Справа № 357/3105/25
Провадження № 4-с/357/9/25
іменем України
14 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович, ОСОБА_2 на дії ( бездіяльність ) приватних виконавців, -
В березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович, ОСОБА_2 на дії ( бездіяльність ) приватних виконавців, посилаючись на наступні обставини.
Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 11.12.2023 №2/357/925/23, щодо стягнення з ОСОБА_3 317 798,29 грн на його, ОСОБА_1 , користь.
Разом з тим, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 25.01.2024 №2/357/511/23, щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_3 9173,13 грн (витрат судового збору, проведення експертизи, а також надання правничої допомоги).
Крім того, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 26.01.2024 №2/357/511/23, щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_3 177 313,00 грн.
Оскільки питання щодо фактичного розподілу майна турбує його та ОСОБА_3 одночасно, спільно з останньою вони узгодили передати їх взаємні вимоги, підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили, на виконання одного приватного виконавця, з метою швидкого, об'єктивного та диспозитивного їх виконання.
Отже, з кінця 2024 року на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича перебували: об'єднане виконавче провадження щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_3 основної суми боргу та додаткових витрат, а також виконавче провадження щодо стягнення на його, ОСОБА_1 , користь з ОСОБА_3 суми основного боргу, яка значно перевищує його загальну заборгованість перед ОСОБА_3 .
Відносно нього, як Боржника, відкрито виконавче провадження №76407479 від 28.10.2024, яке у подальшому об'єднано в зведене виконавче провадження № 76408010 (щодо стягнення з нього основної суми боргу та витрат).
Разом з тим, відносно ОСОБА_3 у приватного виконавця Сидорчука А.А. і надалі перебуває на виконанні виконавче провадження № 76598370, щодо стягнення 317 798,29 грн на його, ОСОБА_1 , користь.
Неодноразово (тричі), 04.12.2024, 21.01.2025 та 28.02.2025, він звертався до приватного виконавця Сидорчука А.А., щодо здійснення зарахування зустрічних однорідних грошових вимоги між ним та ОСОБА_3 , враховуючи, що остання (за рішеннями суду) винна йому значно більшу (майже в два рази) суму, ніж він завинив перед нею. Вказані виконавчі провадження перебували на виконанні одного приватного виконавця - Сидорчука А.А.
Натомість, з невідомих йому причин, приватний виконавець Сидорчук А.А., тривалий період не звертав жодної уваги на його візити, під час яких він пояснював йому ситуацію, а також його заяви від 04.12.2024, 21.01.2025 та (останню) від 28.02.2025, з вимогою здійснити взаємний залік однорідних грошових вимог, які чітко передбачені Законодавством України, роз'ясненні судовою практикою Верховного Суду України і одночасно дозволяють оптимізувати процес виконавчого провадження, що перебуває на його виконанні.
Його вимоги, були законними, об'єктивними, такими, що сприяли б швидкому та неупередженому виконанню судових рішень, зокрема закриття виконавчого провадження відносно нього, шляхом повного виконання вимог (!), але приватним виконавцем вони враховані не були без надання жодних роз'яснень. Жодної письмової обґрунтованої відповіді на його звернення до приватного виконавця від 04.12.2024, 21.01.2025 та 28.02.2025 він не отримав.
Разом з тим, не враховуючи, що його неодноразові заяви були повністю ігноровані приватним виконавцем Сидорчуком А.А., після отримання судової заяви (скарги) про зобов'язання здійснити зарахування зустрічних однорідних грошових вимог від 25.02.2025, останній спочатку повернув ОСОБА_3 (на її вимогу) виконавчий лист, щодо стягнення з нього суми витрат, а потім й основної суми боргу.
Таким чином, останній ухилився від виконання функцій приватного виконавця, не діяв у межах власних обов'язків покладених на нього Законом України «Про виконавче провадження» та фактично підтвердив наявність у нього конфлікту інтересів здійснення діяльності приватного виконавця по виконанню судових рішень між ним та ОСОБА_3 , що є недопустимим випадком і порушенням інтересів сторони виконавчого провадження.
Натомість, ним було зауважено, що здійснення взаємного заліку заборгованості між ним та ОСОБА_3 є фактичним виконанням боргового зобов'язання, законодавчою підставою до закриття відносно нього виконавчого провадження та скасування арешту його нерухомого та рухомого майна, через які він постійно має терпіти обмеження у його володінні та користуванні.
Проте, приватний виконавець Сидорчук А.А., діяв в угоду власним інтересам та (імовірно) інтересам сторони ОСОБА_3 , нехтуючи його законними правами та не вживаючи жодних заходів до їх реалізації, які мали бути ним вчинені, згідно закону.
У подальшому виконавчий лист від 25.01.2024 №2/357/511/23 (щодо стягнення з нього 9173,13 грн судового збору, витрат на проведення експертизи та надання правової допомоги) був переданий ОСОБА_3 на виконання до БЦ ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) та перебуває на виконані у старшого державного виконавця Пилипенко Тетяни Володимирівни (ВП № 324058, ідентифікатор 981501ЕД9БВГ).
Інший виконавчий лист від 26.01.2024 № 2/357/511/23, щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_3 177 313,00 грн (суми основного боргу) був переданий ОСОБА_3 на виконання приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Горелику Євгену Борисовичу (м. Буча), яким відкрито від 14.03.2025 ВП №77386400.
Таким чином, приватний виконавець Сидорчук А.А., навмисно, всупереч інтересам здійснення діяльності приватного виконавця, умисно вживав заходів до морального та матеріального тиску на нього, в угоду інтересам ОСОБА_3 , хоча фактично мав можливість та був зобов'язаний здійснити заходи щодо взаємного зарахування однорідних грошових вимог між ним та ОСОБА_3 , закрити відносно нього виконавче провадження та скасувати всі заходи забезпечення виконавчого провадження, які наразі грубо порушують його інтереси.
У поданій ситуації ОСОБА_3 , дійсно усвідомлюючи, що має більше заборгованість переді мною, ніж я перед останньою, зловживає своїми процесуальними правами, як сторони виконавчого провадження, умисно постійно змінюючи державних виконавців, таким чином позбавляючи його можливості реалізувати свої права, шляхом зарахування між ними зустрічних однорідних вимог.
З кожним відкриттям нового виконавчого провадження, він отримує матеріальні збитки через постійне блокування його пенсійного рахунку та моральні страждання, що відображаються на його психіці та неможливості нормального сну вночі.
Враховуючи, що виконавчий лист 26.01.2024 №2/357/511/23, щодо стягнення з нього на користь ОСОБА_3 177 313,00 грн. (основного боргу) був умисно переданий від приватного виконавця Сидорчука А.А. та перебуває зараз на виконанні у приватного виконавця Горелика Євгена Борисовича, вимушений просити суд залучити пана ОСОБА_4 як співвідповідача та зобов'язати приватного виконавця Сидорчука А.А. та приватного виконавця Горелика Є.Б. здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог між ним та ОСОБА_3 за вказаними виконавчими провадженнями, шляхом зменшення суми його заборгованості на суму боргу ОСОБА_3 перед ним.
Вказане прохання викликане фактичним станом речей наведених у скарзі, за яких не виключено, що ОСОБА_3 знову буде навмисно змінювати виконавців за його виконавчим листом, з метою усунення його від можливості задовольнити його вимогу, яка є абсолютно законною, таким чином, «тероризуючи» його морально та психологічно.
З викладеного, він ОСОБА_1 , в межах виконавчого провадження щодо стягнення з нього основної суми боргу, в межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця Горелика Є.Б. заборгував перед ОСОБА_2 суму у розмірі 177 313,00 грн.
Натомість, ОСОБА_2 , в межах виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у ОСОБА_5 заборгувала йому суму у розмірі 317 798,29 грн.
Крім того, заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім.
Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов'язань повністю або частково.
Факт невизнання (та протиправне незадоволення його заяв) приватним виконавцем Сидорчуком А.А. його права здійснити взаємне зарахування зустрічних однорідних грошових вимог між ним та ОСОБА_3 , порушує його права, як сторони виконавчого провадження.
Таким чином, шляхом взаємного зарахування однорідних грошових вимог між сторонами виконавчих проваджень, у яких одна сторона виступає Боржником, а інша Кредитором, проте в іншому виконавчому провадженні навпаки, Кредитором є Боржник, а останній є Кредитором, законодавство України не забороняє спільне погашення частини боргу методом вирахування меншої частини боргу певної особи від більшої частини боргу іншої особи.
Просив суд зобов'язати приватного виконавця Сидорчука А.А. та приватного виконавця Горелика Є.Б. здійснити взаємний залік зустрічних однорідних грошових вимог у виконавчих провадженнях між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зобов'язати приватного виконавця Горелика Є.Б. закрити відносно нього (як Боржника) виконавче провадження та скасувати всі діючі арешти його рухомого та нерухомого майна (у т.ч. банківських рахунків та грошових коштів на них) ( а. с.1-8 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 ( а. с. 47 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
10.03.2025 за вх. № 12593 судом отримано заяву від ОСОБА_1 про усунення недоліків ( а. с. 52-54 ), докази направлення примірнику скарги приватному виконавцю Горелику Є.Б. ( а. с. 55 ).
Ухвалою судді від 11.03.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович, ОСОБА_2 на дії ( бездіяльність ) приватних виконавців. Розгляд справи було призначено на 20.03.2025 ( а. с. 56 ).
19.03.2025 за вх. № 14325 судом отримано від представника ОСОБА_3 - адвоката Кабули І.Ю. заперечення на скаргу ( а.с.59-60 ), зазначаючи при цьому, що дана скарга є безпідставною і не обґрунтованою виходячи із наступного.
По-перше в скарзі не зазначено, в чому порушені права скаржника, як сторона виконавчого провадження, і які саме дії і якого виконавця порушують права ОСОБА_1 . Більше того, в прохальній частині скарги скаржник не зазначає які дії чи бездіяльність він оскаржує.
По-друге, не зазначено, які норми спеціального Закону України «Про виконавча провадження» були порушені приватними виконавцями.
По-третє, у Законі України «Про виконавче провадження», а саме у ст. 39 яка передбачає випадки закінчення виконавчого провадження немає такої підстави, як подання заяви про взаємне зарахування стягнутих коштів.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню уразі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Тобто лише у випадку надання стягувачем ОСОБА_2 заяви про повне виконання рішення суду, таке виконавче провадження може бути закінчене.
По-четверте, посилання скаржника на порушення виконавцями ст. 601, 602 ЦК України, які передбачають припинення зобов'язання зарахуванням, є не коректними, оскільки виконавець не наділений повноваженнями застосовувати вище вказані норми матеріального права на власний розсуд.
Окрім цього, звертає увагу суду на те, що зарахування зустрічних однорідних вимог на даний час не можливий, оскільки приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Сидорчуком А.А. здійснюються примусові заходи виконання виконавчого листа № 2/357/925/23 про стягнення з ОСОБА_6 317 798,29 гривень, шляхом опису, арешту, оцінки, реалізації трьох земельних ділянок боржника ОСОБА_2 .
Тому, просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.
20.03.2025 за вх. № 14602 судом отримано від представника приватного виконавця Сидорчук А.А. - адвоката Коваль Р.О. заперечення на скаргу ( а. с.72-78 ), мотивуючи тим, що вищевказані вимоги скаржника є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Так, примусове виконання рішень в межах виконавчого провадження здійснюється на підставі та в межах, визначених виконавчим документом та чинним законодавством України.
Закон України «Про виконавче провадження» чітко визначає перелік повноважень приватного виконавця та рішень, які можуть бути прийняті та оформлені останнім в межах виконавчого провадження.
Водночас, ні ЗУ «Про виконавче провадження», ні виконавчим документом не закріплено право приватного виконавця та механізм проведення ним зарахувань зустрічних однорідних вимог, визначення та встановлення характеру таких вимог: чи є вони однорідними, чи ні, тощо.
Отже, у разі, якщо боржник за виконавчим документом вважає, що в силу тих чи інших обставин його обов'язок відсутній перед стягувачем за виконавчим документом, такі обставини можуть бути встановлені виключно судом в порядку, закріпленому ч. 1 ст. 432 ЦПК України.
В той час, як приватний виконавець не має повноважень самостійно змінювати порядок чи спосіб виконання рішення суду та встановлювати юридичний факт наявності/відсутності заборгованості за виконавчим документом.
Разом із цим, скаржником заявляються вимоги до приватного виконавця Сидорчука А.А. про зобов'язання вчинити дії, які він не уповноважений вчиняти у відповідності до Закону.
Окрім того, ЗУ «Про виконавче провадження» забороняє приватному виконавцеві вчиняти будь-які дії поза межами виконавчого провадження, тим більше не передбачені ні виконавчим документом, ні положенням чинного законодавства.
Тобто скаржником заявлено вимоги та обрано спосіб захисту, який не узгоджується з приписами чинного законодавства України та прямо суперечить положенням ЗУ «Про виконавче провадження» (неналежний спосіб захисту).
Щодо судових витрат, то приватний виконавець Сидорчук А.А. очікує понести судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн, докази на підтвердження яких буде надано суду.
Просив відмовити у повному обсязі в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича. Вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому ж числі на професійну правничу допомогу приватного виконавця Сидорчука Андрія Анатолійовича, та стягнення їх із ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 07.04.2025 задоволено заяву представника приватного виконавця Сидорчук А.А. - адвоката Коваль Р.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 89-90).
24.03.2025 за вх. № 15447 судом отримано від скаржника заяву про долучення доказів ( а. с. 92), примірники надісланих ним заяв від 16.03.2025 та від 22.03.2025 ( а. с. 93-96, 97 ).
01.04.2025 за вх. № 17149 судом отримано від представника ОСОБА_3 - адвоката Кабули І.Ю. заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу ( а. с. 98а-99 ),в якій просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5000 гривень.
01.04.2025 за вх. № 17091 та 07.04.2025 за вх. № 18435 судом отримано від скаржника ОСОБА_1 додаткові пояснення ( а. с. 106-109, 115-118 ).
В судовому засідання 08.04.2025, яке проводилося в режимі відеоконференції, скаржник ОСОБА_1 підтримав скаргу, надав при цьому пояснення, аналогічні викладеним у скарзі та просив скаргу задовольнити.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 - адвокат Кабула І.Ю. в судовому засідання 08.04.2025, яке проводилося в режимі відеоконференції, заперечувала проти скарги ОСОБА_1 , просила залишити її без задоволення, оскільки є безпідставною, що не ґрунтується на вимогах закону та стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5000 гривень.
Представник заінтересованої особи приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчук А.А. - адвокат Коваль Р.О. в судовому засідання 08.04.2025, яке проводилося в режимі відеоконференції, просив відмовити скаржнику у задоволенні скарги, так як ні ЗУ «Про виконавче провадження», ні виконавчим документом не закріплено право приватного виконавця та механізм проведення ним зарахувань зустрічних однорідних вимог, визначення та встановлення характеру таких вимог, чи є вони однорідними, чи ні, тощо. До того ж, звернув увагу, що в прохальній частині скарги взагалі не зазначено, в яких виконавчих провадженнях Зінченко В.Г. просить здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог та яке саме закрити виконавче провадження, оскільки існує три виконавчих проваджень.
Заінтересована особа приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович в судове засідання 08.04.2025 не з'явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином та завчасно, про що в матеріалах справи свідчить поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 91 ).
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).
Заяв та клопотань від зазначеної заінтересованої особи на адресу суду не надходило.
Суд, виходив з того, що є можливість проведення судового засідання за відсутності учасника справи (приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович), оскільки наявних у справі матеріалів було достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
До того ж, частина 2 статті 450 ЦПК України передбачає, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Судом було вислухано пояснення скаржника, представників заінтересованих осіб приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрія Анатолійовича та Шараєвської (Зінчено ) Ольги Андріївни, досліджено матеріали справи, керуючись вимогами ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 14 квітня 2025 року о 17 годині 00 хвилин ), з урахуванням ч. 3 ст. 124 ЦПК України та ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Так, звертаючись до суду з вищевказаною скаргою, скаржник зазначав, що він неодноразово ( тричі ), 04.1.2024, 21.01.2025 та 28.02.2025 звертався до приватного виконавця Сидорчуа А.А. з заявами, відповіді на них він не отримав.
Оскільки, 28.02.2025 скаржник не отримав від приватного виконавця відповіді на свою заяву, то останній подав скаргу до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи ( 07.03.2025 ).
З урахуванням встановленого, суд приходить до переконання, що скаржником не пропущено десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 11.12.2023 (№ 2/357/925/23), щодо стягнення з ОСОБА_3 317 798,29 грн на користь ОСОБА_1 .
Разом з тим, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 25.01.2024 (№ 2/357/511/23), щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 9173,13 грн (витрат судового збору, проведення експертизи, а також надання правничої допомоги).
Крім того, Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист від 26.01.2024 (№ 2/357/511/23), щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 177 313,00 гривень.
На виконання вищевказаних судових рішень, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Сидорчуком А.А. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.10.2024 ( ВП № 76407479 ) ( а. с. 20-21 ), від 25.11.2024 ( ВП № 76645939 ) ( а. с. 23-24 ).
28.10.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Сидорчуком А.А. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження ( ВП № 76407479 ) ( а. с. 25-26 ).
27.02.2025 старшим державним виконавцем Білоцерківського ВДВС Пилипенко Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ( ВП № 77324058 ), підстава виконавчий лист № 2/357/511/23, виданий 25.01.2024 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судові витрати у справі: 1773,13 грн - зі сплати судового збору; 2400 грн - за проведення експертизи, 5000 грн - за правничу допомогу, а всього у розмірі 9173,13 грн ( а. с. 61-62 ).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчуком А.А. від 04.03.2025, постановлено про повернення виконавчого документу стягувачу ( ВП № 76407479 ) ( а. с. 27-28 ).
Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А.А. від 04.03.2025 ( ВП № 76407479), постановлено про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження ( а. с. 29-30 ).
Окрім цього, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Сидорчуком А.А. здійснюються примусові заходи виконання виконавчого листа № 2/357/925/23 про стягнення з ОСОБА_6 317 798,29 гривень, шляхом опису, арешту, оцінки, реалізації трьох земельних ділянок боржника ОСОБА_2 .
Копії відповідних постанов від 06.12.2024 року та 07.03.2025 року додані до справи ( а. с. 65-67, 68-69 ).
Так, в матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_1 про взаємозалік стягнутих коштів від 04.12.2024, від 21.01.2025 та від 28.02.2025, з якими останній звертався до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука А.А. та відповідно в зазначені дати вказані заяви були отримані приватним виконавцем, про що свідчать відповідні штампи ( а. с. 17, 18,19 ).
Звертаючись до суду з вказаною скаргою, останній просив суд зобов'язати приватного виконавця Сидорчука А.А. та приватного виконавця Горелика Є.Б. здійснити взаємний залік зустрічних однорідних грошових вимог у виконавчих провадженнях між ним та ОСОБА_3 та зобов'язати приватного виконавця Горелика Є.Б. закрити відносно нього (як Боржника) виконавче провадження та скасувати всі діючі арешти його рухомого та нерухомого майна (у т.ч. банківських рахунків та грошових коштів на них).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", скарги на, рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках па підставі судових рішень.
Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.
Як зазначено у ч.1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки;
6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Таким чином, примусове виконання рішень в межах виконавчого провадження здійснюється на підставі та в межах, визначених виконавчим документом та чинним законодавством України.
У свою чергу, згідно положень ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувана одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувана і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувана або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувана;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановления вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувана;
21) отримувати від банків та інших фінансових установ, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей інформацію про наявність рахунків/ електронних гаманців та/або стан рахунків/електронних гаманців боржника, рух коштів та операції за рахунками/електронними гаманцями боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» чітко визначає перелік повноважень приватного виконавця та рішень, які можуть бути прийняті та оформлені останнім в межах виконавчого провадження.
Водночас, ні ЗУ «Про виконавче провадження», ні виконавчим документом не закріплено право приватного виконавця та механізм проведення ним зарахувань зустрічних однорідних вимог, визначення та встановлення характеру таких вимог, чи є вони однорідними, чи ні, тощо.
В той час, як приватний виконавець не має повноважень самостійно змінювати порядок чи спосіб виконання рішення суду.
В свою чергу, скаржник ОСОБА_1 звертаючись до суду з вказаною скаргою, не просить визнати саме бездіяльність приватного виконавця при здійсненні виконавчого провадження, в тому числі, не розглянувши заяви останнього та відповідно не надавши відповідь з приводу заяв ( про взаємозалік стягнутих коштів ).
Разом із цим, скаржником заявляються вимоги до приватних виконавців про зобов'язання вчинити дії, які вони не уповноважені вчиняти у відповідності до Закону ( зобов'язати здійснити взаємний залік зустрічних однорідних грошових вимог у виконавчих провадженнях та закрити відносно нього (як Боржника) виконавче провадження та скасувати всі діючі арешти його рухомого та нерухомого майна ).
Окрім того, ЗУ «Про виконавче провадження» забороняє приватному виконавцеві вчиняти будь-які дії поза межами виконавчого провадження, тим більше не передбачені ні виконавчим документом, ні положенням чинного законодавства.
Тобто скаржником заявлено вимоги та обрано спосіб захисту, який не узгоджується з приписами чинного законодавства України та прямо суперечить положенням ЗУ «Про виконавче провадження».
Отже, у Законі України «Про виконавче провадження», а саме у ст. 39 яка передбачає випадки закінчення виконавчого провадження немає такої підстави, як подання заяви про взаємне зарахування стягнутих коштів.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню уразі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Тобто лише у випадку надання стягувачем ОСОБА_2 заяви про повне виконання рішення суду, таке виконавче провадження може бути закінчене.
Посилання скаржника на порушення виконавцями ст. 601, 602 ЦК України, які передбачають припинення зобов'язання зарахуванням, є не коректним, оскільки виконавець не наділений повноваженнями застосовувати вище вказані норми матеріального права на власний розсуд.
Згідно Постанови Верховного Суду від 08.09.2021 року по справі № 761/33621/18 на яку посилається скаржник, вирішення питання про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог ( в порядку ст. 601, 602 ЦК України) підвідомче суду в порядку позовного провадження.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Оцінюючи належність, достовірність, а також достатній взаємозв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, 01.04.2025 за вх. № 17149 судом було отримано від представника ОСОБА_3 - адвоката Кабули І.Ю. заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, які були понесені з боку заінтересованої особи ОСОБА_3 при розгляді даної справи.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано: Договір № 39/24 про надання правничої допомоги адвокатом від 16.12.2024 ( а. с. 100-102); Акт виконаних робіт відповідно до Договору про надання правничої допомоги адвокатом № 39/24 від 16.12.2024, складений 19.03.2025 ( а. с. 103 ); квитанцію до прибуткового касового ордеру від 19.03.2025 на суму 5000 грн ( а. с.102а).
Відповідно до п. 4.6 Договору № 39/24 про надання правничої допомоги адвокатом від 16.12.2024, факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.
Клієнт сплачує гонорар у день підписання цього договору в розмірі: згідно наданої квитанції до прибуткового касового ордеру (п. 4.7 даного Договору ).
Згідно Акту виконаних робот відповідно до Договору про надання правничої допомоги адвокатом № 39/24 від 16.12.2024, складений 19.03.2025, надання консультацій по справі, склало 1000 грн, оформлення та подача заперечення у справі, становило 3000 грн, участь у судовому засіданні у справі, склало 1000 гривень.
Отже, зазначені документи свідчать про договірні відносини між ОСОБА_3 та адвокатом Кабулою І.Ю. стосовно надання правової допомоги та дійсно понесення з боку заінтересованої особи ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад ( принципів ) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Так, відшкодування судових витрат є також процесуальним правом сторін виконавчого провадження ( стягувача, скаржника ) у справах щодо подання скарги на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20, в постанові від 12.05.2021 року у справі № 873/79/20.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
В цьому контексті Верховний Суд правильно зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №826/2689/15 від 09 квітня 2019 року).
Так, лише за заявою учасника справи ( в даному випадку скаржника ), про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд має можливість на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц.
В даній постанові Верховний Суд зазначив, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 (п.40).
Так, під час розгляду справи 08.04.2025 представником ОСОБА_3 - адвокатом Кабулою І.Ю. заперечуючи проти скарги ОСОБА_1 , просила також стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5000 гривень.
Крім того, заява про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу направлялась скаржнику ОСОБА_1 , про що свідчить фіскальний чек ( а. с. 98 ).
Так, звертаючись до суду 01.04.2025 з додатковими поясненнями ( а. с. 106-109 ), скаржник ОСОБА_1 заперечував щодо покладення на нього витрат на правничу допомогу надану ОСОБА_3 , оскільки вказаною справою її права та інтереси жодним чином не зачіпаються, остання отримала від нього заяву ( скаргу ) щодо зарахування , проінформована про його наміри, її згода або погодження згідно вимог ст. 601 ЦК України та висновків викладених у наведеній постанові ВС не потребується, а її участь у поданій справі, у тому числі правничі витрати, є виключно побажання останньої.
Суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.
У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов'язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).
У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.
Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця.
Покладення судових витрат, пов'язаних з розглядом скарги на заявника є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні його скарги (у разі встановлення судом необґрунтованості скарги ).
В ухвалі ОП КГС від 16.08.2024 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.344 ГПК зазначено, що судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Такі висновки зробила і Велика Палата Верховного Суду 18 грудня 2024 року у постанові по справі № 921/357/20.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20).
Враховуючи вищезазначене, розмір витрат заінтересованої особи ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.
Так, суд не може в повній мірі погодитися з сумою витрат на правову допомогу, яку просить стягнути заінтересована особа ОСОБА_3 ( 5 000 грн), така сума є явно завищеною та не співмірною зі складністю справи, оскільки не потребувала значної трати часу адвоката на надання консультації, оформлення та подача заперечення у справі. До того ж, самі заперечення на скаргу не є об'ємними.
Крім того, у цьому випадку судом не вирішувався спір по суті, а лише надавалася оцінка діям/бездіяльності приватного виконавця, яка за своєю природою зводиться до вирішення судом питання законності дій або бездіяльності приватного виконавця, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20.
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в розмір 5 000 грн не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь заінтересованої особи ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 грн, опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1,3, 4, 11, 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 10, 12, 13, 18, 81, 263, 450, 447-451 ЦПК України, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року №14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність організації і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Київської області Сидорчук Андрій Анатолійович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Горелик Євген Борисович, ОСОБА_2 на дії ( бездіяльність ) приватних виконавців, - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати понесені на правову допомогу в сумі 2000 ( дві тисячі ) гривень.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст ухвали виготовлено 14 квітня 2025 року, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 124 ЦПК України та ч. 6 ст. 259 ЦПК України.
Суддя О. І. Орєхов