11 квітня 2025 року
м. Харків
справа № 621/386/24
провадження № 22-ц/818/1902/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 грудня 2024 року в складі судді Саркісян О.А.
У лютому 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків.
Позовна заява мотивована тим, що він є фізичною особою-підприємцем, та здійснює свою підприємницьку діяльність на території міста Харкова та Харківської області, зокрема у АДРЕСА_1 , 1 поверх, він орендує приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується відповідним договором оренди.
10 липня 2023 року він уклав з ОСОБА_2 трудовий договір № 12, відповідно до якого остання прийнята на посаду продавця непродовольчих товарів вище вказаного магазину. При прийнятті відповідачки на роботу було дотримано вимоги чинного законодавства в сфері праці, видано наказ про прийняття працівника на роботу, з яким її ознайомлено під підпис, а також укладено договір про повну матеріальну відповідальність робітника. Згідно пункту 1 цього договору, відповідачці за актом інвентаризації від 10.07.2023 року передані товари на загальну суму 715 681,00 грн, отримано розписку про прийняття товарно-матеріальних цінностей та проведено ознайомлення з правилами роботи та подання звітності.
Однак, 06.08.2023 року, ним в ході фактичного перерахунку грошових коштів в касі магазину та звірки зі звітом ПРРО було виявлено нестачу на суму 2000,00 грн, після чого в ході проведеної інвентаризації від 06.08.2023 року було виявлено нестачу товарів на суму 7991,00 грн згідно наведеного переліку, а отже відповідачка здійснила розтрату та розкрадання ввірених їй товарно-матеріальних цінностей та грошей на загальну суму 9991,00 грн.
В зв'язку з нестачею ОСОБА_2 звільнено на підставі п.2 ч.1 статті 41 КЗпП в зв'язку з втратою довіри до працівника, а заробітну плату депоновано. Однак відповідачка від підписання документів відмовилася, факт наявності нестачі не визнала.
22.08.2023 року він направив до відділу поліції заяву про вчинення кримінального правопорушення за фактом розтрати та розкрадання відповідачкою товарно-матеріальних цінностей, однак отримав відповідь про відмову у внесенні вказаних відомостей до ЄРДР, наявність цивільно-правових відносин між сторонами, в зв'язку з чим йому рекомендовано звернутися до суду
В період з 17.10.2023 по 30.11.2023 року, за заявою ОСОБА_2 , співробітниками Держпраці Північно-східного управління державної служби з питань праці, було проведено перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1 , за результатами якої було видано припис про виплату відповідачці раніше депонованої заробітної плати за час її роботи. 22 грудня 2023 року з ОСОБА_2 був проведений повний розрахунок з боку позивача.
Зазначив, що вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору про відшкодування шкоди, спричиненої нестачею. Однак добровільно погасити недоїмку відповідачка не погоджується.
Просив стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 9991,00 грн матеріальної шкоди, а також судовий збір та витрати на правову допомогу.
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 12 грудня 2024 року у задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не веде бухгалтерський облік, то вимоги Положення № 879 щодо проведення інвентаризації до них не застосовуються. Факт наявності трудових відносин між ним та відповідачкою в період часу з 10.07.2023 по 06.08.2023 підтверджується не лише трудовим договором, наказом на прийняття на роботу, повідомлення про прийняття працівника на роботу, договором про повну матеріальну відповідальність та розпискою про отримання товарно-матеріальних цінностей, а й фактичним визнанням цього факту самою відповідачкою та відповідним рішенням Державного органу контролю (нагляду). Зазначив, що ним надано до суду всі належні і допустимі докази в обґрунтування позовних вимог.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20 січня 2025 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що винними протиправними діями відповідача позивачеві заподіяно відповідну майнову шкоду у виді нестачі товарно-матеріальних цінностей на суму 9991,00 грн, у зв'язку з чим в позові належить відмовити за недоведеністю.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , зареєстрований фізичною особою - підприємцем 02.12.2019 року Головним Управлінням ДПС у Миколаївській області, вид економічної діяльності: 47.19 «інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах», що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.9).
Наказом ФОП ОСОБА_1 (розпорядження) № 09 від 08.07.2023 року (типова форма №П-1 наказу Держкомстату України № 489 від 05.12.2008) ОСОБА_2 прийнято на роботу з 10 липня 2023 року продавцем непродовольчих товарів за основним місцем роботи з окладом 6700,00 грн (а.с.13).
10 липня 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали трудовий договір № 12, що використовує найману працю, за умовами якого сторони домовились, що цей договір є безстроковим; працівник бере на себе зобов'язання з продажу непродовольчих товарів (професія 5220) у торгівельній точці/торгівельній мережі Роботодавця (адреса місця виконання трудових обов'язків не зазначена). Також встановлено перелік вмінь і навичок, якими має володіти відповідачка під час виконання трудових обов'язків, зобов'язання дотримуватися трудової дисципліни та нерозголошення комерційної таємниці роботодавця.
Пункти 3-12 трудового договору містять зобов'язання роботодавця виплачувати заробітну плату не нижче законодавчо встановленого мінімального розміру, час виконання робіт, вихідні, відпустка згідно графіку та за домовленістю сторін, а також інші умови, в тому числі й судовий порядок вирішення спорів.
Згідно пункту 16 трудового договору сторони розірвали його дію 06 серпня 2023 року згідно пп.2.1 пункту 2 статті 41 КЗпП України , «втрата довір'я до працівника у зв'язку з його винними діями». Договір підписаний сторонами (а.с.14-15).
10 липня 2023 року між сторонами підписаний договір про повну матеріальну відповідальність, за умовами якого працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за всі в установленому порядку передані йому роботодавцем товарно-матеріальні цінності та кошти згідно з інвентаризаційним актом, що додається до цього договору, а також за ті товарно-матеріальні цінності й кошти, що будуть надходити йому під звіт протягом терміну дії цього договору. Акт складається безпосередньо в день, коли працівник заступає на роботу та підписується комісією у складі роботодавця та повноважних осіб, має юридичну силу та не потребує жодного додаткового узгодження.
Згідно з пунктами 3-4 договору, у випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або коштів більше встановлених допустимих норм, знищення пошкодження, зниження якості або псування з його вини товарно-матеріальних цінностей, він зобов'язується відшкодувати недостачу коштів та заподіяну шкоду. Розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) товарно- матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, знищення або псування товарно-матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють за місцем роботи Працівника на день відшкодування шкоди (а.с.16).
10 липня 2023 року ФОП ОСОБА_1 складено акт інвентаризації товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому міститься перелік (номенклатура) 2578 товарів, їх кількість, ціна, вартість, на загальну суму 715 681,00 грн (а.с.17-34).
Акт інвентаризації підписаний ОСОБА_1 та особою з прізвищем « ОСОБА_3 ». Підпису ОСОБА_2 вказаний Акт не містить.
Згідно з актом інвентаризації товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , від 06 серпня 2023 року, складеного ФОП ОСОБА_1 , наявні товарно-матеріальні цінності згідно переліку 2781 найменувань (номенклатура), в якому у графі «сума за фактом» встановлено 741 265,00 гривень, а в графі - «облікова сума» 749 256,00 гривень, в зв'язку з чим виявлено різницю 7991,00 грн (а.с.35-52).
До вказаного Акту інвентаризації від 06.08.2023 року додано роздруківку фіскальних чеків денного звіту Z-звіт від 06.08.2023 року (а.с.53-54), та Акт фактичного перерахунку грошових коштів від 06.08.2023 року, за яким виявлено нестачу грошових коштів в касі 2000,00 грн (а.с.55).
Акт інвентаризації від 06.08.2023 та Акт фактичного перерахунку грошових коштів підписаний ОСОБА_1 та особами з прізвищем « ОСОБА_3 », « ОСОБА_4 ». Підпису відповідачки ОСОБА_2 вказані документи не містять.
18 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Зміївського ВП ГУНП в Харківській області з заявою про вчинення злочину, в якій просив вжити заходів до ОСОБА_2 , яка в період з 10.07.2023 по 06.08.2023 року здійснила розтрату та розкрадання ввірених їй товарно-матеріальних цінностей на суму 9991,00 грн, працюючи на посаді продавця магазину «Смайлмаркет» в АДРЕСА_1 (а.с.56-57).
Згідно відповіді начальника відділу поліції від 28.08.2023 року розгляд матеріалу за заявою ОСОБА_1 припинено в зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та рекомендовано звернутися до суду в рамках розгляду цивільно-правових відносин (а.с.58).
Північно-східним міжрегіональним управлінням державної служби з питань праці, згідно направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) проводилася перевірка ФОП ОСОБА_1 , з додержання вимог законодавства про працю, за заявою ОСОБА_2 від 21.08.2023 року (а.с.59)
За наслідками проведеної перевірки уповноваженим суб'єктом Держпраці винесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПНС/ХК/18299/177/ІІ від 20.10.2023 року, яким виявлено порушення законодавчо визначених строків виплати заробітної плати ОСОБА_2 та зобов'язано усунути допущене порушення в строк до 30.11.2023 року (а.с.60-61).
22 грудня 2023 року ОСОБА_2 отримала від позивача заробітну плату за липень 2023 року, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю № 7, яка містить особистий підпис відповідачки, а також розпискою ОСОБА_2 про отримання грошових коштів та відсутність претензій (а.с.62-63).
08 січня 2024 року представником позивача направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу про погашення боргу в сумі 9991,00 за час її роботи в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка отримана відповідачем 12.01.2024 року (а.с.64-65).
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продавцем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 135-3 КЗпП України визначено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
У частині першій статті 137 КЗпП України передбачено, що суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
В трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на роботодавцеві лежить тягар доводити провину працівника та розмір заподіяної шкоди, тому, обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за шкоду, передбачену ст. 130 КЗпП України, покладається на власника або уповноважений ним орган. (ст. 138 КЗпП України).
Таким чином, відсутність підстав чи однієї з обов'язкових умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що у відповідності зі ст. 130 КЗпП України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. Виходячи з вимог ст.15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Матеріали справи свідчать про те, що 10 липня 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений трудовий договір, за яким працівник бере на себе зобов'язання з продажу непродовольчих товарів (професія 5220) у торгівельній точці/торгівельній мережі роботодавця.
При цьому, конкретне місце роботи, зокрема конкретна торгівельна точка, ОСОБА_2 , всупереч вимогам ст. 49-6 КЗпП України, не зазначено ані в наказі про прийняття на роботу від 08 липня 2023 року, ані в трудовому договорі № 12 між працівником і фізичною особою-підприємцем, що використовує найману працю, від 10 липня 2023, ані в договорі про повну матеріальну відповідальність від 10 липня 2023 року.
Одночасно з початком трудових відносин відповідачем підписано договір про повну матеріальну відповідальність, за умовами якого у випадку виявлення недостачі переданих працівнику під звіт товарно-матеріальних цінностей або коштів більше встановлених допустимих норм, знищення пошкодження, зниження якості або псування з його вини товарно-матеріальних цінностей, він зобов'язується відшкодувати недостачу коштів та заподіяну шкоду.
Однак, матеріали справи не містять жодних звітів про передачу відповідачці товарно-матеріальних цінностей на будь-яку суму, як це передбачено умовами договору про повну відповідальність.
Відповідно до Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 02 вересня 2014 року № 879, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи (п. 1 розділ ІІ Положення).
10 липня 2023 року складено акт інвентаризації товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , в якому міститься перелік (номенклатура) 2578 товарів, їх кількість, ціна, вартість, на загальну суму 715 681,00 грн, складений ОСОБА_1 та особою з прізвищем « ОСОБА_3 », не містить підпису ОСОБА_2 чи інших відомостей про її ознайомлення та передачу товарно-матеріальних цінностей на вказану суму на зберігання відповідачці.
В подальшому 06 серпня 2023 року позивачем складено акт інвентаризації товарів, в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого наявні товарно-матеріальні цінності згідно переліку 2781 найменувань (номенклатура), тобто на 205 найменувань більше, ніж зазначено в акті від 10 липня 2023 року, на початку трудових відносин. В грошовому еквіваленті вартість наявних товарно-матеріальних цінностей у графі «сума за фактом» встановлено 741 265,00 грн, тобто на 25 584,00 грн більше, ніж в акті інвентаризації від 10 липня 2023 року. При цьому в акті від 06 серпня 2023 року встановлено різницю (недостачу) в сумі 7991,00 грн.
До акту інвентаризації від 06 серпня 2023 року додано роздруківку фіскальних чеків денного звіту Z-звіт від 06 серпня 2023 року, та акт фактичного перерахунку грошових коштів від 06 серпня 2023 року, за яким виявлено нестачу грошових коштів в касі 2000,00 грн.
Між тим, відомості про присутність ОСОБА_2 при проведенні інвентаризації 10 липня 2023 року та 06 серпня 2023 року та її ознайомлення з результатами в матеріалах справи відсутні. Пояснення у відповідачки з приводу результатів інвентаризації по факту виявленої нестачі не відбиралися, причини, з яких сталася нестача, не встановлювалися.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо нестачі конкретних товарно-матеріальних цінностей, які нібито були ввірені ОСОБА_2 згідно з трудовими обов'язками продавця непродовольчих товарів.
Сам по собі висновок щодо різниці у вартості залишку товару, реалізацію якого повинна була здійснювати відповідачка, не може свідчити про його нестачу. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що станом на 06 серпня 2023 року найменувань (номенклатура) та вартість наявних товарно-матеріальних цінностей набагато більше у порівнянні ніж станом на 10 липня 2023 року. Тому відсутні підстави стверджувати про факт їх недостачі.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача про те, що саме ОСОБА_2 працювала 06 серпня 2023 року та в цей же день в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в АДРЕСА_2 та саме її винними діями спричинено недостачу готівки у сумі 2000,00 грн, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо цього.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх вимог про стягнення з відповідачки 9991,00 грн, адже сам факт нестачі та її розмір не підтверджені належними та достовірними доказами.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи ФОП ОСОБА_1 про те, що саме діями ОСОБА_2 йому було заподіяно майнову шкоду, оскільки які саме винні, протиправні дії вчинила відповідачка, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкової умови на працівника матеріальної відповідальності, позивачем не доведено.
Посилання ФОП ОСОБА_1 на те, що оскільки ФОП не веде бухгалтерський облік, то вимоги Положення № 879 щодо проведення інвентаризації до них не застосовуються, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки дійсно, на сьогодні чинним законодавством не визначено для ФОП окремого нормативно-правового акту щодо оформлення результатів інвентаризації, тому суд першої інстанції правомірно застосував частину 9 статті 10 ЦПК України, якою передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Таким чином, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині заочного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ФОП ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 12 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина