Справа № 346/4095/24
Провадження № 22-ц/4808/519/25
Головуючий у 1 інстанції КІЦУЛА Ю. С.
Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.
15 квітня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мальцевої Є.Є.
суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року, ухвалене судом у складі судді Кіцули Ю.С. у м. Косів, повний текст якого складений 17 лютого 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
25 липня 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд до ОСОБА_1 з вищевказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в судовому порядку рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.09.2021 року. За час перебування у шлюбі, в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.04.2022 року ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
21.02.2023 року синові ОСОБА_3 , виповнилося 18 років, тому стягнення аліментів проводиться тільки на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Донька сторін проживає та перебуває на утриманні позивача ОСОБА_2 . Саме позивач виховує доньку, піклується про її фізичний та духовний розвиток. Враховуючи те, що в України введено воєнний стан, відбуваються інфляційні процеси, підвищується вартість життя, і прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, тому стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/4 частки від заробітку, наразі є недостатнім для забезпечення дитини мінімальними потребами. Позивач щомісяця несе значно більші витрати на утримання дитини, в порівнянні з розміром аліментів, які стягуються з відповідача. Відповідач, жодної допомоги на утримання дитини в добровільному порядку не надає, та в додаткових витратах участі не бере. У зв'язку з цим, позивач просила постановити рішення, яким змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з відповідача у розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів відповідача на тверду грошову суму, та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття, та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково.
Змінено спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 встановлений рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05.04.2022 року в справі №346/1098/22.
Вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 3196 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.
Стягнення аліментів в новому розмірі розпочати з часу набрання рішенням законної сили.
З часу набрання рішенням законної сили припинити стягнення аліментів по виконавчому листу №346/1098/22.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 967 гривень 74 копійки.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5 593 гривні.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржене рішення незаконним з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що вимоги позивача, з яким погодився суд, не ґрунтуються на законі, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що сплачує аліменти в розмірі частини всіх видів свого заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду від 05 квітня 2022 року. Вказує, що має постійне місце роботи із стабільним фіксованим заробітком, яке не може змінити, інших доходів не має. Зазначає, що здійснює постійний догляд за своїми батьками, більше того, його мати є особою з інвалідністю другої групи та проживає з ним.
Скаржник вказує, що надавав суду довідку про свій заробіток за останніх півроку згідно якої його зарплата є мінімальною, однак суд першої інстанції все одно збільшив розмір стягнення аліментів у сумі, що відповідає майже 40% від усіх його доходів.
Твердження суду про відсутність доказів надання допомоги непрацездатним батькам є припущенням, а не доведеним фактом. ОСОБА_1 посилається на те, що ним надавалися відповідні докази, і крім того вони уточнювалися в судовому засіданні. Зокрема актом встановлення факту проживання підтверджено проживання з матір'ю, яка має інвалідність другої групи загального захворювання (акт від 05.02.2025 р.); пенсійним посвідченням батька та медичним висновком №508 від 29.07.2024 року підтверджено хворобу батька, необхідність надання йому догляду; актом про проведення обстеження сім'ї працівниками управління соціальної політики Коломийської міської ради від 29.01.2024 року зазначено про фактичне надання саме апелянтом догляду за мамою; медичним висновком №611 від 30.09.2024 року встановлено, що мама потребує постійного стороннього догляду.
Також апелянт зазначає, що надавав суду банківські документи як доказ своєї участі у додаткових витратах на дітей, про грошовий переказ на адресу сина та дочки. Однак суд безпідставно стверджував про те, що вони всі стосуються виключно виконання судових рішень і не можуть служити належним та допустимим доказом.
Вказує, що дружина залишилася проживати у спільній квартирі, не має батьків з інвалідністю, має заробіток більше 22 тис.грн., що підтверджується довідкою про заробіток позивача.
Крім цього надає докази про отримання побутової травми, яка позбавляє його можливості взагалі працювати тривалий час.
Просить скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року скасувати повністю, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що оскаржене рішення прийнято із з'ясуванням всіх обставин справи, з дотриманням норм процесуального права та з вірним застосуванням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі своїми твердженнями скаржник підтвердив, що має стабільний дохід, постійне місце роботи, тобто спроможний належним чином виконувати свій батьківський обов'язок.
Вказує, що відповідач не надає жодних доказів, які б підтверджували здійснення догляду за батьками, крім того вони мають інших дорослих дітей та внуків, які також здійснюють догляд за ними та надають допомогу.
Твердження відповідача про добровільне надання допомоги дітям вважає безпідставними, адже всі докази щодо участі в додаткових витратах на дітей стосуються виключно виконання судових рішень.
Крім того зазначає, що через значні інфляційні процеси в Україні підвищилася вартість життя і прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, тому визначений судом у квітні 2022 року розмір аліментів, що становить частки доходу на дитину, є наразі об'єктивно недостатнім для забезпечення дитини найнеобхіднішим.
Вважає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції було повно та всебічно вивчено всі докази та надано їм реальну оцінку, які були надані відповідачем.
Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржене рішення залишити без змін.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім, зокрема, спорів про стягнення аліментів.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи, ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд прийшов до наступного висновку.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , та відповідач ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.12.2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Малолітню дочку сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживання з матір'ю ОСОБА_2 (а.с.14-15).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.04.2022 року ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с.16-18).
Відповідач ОСОБА_1 до відзиву на позов долучив наступні письмові докази:
- копію довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів виданої Коломийським відділом державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 21.08.2024 року згідно виконавчого листа №346/1098/22 від 11.05.2022 року (а.с.70);
- копію довідки №30831 від 18.03.2024 року про те, що виконавчий лист №346/1207/23 виданий 09.02.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини у сумі 22650 грн., оплачений повністю (зворот а.с.70);
- копію акту проведення обстеження сім?ї від 29.01.2024 року, якою підтрведжений факт надання відповідачем соціальних послуг з догляду ОСОБА_5 (а.с.71); згідно з копією Висновку №611 лікарсько-консультативної комісії від 30.09.2024 року, ОСОБА_5 , 1953 р.н. по стану здоров?я потребує постійного стороннього догляду (а.с.120);
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є особою з інвалідністю 2 групи та пенсійного посвідчення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.72);
- копію Витягу з реєстру територіальної громади від 28.06.2024 року, згідно якого зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с.73);
- копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, яким підтверджено факт, що ОСОБА_5 є матір?ю ОСОБА_1 (а.с.74);
- копії платіжних інструкцій від серпня 2024 року про переказ Хриптуном І.П. грошових коштів дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.75);
- довідку про доходи від 22.08.2024 року, відповідно до якої загальна сума доходу відповідача ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 року по 31.07.2024 року без урахування аліментів становить 46200 грн. (а.с.76).
Відповідно до копії довідки №485 від 06.09.2024 року, виданої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання дійсно навчається у ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» на 1 курсі на денній формі навчання (а.с.91).
Згідно з довідкою №02-03/113 від 09.09.2024 року, виданою ОСОБА_7 , вона дійсно займається в гуртку спортивного туризму Центру позашкільної освіти Коломийської міської ради (а.с.92).
Як вбачається з квитанцій ПриватБанку, відповідач ОСОБА_1 протягом 2024 року неодноразово переказував позивачу ОСОБА_2 та їх спільним дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 грошові кошти (а.с.96-118).
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, враховуючи обставини справи, беручи до уваги необхідність створення для дитини такого рівня життя, який був би достатнім для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а також зважаючи на приписи статті 13 ЦПК України, вважав можливим змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 05.04.2022 року у справі 346/1098/22, та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно в твердій грошовій сумі в розмірі 3196 гривень, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. При цьому судом враховано всі доводи відповідача ОСОБА_1 , про існування у нього на утриманні батьків похилого віку, і також те, що він бере участь в додаткових витратах на доньку.
Апеляційний суд погоджується із цим рішенням з огляду на таке.
Згідно з принципом 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року дитині законом та іншими способами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, духовно та у спеціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом в умовах свободи та гідності.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (стаття 6 Конвенції про права дитини).
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до положень ст.ст.183, 184 СК України суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.
Таким чином, підстави визначення розміру аліментів у частках від заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
У ч.1 ст.192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями ст.ст.182-184, 192 СК України.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 372/2393/17, і наведені норми та тлумачення спростовують доводи апеляційної скарги щодо безпідставності вимог позивачки про зміну способу стягнення аліментів з урахуванням їх фактичного збільшення.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років -2563грн; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів з ОСОБА_1 , встановленого рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05.04.2022 року в справі №346/1098/22, з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму.
Колегія суддів також погоджується з визначеним судом розміром аліментів, в твердій грошовій сумі 3196,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача. Адже розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, неповнолітня ОСОБА_4 , проживає з матір'ю, дійсно навчається у ДНЗ «Коломийський професійний ліцей сфери послуг» на 1 курсі на денній формі навчання, а також займається в гуртку спортивного туризму Центру позашкільної освіти Коломийської міської ради
Відповідно до заявлених вимог ОСОБА_2 просила змінити спосіб стягнення аліментів з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму у розмірі 4000 грн. щомісячно.
Відповідно до наданої суду довідки про доходи ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів. За період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2024 року його сукупний дохід без урахування аліментів склав 46 200,00 грн.
Відповідач не надав суду доказів того, що у нього відсутні інші доходи, нерухоме та рухоме майно, за рахунок якого він може сплачувати аліменти у визначеному розмірі, також, що він не має об'єктивної можливості мати додаткові доходи.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Твердження ОСОБА_1 про те, що на його утриманні є непрацездатні батьки, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки наявні в матеріалах справи щодо цього докази не підтверджують факт несення позивачем витрат на їх утримання, розміру таких витрат, їх необхідності та матеріального стану батьків.
Доводи скаржника на те, що він бере участь у додаткових витратах, як на повнолітнього сина, так і на неповнолітню доньку, колегія суддів вважає таким, що не впливають на рішення суду адже такі посилання не спростовують правильності висновків суду в спорі про зміну способу стягнення аліментів, оскільки стосуються інших правовідносин.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на недоведеність можливості сплати ним аліментів у визначеному судом розмірі. Предметом позову ОСОБА_2 була зміна способу стягнення аліментів з частки від заробітку (доходу) на тверду грошову суму, що є виключною ініціативою того з батьків, з ким проживає дитина. Відповідач є працездатною особою, несе обов'язок утримувати дитину належним чином, тому його твердження не спростовують вимоги позивача. Посилання відповідача на те, що позивач має більший дохід, також не виключають його обов'язку щодо належного утримання неповнолітньої дитини, тим більш, що позивач проживає разом із їх дитиною, утримує її, отже, вочевидь несе більші витрати, ніж відповідач.
Апеляційний суд зауважує, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Як вже зазначалось, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік» прожитковий мінімум на дитину віком від 6 до 18 років складає: з 1 січня 2025 року - 3196 гривень, що і було враховано судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі відповідач також зазначав, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивач створила нову сім'ю та залишилися проживати у спільній з відповідачем квартирі. Колегія суддів зазначає, що зазначені обставини знаходяться поза межами позовних вимог, не входять до предмета доказування у вказаній справі, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Зазначені обставини у їх сукупності не нівелюють спільного обов'язку позивача та відповідача щодо утримання їх спільної дитини до досягнення нею повноліття.
Таким чином, доводи апеляційної скарги були предметом дослідження судом першої інстанції, обставини, на які покликається відповідач в апеляційній скарзі, враховані судом при визначенні розміру аліментів. Отже, такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи. Рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Твердження відповідача про те, що він отримав побутову травму, яка позбавляє його можливості взагалі працювати тривалий час, суд апеляційної інстанції не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини не існували на час розгляду справи та ухвалення рішення суду першої інстанції.
Крім того, у разі зміни матеріального або сімейного стану відповідач має право подати позов про зменшення розміру аліментів, які були визначені судом першої інстанції.
На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Передбачених ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат не встановлено.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 15 квітня 2025 року.
Судді: Є.Є. Мальцева
В.А. Девляшевський
В.М. Луганська