Справа № 357/1381/25
Провадження № 2/357/2071/25
15 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
25 січня 2025 року представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, який зареєстрований судом 29.01.2025, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 41580,59 грн, а також судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 9200,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 29.04.2020 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту 491024214 відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 27598,65 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість.
22.02.2021 між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК ФОРТ».
В подальшому 23.02.2021 між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги з кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Таким чином ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 29.04.2020, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.
Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 20.09.2021 загальний розмір заборгованості відповідача становить 41580,59 грн, яка складалась з тіла кредиту в розмірі 27357,65 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом 14222,94 грн.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025 вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
21 лютого 2025 року отримано відповідь з Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київський області щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.
Ухвалою суду від 24 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 20 березня 2025 року.
25 лютого 2025 року та 14 квітня 2025 року представник позивача Плачинда Костянтин Олександрович звернувся з заявою про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Відповідач в судове засідання 20 березня 2025 року не з'явився, в зв'язку з чим судове засідання було відкладено на 15 квітня 2025 року.
Відповідач в судове засідання 15 квітня 2025 року направив заяви, у яких просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги визнав частково в частині заборгованості за тілом кредиту. В частині заборгованості за відсотками просив відмовити в задоволенні позову так як позивачем не додано розрахунку заборгованості, зокрема нарахування відсотків за користування кредитом, яким чином вони нараховувалися та за якою кредитною ставкою. Просив зменшити витрати на правничу допомогу через нерозумність та не співмірність щодо ціни позову та складності справи. Додатково проси суд розстрочити виконання рішення суду строком на один рік.
Фіксування судового процесу не здійснювалося відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне:
29.04.2020 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про надання кредиту № 491024214 (а.с. 6-7), шляхом підписання оферти та акцепту публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк»
За умовами споживчого кредиту сума кредиту - 27598,53 грн, процентна ставка - 39,90% річних, строк кредиту 48 міс. Дата повернення кредиту - 30.04.2024.
Згідно меморіального ордеру № 2487109 від 30.04.2020 ОСОБА_1 було перераховано кредит за договором № 491024214 від 29.04.2020 на суму 27598,53 грн (а.с. 9).
Надання кредитних коштів підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий на ім'я ОСОБА_1 за період з 20.09.2021 по 31.08.2021 (а.с. 26-31)
22.02.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ФОРТ» укладено договір факторингу № 1 (а.с. 10-14), відповідно до якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнту право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведений в додатку №1-1 до договору.
Відповідно до п. 2.3 Договору, право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 Договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п. 4.2 Договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників, за формою встановленою у додатку №2 до цього договору.
Згідно платіжного доручення № 35 від 23.02.2021 (а.с. 17) ТОВ «ФК «ФОРТ» здійснило оплату ціни права вимоги згідно договору факторингу № 35 від 23.02.2021 на суму14235001,00 грн.
Відповідно до додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021, ТОВ ФК «ФОРТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 491024214 від 29.04.2020 на загальну суму 41580,59 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 27357,65 грн та залишку заборгованості по відсотках - 14222,94 грн (а.с. 15).
23.02.2021 між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу №01-23-02/21, за умовами якого права вимоги з кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (а.с. 18-22).
Згідно витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються до договору факторингу № 01-23-02/21 ТОВ «ФК Еліт Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 491024214 від 29.04.2020 на загальну суму 41580,59 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 27357,65 грн та залишку заборгованості по відсотках - 14222,94 грн (а.с. 23).
Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 516 ЦПК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
За змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.
На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно розрахунку заборгованості за угодою про надання кредиту № 491024214 від 29.04.2020 (а.с. 32) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.09.2021 становить 41580,59 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 27357,65 грн та залишку заборгованості по відсотках - 14222,94 грн, що також підтверджується випискою по рахунку (а.с. 26-31).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно із приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідачка з умовами договору була ознайомлена, підписала договір і отримала кредит, однак, всупереч умовам кредитного договору, не виконала своїх зобов'язань щодо повернення наданого їй кредиту.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачкою грошових коштів та порушення нею зобов'язання щодо їх повернення, тому, заборгованість за кредитним договором визначена станом на 20.09.2021 у розмірі 45080,94 грн, є доведеною та обґрунтованою.
Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо відсутності доказів нарахування відсотків, зокрема розрахунку заборгованості, відсоткової ставки та періоду з урахуванням наступного:
В оферті на укладання угоди про надання кредиту № 491024214 від 29.04.2020 року зазначено суму кредиту 27 598,53 грн, строк кредиту - 48 місяців та процентну ставку - 39,9% річних, яка є фіксована (а.с.6).
В додатку № 1 до угоди про надання кредиту встановлено графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки за період часу з 29.04.2020 по 30.04.2024, згідно з яким за вказаний період часу позичальник має сплати проценти за користування кредитом в сумі 28 010,43 грн (а.с.6 на звороті).
Розмір процентної ставки та строк кредитування зазначено і в паспорті споживчого кредиту, підписаного ОСОБА_1 29.04.2020 (а.с.7).
В поданого до суду розрахунку заборгованості зазначено, що відсотки за користування кредитом нараховувалися за період часу з 29.04.2020 по 30.08.2021 і їх розмір складав 14 222,94 грн. Загальний розмір заборгованості становить 41 580,59 грн та складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 27 357,65 грн та заборгованості за відсотками в сумі 14 222,94 грн (а.с.32).
Вказане в свою чергу спростовує доводи відповідача щодо незаконності нарахування відсотків, розміру процентної ставки за кредитом, строку кредитування та відсутності розрахунку заборгованості.
Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданих позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
При вирішенні заяви відповідача в частині розстрочення виконання рішення суду строк на один рік суд виходить з наступного:
Відповідно до частини першої статті 267 Цивільного процесуального кодексу України - суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з вимогами статті 435 ЦПК України - за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Приймаючи до уваги те, що відповідач в своїй заяві клопоче перед судом про розстрочення рішення суду, не надаючи до суду жодних доказів на підтвердження обставин, передбачених ст. 435 ЦПК України, зокрема щодо: тяжкого захворювання відповідача або членів його сім'ї, матеріального стану, стихійного лиха чи інших надзвичайних подій, враховуючи те, що відповідач за час користування кредитними коштами, лише один раз сплатив заборгованість в сумі 1 185,00 грн (а.с.32), суд вважає непідтвердженою документально заяву відповідача щодо розстрочення виконання рішення суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку про доцільність відмови в задоволенні заяви про
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024, укладений між ТОВ ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною (а.с. 33-34), копію акту приймання передачі наданих робіт №1 від 15.07.2024, згідно з яким загальна вартість наданих юридичних послуг у справі за позовом до ОСОБА_1 становить 9200,00 грн та включає в себе первинну консультацію в сумі 1000,00 грн (1 год), правовий аналіз поданих документів в сумі 4000,00 грн (2 год) та підготовку і подання позовної заяви в сумі 4200,00 грн (2,1 год) (а.с. 35), копію платіжної інструкції № 4926 від 01.10.2024 про перерахування ТОВ ФК «Еліт Фінанс» на користь адвоката Литвиненко О.І. грошових коштів в сумі 9200,00 грн в якості оплати за виконання договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 (а.с. 37).
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
Відповідач у поданій до суду заяві 15 квітня 2025 року просив суд зменшити розмір правничої допомоги через її не співмірність до ціни позову та складено справи.
Суд погоджується з доводами відповідача в цій частині враховуючи наступне:
За актом № 1 від 15.07.2024 року приймання передачі наданих послуг розмір правничої допомоги у даній справі визначено в сумі 9 200,00 грн, яка складається з первинної консультації у справі на суму 1 000,00 грн, правового аналізу документів на суму 4 000,00 грн. та з підготовки та подання позовної заяви на суму 4 200,00 грн, (а.с.35).
Суд вважає, що у даній справі подано позовну заяву на 4 аркушах до якої додано копії документів, за виключення тих, що підтверджують надання правничої допомоги на 27 аркушах, що на думку суду, свідчить про незначний обсяг роботи адвоката, однотипність справ для позивача, незначний розмір кредитної заборгованості.
Вказане в сукупності, на думку, суду свідчить про необґрунтованість включення до акту приймання-передачі послуг правничої допомоги первинної консультації на суму 1 000,00 грн та правового аналізу наявних документів у замовника на суму 4 000,0 грн.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими та підтвердженими лише витрати на підготовку та подання позовної зави до суду на суму 4 200,00 грн.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 4 200,00 грн.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Відповідач не подав заперечень щодо витрат на правничу допомогу та не подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2422,40 грн та витрати на професійну правову допомогу 4 200,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором від 29 квітня 2020 року в розмірі 41 580,59 грн.
В задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судові витрати у справі по оплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати по наданню правничої допомоги в сумі 4 200,00 грн.
В задоволенні іншої частини витрат по наданню правічної допомоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», місце знаходження: 03035, місто Київ, пл. Солом'янська, 2. Код ЄДРПОУ: 40340222.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя М. М. Бебешко