Справа № 522/13462/24
Провадження № 2/522/1641/25
15 квітня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Чорнухи Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гудзюк Ю.Б.,
розглянувши у підготовчому засіданні в м. Одесі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна, -
На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна. У позовній заяві позивач просить визнати логовір № 27354 від 14.04.2000 купівлі-продажу нерухомого майна - 4-жила, 293/1000 ч., коридорів - 1,8, 293/1000 ч., кухні - 5, 293/1000 ч. туалет - 7, житловою площею 19,5 кв.м., які складають 293/1000 квартири АДРЕСА_1 , укладений між продавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та покупцем: ОСОБА_4 , посвідчений на Одеській товарній біржі за реєстровим № 27354, дійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 . До складу спадкового майна входить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Щодо частини цієї квартири позивач надав державному нотаріусу договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений на Одеській товарній біржі 14.04.2000 за № 27354. Згідно листа нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Ворсуляк А.М. від 01.07.2024, зазначений договір не може бути прийнятий нотаріусом, як документ, що підтверджує право власності на 293/1000 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було передано для розгляду судді Чорнусі Ю.В.
Ухвалою суду від 27.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з призначенням у справі підготовчого засідання на 01.10.2024. Підготовче засідання у справі відкладалось неодноразово на 14.11.2024, 19.12.2024, 05.02.2025 у зв'язку з відсутністю доказів належного повідомлення учасників справи про розгляд справи.
У підготовче засідання 05.02.2025 з'явилась представник позивача адвокат Дудка С.С. та відповідач ОСОБА_2 . Інші учасники справи у підготовче засідання не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки до суду не повідомили, клопотання та заяви до суду не подавали. У підготовчому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті. Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що не заперечує щодо закриття підготовчого провадження і призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 05.02.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 01.04.2025.
У судове засідання 01.04.2025 з'явилась представник позивача адвокат Дудка С.С. Інші учасники справи у підготовче засідання не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце судового засідання, про причини неявки до суду не повідомили, клопотання та заяви до суду не подавали.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19) зазначив про те, що у разі, коли наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення відповідачів про судове засідання, однак відповідачі до суду не з'являлись, про причини неявки до суду не повідомляли, не подали відзив, враховуючи, що розгляд справи відкладався неодноразово, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності відповідачів на підставі наявних у справі доказів.
01.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та на підставі ст.244 ЦПК України відклав ухвалення судового рішення до 15.04.2025.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, вислухавши доводи учасників справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР, чинного станом на момент укладення договору купівлі-продажу (надалі - ЦК Української РСР) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (надалі по тексту- ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).
Згідно ч. 1-2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.
Угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду (ч. 1-2 ст. 42 ЦК Української РСР).
Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі укладати угоди за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників (ч. 1 ст. 13 ЦК Української РСР).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Згідно ч. 1-2 ст. 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК Української РСР).
Згідно із частиною першої статті 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
На час укладення спірного договору чинним був Закон України «Про товарну біржу».
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», в редакції чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу (надалі - Закон № 1956-XII) Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 1956-ХІІ угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.
Судом встановлено, що 14.04.2000 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , який діє від власного імені за згодою матері ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 уклали договір № 27354 купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які є членами біржі, в подальшому «продавці», продали, а ОСОБА_4 , яка є членом біржі, в подальшому «покупець», купила: 4-жилая; 293/1000 ч. коридорів 1, 8; 293/1000 ч. кухні - 5; 293/1000 ч.туалета - 7, житловою площею 19,5 кв.м., які складають 293/1000 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 3 Договору зазначені в п. 1 293/1000 частини квартири належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло р. № 7-8701 від 28.02.1996, виданого УЖКГ Одеського виконкому, зареєстрованого в ОМБТІ и РОН в реєстровій книзі № 146 пр.стр.169 реєстр. № 657, 01.03.1996 р.
Згідно п. 5 Договору 293/1000 частки квартири продані за 8037,00 гривень, які отримані продавцем до підписання цього договору, а належать новому власнику: ОСОБА_4 , на підставі ст. 9 ЖК України і законів України «Про товарну біржу», «Про власність».
На виконання ст. 227 ЦК України цей договір підлягає реєстрації в ОБМТІ і РОН на ім'я ОСОБА_4 .
В договорі містяться підписи від імені продавців та покупця.
Пунктом 11 Договору передбачено, що цей договір у відповідності з вимогами, встановленому статтею 15 Закону України "Про товарну біржу", зареєстрований на Одеський товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю», реєстраційний № 27354 від 14.04.2000. Договір у подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. Особи сторін, що уклали договір, їх дієздатність, а також правоздатьність повноваження представника, приналежність майна ОСОБА_2 , ОСОБА_3 перевірені.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеку, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 411601733 щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно міститься запис щодо зареєстрованого за ОСОБА_4 права приватної власності на 1/1 зазначеного нерухомого майна, серед підстав виникнення права власності, в тому числі, зазначено договір купівлі-продажу, № 27354, 14.04.2000, Одеська Товарна Біржа.
З листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради вих. № 52209/04-04 від 19.03.2025 вбачається, що станом на 31.12.2012 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване: за фізичною особою « ОСОБА_5 » (вказано рос.мовою) - 239/1000 частини на підставі договору № 27354 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого Одеською товарною біржою 14.04.2000. Реєстраційний запис зроблено 09.06.2000 за реєстровим № 657 у реєстровій книзі 341 пр на сторінці 62; 246/1000 - на підставі договору дарування; 461/1000 - на підставі свідоцтва про право власності на житло.
01.07.2024 державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Ворсуляк А.М. відмовила у прийнятті договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на біржі 14.04.2000 за № 27354, як документа, який підтверджує право власності на 293/1000 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Я зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 виклала висновок про те, що «вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх вчинення. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини вчинені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 01 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 478/708/19 (провадження № 61-2680св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 205/1783/20 (провадження № 61-480св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2023 року в справі № 203/4638/20 (провадження № 61-4402ск23)); (…) на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі».
При вчиненні договору купівлі-продажу квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, сторони фактично виконали договір, покупець передав кошти в оплату вартості нерухомого майна, що зазначено у п. 6 договору, право власності на майно було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири.
Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.
За таких обставин, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання договору дійсним.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 244, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеська товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі- продажу нерухомого майна - задовольнити.
Визнати дійсним договір № 27354 від 14.04.2000 купівлі-продажу нерухомого майна - 4-житлова; 293/1000 ч. коридорів - 1,8; 293/1000 ч. кухні - 5; 293/1000 ч. туалет - 7, житловою площею 19,5 кв.м., які складають 293/1000 квартири номер АДРЕСА_1 , укладений між продавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та покупцем: ОСОБА_4 , посвідчений на Одеській товарній біржі за реєстровим № 27354 від 14.04.2000.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його прологошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Юлія ЧОРНУХА