ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/300/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури-Коломійчук І.О. - за посвідченням;
від Одеської міської ради-Каланжова А.О. на підставі самопредставництво.
від Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса-не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року м. Одесі, про забезпечення позову, суддя першої інстанції Литвинова В.В., повний текст складено та підписано 30.01.2025 року
у справі №916/300/25
за позовом: виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса
про стягнення 2 886 795 грн. 77 коп.
Короткий зміст позовних вимог, заяви про забезпечення позову та ухвали суду першої інстанції.
У січні 2025 року виконувач обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса до місцевого бюджету кошти у сумі 2 886 795 грн 77 коп., з яких 2 665 631 грн 07 коп. заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 60 304 грн. 44 коп. 3 % річних та 160 860 грн. 26 коп. інфляційні втрати.
Разом з позовною заявою виконувачем обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просив суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме:
накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1-Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 886 795 грн 77 коп.;
накласти арешт на нерухоме майно, яке належить та буде належати Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1- Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), у межах суми позову 2 886 795 грн. 77 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року у справі № 916/300/25 заяву виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задоволено; вжито заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1-Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 886 795 грн 77 коп.; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить та буде належати Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса (вул. Рєпіна, 1- Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), у межах суми позову 2 886 795 грн 77 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову 2 886 795 грн. 77 коп. є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов'язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса з ухвалою суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі № 916/300/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову у даній справі відмовити у повному обсязі та направити справу для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, за доводами апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції вирішив питання про застосування заходів забезпечення позову протягом трьох годин з моменту розподілу справи. Так, відповідно до картки руху документу в підсистемі “Електронний суд», протокол передачі справи раніше визначеному складу суду для розгляду заяви про забезпечення позову було зареєстровано о 13 год. 29 хв. 30.01.2025 року. В свою чергу, ухвалу про забезпечення позову було винесено того ж дня о 16 год. 59 хв.
Враховуючи викладене, скаржник вважає, що відповідач об'єктивно не мав можливості надати свої заперечення на заяву про забезпечення позову та надати додаткові докази, що підтверджують факт невиправданого блокування господарської діяльності відповідача.
Отже, скаржник вважає хибними та передчасними викладені в оскаржуваній ухвалі висновки суду першої інстанції, що наразі відсутні докази, які свідчать, що застосований судом захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно в межах позовних вимог, утруднює або блокує господарську діяльність відповідача та відповідно порушує права третіх осіб.
Скаржник вважає, що покладаючи тягар доведення неспівмірності заходів забезпечення доказів на відповідача, суд першої інстанції має надати відповідачу реальну та об'єктивну можливість надати свої заперечення та докази, на основі яких суд має сформувати свої висновки.
На думку скаржника, стверджуючи про відсутність доказів того, що забезпечення позову утруднить господарську діяльність відповідача, без заслуховування позиції самого відповідача, та ухвалюючи рішення про забезпечення позову з відповідних підстав буквально протягом трьох годин, суд першої інстанції порушує принципи рівності та змагальності сторін, а свої висновки ґрунтує лише на припущеннях.
Посилаючись на практику Верховного Суду в обґрунтування вжитих заходів забезпечення позову, скаржник зауважує, що ані позивач, ані суд першої інстанції не врахували протилежну практику Верховного Суду, яка була сформована пізніше, ніж судові рішення, на висновки у яких посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Зокрема, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 31 травня 2024 року у справі № 916/602/23 зазначено, що важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Крім того, відповідач наголошує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, на думку скаржника, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Таким чином, за твердженням скаржника суд першої інстанції не пересвідчився, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду і чи забезпечать вжиті заходи забезпечення позову баланс інтересів позивача та прав та інтересів третіх осіб.
Крім того, відповідач вважає, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є недоцільними та неспівмірними, блокують господарську діяльність відповідача та не дають йому можливості виконувати зобов'язання перед третіми сторонами (зокрема й зобов'язання по сплаті податків).
Так, скаржник наголошує, що відповідач має податкові зобов'язання зі сплати земельного податку в межах договору оренди землі від 17.10.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса та Одеською міською радою, яка діє від імені територіальної громади міста Одеси. В свою чергу, зобов'язання відповідача зі сплати земельного податку регулярно виконуються останнім, що підтверджується доданими платіжними інструкціями.
Однак вжиті заходи забезпечення позову позбавляють відповідача можливості виконувати свої зобов'язання зі сплати земельного податку, чим порушують інтереси держави безпосередньо. Жодних доказів, які б підтверджували факти підготовки відповідача до відчуження майна, накладення на нього обтяження або будь-яких інших дій, що реально б викликали ризик втрати грошових коштів та майна відповідача, позивачем не доведено.
Скаржник, посилаючись на низку практики Верховного Суду, зазначає, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Крім того, скаржник наголошує, що у справі № 916/143/24 (по якій було винесено постанову Верховного Суду від 08.07.2024 року, на висновки в якій посилається суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі) фактичні обставини так само містять докази реальної загрози втрати грошових коштів та майна та ризику неможливості виконати позовні вимоги майнового характеру, оскільки відповідач у справі вже мав відкриті виконавчі провадження та провадження в судових спорах. Тобто, в конкретній справі, Верховний Суд так само формував висновки, відштовхуючись від фактичних обставин справи.
Разом з тим, на думку скаржника ,судом першої інстанції не було враховано того, що згідно з застосованою ним же практикою Верховного Суду обставинам справи має бути надано належну оцінку в кожному конкретному випадку.
Підсумовуючи вищевикладене, скаржник вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву про забезпечення позову протягом 3 годин, об'єктивно не міг ані дослідити всі обставини справи, ані надати оцінку. Відповідно, посилаючись виключно на практику Верховного Суду, судом першої інстанції було допущено надмірний формалізм у своїх доводах та обґрунтованості судового рішення, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» на ухвалу про забезпечення позову Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року у справі №916/300/25, призначено справу до судового розгляду.
27.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №1297/25), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову у справі №916/300/25 без змін. При цьому просить поновити строк на подання вказаного відзиву.
З приводу клопотання про поновлення строку на подання відзиву, колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. За ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У ч. 4 ст. 294 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу. Отже, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим.
Оскільки зазначене клопотання подане відповідачем поза межами встановленого судом строку (до 19 березня 2025 за ухвалою суду) та відповідач не просить продовжити строк на подання відзиву в силу вимог ч. 2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України, то суд апеляційної інстанції залишає цей відзив без розгляду, як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку без клопотання про його продовження (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 922/2060/23, від 01.08.2022 у справі № 910/16784/20).
Також, 27.03.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Київської окружної прокуратури м. Одеса надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м. Одеса відмовити, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 про забезпечення позову залишити без змін.
Зокрема, у поясненнях прокурор зазначає, що встановленням дводенного терміну для розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи, законодавець дозволив суду оперативно вирішувати питання стосовно забезпечення позову (саме в цьому й полягає його зміст). Призначення клопотання під час підготовки справи до розгляду або його розгляд у судовому засіданні з розгляду відповідної справи надавало б можливість недобросовісній стороні звести нанівець застосування заходів забезпечення, оскільки, знаючи про те, що суд може вжити заходів забезпечення, сторона встигла б вчинити дії для уникнення негативних наслідків.
Прокурор наголошує, що відповідач в апеляційній скарзі не навів аргументів та не надав доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції, обмежившись лише загальними висловлюваннями про те, що висновки суду про відсутність доказів про перешкоджання господарській діяльності є передчасними та хибними.
Прокурор наголошує, що відповідачем одержано від ОК «ЖБК «СТ КЕПІТАЛ» прибуток в сумі 110 892 118 грн., що значно перевищує суму позовних вимог прокурора. Вказане підтверджує факт можливої наявності вільних від арешту коштів у великих розмірах на рахунках відповідача, які ним можуть бути безперешкодно використані як для сплати податкових зобов'язань, так і для ведення господарської діяльності. Крім того, внаслідок продажу квартир у вказаному об'єкті відповідачем одержується значний прибуток, який теж може бути використаний для ведення господарської діяльності та сплати податків, незважаючи на накладений арешт на грошові кошти у розмірі позовних вимог прокурора.
Представник прокуратури та Одеської міської ради заперечувала проти доводів апелянта, зазначених ним в апеляційній скарзі та висловлених усно, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку до його електронного кабінету ухвали про відкриття апеляційного провадження. Про причини неявки в судове засідання не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов'язковою, учасники справи скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Заслухавши учасників справи, які з'явилися до судового засідання, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі №916/300/25 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України, і відсутні підстави для її скасування, виходячи з наступного.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали та було зазначено вище за текстом постанови, у січні 2025 року виконувач обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса до місцевого бюджету кошти у сумі 2 886 795 грн 77 коп., з яких 2 665 631 грн 07 коп. заборгованість зі сплати пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси, 60 304 грн 44 коп. 3 % річних та 160 860 грн 26 коп. інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що у період з 11.02.2019 року по 17.01.2024 року на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 11.02.2019 № ОД 112190422174, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (зі змінами, внесеними до дозволу від 06.08.2021 витяг № ОД112190422174-3, від 31.08.2021 витяг № ОД112190422174-4, від 21.03.2022 витяг № ОД112190422174-8, від 25.12.2023 витяг № ОД112190422174-9, від 15.01.2024 витяг № ОД112190422174-10), Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса здійснено будівництво об'єкта «Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Рєпіна, діл. 1-Б».
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних підвищеної комфортності, індивідуальних будинків код 1122.2.
Відповідно до витягів з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 06.08.2021 № ОД112190422174-3, від 31.08.2021 № ОД112190422174-4, від 21.03.2022 № ОД112190422174-8, від 25.12.2023 № ОД112190422174-9, від 15.01.2024 № ОД112190422174-10 Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса внесено зміни на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі № 420/1605/20; стосовно відповідальної особи за проведення технічного нагляду; щодо коригування проектної документації; виправлення технічної помилки за зверненням замовника; відповідальної особи за проведення авторського нагляду.
Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 24.01.2024, на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації від 17.01.2024, відповідачу видано сертифікат № ОД122240117839, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.
Відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкту згідно з проектом «Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Репіна, діл. 1-Б», дата початку будівництва лютий 2019, дата завершення будівництва червень 2022 (за даними акту готовності об'єкта до експлуатації), загальна кількість квартир 51, кількість надземних поверхів 2, кількість підземних поверхів 1, загальна площа квартир 6811.7 кв. м.
Відомості щодо видачі відповідного сертифікату № ОД122240227839 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
Станом на дату початку будівництва об'єкту «Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Репіна, діл. 1-Б» була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 01.01.2019), відповідно до якої, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Проте, відповідач з Одеською міською радою договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об'єктів містобудування у місті Одесі не укладав, що підтверджується листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 05.09.2024 № 02-03/528;02-04/1287.
Прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса, як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі в сумі 2 665 631 грн. 07 коп., за будівництво об'єкта «Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м. Одеса, вул. Репіна, діл. 1-Б» до введення його в експлуатацію, тобто до 17.01.2024.
Разом з позовною заявою виконувачем обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просив суд вжити заходи до забезпечення позову, а саме:
накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1-Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належатьТовариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 886 795 грн. 77 коп;
накласти арешт на нерухоме майно, яке належить та буде належати Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1- Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), у межах суми позову 2 886 795 грн. 77 коп., лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (п. 23) звертав увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Що ж до співмірності заходів забезпечення позову прокурор звертає увагу на те, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача в даному випадку у межах заявлених позовних вимог (2 886 795 грн 77 коп.) не матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), і не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. У випадку недостатності коштів на банківському рахунку позивач матиме реальну гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
При цьому прокурор зауважує, що обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовним вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, як вказує прокурор, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. За ствердженнями прокурора, ефективний захист права держави у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом. Окрім того прокурор додає, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до них, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить останньому, у межах суми позову, на переконання прокурора, є адекватним способом захисту можливих порушень охоронюваних законом інтересів на користь Одеської територіальної громади м. Одеса в особі позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.
Наразі прокурор вказує, що обраний прокурором вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно залишається у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним, при цьому застосування у даному випадку названого заходу забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у захисті порушеного права у разі прийняття судового рішення на користь позивача. Також заявник на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки чи шкода, немає.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року у справі № 916/300/25 заяву виконувача обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси про забезпечення позову задоволено; вжито заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» (вул. Рєпіна, 1-Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса у межах суми позовних вимог на загальну суму 2 886 795 грн 77 коп.; накладено арешт на нерухоме майно, яке належить та буде належати Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м.Одеса (вул. Рєпіна, 1- Б, м. Одеса, 65016, код ЄДРПОУ 42044265), у межах суми позову 2 886 795 грн 77 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача в межах суми позову 2 886 795 грн 77 коп. є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов'язаним з нею заходом забезпечення позову, адже попередить можливе порушення прав позивача щодо можливого ухилення відповідача від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Зі вказаною вище ухвалою відповідач не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
У низці постанов Верховний Суд неодноразово зазначав, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" (рішення від 19.03.1997 року) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 року у справі "Продан проти Молдови" Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, або кошти на рахунках можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення позову обмежує право користуватись або розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права(інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого с належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, статті 138, 136 Господарського процесуального кодексу України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
В той же час, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому, обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві ефективний захист його порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернувся/має намір звернутися до суду, а також реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Тобто, крім того, що суд має дослідити таку підставу вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, також об'єктом дослідження має бути така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 21.05.2020 у справі № 906/20/20, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20).
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі № 922/1864/23).
Разом з цим, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:
«-умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);
-у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);
-можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);
-за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів , що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31)».
Отже, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо діяльності та фінансового стану товариства (в тому числі відомості стосовно комерційної діяльності товариства, фінансово-економічного стану, а також відомості про банківські рахунки товариства та проведені за ними операції) у розумінні статті 21 Закону України "Про інформацію" та статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, тобто інформацією з обмеженим доступом, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми: обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у справі про задоволення позову в разі невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах спірної суми (постанова Верховного Суду від 07.11.2024 по справi №915/538/24).
Доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та майно відповідача забезпечить виконання рішення суду, у разі задоволення позову, а необхідність полягає в можливості відповідача в будь-який момент розпорядитись коштами або відчужити майно. Відповідач не обмежений в праві звернутися до суду із заявою про часткове скасування заходів забезпечення позову у разі, якщо на його рахунках перебуває сума коштів у розмірі, передбаченому в ухвалі про забезпечення позову, або вартість майна (його частини) перевищує розмір накладеного арешту у порядку, передбаченому статтею 145 Господарського процесуального кодексу України (постанова Верховного Суду від 10.10.2024 по справі № 915/549/24).
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 07.11.2024 по справі № 915/538/24.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За вимогами п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Як вже зазначалося вище, здійснивши аналіз заяви виконуючого обов'язків керівника Київської окружної прокуратури міста Одеса про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що заявником доведено наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти та майно, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, а тому, існують правові підстави для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ'СТ КЕПІТАЛ» що належать та знаходяться у нього на рахунках у межах ціни позову 2 886 795 грн 77 коп., з чим погоджується апеляційний господарський суд, з огляду на таке.
Отже, у зв'язку із вищенаведеним судом першої інстанції по даній справі цілком правильно встановлено, що між сторонами по справі дійсно існує спір про стягнення грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ» м. Одеса позивачеві, а саме , останній, як замовник будівництва, повинен був сплатити Одеській міській раді кошти за пайову участь в сумі 2 665 631 грн 07 коп., за будівництво об'єкта «Будівництво житлового будинку з об'єктами обслуговуючої інфраструктури за адресою: м.Одеса, вул.Репіна, діл.1-Б до введення його в експлуатацію, тобто до 17.01.2024 року. Будь-яких ознак, що свідчать про штучність відповідного спору чи про зловживання прокурором своїм правом на позов як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі колегією суддів не встановлено, а відповідачем в межах доводів апеляційної скарги не доведено.
Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру, які мають чітко визначений розмір (ціну позову), то вжиті судом вимоги до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, є співмірними та адекватними тим позовним вимогам, на забезпечення виконання яких у випадку задоволення позову вони вживаються.
До того ж, в даному випадку місцевим господарським судом правильно застосовані заходи, зокрема, накладення арешту на майно тільки в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Із урахуванням розподілу тягаря доказування в питаннях вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді арешту майна у спорах про стягнення грошових коштів відповідно правових висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 14.12.2022 у справі № 922/1369/22, від 10.10.2024 по справі № 915/549/24, від 10.10.2024 по справі № 915/549/24, саме на відповідача, а не на позивача покладається тягар доведення того, що відповідач володіє достатньою кількістю майна та грошових коштів для виконання рішення суду у випадку задоволення позову, тобто відсутності факту загрози невиконання рішення суду у випадку задоволення позову.
З огляду на наведене, відповідні заходи забезпечення позову, заявлені заявником, спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. При цьому, судова колегія вважає, що позивачем, відповідно до вимог процесуального закону належним чином обґрунтовано припущення, що кошти на рахунках, які є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, можуть зникнути або зменшитися за кількістю на момент виконання рішення, а відповідач цього не спростував, бо його доводи зводяться до можливих наслідків блокування його господарської діяльності у вигляді невиконання ним своїх обов'язків перед іншими особами, можливого банкрутства тощо, але таке є ризиком підприємницької діяльності кожного, хто є суб'єктом такої підприємницької діяльності. В той же час, у випадку відмови у задоволенні позовних вимог такі заходи будуть скасовані, тобто, вони мають обмежений характер та термін їх застосування судом..
Отже, судова колегія зазначає, що існування зазначених обставин підтверджує об'єктивні причини для заявника вважати, що позичальником рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог, виконуватися не буде, тобто, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, адже виконання такого рішення полягатиме саме у виконанні відповідачем грошових зобов'язань перед заявником.
З огляду на вказане, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції, викладений в оскаржуваній ухвалі про забезпечення позову таким, що постановлено з дотриманням вимог процесуального закону та норм матеріального права.
Крім того, судова колегія наголошує, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. При цьому, арешт коштів, який накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на такі кошти у разі задоволення позову.
Апеляційний господарський суд, оцінюючи доводи скаржника, виходить з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені, зокрема, і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 09 квітня 2024 року у справі № 917/1610/23, від 04 жовтня 2024 року у справі № 913/289/24, від 07 жовтня 2024 року у справі №908/1291/24 від 19.02.2025 року у справі №916/4912/24 та інших.
Разом з тим, вказаний обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки кошти на рахунках відповідача фактично перебуватимуть у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ними.
Можливість накладення арешту на грошові кошти в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для заявника додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та він отримає задоволення своїх вимог, в той же час, арешт накладається не на рахунки, а тільки на грошові кошти в межах суми позову.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із стягувачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору, що і було правомірно встановлено судом першої інстанції у даному випадку.
Щодо доводів апелянта на нібито порушення місцевим господарським судом вимог ч. 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України у вигляді розгляду заяви про забезпечення позову без виклику представника відповідача та у скорочений строк, то відповідні доводи також на заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Аналіз приписів ч. ч. 3, 4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що призначення розгляду заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін є не обов'язком, а правом господарського суду.
Тому в даному випадку не встановлено порушень норм чинного процесуального законодавства України судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, оскільки законодавцем передбачено обов'язковість розгляду такої заяви у обмежений строк за наявними у справі матеріалами і оперативний розгляд такої заяви не свідчить про необгрунтованість оскаржуваної ухвали суду.
Також відповідач в апеляційній скарзі послався на блокування його господарської діяльності, мотивувавши це неспроможністю сплатити земельний податок до місцевого бюджету за договором оренди земельної ділянки, укладеним з Одеською міською радою.
При цьому, відповідач не надав жодних доказів того, що на його банківських рахунках відсутні грошові кошти у сумі, більшій, ніж сума забезпечення позову 2 886 795 грн 77 коп., на яку накладено арешт.
Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний господарський суд також враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Шевельов проти України").
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі щодо незаконності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про застосування заходів забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі №916/300/25, з огляду на що вказана ухвала не потребує скасування, оскільки постановлена з дотриманням вимог процесуального закону.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ'СТ КЕПІТАЛ», м. Одеса такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі №916/300/25 не потребує скасування з наведених вище підстав, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 136, 137 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТ КЕПІТАЛ», м.Одеса на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі №916/300/25 залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.01.2025 року про забезпечення позову у справі №916/300/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 14.04.2025 року.
Повний текст постанови складено 15.04.2025 року.
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М.Принцевська
Я.Ф.Савицький