Єдиний унікальний номер 725/809/25
Номер провадження 2/725/206/25
02.04.2025 року.Першотравневий районний суд м.Чернівці
в складі:
головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.
при секретарі Рогатинович А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» (м.Київ бульвар Вацлава Гавела,4) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,-
Представник позивача звернувся до Першотравневого районного суду м.Чернівці із вказаними вище позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Посилався на те, 26.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1261502 про надання кредиту, який був підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора, відповідно до ЗУ«Про електронну комерцію».
Позивач свої зобов'язання за Договором кредиту виконав та надав Позичальнику грошові кошти в розмірі 10500грн., шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних), строком на 360 днів, натомість відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала.
29.07.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 29/07/2024 від 29.07.2024 року, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №1261502 про надання споживчого кредиту від 26.01.2024 року перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».
Станом на 29.07.2024 у ОСОБА_1 існує заборгованість за наданим кредитом у розмірі 64312,50грн., з яких: 10500грн. - заборгованість за кредитом; 48562,50грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.5. Кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 26.01.2024 по 29.07.2024 (включно); 5250грн. - заборгованість за штрафом відповідно до п.6.4 Кредитного договору.
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 64312,50грн., а також 2422,40грн. сплаченого судового збору та 10 000грн. - витрат на правничу допомогу.
07.03.2025 відповідачка ОСОБА_1 подала до суду відзив.
Зазначила, що позовні вимоги ТОВ «Факторингова Компанія» «Укрглобал-Фінанс» щодо стягнення з неї заборгованості за кредитним договором №1261502 є необґрунтованими, оскільки Банком не доведено належним чином факту укладання вказаного вище договору між нею та ТОВ «Селфі Кредит». Відсутні і докази щодо перерахування кредитних коштів, їх отримання саме нею, так як відсутні повні реквізити карткового рахунку на який було здійснено переказ.
Крім того, виписки по рахункам не відповідають вимогам первинних документів, у зв'язку із чим є неналежними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту.
Нарахований позивачем розмір заборгованості за відсотками у розмірі 48 562,50грн. (у п'ять разів перевищує розмір боргу) є несправедливим, оскільки у розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальнику, як споживача послуг, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційної великої суми компенсації за невиконання зобов'язань за вказаним договором.
Просила у задоволені позову відмовити.
24.03.2025 представник ТОВ «Фінансова компанія «Укрглобал-Фінанс» через систему «Електронний суд» надав відповідь на відзив.
Посилався на те, що доводи відповідачки, викладені у відзиві є надуманими та необґрунтованими жодними доказами.
Так, відповідачка під час укладання договору кредиту зазначила свої особисті персональні данні, до яких доступ має тільки вона. Крім того, ОСОБА_1 пройшла процедуру верифікації банківської карти клієнта, що дало змогу встановити власника банківської карти та особу, яка заповнює заявку, як одну і ту ж саму особу. Вказане свідчить про те, що саме ОСОБА_1 підписала кредитний договір електронним підписом.
Вважає, що правочин, який укладений між первісним кредитором та позичальником підтверджує факт наявності відповідних правовідносин між ними та передання в позику відповідачці коштів.
Оскільки відповідачкою не повернуто отримані та використані нею кошти, існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 і відсотків за користування кредитом у погодженому в договорі розмірі, а також заборгованість за штрафом. Звертав увагу на те, що відповідачкою під час підписання кредитного договору не було висловлено жодних заперечень або зауважень щодо умов кредитного договору, в тому числі і порядку нарахування відсотків, штрафу.
Таким чином, вважає безпідставним посилання відповідачки на застосування до спірних правовідносин ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки чинне законодавство не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит процентів, комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Також у матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження переходу прав вимоги за кредитними зобов'язаннями від первісного кредитора ТОВ «Селфі Кредит» до нового ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Що ж стосується витрат на правничу допомогу, то ним надано до матеріалів справи належні докази на підтвердження понесення позивачем таких витрат.
Просив позов позов задовольнити та розглядати справу у його відсутність.
У зв'язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав:
Так, судом встановлено, що 26.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1261502. Відповідно до умов договору, відповідачка отримала кредит у розмірі 10500грн. (п.1.2 Договору), строком на 350 днів (п.1.3 Договору), шляхом перерахування на її рахунок, зі сплатою процентів за користування кредитом (стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п.1.3 цього Договору; знижена процентна ставка 1,5% в день до певних умов (п.п.1.5.1, п.п.1.5.2 Договору). (а.с.11-18).
Укладання цього Договору здійснювалося Сторонами за допомогою ІКС Товариства, шляхом підписання його тексту електронними підписами почергово Споживачем- в Особистому кабінеті, та Товариством. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , уклавши договір №1261502 від 26.01.2024 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилась з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому на думку суду, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, що спростовує доводи відповідачки про його одностороннє підписання тільки Банком.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Втім таких доказів відповідачкою суду не надано.
Таким чином, суд вважає доведеним факт укладання вказаного кредитного договору між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачкою.
Судом встановлено, що ТОВ «Селфі Кредит» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 10500грн., шляхом перерахування на банківську картку Позичальника (номер якої вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті).
Так, згідно Виписки АТ КБ «ПриватБанк» за договором №б/н за період 26.01.2024 - 31.01.2024, витребуваної судом за клопотанням позивача, на ім'я ОСОБА_1 було емітовано в АТ КБ «Приватбанк» карту № НОМЕР_2 ХХ ХХХХ 7581 (зазначено повний номер карти). 26.01.2024 зараховано на картковий рахунок відповідачки ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 10500грн. Крім того, зазначено, що номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_3 за період з 26.01.2024 по 31.01.2024.
Таким чином, вказане спростовує доводи відповідачки, викладені у відзиві, щодо відсутності належних доказів про перерахунок позикодавцем їй коштів у розмірі, що передбачений договором позики.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.Порушенням зобов'язання є його невиконання
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Разом з тим, відповідачка належним чином своїх зобов'язань за договором не виконала.
Крім того, судом встановлено, що 29.07.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 29/07/2024, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №1261502 про надання споживчого кредиту від 26.01.2024 перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (а.с.38-43).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 29/07/2024 від 29.07.2024, ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №1261502 про надання споживчого кредиту від 26.01.2024 у розмірі 64312,50грн., з яких: 10500грн. - заборгованість за кредитом; 48562,50грн. - заборгованість за нарахованими процентами; 5250грн. - заборгованість за штрафом (а.с.44).
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Із правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23.09.2015 року по справі №6-979цс15, вбачається, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Таким чином, позивачем доведено факт набуття права вимоги до відповідача за кредитним договором №1261502 про надання споживчого кредиту від 26.01.2024.
Поряд із цим судом встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не було здійснено нарахування жодних штрафних санкцій.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Частиною 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що ОСОБА_1 неналежно виконує взяті зобов'язання за укладеним договором №1261502 й відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що з неї підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 10500грн. - заборгованість за кредитом; 48562,50грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
При цьому, на думку суду, розрахунок заборгованості, наданий позивачем до матеріалів справи, є належним доказом наявності заборгованості та її розміру, так здійснений первісним кредитором та відображає розрахунковий період, тіло кредиту, нарахування відсотків за користування кредитом, тобто є первинними документами, у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (а.с.19-23).
Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985/15-ц твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
Вищенаведене спростовує доводи відповідача про те, що розмір заборгованості не підтверджений належними доказами.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 зроблено висновок, що презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
ОСОБА_1 не спростувала розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та відповідачкою не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Також у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості відповідачка має право заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте вона також цього не зробила.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.
При цьому суд не вбачає підстав для зменшення розміру заборгованості за відсотками, виходячи з наступного:
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 1048 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Щодо розміру процентів, то такий розмір, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1ЦК України).
Тлумачення змісту кредитного договору, укладеного між первісним кредитором та ОСОБА_1 дає підстави для висновку, що сторонами було погоджено саме відсоткову ставку за користування кредитом, а не відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, що настає у разі невиконання зобов'язань за договором.
Отже, положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" не можуть бути застосовані щодо обумовлених сторонами процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У цій справі проценти за користування кредитом, які позивач просить стягнути з відповідачки, нараховані виключно у межах строку дії кредитного договору в порядку 1056-1ЦК України та вони не є мірою відповідальності за невиконання боргових зобов'язань позичальником в розумінні п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" і ст. 549 ЦК України.
Статтею 18 Закону Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» (частина друга статті 18 цього Закону) - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, наведеними вище нормами передбачено, що у разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду з позовом про визнання таких умов договору недійсними.
Однак з таким позовом ОСОБА_1 до суду не зверталася.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 554/1400/16-ц.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не оспорювала, укладений між нею та ТОВ «Селфі Кредит» договір та з позовом про визнання його недійсним, в цілому або в його частині, до суду не зверталася.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не спростований.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають задоволенню.
За таких обставин, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, враховуючи те, що відповідачка неналежно виконує взяті зобов'язання за укладеним договором й відповідно не надала суду доказів на спростування вказаного, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідачки суми штрафу за невиконання умов договору, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Так, п.6.4 Договору передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання Споживачем зобов'язань щодо певернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Споживач зобов'язаний сплатити Товариству штраф: у розмірі 1575грн. за четвертий день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 115,50грн., починаючи з п'ятого дня за кожен день невиконання та/або неналежного виконання.
Втім, відповідно до пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, який доповнений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, у період виконання умов кредитного договору, а також станом на момент ухвалення судом рішення, відповідачка звільнена від сплати штрафу за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення суми чи процентів за користування кредитом.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2224,29грн.
Щодо стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000грн., то суд зазначає наступне.
Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Саме такого висновку дійшла Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.
Судом встановлено, що 02 серпня 2024 року між ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та адвокатом Руденком К.В. був укладений договір про надання юридичних послуг №02/08/2024 (а.с.45-46).
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг №24 до Договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 та Витягу з реєстру №1, адвокатом Руденко К.В. було надано позивачу ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» послуги з правничої допомоги по даній цивільній справі на загальну суму в 10000 грн., які були сплачені позивачем (а.с.49-51).
Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем судових витрат.
При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У разі недотримання вимог частини четвертої ст.137 суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» та відповідачкою не було надано клопотання зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне стягнути з неї на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 9183грн. 67коп.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 41915308, місцезнаходження: м.Київ бульвар Вацлава Гавела,4)заборгованість за Договором № 1261502 про надання споживчого кредиту від 26.01.2024 у розмірі 59 062 (п'ятдесят дев"ять тисяч шістдесят дві)грн. 50коп., а також судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 2224 (дві тисячі двісті двадцять чотири)грн. 29коп. судового збору та 9183 (дев'ять тисяч сто вісімдесят три)грн. 67коп. витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці О. В. Вольська-Тонієвич