судді Чернівецького апеляційного суду Перепелюк І.Б.
09 квітня 2025 року м. Чернівці
справа № 726/1649/24
провадження №22-ц/822/201/ 25
в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 5 грудня 2024 року
ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи : Департамент надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації та про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.
Посилалась на те, що вона майже все своє життя та її діти з самого народження проживали та були постійно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаного будинку була мати позивачки - ОСОБА_1 . На даний час власницею є рідна сестра позивачка - ОСОБА_2 .
12 липня 2023 року мати позивача ОСОБА_1 звернулась до Відділу ведення реєстру територіальної громади ДНАП Чернівецької міської ради із заявою про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) та за її заявою, як власника житла було знято із задекларованого/зареєстрованого місяця проживання за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та її малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Позивачка оскаржила в судовому порядку рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 12 липня 2023 року та постановою від 07 грудня 2023 року Чернівецьким апеляційний судом були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 . Суд визнав протиправним та скасував рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 12 липня 2023 року та поновив реєстрацію місця проживання вказаних осіб.
Постанова Чернівецького апеляційного суду від 07 грудня 2023 року була виконана та реєстрація місця проживання вказаних осіб була поновлена.
Однак, відповідачка ОСОБА_1 після поновлення реєстрації місця проживання позивачки та її малолітніх дітей повторно звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та її малолітніх дітей.
23 грудня 2023 року Департаментом було прийнято рішення про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 та її малолітніх дітей.
Після зняття з реєстрації місця проживання позивачки та її дітей, ОСОБА_1 подарувала належний їй будинок своїй другій дочці - ОСОБА_2 , яка також не впускає позивачку до будинку.
Певний час ОСОБА_3 разом з дітьми проживала в благодійному притулку - Центр доброти для мами та дитини «Місто Добра». На даний час вона змушена орендувати квартиру, оскільки іншого придатного для проживання житла у неї не має. Всі особисті речі позивачки та її дітей залишились в будинку, де вони постійно проживали до примусового виселення.
Всі діти позивачки є малолітніми та вона є багатодітною матір'ю. Донька ОСОБА_14 є особою з інвалідністю, яка потребує особливого догляду.
Позивачка та її діти зареєстровані і проживали як члени сім'ї власника та набули права користування житлом. Малолітні діти відвідують дошкільні установи, позивачка є одинокою та багатодітною матір'ю, на її утриманні перебуває дитина, яка є особою з інвалідністю, яка постійно потребує відвідування реабілітуючи закладів, які знаходяться в м.Чернівцях.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 23 грудня 2023 року про зняття із задекларованого/зареєстровано місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за адресою АДРЕСА_1 .
Поновити реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей у користування житловим будинком за вказаною адресою, шляхом вселення до даного житлового будинку.
Рішенням Садгірського районного суду м.Чернівців від 5 грудня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 23 грудня 2023 року про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 та її дітей за адресою : АДРЕСА_1 .
Поновлено реєстрацію їх місця проживання за вказаною адресою.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей у користуванні житловим будинком за вказаною адресою, шляхом вселення до даного житлового будинку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_15 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 5 грудня 2024 року та відмовити в позові. Апелянт посилався на те, що ОСОБА_1 станом на сьогодні не являється власником, не проживає в житловому будинку по АДРЕСА_1 , зв'язку з чим ніяким чином не може впливати на вселення туди позивачки.
Апелянт зазначає, що у власності позивачки є два житлових будинка за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 не зобов'язана вселяти позивачку в житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки вказане порушить право приватної власності ОСОБА_2 .
Апелянти посилаються на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема п. 51 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), замість п. 50 вказаного Порядку.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 9 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Рішення Садгірського районного суду м.Чернівців від 5 грудня 2024 року скасовано, в позові ОСОБА_3 відмовлено.
Члени колегії, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, посилались на наявність у позивача іншого житла, а також те, що позивач не є членом сім'ї власника будинку по АДРЕСА_1 , отже її вимоги щодо зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей у користуванні житловим будинком, шляхом вселення до даного будинку, є безпідставними.
Вважаю, що задовольняючи апеляційну скаргу та скасовуючи рішення суду, членами колегії не було враховано наступного.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Позивач є матір'ю малолітніх дітей: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . На час розгляду справи позивач є вагітною.
Встановлено, що позивач майже все своє життя та її діти з самого народження проживали та були постійно зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаного будинку була мати позивачки - ОСОБА_1 . На даний час власницею є рідна сестра позивачка - ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що між матір'ю позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує конфлікт з приводу її проживання в будинку, що підтверджено зверненням із заявою до Національної поліції.
Після зняття з реєстрації місця проживання позивачки та її дітей, ОСОБА_1 подарувала належний їй будинок своїй другій дочці - ОСОБА_2 , яка не впускає позивачку до будинку.
Певний час ОСОБА_3 разом з дітьми проживала в благодійному притулку - Центр доброти для мами та дитини «Місто Добра». На даний час вона змушена орендувати квартиру, оскільки іншого придатного для проживання житла у неї не має. Всі особисті речі позивачки та її дітей залишились в будинку, де вони постійно проживали до примусового виселення.
Всі діти позивачки є малолітніми та вона є багатодітною матір'ю. Донька ОСОБА_14 є особою з інвалідністю, яка потребує особливого догляду.
Позивачка та її діти зареєстровані і проживали як члени сім'ї власника та набули права користування житлом. Малолітні діти відвідують дошкільні установи, позивачка є одинокою та багатодітною матір'ю, на її утриманні перебуває дитина, яка є особою з інвалідністю, яка постійно потребує відвідування реабілітуючи закладів, які знаходяться в м.Чернівцях.
Вважаю, що за даних обставин справи необхідно виходити з найкращих інтересів дітей.
Право дитини на житло передбачено Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ.
Згідно зі статтею 16 цієї Конвенції жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства".
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено обов'язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК УРСР).
Задля обґрунтування своєї позиції вважає за доцільне звернутися до прецедентів Європейського суду з прав людини.
ЄСПЛ зазначив, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2011 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім'ї власника житла, слід брати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 405 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції ООН про права дитини). Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Верховний Суд в постанові від 07.07.2021 року у справі № 554/3289/20а зазначив, що сама по собі наявність права власності у особи на спірне житло і вимоги безумовної реалізації повноважень власника не можуть бути легітимною підставою позбавлення іншого права особи, а саме права на житло, яке також гарантується і захищається Конституцією України (ст. 47) та Конвенцією (ст. 8).
Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»). Принцип пропорційності буде порушено, якщо особа внаслідок втручання в право на повагу до житла понесе надмірний тягар.
Тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв'язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку). Зазначені висновки були зроблені Верховним Судом у Постанові від 11.05.2023 року справа № 718/373/22, провадження № 61-10981св22.
Судом апеляційної інстанції не надано оцінку тим обставинам, які оцінені судом першої інстанції про те, що позивач тривалий час проживала у спірному будинку, її малолітні діти з народження, тобто мають тривалий зв'язок із спірним будинком як із житлом.
Таким чином, у цій конкретній справі, слід погодитись з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки тривалий час проживання позивача та її малолітніх дітей у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати спірний будинок житлом позивача та її малолітніх дітей в розумінні статті 8 Конвенції.
Відмовляючи в позові, колегія суддів посилалась також на те, що позивач є власницею двох житлових будинків.
Однак, членами колегії не було взято до уваги наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вже зверталася з аналогічним позовом до суду та постановою Чернівецького апеляційного суду від 07.12.2023р. були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 та визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради від 12 липня 2023 року та поновлено реєстрацію місця проживання позивачки та її малолітніх дітей.
В постанові Чернівецького апеляційного суду від 07.12.2023р. зазначено, що Актом обстеження житлово-побутових умов проживання № 23 від 28 липня 2023 року, виданим Клішковецькою сільською радою, підтверджено, що при обстеженні будинку в АДРЕСА_3 встановлено, що умов проживання для сім'ї з дитиною, яка потребує особливого догляду, в будинку немає. На подвір'ї немає криниці, відрізане електропостачання. Будинок розташований в лісі, далеко від центральної дороги, яка веде до магазину, школи, ФАПу. Житлово-побутові умови незадовільні. Відповідно до Акту обстеження матеріально-побутових умов від 11 серпня 2023 року обстежено житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 встановлено, що будинок не є придатним для проживання малолітніх дітей та дитини із інвалідністю, оскільки у будинку відсутні умови проживання, відсутнє опалення, вода, у будинку присутній запах сирості та цвілі, вікна та двері дерев'яні, трухляві, підлога у кімнаті трухлява та потребує заміни, будинок розташований далеко від інфраструктури села.
Довідкою №01-10/46 від 29.05.2024 року підтверджується, що діти : ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 зараховані та відвідують заклад дошкільної освіти комбінованого типу №51 «Лелеченя» Чернівецької міської ради. Донька позивача ОСОБА_14 є особою з інвалідністю, яка потребує особливого догляду, постійно потребує відвідування реабілітуючи закладів, які знаходяться в м.Чернівцях.
Враховуючи зазначені обставини, зокрема, що позивач та її діти тривалий час проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 , як члени сім'ї колишнього власника набули право користування житлом, малолітні діти відвідують дошкільні установи, позивачка є одинокою та багатодітною матір'ю, на її утриманні перебуває дитина з інвалідністю, яка потребує постійного відвідування реабілітуючих закладів, які знаходяться в м.Чернівцях, наявне у позивачки у власності житло є непридатним для проживання та забезпечення соціальних та духовних потреб дітей, вважаю, що зняття з реєстрації позивачки та її малолітніх дітей та фактично позбавлення їх житла, є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла і є недопустимим в даному випадку.
Суддя І.Б. Перепелюк