Справа № 725/12134/24
Провадження № 2-а/727/32/25
14 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі головуючого судді Смотрицького В.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Ювченко Андрій Васильович до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - Ювченко А.В. звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови посилаючись на те, що 13.10.2024 року відносно позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено постанову №4292 від 13.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зі змісту постанови вбачається, що: Позивач, будучи військовозобов?язаним та підлягаючим мобілізації під час дії воєнного стану, оголошення загальної мобілізації не з?явився 02.10.2024 за попередньо врученою та особисто отриманою повісткою №3/- від 02.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою АДРЕСА_1 , про поважність причин неявки у визначений законодавством порядку не повідомив.
Зазначає, що жодної повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на вказану дату і час він не підписував та не отримував ні особисто, ні через інших осіб, що виключає його обов?язок з?являтись на вказану дату і час до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також, жодного повідомлення про призначений розгляд справи про адміністративне правопорушення він не отримував, таким чином підстава для притягнення його до адміністративної відповідальності, викладена у постанові не відповідає дійсності, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної постанови.
Крім того, вказує, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно нього, відповідач не зібрав жодного доказу наявності вини позивача у вчинені адміністративного правопорушення.
Також зазначає, що оскаржувана постанова №4292 від 13.10.2024, була надіслана відповідачем на електронну пошту позивача лише 17.12.2024 р. З урахуванням того, що постанова була фактично отримана позивачем лише 17.12.2024 року, десятиденний строк для її оскарження необхідно обчислювати з цієї дати.
А тому просив поновити строк для оскарження постанови, визнати незаконною та скасувати постанову №4292 від 13.10.2024 про накладення на позивача штрафу у розмірі 17000 гривень за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП та провадження у даній справі закрити.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явились, представник, в інтересах позивача звернувся до суду з заявою, в якій просив провести засідання без їх участі, позов підтримують.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надійшло. Крім того, сторона відповідача не скористалась правом на відзив та не висловила свою позицію у справі.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За положеннями частин 1, 4 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до матеріалів позову та клопотання про поновлення строків на звернення до суду, суд вважає, що оскільки оскаржувана постанова винесена без участі позивача, направлена ОСОБА_1 на його електронну пошту 17.12.2024 року, а матеріали позову подані до суду 23.12.2024 р., то наявні підстави для поновлення строку на оскарження постанови.
Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина(нки) ОСОБА_3 виніс постанову №4292 про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП (а.с. 12-13). В постанові зазначено, що в процесі розгляду встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов?язаним та підлягаючим мобілізації під час дії воєнного стану, оголошення загальної мобілізації не з?явився 02.10.2024 за попередньо врученою та особисто отриманою повісткою №3/- від 02.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 , про поважність причин неявки у визначений законодавством порядку не повідомив.
Відповідно до витягу з додатку «Резерв +», сформованого 02.10.2024 року, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, знаходиться на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Кіцмань), дані уточнено вчасно (зв. а.с.12).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженим постановою КМУ №921 від 07.12.2016 року (далі - Порядок).
За змістом цих нормативно-правових актів, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Відповідно до п.п. 2-3 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. п. 2 п. 1 Додатку 2 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 5 ст. 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ.
В свою чергу, відповідно до ст.22 Закону № 3543-ХІІ встановлено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно з ч.1 ст. 22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Частиною 3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ встановлено обов'язки громадян під час мобілізації, зокрема:
- військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк (абз.8 ч.3 ст.22).
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк (абз.19-20 ч.3ст.22).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів (абз.22).
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку 02.10.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом.
З наданої позивачем постанови вбачається, що позивачу була направлена повістка №3 від 02.10.2024 р. про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 на 02.10.2024 року без конкретної години. Разом з тим, вказана постанова не містить посилань на те, яким чином була направлена вказана повістка позивачу, не надано доказів її вручення (отримання), а також не зазначено з яких саме підстав позивачу необхідно було з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 за попередньо врученою повісткою. А отже, не в повному обсязі викладено суть (об'єктивну сторону) адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст.248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Отже саме на відповідача як орган, який уповноважений розглядати справи про адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена ст. 210-1 КУпАП покладено обов'язок щодо встановлення всіх фактичних обставин та дотримання процедури розгляду визначеної ст. 278 КУпАП.
У постанові від 31.03.2021 у справі № 676/752/17 Верховний Суд зазначив, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
В позовній заяві позивач звертає увагу суду, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього відбувся без його належного повідомлення про такий розгляд.
Суд встановив, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся не у належний спосіб та порядку повідомлення, встановленого процесуальним законодавством про розгляд адміністративної справи, а саме позивача не було своєчасно сповіщено про розгляд справи, що в силу приписів частини першої статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
В цьому випадку позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.
Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчили б про роз'яснення позивачу його прав, визначених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України під час розгляду відповідачем безпосередньо справи про адміністративне правопорушення.
Процедурні порушення, а саме розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30.08.2022 у справі №683/743/17, від 21.05.2020 у справі №286/4145/15-а, від 17 червня 2020 року у справі № 712/10440/16-а, від 30 вересня 2019 у справі №591/2794/17.
Частиною 2 статті 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
За змістом ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення дляправильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд, надав відповідачам можливість подати відзив на позов, водночас відповідач не надав суду відзив на позов та докази на підставі яких було винесено постанову №4292 від 13 жовтня 2024 року.
У цій справі до предмету доказування входить, зокрема, встановлення порядку оповіщення позивача про необхідність з'явитись до Чернівецького РТЦКтаСП (докази надсилання повідомлення, її отримання, неотримання, причини неотримання, тощо). Однак жодного доказу щодо належного оповіщення позивача відповідач не надав, що виключаєможливість встановлення відповідного факту. Натомість позивач відповідну обставину заперечує.
У зв'язку із застосуванням принципу презумпції невинуватості, саме уповноважена посадова особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинна зібрати докази наявності події і складу адміністративного правопорушення, винуватості особи, тобто «поза розумним сумнівом» довести наявність законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак саме відповідач несе тягар доказування правомірності своїх дій та рішень, і саме відповідач не надав жодних доказів законності й обґрунтованості оскаржуваної Постанови.
Суд зауважує, що відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Отже, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності доказів його належного оповіщення про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_5 є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.
Згідно зі ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Так, відповідачем допущено порушення при складанні адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_1 . Оскільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, суд вважає, що згідно з приписами вищенаведеної норми, виникає необхідність закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Ухвалюючи це судове рішення суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись,ст.ст. 19, 58 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про оборону», ст.ст.7, 9, 210, 235, 245, 251, 268, 279 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 72-77, 121, 122, 139, 243-246, 250-251, 286, 295 КАС України, суд,-
Ухвалив:
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Позов задовольнити.
Скасувати постанову №4292 від 13.10.2024 року, винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_5 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.
Справу про адміністративне правопорушення закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: