Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 квітня 2025 року Справа№200/748/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122), третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів вул. Саєнка Андрія, буд. 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.12.2024 №101650006659 “Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-1У на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-Х1І на підставі довідки Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 № 03-43/12756/24, у розмірі 90 відсотків суми заробітної плати (суддівської винагороди) померлого годувальника, без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 18.10.2024;
-зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ на підставі довідки Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 № 03-43/12756/24, у розмірі 90 відсотків суми заробітної плати (суддівської винагороди) померлого годувальника, без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 18.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_2 працював суддею Київського окружного адміністративного суду. На день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 був діючим суддею Київського окружного адміністративного суду, з яким позивач перебувала у шлюбі та спільно проживала. Після смерті ОСОБА_2 позивачу в листопаді 2024 року призначена пенсія у зв'язку з втратою годувальника на трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (15 років), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (10 років), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (5 років), батьком яких є ОСОБА_2 , в порядку і на умовах, передбачених Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
З розрахунку призначеної пенсії вбачається, що нарахована сума пенсії по втраті годувальника на трьох малолітніх дітей становить 27901,39 грн., сума пенсії до виплати - 23610,00 грн., тобто до нарахованої суми пенсії застосовано обмеження пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів доходів громадян для осіб, які втратили працездатність.
26 листопада 2024 року у заяві про переведення позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника довільної форми відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ просила провести перерахунок пенсії по втраті годувальника на підставі довідки Київського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду від 26.11.2024 № 03-43/12756/24 у розмірі 90 відсотків суддівської винагороди ОСОБА_2 без обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 18.10.2024 року (дата смерті годувальника).
09 грудня 2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою встановленої форми про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на трьох непрацездатних членів сім'ї ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) у розмірі 90 відсотків суми заробітної плати (суддівської винагороди) померлого годувальника відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, починаючи з 18.10.2024 року (дата смерті годувальника). До заяви додані усі необхідні документи.
Також 11 грудня 2024 року позивачем була подана аналогічна заява у довільній формі про переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на трьох непрацездатних членів сім'ї ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) у розмірі 90 відсотків суми заробітної плати (суддівської винагороди) померлого годувальника відповідно до Закону України “Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, починаючи з 18.10.2024 року (дата смерті годувальника) із додаванням копій усіх необхідних документів
До обох заяв позивачем додана довідка Київського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду ОСОБА_2 від 26.11.2024 № 03-43/12756/24.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 20 грудня 2024 року №1000-0216-8/196487 позивача повідомлено, що за результатами розгляду заяви №6303 від 09.12.2024 про перерахунок пенсії по довідці про суддівську винагороду №03-43/12756/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії у разі втрати годувальника по довідці про заробітну плату померлого чоловіка у розмірі 90% суддівської винагороди відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII та повідомлено, про відмову у перерахунку пенсії, оскільки призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника за законами “Про державну службу» та “Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, а здійснюється за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ.
Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.12.2024 №101650006659 про відмову в перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 06 лютого 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Клопотання позивача про витребування доказів - задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів вул. Саєнка Андрія, буд. 10 ЄДРПОУ 22933548).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 36 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058) з 19.10.2024.
09.12.2024 позивач ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії № 6303, а саме про переведення на пенсію по втраті годувальника у розмірі 90% суми заробітної плати (суддівської винагороди) померлого годувальника відповідно Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон № 3723).
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатом розгляду звернення позивача відповідач прийняв рішення про відмову від 12.12.2024 № 101650006659.
Зазначає, що померлий годувальник ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 не був пенсіонером та не отримував довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Крім того Законом № 1402 не передбачено призначення пенсій в разі втрати годувальника.
Призначення пенсій по втраті годувальника державного службовця відповідно до Закону № 889 не передбачено.
Пенсію позивачу ОСОБА_1 обчислено відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що відсутні підстави для переведення ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №1402 та Закону №889.
На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
Третя особа на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надало суду відзив на позову наяву, в якому зазначено наступне.
ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні та отримуєте пенсію по втраті годувальника на трьох неповнолітніх дітей за померлого годувальника ОСОБА_2 відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі змінами (далі - Закон № 1058-ІУ) з 19.10.2024.
Страховий стаж годувальника складає 40 років 06 місяці 18 днів.
Розмір пенсії обчислено із заробітної плати годувальника, визначеної за період з 01.07.2000 по 30.09.2024.
Середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосовано в розмірі 13559,41 грн, індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі становить 5,05928, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії складає 68600,85 грн (13559,41 х 5,05928).
Розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 19.10.2024 до виплати складає 23610,00 гривень.
За результатами розгляду заяви позивача № 6303 від 09.12.2024 про перерахунок пенсії по довідці про суддівську винагороду від 26.11.2024 № 03-43/12756/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг відділом перерахунків пенсії №4 винесено рішення про відмову у перерахуванні пенсії у разі втрати годувальника по довідці про заробітну плату померлого чоловіка у розмірі 90% суддівської винагороди відповідно до Закону України від 02.06.2016 “Про судоустрій та статус суддів». Оскільки призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника за законами "Про державну службу» та “Про судоустрій та статус суддів" здійснюється за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд установив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянкою України відповідно до паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом шлюб серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує з 19.10.2024 пенсію у зв'язку з втратою годувальника на трьох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до довідки виданої Київським окружним адміністративним судом про суддівську винагороду від 26.11.2024 №03-43/12756/24 розмір суддівської винагороди судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 , повноваження якого припинені у зв'язку зі смертю, станом на 18.10.2024 склала 130061,25 грн. Загальний стаж ОСОБА_2 складає 25 років 02 місяці 17 днів, а стаж роботи на посаді судді - 20 років 02 місяці 27 днів.
09.12.2024 позивач ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії № 6303, а саме про переведення на пенсію по втраті годувальника у розмірі 90% суми заробітної плати (судівської винагороди) померлого годувальника відповідно Закону України “Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон № 3723).
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатом розгляду звернення позивача відповідач прийняв рішення від 12.12.2024 № 101650006659, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, оскільки призначення пенсій у зв'язку з втратою годувальника за законами “Про державну службу» та “Про судоустрій та статус суддів» не передбачено, пенсійне забезпечення таких осіб здійснюється за нормами Закону України від 09.07.2003 №1058 “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника є одним з видів пенсійного забезпечення, яке гарантується статтею 46 Конституції України і призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (пункт 3 статті 9, стаття 36 Закону № 1058). До непрацездатних громадян закон відносить осіб, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058.
Загальновідомо, що означений вид пенсії має похідну правову природу від права на пенсію людини, яка була годувальником у сім'ї. Смерть годувальника позбавляє непрацездатних членів сім'ї доходів від його професійної діяльності. В такому разі держава, проявляючи гуманність, надає допомогу сім'ї, яка понесла у зв'язку зі смертю годувальника втрату коштів для життя. Розмір матеріального забезпечення членів сім'ї (пенсії) залежить від розміру пенсії за віком померлого годувальника.
Якщо враховувати сутність природи пенсії у зв'язку з втратою годувальника і вважати, що пенсійне забезпечення суддів є складовою гарантією їх незалежності, встановленою статтею 126 Конституції України, то будь-які питання, що так чи інакше пов'язані із пенсією у зв'язку з втратою годувальника, яку отримують непрацездатні члени сім'ї померлого судді, прямо впливають на дотримання конституційних гарантій незалежності судді.
Так, до 1 травня 2016 року законодавство у сфері судоустрою і статусу суддів передбачало право судді на призначення пенсії на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723 (частина перша статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453), а отже посилання відповідача про скасування можливості призначення таких пенсій починаючи з червня 2015 року у зв'язку з прийняттям Закону № 213, є абсолютно нікчемними, оскільки положення цього закону в частині, що стосується звуження прав суддів, визнані такими, що не відповідають Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016).
Частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723 передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків.
З 01 травня 2016 року вступив в силу Закон України «Про державну службу" - Закон № 889. Ним скасовано Закон № 3723, а можливість застосування статті 37, якою регулюються питання пенсійного забезпечення, передбачено лише як виключення стосовно обмеженого кола осіб, серед яких діючі за життя судді із стажем роботи понад 22 роки відсутні.
Більше того, нормами цього закону були виключені положення із Закону № 2453, які передбачали право на призначення суддям пенсії на умовах Закону № 3723.
За тим самим чинний закон у сфері судоустрою і статусу суддів - Закон України «Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402 - VIII (далі - Закон № 1402) не передбачає право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723, а визначає можливість призначення такої пенсії на загальних умовах, встановлених Законом № 1058.
Суд зауважує, що Верховний Суд вже розглядав справи № 667/1568/16, № 592/7939/16-а, № 635/4299/17 та № 318/2128/15-а з подібними правовідносинами та, відповідно, у постановах від 11.07.2019, 15.01.2020, 28.04.2020 та 19.03.2021 дійшов висновку, що "виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді".
Слід зазначити, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника. Проте, зазначена правова позиція фактично позбавляє позивача та інших утриманців судді у відставці, конституційного права на соціальний захист. За існуючого підходу право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника мають лише і виключно особи, які перебували на утриманні судді-годувальника, що отримував пенсію за віком. Це означає, що якщо годувальник отримував хоч і аналогічний вид забезпечення, який, проте, не називається "пенсією за віком", його утриманці повністю позбавлені права на соціальний захист у вигляді пенсії у зв'язку із втратою годувальника".
Співставляючи попередні правові висновки, доводи позовної заяви та заперечень проти неї, ключовим у справі є питання про базову величину для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника-судді, що не перебував у відставці. Позивач вважає, що до розрахунку слід брати розмір щомісячного довічного грошового забезпечення судді, а відповідач - розмір пенсії за віком за Законом № 1058, яку мав би отримувати суддя.
Насамперед, суд звертає увагу, що Законом № 1058 передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини - пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у ст. 27 цього Закону.
Так само від розміру пенсії за віком визначається розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника (ч. 1 ст. 37 Закону № 1058).
Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв'язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.
З огляду на це, суд відхиляє посилання на те, що обчислення розміру пенсії у зв'язку із втратою годувальника від уявного розміру довічного утримання померлого годувальника, яке він у дійсності ніколи не отримував, не узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 37 Закону № 1058.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що матеріальні гарантії незалежності суддів поширюються на членів його сім'ї.
Слід ще раз зазначити, що законодавством України нарахування і виплата членам сім'ї померлого щомісячного грошового утримання судді в разі втрати годувальника не передбачені.
Умови призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058IV (Закон № 1058IV в редакції, чинній на час спірних правовідносин), за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. Непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина 1, пункт 1 частини 2, абзац 2 пункту 2 частини 3 цієї статті).
Питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону № 1058IV, якою передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 % пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 % пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону № 1058IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку чоловік позивача не отримував.
У той же час питання, пов'язані з обчисленням розміру пенсії за віком, унормовані статтями 25, 27, 28, 40 Закону № 1058IV.
Позивач вважає, що пенсійний орган, визначаючи розмір спірної пенсії, повинен був враховувати розмір щомісячного грошового утримання судді, яке виплачувалось її чоловіку, оскільки така виплата за своєю суттю та в розумінні законодавства є різновидом пенсії.
Однак такі доводи позивача засновані на неправильному розумінні статті 37 Закону № 1058IV, якою, як вже зазначалось вище, передбачено обчислення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи саме з розміру пенсії за віком.
У свою чергу, за визначенням абзацу 22 статті 1 Закону № 1058IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з положеннями частини 1 статті 4 Закону № 1058IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативноправових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Статтею 5 цього ж Закону визначено сферу його дії, зокрема, зазначено, що ним врегульовані відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативноправових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, окрім іншого, види пенсійних виплат.
Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону № 1058IV, а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи викладене, оскільки позивач звернулась за призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника саме на підставі Закону № 1058IV, розмір такої пенсії обчислюється, виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. Іншого цим Законом не передбачено.
Окрім цього, статтею 46 Основного Закону за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20рп/2011 вказував на неприпустимість встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм чинного національного законодавства.
З цього приводу суд зазначає, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким у контексті спірних правовідносин є Закони № 2862XII, № 2453VI, при цьому вказаними актами чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
Закон № 1402 в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім'ї. Зокрема, у ч. 1, 2 ст. 140 цього Закону зазначено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Відповідно до ч. 1 ст. 144 цього ж Закону суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров'я. Члени сім'ї судді можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя.
Про членів сім'ї йдеться також в контексті обов'язків судді. Вони, як і суддя, перебувають у полі суспільної уваги та під постійним моніторингом з метою встановлення відповідності рівня життя судді наявному у нього та членів його сім'ї майну і одержаним ними доходам (ч.1 ст. 59 Закону № 1402).
Прискіплива увага до судді безумовно призводить до розкриття окремих аспектів приватного життя членів його сім'ї, зокрема про майно, доходи та витрати. Не обіймаючи посади судді, вони в силу вимог закону, перебувають під посиленим контролем та несуть обов'язки та зазнають обмежень, що випливають з високого статусу судді.
Однак гарантії незалежності суддів мають функціональний характер і поширюються виключно на суддів, якщо інше прямо не визначено законом.
Суд також враховує, що Закон України № 1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом № 3723 і за Законом № 1058.
Крім того, відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 , останній мав трудовий стаж 9 років державної служби України, що не узгоджується з приписами частини 13 статті 37 Закону № 3723.
Таким чином, відмова у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 90% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є правомірною.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Конституції України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Конституцією України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя (рішення від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016, рішення від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 у справі №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року у справі № 3-рп/2013).
У рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України вказував, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Відтак, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов'язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника, у випадку призначення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім'ї судді.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 липня 2019 року № 667/1568/16.
Своєю чергою, вичерпний перелік видів пенсійних виплат, які можуть бути призначені відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначає стаття 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Тобто у даному випадку питання призначенням пенсії у зв'язку з втратою годувальника врегульовано лише нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Водночас розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника.
Суд враховує те, що питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не було врегульовано ні Законом України "Про статус суддів" ні Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Слід наголосити, що довічне грошове утримання судді не є видом пенсії у розумінні норм діючого національного законодавства.
Суд зауважує, що призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким, в контексті спірних правовідносин, є закони України "Про статус суддів" та "Про судоустрій і статус суддів", при цьому, вказаними актами чітко визначено коло суб'єктів, які мають право на таке утримання, а саме - судді.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем не доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122), третя особа на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м.Фастів вул. Саєнка Андрія, буд. 10 ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії- відмовити повністю.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 14 квітня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова