечення Уманського державного підприємства по матеріально- технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу «Украгротех».
Дані записи внесені на підставі : наказу №104 від 18.04.1995 Мінсільгоспу України, розпорядження концерну «Украгротехсервіс» №55-р від 15.05.1995, наказ №108к від 04.08.1995, наказу №27 від 01.11.1999.
При цьому, записи №9 засвідчені печаткою.
Згідно із пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 ( далі по тексту - Інструкція №58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та переведення, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Також суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 р. у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 15 листопада 2019 року у справі №495/5161/17, від 27.02.2020 у справі №545/4197/16-а.
Доводи відповідачів про те, що спірний період неможливо зарахувати до пільгового стажу позивача, які викладені в оскаржуваному рішенні, суд вважає необґрунтованими, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок № 22-1, в редакції, станом на час спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача веб-порталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на веб-порталі або засобами Порталу Дія.
Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов'язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього, відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, провести відповідні зустрічні звірки тощо.
Враховуючи зазначене, слід наголосити, що відповідачами не надано доказів того, що позивач не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.
Слід зазначити, що не зарахування спірного стажу суперечить принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не проведено зарахування періоду роботи з 01.12.1988 р. по 01.08.1995 до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 26 Закону №1058, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав 60 років на момент звернення до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком від 09.01.2024.
Згідно оскаржуваного рішення № 233050009518 від 15.01.2024, страховий стаж без врахування спірного періоду становить 20 років 10 місяців 02 дні, тобто менше від потрібного (30 років) на 9 років.
Враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що період роботи з 01.12.1988 р. по 01.08.1995, підлягає зарахуванню до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що становить більше 6 років, відтак наявний період роботи позивача не менший ніж 30 років, що не є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058.
Суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком № 233050009518 від 15.01.2024 в частині не зарахування період роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , оскільки таке не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже підлягає скасуванню.
При цьому, суд враховує, що згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу вказаного виду пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за заявою позивача, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 року у справі №240/16372/23, який в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому з огляду на викладене, а також метою ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком № 233050009518 від 15.01.2024 в частині не зарахування період роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 до страхового стажу роботи ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.05.1987.
Судовий збір сплачений позивачкою в сумі 1211,20 грн, відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії за віком № 233050009518 від 15.01.2024 в частині не зарахування період роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 до страхового стажу роботи ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до страхового стажу періоди роботи з 01.12.1988 по 01.08.1995 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.05.1987.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 14.04.2025.
СуддяКоморний Олександр Ігорович