Номер провадження 2/754/3587/25
Справа №754/3396/25
Іменем України
14 квітня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді- Сенюти В.О.,
секретар судового засідання - Кочерга І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від обов'язку утримувати матір, -
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ях'яєв А.Ш. звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про звільнення від обов'язку утримувати матір.
Подану позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка є дочкою відповідачки ОСОБА_2 . Відповідачка, знаючи про батьківські обов'язки по вихованню своєї дитини, свідомо ухилялася від їх виконання, а після досягнення позивачкою шістнадцятирічного віку взагалі не піклувалася про фізичний і духовний розвиток своєї дитини, її навчання, підготовки до самостійного життя, зокрема - не забезпечувала необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливало на її фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкувалася з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надавала дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяла засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляла інтерес до її внутрішнього світу, не створювала умов для отримання нею освіти, а після вступу позивачки на 1 курс вищого навчального закладу м. Києва повністю самоусунулася від виконання батьківських обов'язків. Відповідачка повідомила дочці, що не має наміру оплачувати її навчання у вищому навчальному закладі, хоча мала фінансові можливості для цього. Тобто, відмова відповідачки надати можливість позивачці здобути вищу освіту жодним чином не була пов'язана з нестачею грошових коштів, більш того, відповідачка жодного разу навіть не поцікавилася, за яким напрямком бажає навчатися її дочка. Після закінчення загальноосвітнього навчального закладу позивачка проживала окремо від батьків, не отримувала жодної допомоги від відповідачки. Таким чином, позивачка звертається до суду із позовною заявою про звільнення її від обов'язку утримувати матір.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
13.03.2025 на виконання вказаної ухвали суду, представником позивачки вказані недоліки усунуті.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14.03.2025 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивачки - адвокат Ях'яєв А.Ш. у своїй заяві просив розгляд справи здійснювати у відсутність сторони позивач, позовні вимоги задовольнити з викладених підстав.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена налженим чином. На адресу суду від відповідачки надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечує. Наслідки визнання позову останній зрозумілі.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 28.12.1988, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 записані батьками позивачки ОСОБА_1 (а.с.7).
Відповідно до копії посвідчення № НОМЕР_2 , відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності ІІ (другої) групи, загальне захворювання (а.с.10).
Позивачка, звертаючись із позовом до суду, просила звільнити її від обов'язку утримувати матір.
Статтею 51 Конституції України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків.
Згідно статтей 202, 203 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Статтею 206 СК України встановлено, що у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними.
Вищеназвані вимоги закону дають суду підстави вважати, що при вирішенні питання про стягнення аліментів на батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України. Моментом виникнення обов'язку утримувати своїх батьків є наявність усіх перерахованих умов.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Тобто, батьків слід визнавати такими, що потребують матеріальної допомоги і свідченням такої потреби є отримання матір'ю чи батьком доходів, які є меншими за прожитковий мінімум.
Згідно діючого законодавства, держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо.
У відповідності до п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року « Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 Сімейного Кодексу України) не є абсолютним. Оскільки обов'язки батьків та дітей із утримання є взаємними, тож важливим є і факт ставлення батьків та дітей один до одного. З огляду на це під час розгляду питання про утримання дітьми своїх непрацездатних і таких, що потребують матеріальної допомоги, батька або матері, закон вимагає враховувати, як вони свого часу ставились до виконання обов'язку із утримання своїх дітей. Так, згідно із ч.2 ст.202 Сімейного Кодексу України якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. За таких обставин суд жодним чином не може зобов'язати дітей здійснювати виплату аліментів та брати участь у додаткових витратах на батьків. В інших випадках, наприклад, коли батько, мати не позбавлялися батьківських прав, повнолітні діти можуть бути звільнені судом від обов'язку їх утримувати, якщо буде встановлено, що мати чи батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. Таким чином, у цьому випадку для звільнення дітей від сплати аліментів достатньо лише встановлення судом факту ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов'язків.
Пленум Верховного Суду України у п.16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007р. №3 роз'яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Водночас зазначені чинники, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Так із матеріалів справи вбачається, що відповідачка є інвалідом 2-ї групи, безстроково. Відомостей щодо необхідності додаткового забезпечення та розміру отримуваної соціальної допомоги суду не надано. Відповідачка не заперечує того факту, що вона не приймала участі у забезпеченні доньки ОСОБА_1 та усунулась від обов'язку у її вихованні.
Відповідно до ч. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суду першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи те, що відповідачка беззаперечно визнала позовні вимоги позивачки і не заперечує проти задоволення позову, що не суперечить закону і не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд приймає визнання відповідачкою позову і вважає, що є всі законні підстави для задоволення вимог позивачки.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 206, 211, 258, 259 ЦПК України, ст.ст. 11, 180, 181, 182, 184, 191 СК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від обов'язку утримувати матір - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_1 від обов'язку утримувати матір ОСОБА_2 , та обов'язку брати участь у додаткових витратах.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Повний текст рішення суду складено: 14 квітня 2025 року.
Суддя В.О.Сенюта