СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14134/23
пр. № 2/759/205/25
01 квітня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
під головуванням судді Сенько М.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Пушкарського О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження, третя особа ОСОБА_4 ,
встановив:
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.03.2018р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І. І. за реєстровим №742 , ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_6 житловий будинок АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року та Розпорядження № 581 від 07 вересня 2016, виданого Святошинською районною в місті Києві Державною адміністрацією, - 19-й км Житомирського шосе, будинок № 14 (чотирнадцять)) у Святошинському районі міста Київа. Опис: Житловий будинок літ. «А»; ганок літ. «а, а1»; тераса літ. «а2»; балкон літ. «а3, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№ 1-№ 3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв. м. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000. Житловий будинок розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа: 0,1 га. (т. 1 а. с. 25-30).
Право власності на будинок зареєстровано за номером: 25280283, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2018 №117374445 (т. 1 а. с. 31).
На підставі договору договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 734, ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_6 земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000 (т. 1 а. с. 32-37).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:740:0089 було зареєстроване за номером запису: 25274269, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2018 № 117328328 (т. 1 а .с. 38-39).
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.03.2018р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. за реєстровим № 745, ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,0499 га, кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування відповідно до Рішення Київської міської ради IV сесії VII скликання № 129/2032 від 08 жовтня 2015 року - 19?й км Житомирського шосе), діл. 14-А (чотирнадцять літера «А»), Святошинський район, місто Київ, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000 (т. 1 а. с. 40-45).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:740:0090 було зареєстровано 16.03.2018р., номер запису про право власності: 25277711, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.04.2018 № 121498106 (т. 1 а. с. 46-47).
Вказане вище нерухоме майно 24.07.2020р. ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 14.12.2019р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8. за реєстровим № 9705, було відчужене ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, що були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гайдук Ю.О. за реєстровими № 236, 237, 238, відповідно (т.1 а.с. 48-72, 114-123).
В наступному, ОСОБА_2 10.02.2021р. на забезпечення боргових зобов'язань перед ОСОБА_3 за договором позики від 10.02.2021р., передав останньому в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , про що між ними було укладено договір іпотеки, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. за реєстровим №455.
При цьому нотаріусом вчинено державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно; номер запису про обтяження: 40494644), що підтверджується інформаційною довідкою № 338438260 від 07.07.2023 (т. 1 а. с. 54-56).
ОСОБА_1 в липні 2023 року заявив позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за яким просив витребувати на його користь вказане вище нерухоме майно з незаконного володіння ОСОБА_2 , визнати недійсним договір іпотеки щодо житлового будинку, а також скасувати реєстрацію договору іпотеки та обтяження накладені на його підставі.
Позов мотивовано тим, що спірне майно було відчужене поза волею позивача, правочини з відчуження були вчинені за довіреності, яку позивач не видавав ОСОБА_4 .
Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали судді від 09.08.2023р., справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 09.08.2023р. на забезпечення позову накладено арешт на спірне майно, тим самим задоволено відповідну заяву позивача.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Тищенко А.П. надіслав відзив, за яким просив в задоволенні позову відмовити, за підстав обрання позивачем неналежного способу захисту щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, та за необґрунтованістю вимог про визнання договору іпотеки недійсним. Відзив заснований на переконанні представника в тому, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна, а відповідно він був вправі розпоряджатись цим майном на свій розсуд, в тому числі і передати майно в іпотеку його довірителю.
Інших заяв по суті спору не надходило.
У підготовчому судовому засіданні 29.11.2023 року, ухвалою суду на задоволення клопотання позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу на предмет належності підпису та рукописного тексту від імені ОСОБА_5. на довіреності на ім?я ОСОБА_4, провадження у справі на час проведення експертизи зупинене.
З огляду на те, що вжиті судом заходи щодо витребування оригіналу довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8. 14.12.2019, зареєстровано в реєстрі за № 9705, не дали позитивного результату - ані відповідачі, ані нотаріус ОСОБА_8. цей документ не надали, але при цьому витребувані судом від приватного нотаріуса Гайдук Ю. О. матеріали нотаріальних справ щодо посвідчення договорів купівлі-продажу спірного домоволодіння та земельних ділянок містять ксерокопії довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8. 14.12.2019, зареєстровано в реєстрі за № 9705, суд при призначенні експертизи визначив об'єктом експертного дослідження підпис і рукописний текст від імені позивача на вказаних ксерокопіях довіреності та на вирішення призначеної експертизи поставив такі питання: - Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на ксерокопіях довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8. 14.12.2019, зареєстровано в реєстрі за № 9705, ОСОБА_1 чи іншою особою? - Чи виконано рукописний напис " ОСОБА_1 " на ксерокопіях довіреності, посвідченій приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8. 14.12.2019, зареєстровано в реєстрі за № 9705, ОСОБА_1 чи іншою особою?». Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
30 травня 2024 року до суду повернулись матеріали цивільної справи з листом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про організацію виконання експертизи, яким повідомлено, що у зв'язку з тим, що питання ухвали поставлені відносно зображень почеркових об'єктів, наявних в копіях довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8. 14.12.2019, зареєстрованої в реєстрі за № 9705, що приєднані до матеріалів справи, а вжиті судом заходи щодо витребовування оригіналу цієї довіреності не дали позитивного результату, ці обставини виключають можливість організації проведення судової почеркознавчої експертизи, у зв'язку з чим ухвалою суду від 13.06.2024р. провадження у справі відновлене.
Ухвалою суду від 23.09.2024 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до розгляду по суті.
Сторони та інші учасники процесу, будучи повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в суд не з'явились.
Представниця позивача - адвокатка Музичко Р. В. подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, на вимогах позову наполягала, просила ухвалити рішення про задоволення позову.
Від інших учасників судового розгляду будь-яких заяв не надходило.
Дослідивши наявні у справі докази та інші матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню.
Так, статтею 41 Конституції України презумоване право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до змісту статей 316-317 ЦК України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною другою статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Тобто, з огляду на вищезазначені норми, належне розпорядження власником майна передбачає наявність дій самого власника чи уповноваженої ним особи, наявність волевиявлення власника чи уповноваженої ним особи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Фактично рішення у справі залежить від встановлення факту про те, чи видав позивач ОСОБА_4 довіреність на розпорядження спірним майном, чи ні.
Очевидно, що оригінал довіреності позивач мати не може.
На адвокатський запит представниці позивача - адвокатки Музичко Р. В. від 05.03.2024 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за вих. № 11574/9.1-24/вх.13904/9-24 від 07.03.2024, надано відповідь про те, що наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04.10.2022 № 783/6 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 » відповідно до пункту 3 статті 30 та статті 30-1 Закону України «Про нотаріат» приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_8 по Київському міському нотаріальному округу припинена з 05.10.2022р., та зазначено, що нотаріусом після припинення діяльності не виконані норми чинного законодавства, документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8. не були передані на відповідальне зберігання до Київського державного нотаріального архіву (т. 2 а. с. 221-222).
В матеріалах нотаріуса Гайдук Ю.О., що слугували посвідченню спірних договорів, містяться лише копії довіреності, які вочевидь виконані за допомогою ксероксу.
ОСОБА_4 , на вимогу суду надати оригінал довіреності, жодним чином не відреагував.
Саме за відсутності оригіналу довіреності, як це наведено вище, експертом було відмовлено в проведенні судової почеркознавчої експертизи за ухвалою суду.
Разом з тим, за висновком № 59/24 почеркознавчого дослідження від 12.07.2024р., що виконане ТОВ «ЦЕНТР СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ «АЛЬТЕРНАТИВА» в особі експерта Фраймович Л.В.: Підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_4 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ; 2. Рукописний запис « ОСОБА_1 », зображення якого міститься у рядку «Підпис:» у технічній копії довіреності від 14 грудня 2019 року від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_4 , що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8. та зареєстрована в реєстрі за № 9705, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Висновок складений для подання до суду відповідно до статтей 102, 106 ЦПК України за результатами опрацювання звернення адвокатки Музичко Р.В., Фраймович Л.В. є судовим експертом, має вищий кваліфікаційний клас судового експерта, була атестована за спеціальністю «Дослідження почерку та підпису» та має стаж експертної роботи з 2000 року. Експерт попереджений (обізнаний) відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України про відповідальність, передбачену статтею 384 КК України за завідомо неправдивий висновок, про що зазначено безпосередньо у висновку.
Цей висновок відповідачами не піддано сумніву. При цьому суд враховує, що ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що так і не вступив у справу, був обізнаний про перебіг справи в тому ж обсязі як і відповідач ОСОБА_3 , оскільки вони зацікавлені в збереженні за собою прав на спірне майно, з огляду на договір іпотеки.
У справі відсутні дані про характер відносин між позивачем та ОСОБА_4 (родинні, дружні, чи договірні), що передували посвідченню спірної довіреності.
Тому, суд, за відсутності іншого, кладе в основу рішення наведений вище висновок експерта Фраймович Л.В. , і вважає доведеним, що ОСОБА_5 не надавав повноважень ОСОБА_4. на розпорядження майном. Наявні в матеріалах справи докази, виходячи із принципу стандарту доказування «поза розумним сумнівом», дають підстави для висновку, що позивач не підписував довіреності від 14.12.2019, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_8., зареєстровано в реєстрі за № 9705, та обставини, які вбачаються із висновку № 59/24 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 12.07.2024 щодо неналежності підпису позивача у довіреності, є достатніми для встановлення відсутності волі позивача на вчинення правочинів відчуження належного йому майна.
Отже, права позивача порушено і підлягають поновленню у спосіб визначений законом.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що порушені цивільні права особи можуть бути поновлені у спосіб визначений законом, або договором. Перелік способів захисту, що закріплений в цій нормі закону, не є вичерпним.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником і володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Судом встановлено, що ніяких намірів і дій щодо відчуження спірного нерухомого майна позивач не здійснював, вказане нерухоме майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок підроблення підпису в довіреності, що підтверджується висновком № 59/24 за результатами проведення почеркознавчого дослідження від 12.07.2024.
За таких обставин суд погоджується з доводами позову щодо того, що позивач не видавав і не підписував довіреність від 14.12.2019 та не уповноважував ОСОБА_4 на підписання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, а також не погоджував істотні умови цих договорів, що свідчить про неукладеність як довіреності, так і договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок.
Зважаючи на те, що спірне майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірного майна від відповідача ОСОБА_2 на користь позивача, як законного власника, що буде належним та ефективним способом захисту порушеного майнового права позивача.
Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Тищенка А. П. відносно неналежного способу захисту позивачем своїх прав, зокрема з мотивів, що сам позивач виступав стороною правочинів (продавцем майна), оскільки, укладаючи 24.07.2020 з відповідачем ОСОБА_2 договори купівлі продажу спірного майна, представник за договором доручення ОСОБА_4. діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та доводів щодо факту укладення внаслідок досягнення згоди з усіх істотних умов договорів відчуження спірного майна та їх посвідчення у встановленому порядку, суд додатково звертає увагу на таке.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так в у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що невчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (зокрема електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним та оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Тобто положення цивільного законодавства щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У разі оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Таким чином, оскільки позивачем оспорюється сам факт укладання ним правочинів, такий факт може бути спростований не шляхом заявлення позовних вимог про недійсність правочинів, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Також зі встановлених судом обставин вбачається, що відповідач ОСОБА_2 обтяжив житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 484,1 кв. м, житлова площа 110,6 кв. м, шляхом передання його в іпотеку відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А. І. 10.02.2021, зареєстровано в реєстрі за № 455.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 зазначено, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто, іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, зокрема в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передання майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Договір є найпоширенішою підставою для виникнення іпотечних правовідносин. Під час укладення договору іпотеки потрібно дотримуватися встановлених законом вимог, зокрема, щодо його форми та змісту, порядку внесення змін до нього, виду та правового статусу майна, що дозволено передавати в іпотеку, умов передання майна в іпотеку та інших, визначених законом аспектів, які мають суттєве значення для дійсності такого договору.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку» об'єкти нерухомого майна можуть бути предметом іпотеки лише за таких умов: майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; воно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відсутність хоча б однієї з указаних ознак є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
Оскільки договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А. І. 10.02.2021, зареєстровано в реєстрі за № 455, є похідним правочином від правочину, за яким іпотекодавець набув спірний житловий будинок, встановлені обставини вибуття спірного майна з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження особою, яка не мала такого права, свідчать, що відповідач ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися спірним майном та укладати договір іпотеки.
Відтак суд вважає слушними доводи позивача, що оскільки житловий будинок вибув з його володіння поза його волею та фактично був відчужений без його відома особою, яка не мала права розпоряджатися будинком, що є підставою для його повернення позивачу, як законному власнику, позивач не надавав своєї згоди на передання цього майна в іпотеку і відповідач не мав законного права на розпорядження спірним будинком шляхом передання його в іпотеку.
Положеннями частин першої та третьої статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, відповідно до частини третьої цієї статті, однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У пунктах 69-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/ 14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайного або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Відповідно до частин першої-третьої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, зокремаі не породжує переходу права власності до набувача.
Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13.
При цьому суд виходить зі загальних принципів права, зокрема Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («Ніхто не може передати більше права, ніж має сам»).
Оскільки, за встановлених судом обставин, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 484,1 кв. м, житлова площа 110,6 кв. м., у відповідача ОСОБА_2 не виникало, то він і не мав права передавати вказане нерухоме майно в іпотеку.
Відтак, договір іпотеки, що був укладений між ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А. І. 10.02.2021, зареєстровано в реєстрі за № 455, підлягає визнанню недійсним.
При цьому, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, зокрема в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, зокрема в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, зокрема в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Крім того, статтею 593 ЦК України визначено, що право застави припиняється у випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
За таких обставин, суд також погоджується з доводами позову щодо того, що у зв'язку з визнанням недійсним іпотечного договору державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на спірний будинок) на підставі такого договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке накладено приватним нотаріусом КМНО Шаповаленко А. І. 10.02.2021, порушують права позивача, а тому така державна реєстрація іпотеки та обтяження (заборони на нерухоме майно) на підставі цього іпотечного договору мають бути скасовані.
Отже позов підлягає задоволенню повністю.
За такого рішення, витрати понесені позивачем на розгляд справи, що складаються з судового збору в сумі 13420 грн., відповідно до ст.ст. 134, 141 ЦПК України, мають бути відшкодовані відповідачами в рівних частках.
Заяв про скасування заходів забезпечення позову не надходило.
На підставі наведених у рішенні норм закону, керуючись статтями 10-12, 77-81, 89, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна, визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_3 »; тераса літ. «а2»; балкон літ. «а3, а4, а5»; басейн літ. «Б»; підвал літ. «Б-пд»; сходи літ. «б»; споруди літ. «№ 1-№3»; загальна площа житлового будинку - 484,1 кв. м, в тому числі житлова площа - 110,6 кв. м) по АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1508265780000.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0089, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 834451680000.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0499 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 8000000000:75:740:0090, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 826168180000.
Визнати недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що посвідчений 10.02.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А.І. за реєстровим № 455.
Скасувати державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку: 40496894) та державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 40494644) на об'єкт нерухомого майна номер 1508265780000, що вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленком А. І. на підставі іпотечного договору від 10.02.2021, зареєстрованого в реєстрі за № 455.
Стягнути із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн. судового збору, з кожного.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Сенько М.Ф.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_6 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 .