Справа №: 646/4/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/770/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
01 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , з участю його захисника - ОСОБА_8 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 , законного представника обвинуваченого - ОСОБА_10 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме інших потерпілих та їхніх представників, належним чином повідомлених про розгляд справи, від частини з яких надійшли заяви про розгляд справи без них, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого, прокурора та представника потерпілих на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 11 2024 року щодо ОСОБА_7 , -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Харкова, студента Харківського державного автотранспортного коледжу, неодруженого, зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, 05 07 2021 вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76, 104 КК України звільненого від відбування покарання з випробувальним строком на 1 (один) рік,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутого покарання за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 07 2021, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з моменту його фактичного затримання, а саме з 27 10 2021 року по день постановлення вироку, тобто з 29 11 2024 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 27 10 2021 року та ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 01 11 2021 року - ухвалено скасувати - після набрання вироком законної сили.
Цивільний позов ОСОБА_11 про солідарне відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду, спричинену внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 1 000 000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_13 про солідарне відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 моральної шкоди у розмірі 2 000 000 грн - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду, спричинену внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 1 000 000 грн.
Долю речових доказів і судових витрат вирішено відповідно до ст. ст. 100, 126 КПК України.
Вищевказаним вироком встановлено, що 26.10.2021 приблизно о 20 год 40 хв ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по пр. Гагаріна зі сторони вул. Зернової у напрямку вул. Південнопроектної у м. Харкові зі швидкістю 180 км/год.
Наближаючись до перехрестя пр. Гагаріна та вул. Одеської в м. Харкові, ОСОБА_7 , діючи необережно, не зупинився при увімкненні для нього забороняючого червоного сигналу світлофора, продовжив перетинати зазначене перехрестя, не надавши при цьому дорогу автомобілю «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 , який рухався по вул. Одеській в напрямку вул. Героїв Сталінграду та перетинав пр. Гагаріна на зелений сигнал світлофора, чим порушив вимоги п.п.8.1, 8.7.3 е) та 8.10 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:
-п.8.1. Регулювання дорожнього руху: «Регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками»;
-п.8.7.3. Сигнали світлофора мають значення: е) червоний сигнал, у тому числі миготливий або два червоних миготливих сигнали забороняють рух»;
-п.8.10. «У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуванню проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів»
та скоїв зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 .
Внаслідок ДТП ОСОБА_14 від отриманих травм помер на місці події. Внаслідок ДТП пасажири автомобілю «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 отримали тілесні ушкодження.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №10-12/3600-Дм/21 від 03.11.2021, причиною смерті постраждалого ОСОБА_14 стала несумісна з життям сукупна травма тіла, яка згідно з п.4.8. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/704-А/21 від 08.12.2021 пасажир автомобілю «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_17 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а саме: закриту тупу черепно-мозкову травму у вигляді чисельних саден волосистої частини та обличчя, забито-скальпованої рани в правій лобно-тім'яно-скроневій ділянці та забитої рани тім'яно-скроневій ділянці зліва із напруженою підшкірною гематомою в лобно-тім'яній ділянці, закритого багатоуламкового перелому лобної кістки справа із переходом на основу черепа по стінці правої очниці, клиноподібній кістці та гратчастої кістки, а також забою головного мозку.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/706-А/21 від 08.12.2021 пасажир автомобілю «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_16 отримала ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: закритий перелом середньої третини діафізу правої стегнової кістки із зміщенням, що не є небезпечним для життя в момент його утворення, що спричинив тривалий розлад здоров'я понад 3 тижні (21 день).
Згідно з висновком судово-медичної експертизи №12-14/705-А/21 від 08.12.2021 пасажир автомобілю «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_15 отримав ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: закритий косий перелом тіла лівої ключиці зі зміщенням кісткових уламків, що спричинив тривалий розлад здоров'я понад 3 тижні (21 день).
Згідно з висновком комплексної експертизи відео-, звукозапису і автотехнічної експертизи №КСЕ-19/121/21/25020 від 25.11.2021, у даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 є невідповідності вимогам п.п. 8.1., 8.7.3 е), 8.10 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебували у причинному зв'язку з виникненням події ДТП.
Крім того, встановлено, що 26.10.2021 приблизно о 20 год 40 хв ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по пр. Гагаріна зі сторони вул. Зернової у напрямку вул. Південнопроектної у м. Харкові зі швидкістю 180 км/год.
Наближаючись до перехрестя пр. Гагаріна та вул. Одеської в м. Харкові, ОСОБА_7 , діючи необережно, не зупинився при увімкненні для нього забороняючого червоного сигналу світлофора, продовжив перетинати зазначене перехрестя, не надавши при цьому дорогу автомобілю «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_14 , який рухався по вул. Одеській в напрямку вул. Героїв Сталінграду та перетинав пр. Гагаріна на зелений сигнал світлофора, чим порушив вимоги п.п.8.1, 8.7.3 е) та 8.10 Правил дорожнього руху України та скоїв зіткнення з автомобілем «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_14 .
Внаслідок ДТП ОСОБА_14 від отриманих травм помер на місці події. Внаслідок ДТП пасажири автомобілю «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 отримали тілесні ушкодження.
Таким чином, дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_14 , потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, потерпілому ОСОБА_17 - тяжкі тілесні ушкодження.
Такі дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть ОСОБА_14 , потерпілим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, потерпілому ОСОБА_17 - тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 11 2024 року змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема із застосуванням закону, який не підлягає застосуванню та виключити з мотивувальної частини вироку вказівки суду про визнання судом обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 в силу ст. 67 КК України рецидиву злочинів для чого: абзац 4 на сторінці 15 мотивувальної частини вироку викласти в наступній редакції: обставини, що обтяжують покарання в силу ст. 67 КК України для обвинуваченого не встановлено;
Абзац 2 на сторінці 17 мотивувальної частини вироку викласти у наступній редакції: Враховуючи викладене вище, особу обвинуваченого ОСОБА_7 , наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, вибачення ОСОБА_7 перед потерпілим, відсутність обтяжуючих обставин, враховуючи відсутність матеріальних та моральних претензій від потерпілих ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , відшкодування шкоди ОСОБА_18 , наявність цивільних позовів про стягнення моральної шкоди від потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та які наполягають на суворому покаранні, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України в межах санкції статті у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.
З метою приведення вироку суду у відповідність до ч. 5 ст. 72 КК України абзац 5 резолютивної частини вироку викласти у наступній редакції:
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з моменту його фактичного затримання, а саме з 27 10 2021 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок просить залишити без змін.
В обґрунтування своїх апеляційних доводів посилається на те, що відповідно до ст. 34 КК України, рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Проте, прокурор зазначив, що під час судового розгляду не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_7 передбачав суспільно небезпечні наслідки у виді смерті ОСОБА_14 та спричинення потерпілим ОСОБА_15 , ОСОБА_16 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, а потерпілому ОСОБА_17 - тяжких тілесних ушкоджень, бажав або свідомо припускав їх настанні, а тому підстави вважати, що ним вчинено умисні злочини проти життя та здоров'я особи, відсутні.
Таким чином, прокурор вважає, що визнання судом обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 в силу ст. 67 КК України рецидив злочинів є безпідставним.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить про зміну вироку та про пом'якшення йому покарання у виді 3 років позбавлення волі за ч. 2 ст. 286 КК України та приєднавши невідбуте покарання у виді 2 років позбавлення волі, остаточно призначивши йому покарання у виді 5 років позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, зменшивши суми виплат моральної шкоди до розміру фактично доведеного потерпілими.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при призначенні йому покарання судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставно застосовано положення ст. 34 та 67 КК України.
Вказує, що оскільки статтею 286 КК України, за якою він визнаний обвинуваченим, передбачена відповідальність лише за кримінальне правопорушення, яке не є умисним, то норми, передбачені ст. 34 та 67 КК України застосовані щодо нього безпідставно, враховуючи, що рецидивом кримінального правопорушення визнається лише вчинення нового умисного кримінального правопорушення.
Крім того, зазначив про безпідставне неврахування судом першої інстанції при призначенні йому покарання такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, оскільки з першого судового засідання він визнавав свою вину та абсолютно щиро просив пробачення у потерпілих. При цьому постійно просив батьків по можливості хоч потроху відшкодовувати шкоду потерпілим. Вказує, що протягом всього досудового та судового слідства, він сприяв слідству та намагався допомогти встановити всі обставини справи.
Також обвинувачений вважає, що суми відшкодувань призначені йому судом для сплати є занадто великими та непомірними для нього, адже йому виповнилось 19 років, він не володіє жодним нерухомим чи рухомим майном, або грошовими коштами. У батьків також відсутня можливість для сплати таких коштів, оскільки, на даний час вони утримують ще двох його неповнолітніх братів.
Вказує, що при визначенні моральної шкоди, судом першої інстанції не було дотримано вимог розумності і справедливості, адже 2 мільйони гривень, навіть для його родини, це сума, яка змусить назавжди перейти за межу бідності та позбавить базових потреб на виживання для його неповнолітніх братів та батьків. Сплатити ж таку суму самотужки це абсолютно нереально для обвинуваченого.
Зазначив також, що при встановленні розміру моральної шкоди судом несправедливо не враховано протиправність поведінки померлого водія ОСОБА_14 , а саме його важкий стан алкогольного сп'яніння.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_9 просить вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки а з урахуванням ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, остаточно призначити покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 роки.
Цивільний позов заявлений ОСОБА_11 про солідарне відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_11 солідарно відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 1 000 000 гривень.
Цивільний позов заявлений ОСОБА_13 про солідарне відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_13 солідарно відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 1 000 000 гривень
В іншій частині оскаржуваний вирок просить залишити без змін.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, вказує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а також про неповноту судового розгляду в частині оцінки доводів та вирішення цивільного позову.
Вказує, що аналізуючи хронологію подій та поведінку ОСОБА_7 з моменту транспортної пригоди є очевидним факт того, що визнання ним вини носить суто формальний характер, є таким, що прямо направлене на штучне створення ілюзії каяття та необхідності пом'якшення покарання.
Так, зазначив, що ОСОБА_7 одразу після транспортної пригоди намагався вчинити дії, направлені на те, щоб всіляко уникнути покарання. Він завідомо неправдиво повідомив про незаконне заволодіння транспортним засобом, на якому потрапив у ДТП у той же вечір після пригоди. При цьому використовував технічні засоби інших осіб, що чітко підтверджено проясненнями свідка у кримінальному провадженні.
Поряд з цим, протягом всього слухання справи залишилася цинічною поведінка та ставлення обвинуваченого щодо потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 . Визнання провини та вибачення, мали беззмістовний характер і були спрямовані виключно на маніпулювання думкою суду щодо власного каяття.
Вказує, що під час судового розгляду ОСОБА_7 зухвало та самовпевнено стверджував, що неодноразово без дозволу батьків брав та користувався транспортним засобом, зокрема й у той раз, коли сталася смертельна ДТП за його участі. При цьому він акцентував увагу на тому, що батьки не знали про його вчинки, тобто він робив це без їх відома.
З огляду на викладене, вважає, що покарання ОСОБА_7 має бути призначене у найвищій межі із повним приєднанням покарання за попереднім вироком.
Крім того, апелянт наголошує на тому, що посилання обвинуваченого та доводи відзиву на цивільні позови ОСОБА_12 , з приводу того, що транспортним засобом протиправно заволодів ОСОБА_7 , а отже і відповідальність за спричинену шкоду має нести тільки він, не мають законом визначеного підґрунтя.
Так, ОСОБА_12 , будучи матір'ю ОСОБА_7 достеменно знала про те, що він притягався до адміністративної відповідальності раніше за керування транспортним засобом без її дозволу. Вона активно залучала сина при вирішенні питання купівлі нового авто, а також вирішенні питань щодо переоформлення транспортного засобу та пошуку місця для проведення ремонтних робіт, а отже достеменно знала про ризики можливого неправомірного користування автомобілем її сином.
З огляду на викладене, позиція щодо наявності обов'язку відшкодування шкоди з боку ОСОБА_12 є послідовною та повністю ґрунтується на вимогах законодавства.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор, обвинувачений ОСОБА_7 , його законний представник, захисник ОСОБА_8 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_9 підтримали доводи своїх апеляційних скарги та просили про їх задоволення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, обвинуваченого, його законного представника, захисника та представника потерпілих, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Що стосується апеляційних вимог обвинуваченого щодо пом'якшення йому покарання, то колегія суддів зазначає, що, відповідно до вимог ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому покарання суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкі наслідки, які настали у результаті його вчинення, особу винного, який раніше судимий, притягувався до адміністративної відповідальності, до нього застосовувалися примусові заходи виховного характеру за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Кримінальне правопорушення, що інкримінується ОСОБА_7 вчинено ним у період іспитового строку.
До того ж суд першої інстанції не залишив поза увагою та надав справедливу оцінку тому факту, що ОСОБА_7 , будучи неповнолітнім, не маючи посвідчення водія, що підтверджується накладенням судом на нього адміністративного стягнення, зокрема за ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом без посвідчення водія, в той же час ОСОБА_7 продовжив в порушення п. 2.1а ПДР України керувати транспортним засобом.
Навівши зазначені обставини суд визначив реальний строк покарання в межах санкції інкримінованої обвинуваченому статті.
Саме таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів. При цьому, слід звернути увагу на те, що призначене обвинуваченому покарання не є найтяжчим, що передбачене санкцією інкримінованої йому статті.
Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, як про це наголошується в апеляційній скарзі обвинуваченого, колегія суддів не знаходить.
Надаючи оцінку твердженню обвинуваченого щодо необхідності врахування такої пом'якшуючої обставини, як його щире каяття у вчиненому, то колегія суддів констатує, що як вбачається з оскаржуваного рішення, таку обставину, як щире каяття обвинуваченого вже було враховано судом першої інстанції при призначенні покарання та визнано такою, що його пом'якшує.
Посилання ж обвинуваченого на те, що він кається у тому, що вчинив жахливий вчинок та жалкує про свою поведінку, колегія суддів не вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та такими, що можуть слугувати безумовними підставами для пом'якшення обвинуваченому покарання, враховуючи, що призначене покарання не є максимальним, що передбачене санкцією інкримінованої йому статті.
Таким чином, ґрунтуючись на принципах призначення покарання, визначених положеннями КПК України, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, як основне так і додаткове, в повній мірі є справедливим, достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю відповідає меті його призначення та направлене на досягнення позитивних змін в особистості обвинуваченого.
Як вбачається з оскаржуваного рішення при вирішенні питання про призначення ОСОБА_7 покарання, висновки суду першої інстанції цілком узгоджуються з завданням Кримінального кодексу України, яке полягає в тому числі і у забезпеченні громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань, а також запобігання злочинам. При цьому суспільні інтереси щодо забезпечення громадського порядку та громадської безпеки від злочинних посягань у транспортній сфері повинні домінувати над особистими інтересами обвинувачених.
Отже, дотримуючись вимог, передбачених ч. 2 ст. 65 КК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що без призначення покарання саме у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки із застосуванням положень ч. 1 ст. 71 КК України, виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень - є неможливим, а його пом'якшення не слугуватиме загальним принципам особистої та загальної превенції.
Крім того, аналізуючи доводи представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 щодо м'якості призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів в той же час констатує, що приймаючи рішення про призначення обвинуваченому саме такого розміру покарання, суд першої інстанції у повній мірі дотримався вимог, передбачених ст. ст. 50, 65 КК України, врахувавши, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, перелічені вище факти, що характеризують особу ОСОБА_7 .
Обставинами, що пом'якшують покарання визнано щире каяття обвинуваченого, вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім та відшкодування шкоди ОСОБА_18 .
При цьому, судом першої інстанції не залишено поза увагою досудову доповідь, надану щодо обвинуваченого ОСОБА_7 сектором ювенальної пробації м. Харкова Основ'янського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» відповідно до якої ОСОБА_7 має середній рівень ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, в той же час потребує цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.
Враховуючи встановлені обставини та характеризуючі обвинуваченого дані, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_7 є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року).
З урахуванням викладеного, підстав для зміни вироку в частині пом'якшення чи навпаки ж призначення більш тяжкого покарання, з наведених апелянтами мотивів, колегія суддів не вбачає.
Переглядаючи ж вирок в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_13 про відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 моральної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає, що районний суд прийняв поспішне рішення.
Як регламентовано положеннями ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Тобто цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Так, гідно ч.1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Загальними вимогами цивільно-процесуального законодавства визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
Суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити характер та розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв'язок між діяннями та шкодою, що настала і дати у вироку належну оцінку таким обставинам, тобто встановити точний розрахунок присуджених сум для відшкодування шкоди.
Так, в своїй апеляційній скарзі представник потерпілих наголошує саме на необхідності солідарного чи дольового стягнення моральної шкоди, як з обвинуваченого ОСОБА_7 так і з ОСОБА_10 та ОСОБА_12 .
Колегія суддів констатує, що відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження власником транспортного засобу «Infiniti Q50», реєстраційний номер НОМЕР_1 , керуючи яким ОСОБА_7 і скоїв зіткнення - є ОСОБА_12 .
Тобто, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції у даному випадку не приділено належної уваги вимогам статті 1187 ЦК України та не враховано положення про те, що особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо ж неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника, то шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернутися до висновків постанови №4 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», які не набули суттєвих змін від 01 03 2013 року, відповідно до яких, суди повинні мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
У зв'язку з викладеним, на переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову про стягнення лише з ОСОБА_7 моральної шкоди судом першої інстанції зроблено поспішно, що стало перешкодою в ухваленні законного та обґрунтованого судового рішення.
На переконання колегії суддів у вказаному кримінальному провадженні підлягають додатковому встановленню обставини обов'язку відшкодування шкоди з боку, у тому числі, ОСОБА_12 . Апеляційна скарга представника потерпілих в даному випадку заслуговує на увагу в частині необхідності додаткової перевірки обставин, що можуть ґрунтуватися на вимогах Цивільного законодавства України, що підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема в його висновках регламентованих у Постанові КЦС ВС від 20 09 2023 року у справі № 205/3766/20.
За викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції прогалини є істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений вирок з викладених вище підстав підлягає безумовному скасуванню в частині вирішення цивільного позову з призначенням нового судового розгляду в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст.409 КПК України, до підстав для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції належить істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно зі ст.412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою ст. 7 цього Кодексу.
Приймаючи до уваги той факт, що діючим КПК України в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції не входять зазначені порушення, виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п.2 ч.1 ст.7 КПК України, згідно з якими до загальних засад кримінального провадження відноситься законність, колегія суддів вважає, що вирок суду, в частині вирішення цивільного позову, підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
В той же час, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного визнання судом першої інстанції обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого рецидив злочину, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Так, дійсно, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 є особою раніше судимою вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 05 07 2021 року за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст. ст. 75, 76, 104 КК України від відбування покарання з випробувальним терміном строком на 1 рік.
В той же час, розглядаючи вказане кримінальне провадження, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу на спричинення як тілесних ушкоджень так і смерті потерпілим, навпаки ж, було наголошено на вчиненні таких його дій через необережність.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , всупереч вимогам закону, безпідставно визнано рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого.
Таким чином доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з виключенням з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання суду на рецидив злочинів.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу прокурора, - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника потерпілих, - задовольнити частково.
Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 11 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України,в частині вирішення цивільних позовів, - скасувати.
Виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання суду на визнання обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого в силу ст. 67 КК України, - рецидив злочинів.
Призначити новий розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції в частині щодо вирішення цивільних позовів ОСОБА_11 та ОСОБА_13 про солідарне чи дольове відшкодування з ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 моральної шкоди, що підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в частині постановленого вироку, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
В частині призначення нового розгляду даної справи в суді першої інстанції оскарження ухвали, у відповідності до ч. 2 ст. 424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню
Судді
___________ ____________ ___________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4