Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/8258/2025
м. Київ Справа № 756/2477/24
07 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Валька Ігоря Вікторовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ткач М.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Дмитро Анатолійович про визнання договорів недійсними,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Дмитро Анатолійович про визнання договорів недійсними.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 13 серпня 2021 року ОСОБА_5 , керуючи автомобілем, вибрав небезпечну швидкість, в результаті чого вчинив зіткнення з автомобілем, що був попереду нього, після чого виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення з автомобілем за кермом якого знаходивсявін, ОСОБА_1 , а в якості пасажира його дружина ОСОБА_1 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди він отримав тяжкі тілесні ушкодження, його дружина отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажир автомобіля, яким керував ОСОБА_5 , ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Позивач зазначав, що для нього наслідки ДТП були непоправними: травми опорно-рухового апарату призвели до встановлення йому інвалідності 3 групи.
11 лютого 2022 року Святошинський районний суд міста Києва у справі №759/29033/21, розглянувши кримінальне провадження № 12021100080002070 від 17.08.2021 відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК України, виніс вирок, яким останнього визнано винним та призначено покарання 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання обвинуваченого звільнено з іспитовим строком 1 рік. Вирок не оскаржувався, набув законної сили 14березня 2022 року.
Як вбачається з вироку, ОСОБА_8 щиро покаявся, частково відшкодував шкоду потерпілим, а також 03 лютого 2022 року уклав мирову угоду з позивачем та його дружиною, за якою взяв на себе зобов'язання відшкодувати частинами за графіком до 01 грудня 2022 року - 231 551,00 грн майнової шкоди (п. 5 мирової угоди). Мирова угода передбачала, що лише у випадку прострочення сплати коштів за графіком позивач матиме право стягнути моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн (п. 10 Мирової угоди).
Позивач вказував, що відповідач ОСОБА_8 не здійснив жодного платежу за мировою угодою. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року у справі №756/3964/23, яке набрало законної сили, задоволено його позов до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на його користь 315 302,00 грн матеріальної шкоди, 500 000,00 грн моральної шкоди і 10 000,00 грн правничої допомоги, на виконання якого судом 01 грудня 2023 року видано виконавчий лист.
05 грудня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Гненним Дмитром Анатолійовичем було відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
Разом з тим, після відкриття виконавчого провадження виявилося, що ОСОБА_8 нерухомим майном на момент відкриття провадження не володів. У власності відповідача (боржника за виконавчим провадженням)перебуває два автомобілі, а саме: Volkswagen Caddy 2008 року, що розбитий в ДТП та ЗАЗ 110307 2003 року, вартість якого за даними спеціалізовано сайту auto.ria.com становить близько 700 доларів США (26 000 грн). Автомобілі боржник приховує, тому їх приватним виконавцем оголошено в розшук. За даними акту перевірки майна боржника від 06 грудня 2023 року, майна боржника за адресою його проживання не виявлено. Приватним виконавцем було віднайдено роботодавця, який виплачував боржнику заробітну плату близько 5 000 грн щомісяця, з яких за звичайних умов можна було стягувати 20% на користь позивача. Проте, під час війни на прохання боржника ОСОБА_9 , відповідно до законодавства арешт з зарплатного рахунку було знято. Отже, станом на момент звернення з позовом за рішенням суду загалом стягнуто 20 761,33 грн, а залишок боргу становить 806 882,60 грн. Майна у відповідача ОСОБА_2 немає, а те майно, що є, він приховує. З моменту укладення мирової угоди погашення боргу відповідач ОСОБА_8 добровільно не здійснює.
Натомість детальне вивчення записів реєстрів прав на нерухоме майно і хронології подій свідчить про те, що відповідач станом на момент ДТП 13.08.2021 року володів нерухомим майном, яким він розпорядився після скоєння ДТП у короткий період часу з 05 вересня 2021 року до 23 грудня 2021 року, вчинивши чотири угоди з відчуження свого майна на користь ОСОБА_10 та своєї дочки ОСОБА_3 , в результаті яких став неплатоспроможний.
Такі дії привели до неможливості стягнення майнової та моральної шкоди, яку ОСОБА_5 заподіяв позивачу в результаті скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредитора (позивача).
Позивач вважав, що договори купівлі- продажу нерухомого майна та дарування нерухомого майна ОСОБА_5 своїй дочці є фіктивними (фраудаторними правочинами), оскільки дії сторін, які зокрема є близькими родичами, під час їх укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими договорами, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов'язання. Сторони правочину діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора (позивача). Тоді як у позивача в день ДТП 13 серпня 2021 року виникло право на відшкодування шкоди, а у відповідача ОСОБА_5 - виник відповідний обов'язок.
Визнання недійсними цих угод дасть можливість повернути їх у власність ОСОБА_5 , боржника у виконавчому провадженні, і за їх рахунок здійснити примусове виконання рішення суду.
З урахуванням викладених обставин позивач ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 26.10.2021року і зареєстрований приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 643;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61150807 від 26.10.2021року, прийняте приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на житловий будинок, загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107, на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 26.10.2021рокуі зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 643;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0748 гектарів з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 26.10.2021 року і зареєстрований приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 645;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61150807 від 26.10.2021року, прийняте приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на земельну ділянку, площею 0,0748 гектарів, з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107, на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 26.10.2021 і зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 645;
визнати недійсним договір дарування гаражного боксу, ряд НОМЕР_3 , гараж загальною площею 18,3 квадратних метри, за адресою місто Київ, Оболонський район, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1», гараж НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) 23.12.2021 року і зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною за номером 1250;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62528475 від 23.12.2021 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на гаражний бокс, ряд НОМЕР_3 , гараж, загальною площею 18,3 квадратних метрів, за адресою: м. Київ, "ІНФОРМАЦІЯ_1" автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів (Оболонський р-н), гараж НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000, на підставі договору дарування гаражного боксу, серія та номер 1250 від 23.12.2021 року, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ).
визнати недійсним договір дарування 1/4 частки квартири, загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) 30.09.2021 і зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною за номером 903;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 60680678 від 30.09.2021 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/4 частки квартири, загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000, на підставі договору дарування частини квартири серія та номер 903 від 30.09.2021 року, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Дмитро Анатолійович про визнання договорів недійсними,відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Валько Ігор Вікторович подав апеляційну скаргу,в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необгрунтованим.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: чи отримав кошти відповідач ОСОБА_8 за договорами купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, яким чином та в якому розмірі.
Також суд вважав встановленою обставину, що після укладення оспорюваних угод відповідач ОСОБА_8 не перестав бути платоспроможний.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що відповідач ОСОБА_8 за два роки існування зобов'язання з погашення шкоди самостійно сплатив лише 25 тисяч гривень. Виконавець не зміг виконати рішення суду протягом тривалого часу у зв'язку із приховуванням і відчуженням майна відповідачем ОСОБА_2.
Такий майновий стан протягом тривалого часу, на переконання сторони позивача, свідчить про стійку неплатоспроможність відповідача ОСОБА_9 .
Отже, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими і невідповідність висновків суду обставинам справи.
Сторона позивача звертає увагу суду на те, що після вироку у кримінальній справі від 11 лютого 2022 року і до подання позову в цій справі 26 лютого 2024 року ОСОБА_5 позивачу сплатив 25 000 грн та 20 761,33 грн надійшло приватному виконавцю за весь час примусового виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 у справі № 756/3964/23. Залишок заборгованості у виконавчому провадженні становив 806 882,60 гривень
З огляду на зазначене, у позивача були всі підстави стверджувати про неплатоспроможністьвідповідача ОСОБА_2 та зловживання ним своїми правами.
До того ж, виплати коштів ОСОБА_5 , які мали місце у 2024 році після відкриття провадження у цій справі, та припинення сплати після прийняття рішення у цій справі лише підтверджують, що ОСОБА_5 ухиляється від виконання своїх обов'язків і здійснює оплати або для уникнення тяжкого покарання у кримінальній справі, або під ризиком визнання угод недійсними.
Це і є ілюстрацією того, що ОСОБА_5 використовував і використовує свої цивільні права для приховування свого майна від стягнення, а отже - на зло кредитору (позивачу у справі).
На переконання сторони позивача, за всіма ознаками оскаржені правочини відповідають фраудаторним, а тому наявні підстави для визнання їх недійсними.
В апеляційній скаргі сторона позивача зазначає, що очікує понесення витрат на правничу допомогу у апеляційному суді у розмірі 25 000,00 грн. Докази понесення витрат будуть надані суду не пізніше п'ятого дня після постановлення судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Літвінова Олеся Григорівна просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року - без змін.
Заначає, що під час укладання оспорюваних договорів були відсутні будь-які заборони на відчуження майна ОСОБА_5 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які були сформовані нотаріусом.
Також воля саме сторін оспорюваних договорів була спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, які передбачені цими договорами.
Сторона відповідача ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що постановою приватного виконавця від 05.12.2023 року у виконавчому провадженні звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_5 та здійснюється відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості.
Крім цього, відповідач ОСОБА_5 на ім'я позивача, 26.06.2023року направляв грошові кошти в розмірі 25 000 грн через поштовий зв'язок «Укрпошта», номер поштового переказу 0281788812, відмітка про виплату позивачу 28.06.2023 року.
Також під час розгляду цивільної справи відповідач ОСОБА_5 здійснював часткове погашення боргу перед позивачем (платіжні документи: від 19.06.2024 року на суму 200 000 грн, від 08.08.2024 року на суму 100 000,00 грн, від 26.09.2024 року на суму 100 000,00 грн.
До того ж, під час судового розгляду 10.01.2025 року сторона позивача підтвердила отримання грошових коштів від ОСОБА_5 на суму 50 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_5 з моменту ухвалення рішення Оболонським районним судом міста Києва від 26.06.2023 року у цивільній справі №756/3964/23 добровільно сплатив на користь позивача 450 000 грн.
Після ухвалення рішення Оболонським районним судом м. Києва в цій справі ОСОБА_5 31.01.2025 року сплатив 50 000 грн та 28.03.2025 року сплатив ще 30 000 грн.
Вказує, що відповідач ОСОБА_5 жодним чином не уникав вуконання своїх обов'язків щодо відшкодування шкоди,спричиненоїпозивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а всіма можливими шляхами намагався та намагається знайти кошти, щоб розрахуватись із позивачем.
А дії відповідача щодо укладання договору дарування частини квартири та гаражного боксу дочці та продаж спадкового майна були спрямовані на отримання коштів, які необхідні для розрахунку з позивачем та закриття виконавчого провадження.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Валько Ігор Вікторович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_5 та його представник адвокат Літвінова Олеся Григорівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просила скаргу залишити без задволенння, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Гненний Дмитро Анатолійович в судове засідання не з?явився, про день та час розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скаргита відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 13.08.2021 року, приблизно о 17.00 годині, керуючи технічно справним автомобілем червоного кольору, марки «Volkswagen», моделі «Caddy», не вибрав небезпечну швидкість, в результаті чого вчинив зіткнення з автомобілем, що був попереду нього, після чого виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення з автомобілем«Volkswagen», моделі «Caravelle», за кермом якого знаходився ОСОБА_1 , а в якості пасажира його дружина ОСОБА_1 .
Таким діями, ОСОБА_5 порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: не виконав вимоги п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_19 завдано тяжкі тілесні ушкодження.
За даним фактом 17.08.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та розпочато кримінальне провадження №12021100080002070 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
ОСОБА_19 рамках кримінального провадження №12021100080002070 цивільний позов до ОСОБА_2 не пред'являвся.
30.09.2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) був укладений договір дарування частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік І.П., за яким дарувальник безоплатно передав у власність - подарував доньці, а обдаровувана прийняла в дар 1/4 частину квартири, загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000.
26.10.2021 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_10 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким продавець передає житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами у власність покупцеві, а покупець приймає житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107.
Згідно з пунктом 2.1 договору, за домовленістю сторін продаж предмету договору вчиняється за 200 000,00 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця до підписання цього договору, шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця, згідно платіжного доручення №1 від 26.10.2021 року Роменського відділення у м. Ромни Сумської області АТ «БАНК СІЧ». Зазначена ціна відповідає волевиявленню кожного з учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає.
26.10.2021 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_10 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого продавець передає земельну ділянку у власність покупцеві, а покупець приймає земельну ділянку, площею 0,0748 гектарів з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107.
Продаж земельної ділянки за домовленістю сторін здійснюється за 22 100,00 грн, які продавець одержав у повному обсязі від покупця до підписання цього договору, шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця, згідно платіжного доручення №1 від 26.10.2021 року Роменського відділення у м. Ромни Сумської області АТ «БАНК СІЧ» Зазначена ціна відповідає волевиявленню кожного з учасників цього правочину, є остаточною і змінам після його укладення не підлягає (п 2.1. договору).
За відомостями Управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області №04-05/1473 від 05.04.2024 року, ОСОБА_15 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
23.12.2021 року між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровувана) був укладений договір дарування гаражного бокса,ряд НОМЕР_3 , гараж загальною площею 18,3 квадратних метри, за адресою місто Київ, Оболонський район, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1», гараж НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000.
Предмети дарування та купівлі-продажу на час укладання спірних договорів не перебували під арештом чи забороною, вільні від будь-яких обтяжень та обмежень. Цей факт було перевірено нотаріусом під час посвідчення договорів.
03.02.2022 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_28 та відповідачем ОСОБА_5 укладено мирову угоду.
За умовами п. 3 мирової угоди, сторони погодили, що розмір майнової шкоди, яка завдана ОСОБА_19, ОСОБА_1 дорівнює 980 438,00 грн, що становить 36 312,00 доларів США за ринковим курсом на день пригоди.
До підписання мирової угоди ОСОБА_5 добровільно відшкодував 400 000 грн.
Згідно п. 5 мирової угоди, з урахуванням отримання потерпілими майбутнього страхового відшкодування в максимальному розмірі, залишок невідшкодованої частини майнової шкоди складає 231 551,00 грн, що за ринковим курсом валют на день укладання мирової угоди 28.2 гривень за 1 долар США становить 8 211,00 доларів США.
Також передбачено графік погашення невідшкодованої частини майнової шкоди рівними частинами з березня по грудень 2022 року, шляхом перерахування коштів на банківські реквізити позивача.
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11.02.2022 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_2 звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням, із встановленням йому іспитового строку 1 (один) рік та на підставі ст. 76 КК України зобов'язано періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Вирок сторонами не оскаржувався та набрав законної сили 14.03.2022 року.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26.06.2023 у справі № 756/3964/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , третя особа ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 315 302 грн, моральну шкоду у розмірі 500 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 03.08.2023 року.
На виконання вказаного рішення Оболонським районним судом м. Києва 01.12.2023року видано виконавчий лист №756/3964/23.
05.12.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_6 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
05.12.2023 року постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи приватним виконавцем звернуто стягнення на доходи ОСОБА_9 , що отримує дохід у Акціонерному товаристві «Інститут транспорту нафти» та постановлено здійснювати відрахування із суми доходів боржника у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості.
Відповідно до акта приватного виконавця від 06.12.2023 року, за результатами перевірки, проведеної виконавцем за адресою боржника, вказаною у виконавчому документі, яка була розпочата о 18 год. 45 хв. та закінчена о 19 год. 00 хв. майно боржника не розшукано.
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) на письмовий запит приватного виконавця Гненного Д. повідомив, що станом на 19.12.2023 року за ОСОБА_2 зареєстровані наступні транспортні засоби: 1) марка та модель ТЗ - «Volkswagen Caddy», V двигуна - 1896, рік випуску - 2008 року, дата реєстрації - 09.01.2021 року; 2) марка та модель ТЗ - «ЗАЗ 110307», V двигуна - 1197, рік випуску - 2003 року, дата реєстрації 16.07.2008 року.
Постановами про розшук майна боржника від 08.12.2023 року та від 29.12.2023 року у виконавчому провадженні НОМЕР_6 оголошено в розшук майно боржника, а саме: «Volkswagen Caddy», V двигуна - 1896, рік випуску - 2008, дата реєстрації - 09.01.2021 року; та «ЗАЗ 110307», V двигуна - 1197, рік випуску - 2003 року, дата реєстрації 16.07.2008 року.
Судом також встановлено, що з доданих до матеріалів справи копій платіжних документів вбачається, що ОСОБА_8 здійснює часткове погашення боргу перед позивачем (платіжні документи: від 19.06.2024року на суму 200 000 грн; від 08.08.2024 року на суму 100 000 грн; від 26.09.2024 року на суму 100 000 грн).
Під час судового розгляду 10.01.2025 року сторона позивача підтвердила отримання грошових коштів від ОСОБА_2 на суму 50 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_18 з моменту ухвалення рішення Оболонським районним судом міста Києва від 26.06.2023 року у цивільній справі №756/3964/23 добровільно сплатив на користь позивача 450 000 грн.
Відмовляючи в задовленні позовних вимог ОСОБА_19 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Гненний Дмитро Анатолійович про визнання договорів недійсними, суд першої інстанції вказав на те, що сукупність наведених обставин не доводить фактів недобросовісності ОСОБА_2 під час укладення спірних договорів, зловживання своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, відчуження належного йому майна з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а відтак, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень на спірне майно.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року відповідає.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямованими на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійснимє правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорювані договори дарування та купівлі продажу укладені ОСОБА_2 є фіктивними (фраудаторними правочинами), оскільки вчинені між близькими родичами,іпід час їх укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених цими договорами, а з метою приховування майна від виконання за його рахунок грошового зобов'язання перед ОСОБА_1 .
Відтак, вважав такі дії відповідача неправомірними та недобросовісними відносно ОСОБА_19 ; використані для уникнення сплати ОСОБА_2 своїх зобов'язань щодо відшкодування ОСОБА_19 шкоди, завданої внаслідок ДТП 13 серпня 2021 року; зводяться до зловживання правом та здійснено на шкоду кредитора.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
До обставин, які дають змогу кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).
Отже, допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення такого правочину. Для такої кваліфікації правочину важливим є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21).
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що договір від 26.10.2021 року купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107та договір куппівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0748 гектарів з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107, укладено між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_10 (покупець).
Позивачем не надано, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, з якого достеменно можливо було перевірити його твердження про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 єродичами чи іншими пов'язаними особами.
Предмети договорів купівлі-продажу на час укладання спірних договорів не перебували під арештом чи забороною, та були вільні від будь-яких обтяжень та обмежень. ОСОБА_19 рамках кримінального провадження №12021100080002070 цивільний позов до ОСОБА_2 не пред'являв. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
За відомостями Управління адміністративних послуг Роменської міської ради Сумської області №04-05/1473 від 05.04.2024 року, ОСОБА_15 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ціна продажу земельної ділянки - 22 100,00 грн та житлового будинку - 200 000,00 грн, на час відчуження нерухомого майна у 2021 році, не є очевидно заниженою. Згідно платіжних доручень №1 від 26.10.2021 року Роменського відділення у м. Ромни Сумської області АТ «БАНК СІЧ» вказані грошові кошти були перераховані покупцем продавцю.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вказані правочини купівлі-продажу є реально виконаними, а воля ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була спрямована на встановлення цивільно-правових відносин, які передбачені цими договорами.
Із долучених до матеріалів справи доказів також вбачається, що до підписання 03.02.2022 мирової угоди між ОСОБА_19 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , останній добровільно відшкодував позивачу та його дружині 400 000 грн.
З доданих до матеріалів справи копій платіжних документів вбачається, що ОСОБА_5 здійснює часткове погашення боргу перед позивачем (платіжні документи: від 19.06.2024 на суму 200 000 грн; від 08.08.2024 на суму 100 000 грн; від 26.09.2024 на суму 100 000 грн).
Під час судового розгляду 10.01.2025 року сторона позивача підтвердила отримання грошових коштів від ОСОБА_5 на суму 50 000 грн.
Таким чином, ОСОБА_5 з моменту ухвалення рішення Оболонським районним судом міста Києва від 26.06.2023 у цивільній справі №756/3964/23 добровільно сплатив на користь позивача 450 000 грн.
05.12.2023 року постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи приватним виконавцем звернуто стягнення на доходи ОСОБА_9 , що отримує дохід у Акціонерному товаристві «Інститут транспорту нафти» та постановлено здійснювати відрахування із суми доходів боржника у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості.
Доказів того, що відповідач звільнився з роботи та є безробітним, а відтак в рамках виконавчого провадження відсутня можливість здійснювати відрахування із суми доходів боржника у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості перед ОСОБА_1 , матеріали справи не містять та позивачем не надано.
На праві власності за ОСОБА_2 зареєстровані наступні транспортні засоби: 1) марка та модель ТЗ - «Volkswagen Caddy», V двигуна - 1896, рік випуску - 2008, дата реєстрації - 09.01.2021; 2) марка та модель ТЗ - «ЗАЗ 110307», V двигуна - 1197, рік випуску - 2003, дата реєстрації 16.07.2008.
Таким чином, укладення 30.09.2021 року та 23.12.2021 року ОСОБА_5 договорів дарування 1/4 частини квартири загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000 та гаражного бокса, ряд НОМЕР_3 , гараж загальною площею 18,3 квадратних метри, за адресою місто Київ, Оболонський район, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1», гараж НОМЕР_4 , адреса ГК: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000дочці, не свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_2 відносно ОСОБА_19 , спрямованих на уникнення виконання зобов'язань з погашення шкоди, завданої внаслідок ДТП та не є зловживанням правом направленим на недопущення/уникнення задоволення вимог позивача та здійснені на шкоду останньому, оскільки ОСОБА_8 сплачує на користь ОСОБА_19 вартість шкоди, завданої внаслідок ДТП.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу житлового будинк,у загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 26.10.2021 року і зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 643; договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0748 гектарів, з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 26.10.2021 року і зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 645; договору дарування гаражного боксу, ряд НОМЕР_3 , гараж загальною площею 18,3 квадратних метри, за адресою місто Київ, Оболонський район, Автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1», гараж НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_4, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) 23.12.2021 року і зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною за номером 1250;договору дарування 1/4 частки квартири. загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) 30.09.2021 року і зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною за номером 903- недійсними на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.
Позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61150807 від 26.10.2021, прийнятого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на житловий будинок, загальною площею 63,6 квадратних метрів, житловою площею 34,6 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936074959107, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 26.10.2021 року і зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 643; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61150807 від 26.10.2021 року, прийнятого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_10 на земельну ділянку, площею 0,0748 гектарів з кадастровим номером 5910700000:02:018:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1936054659107, на підставі договору купівлі-продажу. Укладеного між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_10 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 26.10.2021 і зареєстрованого приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Совою Сергієм Миколайовичем за номером 645; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 62528475 від 23.12.2021року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на гаражний бокс, ряд НОМЕР_3 , гараж, загальною площею 18,3 квадратних метрів, за адресою: м. Київ, "ІНФОРМАЦІЯ_1" автокооператив по будівництву та експлуатації автогаражів (Оболонський р-н), гараж НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_5, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 147727980000, на підставі договору дарування гаражного боксу серія та номер 1250, укладеного23.12.2021 року між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ); рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 60680678 від 30.09.2021 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудік Іриною Петрівною про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/4 частки квартири, загальною площею 56,51 квадратних метрів, житловою площею 42,5 квадратних метрів за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2468510480000, на підставі договору дарування частини квартири серія та номер 903, укладеного 30.09.2021 року між ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) є похідними позовними вимогами від основних позовних вимог про визнання договорів дарування та купівлі-продажу недійсними, задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог, а відтак, оскільки відсутні правові підстави для задовлення основних позовних вимог, то як наслідок, відсутні і правові для задоволення похідних вимог ОСОБА_19 .
Доводи апеляційної скарги про те, що укладення оспорюваних правочинів ОСОБА_5 спрямовані на невиконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26червня 2023 у справі № 756/3964/23, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі момент вчинення оспорюваних правочинів (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочини як такі, що вчинені на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішенняу майбутньому, висновок викладено у постановахВерховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17 (провадження № 61-34св22), від 28 червня 2023 року у справі № 756/16109/21 (провадження № 61-2508св23).
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірних правочинів при їх укладенні, а також не надано до суду доказів на підтвердження того, що відчуження належного відповідачу майна відбулося з метою уникнення виконання майбутнього судового рішення.
Як встановлено судом, та не заперечується позивачем, 03.02.2022 року (за майже півтора року до ухвалення рішення у справі № 756/3964/23) ОСОБА_5 добровільно сплачено позивачу та його дружині 400 000 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Доводи апеляційної скарги про те, що приватний виконавець не зміг виконати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 у справі № 756/3964/23протягом тривалого часуузв'язку із приховуванням і відчуженням майна відповідачем ОСОБА_2, суд також відхиляє, оскільки позивачем не надано доказів вчинення фіктивних правочинів за умислом обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договорів дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися. При цьому, на час укладення спірних правочинів нерухоме майно під будь-якою забороною не перебувало.
Як уже зазначалося у цій постанові, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідки. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17, провадження № 61-46674св18).
Судом встановлено, що позивач ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі, ні в інших звернення до суду (пояснення, тощо) жодним чином не наводить мотивів (аргументів), не надає доказів умислу контрагентів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,за оспореними договорами дарування та купівлі-продажу, тобто, інших сторін договорів, на укладення, на думку позивача, нікчемних правочинів.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, що згідно з інформацією, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в м. Києва на запит приватного виконавця, за ОСОБА_2 зареєстровані 2 транспортні засоби. Відтак, позивач може отримати часткове виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника.
Також, постановою приватного виконавця від 05.12.2023 року у виконавчому провадженні НОМЕР_6 звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 та здійснюється відрахування із суми доходів боржника у відповідності до вимог чинного законодавства, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20% доходів щомісяця до погашення загальної суми заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 після прийняття рішеннясудом першої інстанції у цій справі припинив сплачувати борг на користь позивача, що свідчить про те, що відповідач використовував і використовує свої цивільні права для приховування свого майна від стягнення, а отже - на зло кредитору (позивача у справі), колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
При оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення як 1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України).
Тобто, одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України), не допускається.
Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно, чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину, як фраудаторного, є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, чи зменшується обсяг його майна.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 370/1104/22, провадження № 61-12123св24.
Суд першої інстанції підставно послався в оскаржуваному рішенняі на те, що позивач також не довів недобросовісності в діях відповідачів та зловживання ними правом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, оспорюваними правочинами права позивача не порушені.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвоката Валька Ігоря Вікторовича в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_19 адвоката Валька Ігоря Вікторовича.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Валька Ігоря Вікторовича залишено без задоволення, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Валька Ігоря Вікторовичазалишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий: Судді: