Справа № 357/1705/25
Провадження № 2/357/2168/25
15 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Бебешко М. М. ,
при секретарі - Ільницька І. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики,-
05 лютого 2025 року представника позивача - ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 5000 доларів США.
Позов обґрунтовано тим, що 05 лютого 2022 року між позивачем та відповідачем було укладеного договір позики, згідно умов якого, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5000,00 доларів США (п'ять тисяч доларів США) та зобов'язувався повернути суму позики до 05 квітня 2022 року, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою від 05.02.2022. В порушення умов договору позики від 05 лютого 2022 року ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконав, суму позики не повернув. Численні вимоги позивача про повернення суми позики, залишилися поза увагою відповідача, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою. Також повідомили, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс ОСОБА_1 і які очікує понести ОСОБА_1 у зв'язку із розглядом справи становить 18089,54 грн, в тому числі: 16000,00 грн витрати на правничу допомогу; 2089,54 грн. судовий збір за подання позовної заяви.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 лютого 2025 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.
21 лютого 2025 року судом отримано відповідь з Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою суду від 24 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з повідомленням учасників справи на 20 березня 2025 року.
Через неявку відповідача в судове засідання 20 березня 2025 року, останнє судом відкладено на 15 квітня 2025 року.
20 березня 2025 року на адресу суду надійшла заява від представника позивач про розгляд справи за відсутності сторони позивача, підтримання позовних вимог у повному обсязі та відсутність заперечень проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 15 квітня 2025 року направив заяву про розгляду справи за його відсутності, визнання позовних вимог у повному обсязі.
Фіксація судового засідання, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, не здійснювалася.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
05 лютого 2022 року відповідачем ОСОБА_2 було власноручно написано та підписано розписку про те, що він позичив у ОСОБА_5 5000 доларів США 05.02.2022. Та зобов'язався віддати 05.04.2022 (а.с.11).
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Частиною першою ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України підтвердженням укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та у порядку, що передбачені договором.
Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Так, згідно п. 15 Договору позики, у випадку порушення позичальником терміну повернення позики, або у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, встановлених цим договором, керуючись ст. 611 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди про те, що зобов'язання щодо повернення усієї суми позики, змінюється в частині строку його виконання, який настає наступного дня після простроченого строку повернення позики (або будь якої її частини) вказаного в п. 5 цього Договору. В такому разі позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась неповерненою, а позичальник зобов'язаний повернути її позикодавцю. Позикодавець має право пред'явити цей договір до стягнення способами, передбаченими чинним законодавством України, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, та/або звернення до суду, та/або застосування способів досудового врегулювання. Спосіб пред'явлення цього договору до стягнення визначається позикодавцем на власний розсуд.
Позивач надаючи відповідачу грошові кошти у гривні мав законне сподівання отримати, у визначені договорами строки, таку суму коштів, однак відповідач своє зобов'язання не виконав.
Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подав, натомість звернувся до суду із заявою про визнання позовних вимог у повному обсязі. Суд, відповдіно до вимог ст. 206 ЦПК України, приймає до уваги визнання позову відповідачем, так як останнє не суперечить вимогам законодавства та не порушує права та законні інтереси третіх осіб.
Отже, надавши оцінку доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати за сплату судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 2089,54 грн, що підтверджується квитанцією № 4690-1759-2542-0849 від 04.02.2025 (а. с. 14).
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, суд , враховуючи те, що відповідач до початку першого судового засідання у справі подав до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі, приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача 50 відсотків від судового збору, сплаченого при подання позовної заяви до суду в сумі 1044,77 грн, з одночасними поверненням позивачу 50 відсотків від сплаченого судового збору з державного бюджету в сумі 1044,77 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 лютого 2022 року у розмірі заборгованість в розмірі 5000 доларів США.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі за сплату судового збору в розмірі 1044,77 грн.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків від сплаченого 04 лютого 2025 року судового збору за подання позовної заяви до суду в 1044,77 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце проживання: АДРЕСА_2 . РНОКПП: відсутній в справі.
Суддя М. М. Бебешко