Справа № 577/5300/19 Номер провадження 11-кп/814/620/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
08 квітня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддів з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченоїОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12019200070000246 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 та начальника відділу Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 15 серпня 2022 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка та мешканка АДРЕСА_1 , громадянка України, з середньою освітою, розлучена, непрацююча, несудима,
визнана винуватою та засуджена за ч.3 ст.187 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна, окрім житла.
Постановлено стягнути з обвинуваченої ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 32984,02 грн.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнана винуватою у тому, що діючи у групі осіб за попередньою змовою з ОСОБА_10 , яка вироком Білопільського районного суду Сумської області від 22.12.2021 засуджена за ч.4 ст.187, ст.69 КК України на 3 роки позбавлення волі, ОСОБА_11 , який вироком цього ж суду від 26.10.2021 засуджений за ч.3 ст.187, ст.69, ст.75 КК України на 5 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, невстановленою в ході досудового розслідування особою та особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, з корисливою метою та умислом, направленим на розбійний напад на ОСОБА_12 , поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, у період часу приблизно з 23 години 29.03.2019 до 01 години 30.03.2019 на автомобілі ВАЗ-21103, д.н.з. НОМЕР_1 , що перебуває у власності ОСОБА_11 , приїхали до АДРЕСА_2 .
Поблизу селища одягнули на обличчя виготовленні з шапок маски та пов'язки, на руки рукавички і, залишивши транспортний засіб, попрямували до домогосподарства потерпілого.
У цей час особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, використовуючи мобільний телефон, дізналася яким чином знайти будинок потерпілого ОСОБА_12 .
Діставшись будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , невстановленою в ході досудового розслідування особою та особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, вибили двері та проникли в середину, де виявили ОСОБА_12
ОСОБА_11 і невстановлена в ході досудового розслідування особа, схопивши потерпілого за ноги та руки, примусово посадили на стілець у кухні та за допомогою мотузки і дроту, що знайшли на місці злочину, прив'язали до стільця.
У цей час ОСОБА_10 почала розпитувати потерпілого про місце знаходження грошей, а особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, у цей час здійснювала пошук грошових коштів та цінних речей на території будинку та домогосподарства.
Долаючи опір потерпілого, співучасники, діючи спільно та узгоджено між собою, використовуючи рушник, належний потерпілому, закрили рот та ніс останнього, що ускладнювало його дихання, нанесли біля 3 ударів в область попереку справа, а також, використовуючи господарський ніж, який знаходився в приміщенні кухні, з метою отримання інформації про місце знаходження грошових коштів, погрожували його застосуванням.
Потерпілий, реально сприймаючи погрози його життю та здоров'ю, повідомив про місце схову грошей у корпусі від термосу та скляній банці, де співучасники виявили та незаконно заволоділи 18000 грн, належними ОСОБА_12 .
Не отримавши очікуваної суми грошових коштів, ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, та невстановлена в ході досудового розслідування особа продовжили утримання потерпілого та пошук грошей, але не знайшли їх.
Під час вчинення розбійного нападу співучасники заволоділи грошовими коштами у сумі 18000 грн та мобільним телефоном «Nokia 5110», який знаходився на столі в приміщенні кімнати, вартість якого становить 317 грн.
Своїми спільними умисними діями ОСОБА_8 , особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та невстановлена в ході досудового розслідування особа спричинили ОСОБА_12 легкі тілесні ушкодження.
Окрім того, ОСОБА_8 , діючи у групі осіб за попередньою змовою з ОСОБА_10 та особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, з корисливою метою та єдиним умислом, направленим на розбійний напад на ОСОБА_13 , поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, близько 08 години 16.04.2019 на автомобілі Volkswagen В5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 , якому вони не повідомляли про свої протиправні наміри, приїхали с. Підлипне Сумської області, де підійшли до будинку потерпілої ОСОБА_13 по АДРЕСА_4 , оглянули прилеглу територію і визначили місце, яке найбільше підходило для проникнення у домогосподарство, після чого вирішили вчинити злочин пізніше цього ж дня.
На виконання задуманого співучасники вирішили, що ОСОБА_10 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, мають проникнути до будинку ОСОБА_13 та шляхом погроз і застосування насильства дізнатися у неї відомості про місцезнаходження грошей та цінних речей, відшукати їх, а ОСОБА_8 має залишитися на вулиці та спостерігати за обстановкою, а в разі виявлення сторонніх осіб поблизу будинку сповістити співучасників для своєчасного відходу з місця вчинення злочину.
16.04.2019 близько 12 години ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, на автомобілі під управлінням ОСОБА_14 , якому не повідомляли про свої протиправні наміри, приїхали до с. Підлипне, де біля вул. Весняної зупинили автомобіль, вийшли з нього та наказали ОСОБА_14 їх чекати.
Після цього ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, направилися до будинку потерпілої.
Встановивши, що двері до домогосподарства зачинені, ОСОБА_8 повернулася до автомобіля, де мала слідкувати за обстановкою навколо, а ОСОБА_10 та особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, через огорожу перелізли у домоволодіння ОСОБА_13 й біля входу до будинку виявили потерпілу.
У цей же час особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, пішла до будинку та, не зважаючи на заборону потерпілої, почала шукати грошові кошти та цінні речі, а ОСОБА_10 заштовхала ОСОБА_13 в будинок.
У будинку ОСОБА_10 запитала потерпілу про місце знаходження грошових коштів, однак остання стверджувала про їх відсутність, після чого ОСОБА_10 , взявши у приміщенні будинку господарський молоток, почала погрожувати спричиненням ним тілесних ушкоджень, небезпечних для життя та здоров'я потерпілої.
Оскільки ОСОБА_13 не повідомила про місцезнаходження грошей, ОСОБА_10 вказаним молотком завдала потерпілій не менше двох ударів по рукам та близько п'яти ударів рукояткою молотка по голові.
ОСОБА_13 , сприймаючи дії та погрози ОСОБА_10 як реальні, вказала де зберігає гроші, після чого вказані особи виявили і заволоділи належними ОСОБА_13 грошовими коштами в сумі 6000 грн та майном потерпілої на загальну суму 12133, 84 грн, а також спричинили їй легкі тілесні ушкодження, після чого з місця вчинення злочину зникли.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок, виправдати ОСОБА_8 за епізодом незаконного заволодіння майном потерпілої ОСОБА_13 у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості та вичерпанням можливостей для їх отримання, а також перекваліфікувати її дії за епізодом незаконного заволодіння майном потерпілого ОСОБА_12 з ч.3 ст.187 на ч.3 ст.186 КК України, застосувавши при призначенні покарання положення ст.75 КК України.
Наголошує, що ОСОБА_8 визнала вину за епізодом незаконного заволодіння майном потерпілого ОСОБА_12 .
Разом з тим, потерпілий під час допиту та під час слідчого експерименту вказував, що погрози застосування насильства висловлювала ОСОБА_10 .
Зауважує, що висловлення погрози застосування ножа при пограбуванні потерпілого ОСОБА_12 підтвердив також інший співучасник злочину - ОСОБА_11 , який повідомив про відсутність наміру застосовувати насильство, оскільки вони планували таємно викрасти майно потерпілого.
Вказує про те, що хоча умисел на таємне викрадення майна і перейшов у відкрите заволодіння ним, проте ніхто окрім ОСОБА_10 не застосовував до потерпілого насильства та не погрожував його застосуванням.
Ставить під сумнів показання свідка ОСОБА_10 про те, що разом з нею участь у застосуванні до потерпілого насильства брала також і ОСОБА_8 .
Наголошує, що такі показання суперечать показанням потерпілого, ОСОБА_11 , а також її особистим показанням під час слідчого експерименту.
У зв'язку з наведеним стверджує про наявність в діях ОСОБА_10 ексцесу виконавця.
Також ставить під сумнів показання потерпілого ОСОБА_12 в судовому засіданні 18 травня 2021 року, оскільки цей допит проведено через тривалий проміжок часу після події злочину, а потерпілий є особою похилого віку.
Наголошує, що суд першої інстанції не усунув суперечності в показаннях потерпілого, що були надані ним під час досудового розслідування та в судовому засіданні.
Вважає, що суд необґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку висновок судово-імунологічної експертизи про наявність на рушнику з будинку потерпілого слідів його крові, оскільки судом не встановлено момент виникнення цих слідів та їх відношення до подій, що мали місце 30 березня 2019 року.
Звертає увагу, що згідно з висновком судово-медичної експертизи, що проведена у квітні 2019 року, у потерпілого не виявлено відкритих ран на тілі.
Крім того, заперечує причетність ОСОБА_8 до епізоду вчинення злочину стосовно потерпілої ОСОБА_13 .
При цьому зауважує, що обвинувачена не проникала до житла потерпілої та не вчиняла дій, спрямованих на заволодіння її майном.
Стверджує, що причетність обвинуваченої до вчинення цього епізоду злочину підтверджується лише показаннями свідка ОСОБА_10 .
Разом з тим зауважує, що вказаний свідок повідомила про наявність у співучасників умислу на заволодіння майном та грошовими коштами потерпілої шляхом обману, що підтвердила і ОСОБА_13 .
У зв'язку з наведеним стверджує, що дії ОСОБА_10 не охоплювались спільним умислом з обвинуваченою, що виключає її відповідальність на підставі ст.29 КК України.
Вказує про часткову невідповідність показань свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_11 , що були надані ними в судовому засіданні тим, які поклав суд в основу обвинувального вироку.
Наголошує, що суд мав відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості з обвинуваченим ОСОБА_11 , оскільки його дії, пов'язані з протиправним заволодінням майном потерпілого ОСОБА_12 , як і дії обвинуваченої ОСОБА_8 , містять ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, а не ч.3 ст.187 цього Кодексу.
Вважає неналежними доказами показання свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , оскільки вони не містять будь-якої доказової інформації.
Вказує, що значну частину показань ОСОБА_10 , що відображені в оскаржуваному вироку суду, остання в судовому засіданні не надавала.
Cтверджує, що вирок, всупереч приписам ст.27 та ч.5 ст.68 КК України, не містить даних щодо виду співучасті обвинуваченої під час незаконного заволодіння майном ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість, і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч.4 ст.187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке її власністю, крім житла.
При цьому зазначає, що місцевий суд безпідставно перекваліфікував дії обвинуваченої з ч.4 на ч.3 ст.187 КК України, не врахувавши показання потерпілих, свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , які підтверджують, що саме ОСОБА_8 була організатором, створила організовану групу з довірених осіб, планувала та координувала її діяльність, погоджувала кандидатури об'єктів розбійних нападів, забезпечувала групу транспортом і засобами конспірації, приймала безпосередню участь у вчинені злочинів.
Наголошує, що місцевий суд неповно виклав у вироку показання свідка ОСОБА_10 щодо обставин створення організованої групи.
Зауважує, що в порушення вимог ст.87 КПК України суд безпідставно визнав недопустимим доказом протокол про результати аудіо-, відеоконтролю камери №5 в ІТТ №4 ГУ НП у Сумській області від 26 липня 2019 року, в якій утримувалась ОСОБА_10 .
Зауважує, що при ухваленні вироку на підставі угоди щодо ОСОБА_10 суд погодився з кваліфікацією її дій за ч.4 ст.187 КК України з кваліфікуючою ознакою розбою, вчиненого організованою групою.
Вважає, що місцевий суд призначив обвинуваченій явно несправедливе покарання, не надавши належної оцінки тому, що вона вчинила епізоди особливо тяжкого злочину, які мають високий ступінь суспільної небезпеки й зухвалості, негативно характеризується, не працює та не намагалася відшкодувати шкоду.
Інші учасники провадження вирок не оскаржили.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 18 вересня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишив без задоволення.
На підставі ч.2 ст.404 КПК України вирок змінив, виключив з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на особи « ОСОБА_11 » та « ОСОБА_10 » й постановив вважати правильним твердження про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за попередньою змовою з «особами 2 і 3, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження».
Уточнив вирок в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 , вказавши, що за кваліфікуючою ознакою «вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій» кваліфікуються її дії за епізодом №2.
В іншій частині вирок місцевого суду залишив без зміни.
06 березня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду частково задовольнила касаційні скарги засудженої, її захисника та прокурора, скасувала ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2023 року та призначила новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченої та її захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора пронеобхідність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч.4 ст.187 КК України та призначення більш суворого покарання, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Підставою для скасування вироку судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що передбачено п.2, п.3 ч.1 ст.409 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.412 цього Кодексу, істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження.
Відповідно до приписів ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до ст.94 КПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені приписи закону при ухваленні вироку місцевим судом не дотримано.
Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, місцевий суд дійшов до висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, не доводять вчинення ОСОБА_8 розбійних нападів у складі організованої групи та кваліфікував її дії за ч.3 ст.187 КК України як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, за попередньої змовою групою осіб з проникненням у житло.
Такі висновки суду містять істотні суперечності, а саме рішення ухвалене без належного аналізу сукупності досліджених доказів.
Обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_8 у вчиненні розбійних нападів, суд послався на показання свідка ОСОБА_10 ,яка вироком Білопільського районного суду Сумської області від 22.12.2021 засуджена за ч.4 ст.187, ст.69 КК України на 3 роки позбавлення волі за вчинення цих же розбійних нападів.
При цьому суд спочатку зазначив, що відповідно до показань ОСОБА_10 в обох епізодах розбійного нападу участь приймала ОСОБА_8 , а до злочинів вони заздалегідь готувалися.Суперечностей у поясненнях ОСОБА_10 та їх невідповідностей іншим доказам суд не встановив.
Хоча як видно з протоколів слідчих експериментів з ОСОБА_10 від 22 та 28 травня 2019 року, вона заперечувала про наявність домовленостей щодо вчинення злочину з ОСОБА_8 і пояснювала, що до потерпілого ОСОБА_12 обвинувачена ніякого насильства не застосовувала та не погрожувала його застосуванням.
В подальшому суд, не погоджуючись із інкримінованим ОСОБА_8 обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, вказав, що дослідженими в судовому засіданні доказами, в тому числі показаннями ОСОБА_8 та свідків не доведено наявності попередньої домовленості обвинуваченої з ОСОБА_10 та особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку із розшуком, для вчинення злочинів.
Місцевий суд звернув увагу, що свідок ОСОБА_11 спростував той факт, що його до вчинення злочину залучила ОСОБА_8 та наполягав, що обвинувачена ні про що його не просила, під час поїздки та безпосереднього здійснення злочину не керувала ним та іншими співучасниками.
Також суд вказав, що свідок ОСОБА_10 не підтвердила, що злочини, які вона вчинила спільно з ОСОБА_8 та іншими особами, завчасно планувалися ними, і водночас пояснила, що пограбувати ОСОБА_12 запропонувала інша особа ОСОБА_17 , а ОСОБА_13 - вона ( ОСОБА_10 ).
Зазначив суд і про відсутність доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_8 був розроблений (хоча б у загальних рисах) план вчинення конкретного злочину.
Приписами ст.28 КК України передбачені форми співучасті, які виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків (суб'єктивних ознак) між учасниками злочинних груп. Залежно від цього відрізняються такі злочинні групи:
вчинення кримінального правопорушення групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою;
вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення;
вчинення кримінального правопорушення організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;
вчинення кримінального правопорушення злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.
Наведені в мотивувальній частині оскаржуваного вироку істотні суперечності щодо обставин вчинення злочину, показань свідків та даних, відображених у протоколах слідчих експериментів, унеможливлюють зробити висновок щодо форм співучасті під час вчинення обвинуваченою інкримінованих епізодів розбійного нападу.
Крім того, суд першої інстанції, вказуючи про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_13 , з огляду на наведені вище суперечності, належним чином не мотивував своє рішення в частині спрямованості умислу обвинуваченої на спосіб заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_13 , а також не дав відповіді на доводи сторони захисту щодо ексцесу виконавця злочину - ОСОБА_10 , яка стверджувала, що обвинувачена не проникала до житла потерпілої та не вчиняла дій, спрямованих на заволодіння її майном.
Колегія суддів звертає увагу на те, що дійшовши до висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 кваліфікуючої ознаки «вчинення кримінального правопорушення організованою групою» суд першої інстанції допустив суперечність з власними вироками, що були ухвалені цим же складом суду (головуючий суддя ОСОБА_18 , судді ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ) стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Так, вироком Білопільського районного суду Сумської області від 22 грудня 2021 року ОСОБА_10 засуджено за епізодами вчинення кримінальних правопорушень стосовно ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за ч.4 ст.187 КК України.
При цьому, надаючи різну юридичну оцінку діям обвинувачених ОСОБА_21 та ОСОБА_10 з приводу одного й того ж обвинувачення, місцевий суд не наводить належного обґрунтування своїх висновків, вказуючи лише, що вирок на підставі угоди про визнання винуватості не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб.
Крім того, місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_8 , яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, за обома епізодами розбійного нападу за ч.3 ст.187 КК України в тому числі за кваліфікуючою ознакою «вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій».
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» передбачене у відповідних статтях (частинах статей) Особливої частини КК України вчинення злочину повторно або особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, є кваліфікуючою ознакою певного злочину. Тому, якщо за вчинення попереднього злочину (кількох попередніх злочинів) особу не було засуджено, кожен із злочинів, які утворюють повторність, має бути предметом самостійної кримінально-правової оцінки.
Проте, всупереч наведеним вище положенням, місцевий суд не розмежував кваліфікацію дій обвинуваченої за окремими епізодами злочинної діяльності, застосувавши кваліфікуючу ознаку «вчинення розбою особою, яка раніше вчинила розбій» до обох епізодів злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.
Крім того, апеляційна скарга прокурора містить вагомі доводи щодо неправильної оцінки судом першої інстанції результатів негласних слідчих (розшукових) дій у даному кримінальному провадженні.
Так, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність визнання недопустимим доказом протоколу про результати аудіо-, відеоконтролю камери №5 в ІТТ №4 ГУ НП у Сумській області від 26 липня 2019 року, в якій утримувалась ОСОБА_10 , оскільки фактично проведено її допит без участі захисника та складання відповідного протоколу.
Проте наведені висновки суду є передчасними з огляду на таке.
Аудіо-, відеоконтроль місця може здійснюватися під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину і полягає у здійсненні прихованої фіксації відомостей за допомогою аудіо-, відеозапису всередині публічно доступних місць, без відома їх власника, володільця або присутніх у цьому місці осіб, за наявності відомостей про те, що розмови і поведінка осіб у цьому місці, а також інші події, що там відбуваються, можуть містити інформацію, яка має значення для кримінального провадження (ст.270 КПК України).
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що аудіо-, відеоконтроль місця - камери №5 в ІТТ №4 ГУ НП в Сумській області, де утримувалась ОСОБА_10 , проведено на підставі ухвали слідчого судді Сумського апеляційного суду від 27 травня 2019 року та за дорученням слідчого.
Зі змісту протоколу про результати аудіо-, відеоконтролю місця від 26 липня 2019 року видно, що негласна слідча (розшукова) дія проводилась із дотриманням норм процесуального закону, а під час її проведення ОСОБА_10 вільно спілкувалась з особою, яка перебувала разом з нею в камері.
В подальшому ОСОБА_10 була письмово повідомлена з приводу проведення щодо неї негласних слідчих (розшукових) дій та ознайомлена зі змістом відповідних документів в порядку ст.290 КПК України. Будь-яких заяв, скарг чи заперечень щодо вказаного факту ОСОБА_10 не подавала.
Тому відсутні підстави в даному випадку ототожнювати допит із проведенням негласної слідчої (розшукової) дії у виді аудіо-, відеоконтролю місця.
Наведені обставини свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, та неповноту судового розгляду, що згідно з положеннями п.1, п.3 ч.1 ст.409, ч.1 ст.412 КПК України є підставами для скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду.
Під час нового розгляду кримінального провадження місцевому суду необхідно провести процедуру провадження з дотриманням вимог закону, перевірити доводи апеляційних скарг захисника та прокурора, надати належну оцінку усім доказам в їх сукупності, дослідити обставини, що мають значення для вирішення питання щодо всіх елементів складу інкримінованих кримінальних правопорушень та у разі, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у їх вчиненні буде доведено в установленому законом порядку, вирішити питання щодо передбаченої кримінальним законом відповідальності.
Приписами ст.418 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції ухвалює рішення в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу, який зобов'язує суд, серед іншого, вирішити питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ст. 131 КПК України).
Виходячи з конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу ОСОБА_8 , колегія суддів вважає за необхідне залишити її під вартою до вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 днів.
Отже, апеляційні скарги захисника та прокурора підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 412, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та начальника відділу Сумської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 15 серпня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження №12019200070000246 в суді першої інстанції.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 продовжити до вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 днів.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4