Справа №295/17639/24
Категорія 38
2/295/428/25
14.04.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Чішман Л.М.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача звернувся з позовною заявою, якою просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 946321053 від 18.04.2021 в розмірі 68904, 00 грн та судові витрати.
В обґрунтування вимог вказано, що 18.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №946321053 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 10 000, 00 грн на умовах строковості, поворотності та платності.
Договір був підписаний за допомогою одноразового паролю ідентифікатору.
28.11.2018 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.
28.11.2018 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін.
31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.
31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року (Додаток №14). При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (Додаток №15).
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року (Додаток №17). В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 (Додаток №18) та №3 від 30.12.2022 (Додаток №19) - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 68904,00 грн.
28.10.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено Договір факторингу №2810/24/Е, у відповідності до умов якого, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 946321053 від 18.04.2021.
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 2810/24/Е від 28.10.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 68904,00 грн.
Згідно з умовами кредитного договору № 946321053 від 18.04.2021, ОСОБА_1 зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором. Проте, незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов'язку, не повернув наданий кредит у строки, передбачені кредитним договором та не сплатив відсотки. Станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідачем перед позивачем не сплачена.
Ухвалою від 20.12.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (90).
Від відповідача відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, однак матеріали, що направлялися відповідачу, повернулися до суду неврученими адресату з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 18.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 946321053 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 10000, 00 грн на умовах строковості, поворотності та платності (а.с. 76-78).
Відповідно до п.п. 1.2, 1.3. кредитного договору кредит надається строком на 6 (шість) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, загальний строк надання Кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання Кредиту.
Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.
Відповідно до п.п. 1.4., 1.4.1. договору за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку: виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 598,60 % річних, що становить 1,64 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.
Кредитний договір № 946321053 від 18.04.2021 підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV333ZU.
19.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №946321053 від 19.04.2021, згідно п. 1 якого сторони домовилися збільшити суму кредиту на суму 12000, 00 грн з 19.04.2021 на строк дії договору №946321053 (а.с. 79).
Згідно графіку розрахунків, що є додатком №1 до додаткової угоди від 19.04.2021 до договору №946321053 термін платежу - 24.04.2021, загальна сума кредиту - 22000, 00 грн, нарахований процент - 1968, 00 грн (зворот а.с. 79).
В п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. В силу ст.12цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є й невиконання або виконання, порушення умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов'язання.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що кредитний договір №946321053 від 18.04.2021 був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора MNV333ZU та відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, які у ньому викладені та погодився з ними.
Також, матеріали справи містять докази щодо перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відповідачу коштів згідно кредитного договору №946321053 від 18.04.2021 в сумі 10000, 00 грн та згідно додаткової угоди до такого договору від 19.04.2025 в сумі 12000, 00 грн (а.с. 21).
Так, з копії платіжних доручень від18.04.2021 та від 19.04.2021, вбачається, що платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснив переказ Драч С.С., РНОКПП: НОМЕР_1 , переказ коштів згідно договору №946321053 для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 в загальній сумі 22000,00 грн (а.с. 21).
Згідно електронного повідомлення АТ «Таскомбанк» від 08.08.2024, згідно листа №26/07/24 від 26.07.2024 банк надав підтвердження, що в рамках договору про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам №48 від 18.07.2019 банком було здійснено перекази грошових коштів на рахунки одержувачів, до яких емітовані електронні платіжні зсоби по операціях, зокрема, 18.04.2021 та 19.04.2021 на платіжну картку № НОМЕР_2 в загальній сумі 22000,00 грн (а.с. 22).
Відтак, враховуючи наявні матеріали справи, суду доведено факт отримання відповідачем коштів в сумі 22000,00 грн від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» згідно укладеного кредитного договору №946321053 від 18.04.2021 та додаткової угоди до такого договору від 19.04.2021.
Стосовно поданих позивачем договорів факторингу та тверджень позивача про наявність у нього права вимоги до відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
28.11.2018 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року (а.с. 24-27).
28.11.2018 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін (а.с. 30).
31.12.2020 між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01 (а.с. 31-34).
31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 36).
31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року (а.с. 37).
31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с. 38).
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року (а.с. 41-43).
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін (а.с. 46-47).
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 68904,00 грн (а.с. 48-49).
28.10.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено Договір факторингу №2810/24/Е, у відповідності до умов якого, до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 946321053 від 18.04.2021 (а.с. 50-53).
Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 2810/24/Е від 28.10.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 68904,00 грн (а.с. 55-56).
Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12).
Зі змісту розрахунків заборгованості, наданих позивачем, заборгованість відповідача за кредитним договором №946321053 від 18.04.2021 за період з 18.04.2021 по 31.10.2024 становить 68904, 00 грн, з яких заборгованість за простроченим тілом кредиту - 220000, 00 грн, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом - 46904, 00 грн (а.с. 58-60).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останнього на користь ТОВ «ФК «Ейс».
Заявляючи вимогу про стягнення відсотків у сумі 46904, 00 грн ТОВ «ФК «Ейс» обчислило їх станом на 31.10.2024.
Проте, як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 6 днів.
Відповідно до п. 1.3 договору сторони погодили, що встановлений п. 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного перііоду.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою відповідно до п. 1.3 договору та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 984, 00 грн за період з 18.04.2021 по 24.04.2021, виходячи з розрахунку: 10000 грн (тіло кредиту) х 1,64 % (дисконтна процентна ставка) х 6 днів (строк позики) та 1180, 80 грн за період з 19.04.2021 по 25.04.2021, виходячи з розрахунку: 12000 грн (тіло кредиту) х 1,64 % (дисконтна процентна ставка) х 6 днів (строк позики), а всього - 2164, 80 грн.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №946321053 від 18.04.2021 в розмірі 24164, 80 грн., з яких 22000, 00 грн - тіло кредиту та 2164, 80 грн - відсотки за користування кредитом, що нараховані в межах строку дії кредитного договору.
Щодо розподілу судових витрат.
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 849, 39 грн.
Представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000, 00 грн.
До матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №30/10/24-01 від 30.10.2024, додаткову угоду №1 до договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 61-66).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 6000, 00 грн є небґрунтованим та недоведеним належними доказами, зважаючи на об'єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер справи, що була розглянута в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, суд дійшов висновку про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» в розмірі 3000 грн.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу у межах вказаної суми є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 77, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 526,527, 629, 1077 ЦК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 та користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №946321053 від 18.04.2021 в розмірі 24164, 80 грн., з яких 22000, 00 грн - тіло кредиту та 2164, 80 грн - відсотки за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в сумі 849, 39 грн та 3000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, офіс 2005;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2025 року.
Суддя Чішман Л.М.