Справа № 570/5144/24
Провадження № 2/361/257/25
14.04.2025
14 квітня 2025 року м. Бровари
Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючої судді Гізатуліної Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,
ОСОБА_1 звернулась до Рівненського районного суду Рівненської області із зазначеним позовом.
Позов мотивувала тим, що 29 серпня 2023 року вона помилково перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_2 70 000 грн. Відповідачка вказані кошти отримала, що підтверджується дублікатом квитанції від 29 серпня 2023 року.
Зазначала, що між нею та відповідачкою жодних договірних чи зобов'язальних правовідносин не існувало та не існує.
Вважає, що помилковість перерахування коштів спричинена важким психологічним станом внаслідок початку збройної агресії росії проти України та її віком.
Тривалий час вона перебувала у пригніченому стані, оскільки помилково перерахована сума для неї є значна, зверталась до відділення Банку, де їй повідомили, що кошти повернути не можливо, крім того інформацію про людину, яка отримала кошти не надали.
У липні 2024 року вона звернулась до районного управління поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, зокрема отримання коштів без відповідної правової підстави.
05 серпня 2024 року у відповідь на її звернення районним управлінням поліції її повідомлено про відсутність складу адміністративного чи кримінального правопорушення та роз'яснено право звернення до суду для вирішення цивільно-правового спору.
Враховуючи викладене, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), як правову підставу своєї вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті кошти у розмірі 70 000 грн та судові витрати.
Рівненський районний суд Рівненської області ухвалою від 09 грудня 2024 року відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передав справу за підсудністю на розгляд Броварського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копія зазначеної ухвали направлена на адресу позивачки та отримана нею особисто 04 лютого 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
За зареєстрованою адресою місця проживання відповідачки засобами поштового зв'язку Акціонерного товариства «Укрпошта» направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви, проте судова кореспонденція їй не вручена та повернута до суду з відміткою «За закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 дійшов висновку про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Близькі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.
Позивачка до суду додаткових заяв, пояснень не подавала, відповідачка не використала право подання відзиву на позовну заяву.
Наказом Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 лютого 2025 року № 5с-к прізвище судді « ОСОБА_3 » змінено на « ОСОБА_4 » у зв'язку з укладенням шлюбу.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Клопотань від учасників справи не надходило.
Суд дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що 29 серпня 2023 року платник - ОСОБА_1 із картки НОМЕР_1 здійснила переказ коштів на суму 70 000 грн на картку НОМЕР_2 отримувач ОСОБА_2 , призначення платежу «Переказ власних коштів. Для сімейних цілей», результат - «Вдало». Здійснення переказу коштів підтверджується квитанцією ПРИВАТБАНК від 29 серпня 2023 року № Р24АР24А1627767895D25 (а. с. 5).
07 липня 2024 року № 2546 відділенням поліції № 5 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області зареєстровано заяву ОСОБА_1 щодо пошуку та повернення коштів у сумі 70 000 грн, які вона 29 серпня 2023 року з власної необережності помилково перерахувала не на той рахунок, який потрібно (а. с. 6).
У відповідь на звернення начальник відділення поліції № 5 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області Є. Холод повідомив В. Божок, проте, що у даній події відсутні ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення. З метою вирішення цивільно-правових спорів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителькою АДРЕСА_1 , рекомендовано звернутися до суду (а. с. 7).
Департамент з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України повідомив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 20 вересня 1986 року за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 12).
ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом зазначала, що кошти у сумі 70 000 грн вона перерахувала на рахунок ОСОБА_2 помилково, а відтак зазначені кошти набуті останньою без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Щодо збереження майна без достатньої правової підстави
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформовані Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14, від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17, від 29 березня 2022 року у справі № 296/3518/19 та інших.
Щодо наявності між сторонами у справі договірних відносин
Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті:
1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Із справи відомо та підтверджується квитанцією ПРИВАТБАНК від 29 серпня 2023 року № Р24АР24А1627767895D25, що при оформленні банківського документу щодо перерахування коштів на суму 70 000 грн ОСОБА_1 були вказані не тільки реквізити картки одержувача, а і дані про одержувача - « ОСОБА_2 » та призначення платежу «Переказ власних коштів. Для сімейних цілей» (а. с. 5).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не надала жодних пояснень та доказів на спростування обставин перерахунку коштів ОСОБА_2 саме для сімейних цілей, тобто не довела абсолютну безпідставність набуття коштів відповідачкою та не спростувала відсутність договірних зобов'язань між ними.
Відповідно до абз. 2 п. п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» помилковий переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Порядок дій платника, який допустив помилку при виконанні переказу коштів, регулюється Законом України «Про платіжні послуги» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою Національного банку України від 29 липня 2022 року № 163.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, - така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом.
Згідно ч.2 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги» платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції. У разі виявлення невідповідності інформації платник має відшкодувати надавачу платіжних послуг шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Відповідно до п.35 Глави 1 Інструкції про безготівкові рахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджених Постановою Національного банку України від 29 липня 2022 № 63 платник несе відповідальність перед надавачем платіжних послуг, що його обслуговує, за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції відповідно до умов договору.
Отже, саме позивач несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції тощо.
Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що нею у день перерахунку коштів вживалися заходи щодо їх повернення до моменту зарахування на рахунок отримувача, зокрема шляхом повідомлення Банку про помилковість здійснення операції 29 серпня 2023 року із переказу коштів на суму 70 000 грн.
У позові ОСОБА_1 зазначала, що зверталася до Банку з питань помилкового перерахунку коштів 29 серпня 2023 року на суму 70 000 грн, проте, доказів на підтвердження цього факту суду не надала.
Суд зауважує, що лише 07 липня 2024 року, тобто, майже через один рік, після помилкового переказу коштів позивачка звернулась до відділення поліції № 5 Рівненського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області із заявою про вчинення правопорушення (а. с. 6).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 13 ЦПК України встановлено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
На підставі викладеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Висновки Верховного суду щодо застосування ст. 1212 ЦК на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві не суперечать висновкам, які застосував суд під час розгляду цієї справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2025 року.
Учасники справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Відповідачка: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Суддя Н.М. Гізатуліна