Справа № 357/16500/24
Провадження № 2/357/1229/25
03 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Любченко А. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «БІЛА ВЕЖА» про захист прав споживачів,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Лебедовська Л.Ю., через систему «Електронний суд», звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом в якому просить стягнути із ТОВ виробничо-підприємницька фірма «БІЛА ВЕЖА» на користь позивача пеню за несвоєчасне виконання умов договору про спільну діяльність № 160419 від 16.04.2019, за період з 01.11.2023 по 01.11.2024, у розмірі 10 833 831,45 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.04.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ ВПФ «БІЛА ВЕЖА» було укладено договір про спільну діяльність № 160419, згідно умов якого ТОВ ВПФ «БІЛА ВЕЖА» зобов'язалось на свій ризик, за кошти ОСОБА_1 , виконати увесь комплекс будівельних робіт по групі зблокованих будинків для довгострокового відпочинку та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ввести об'єкт в експлуатацію та передати інвестору житлове приміщення загальною площею 198 кв.м. з попередньою оплатою за вказані квадратні метри в розмірі 1 134 000,00 грн. Відповідно до пунктів 3.2. та 4.1. Договору - запланований термін введення в експлуатацію об'єкту нерухомості разом з усіма видами робіт та оформлення права власності позивача на об'єкт будівництва здійснюється в строк до 31.12.2019 року. Свої зобов'язання за договором позивач виконав своєчасно та в повному обсязі, в день підписання Договору позивач сплатив відповідачу кошти у розмірі 270 000,00 грн., 12.08.2019 - 502 000,00 грн.; 03.10.2019 - 29 832,00 грн.; 26.12.2019 - 25 575,00 грн.; 29.01.2020 - 54 384,00 грн.; 27.05.2020 - 107 600,00 грн. Загальна сума сплачених позивачем коштів на рахунок відповідача становить 989 391,00 грн.
Відповідач в порушення умов договору не виконав взятого на себе обов'язку перед позивачем щодо здачі об'єкта будівництва в експлуатацію та не надав йому документів необхідних для реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, подав письмово викладені пояснення та просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач безпідставно посилається на норми Закону України «Про захист прав споживачів» та безпідставно обраховує пеню згідно ст. 10 даного закону, оскільки відносини, що склалися між сторонами регулюються спеціальним законом, який регулює інвестиційну діяльність та встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних та юридичних осіб в інвестиційну діяльність, зокрема, щодо будівництва.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 15.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.33).
23.01.2025 представник позивача Лебедовська Л.Ю. подала клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позов підтримала, просила зарити підготовче провадження по справі (а.с. 42).
Ухвалою суду від 23.01.2025 закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду по суті (а.с. 44-45).
25.03.2025 представник відповідача ОСОБА_2 подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та 27.03.2025 ознайомився із матеріалами справи.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Лебедовська Л.Ю. підтримала позов.
Представник відповідача Мочинський А.Р. заперечив позовні вимоги, подав до суду письмові пояснення по справі, та зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача пені, передбаченої ч.5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, які виникли між сторонами договору про спільну діяльність, які регулює спеціальний закон про інвестиційну діяльність.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 16.04.2019 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «БІЛА ВЕЖА» було укладено договір про спільну діяльність № 160419 (а.с. 14-16).
Відповідно до п. 1.1. договору № 160419 цей договір є змішаний договір, який містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких за згодою сторін досягнуто згоди.
Згідно з п. 1.2. Договору відповідач зобов'язується на свій ризик, за кошти Інвестора, виконати увесь комплекс будівельних робіт по групі зблокованих будинків для довгострокового відпочинку та проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ввести об'єкт в експлуатацію та передати Інвестору житлове приміщення, визначене сторонами у додатку № 1 до договору.
Запланований термін введення в експлуатацію об'єкту нерухомості разом з усіма видами робіт та оформлення права власності позивача на об'єкт будівництва здійснюється в строк до 31.12.2019 року (п. 4.1 договору).
У додатку №2 Договору «Графік фінансування будівництва» сторони передбачили, що сума договору про спільну діяльність № 160419 становить - 1 134 000,00 грн., станом на 16.04.2019 по ринковому курсу 42 000 дол. США., а також передбачили графік сплати коштів інвестором.
Позивач виконав свої зобов'язання по договору, зокрема в день підписання Договору позивач сплатив відповідачу кошти у розмірі 270 000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 16.04.2019 року, а також відповідно до графіку фінансування, позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти 12.08.2019 р. - 502 000,00 грн.; 03.10.2019 р. - 29 832,00 грн.; 26.12.2019 р. - 25 575,00 грн.; 29.01.2020 р. - 54 384,00 грн.; 27.05.2020 р. - 107 600,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 21-22).
За несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором компанія сплачує інвестору або ж інвестор сплачує компанії штраф у розмірі 1,5 % від суми несплачених коштів по договірним зобов'язанням за один календарний місяць. Сплата штрафу не знімає відповідальності з компанії по завершенню робіт даного договору (п. 5.4 договору).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Щодо позиції відповідача про регулювання спірних правовідносин законодавством про інвестиційну діяльність, суд зазначає таке.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.
Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.
Інвестиції, що спрямовуються на створення (придбання), реконструкцію, технічне переоснащення основних засобів, очікуваний строк корисної експлуатації яких перевищує один рік, здійснюються у формі капітальних вкладень.
Згідно з ст. 20 ЗУ «Про інвестиційну діяльність» при недодержанні договірних зобов'язань суб'єкти інвестиційної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України і укладеними договорами. Сплата штрафів і неустойок за порушення умов договорів, а також відшкодування завданих збитків не звільняють винну сторону від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачено законом або договором.
У постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №501/3038/16-ц, зроблено наступний висновок: «Враховуючи, що позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов'язані з підприємницькою діяльністю, Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач є споживачем фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.»
У постанові від 17.06.2020 у справі №522/3887/17 Верховний Суд зазначив, що за змістом правових норм Закон України «Про захист прав споживачів» дійсно регулює правовідносини між будівельною компанією і громадянами щодо будівництва житла для власних потреб.
Так, договір про спільну діяльність № 160419 від 16.04.2019 є змішаним договором, який містить елементи інвестиційного договору та договору підряду на будівництво, а також містить усі інші істотні умови, відносно яких за згодою сторін досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
У договорі про спільну діяльність № 160419 сторони чітко не визначили законодавство, яке регулюватиме спірні правовідносини, а п. 6.2. договору передбачає врегулювання спірних правовідносин відповідно до чинного законодавства України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини розповсюджується, зокрема дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Щодо стягнення неустойки (пені) за невиконання зобов'язання.
Згідно з п.7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ).
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно з ч.1 та 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 883 ЦК України передбачено відповідальність підрядника. Так, підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ч.1 ст.526 ЦК України.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. (ч.1 ст.546 ЦК України).
Неустойкою, (штрафом, пенею), згідно зі статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку, відповідно до статті 550 ЦК України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Сплата (передання) неустойки, відповідно до статті 552 ЦК України, не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
У пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах».
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладанні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно. Проте свобода у визначенні обсягу договірної відповідальності не безмежна, оскільки законодавець встановлює межі саморегулювання, гарантуючи охорону інтересів окремих учасників цивільного обороту (зокрема, споживачів) за допомогою встановлення імперативної заборони (ex ante).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 551 ЦК України).
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 (провадження № 14-319цс19) зроблено висновок, що «положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.
Суд також враховує клопотання представника відповідача про зменшення розміру обрахованої пені, зважаючи на непропорційність даної вимоги та інші несприятливі для відповідача обставини, що мають місце в його діяльності.
За таких обставин суд вважає, що розмір пені, про стягнення якої просить позивач, значно перевищує розмір заподіяних йому збитків, а тому вважає за можливе задовольнити частково позовні вимоги та зменшити розмір пені до 989391,00 грн., тобто до розміру вартості послуги з будівництва, які позивач сплатив на користь відповідача за умовами договору про спільну діяльність № 160419.
Правова позиція у подібних правовідносинах висловлена у постанові Верховного суду № 559/1605/18 від 30.09.2020.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону (п.5.ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів.
Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом ч.1 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів.
При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів
Статтею 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди.
Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з послідуючими змінами: «... у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується».
Згідно п. 9 даної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач стверджує, що внаслідок довготривалого невиконання відповідачем зобов'язань за договором він зазнав моральних та психологічних страждань, так як більше року не може отримати у власність житло та розпочати там ремонтні роботи, відповідач не надає інформацію про строки здачі будинку в експлуатацію, а тому позивач оцінив моральну шкоду у сумі 20 000 грн.
Враховуючи вищезазначене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди не підтверджені належними доказами, позивач формально послався на законодавство та існування в нього права на стягнення моральної шкоди, а тому суд відмовляє позивачу у задоволені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживача», суд вважає за доцільне стягнути із відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 9893 грн. 91 коп. (989 391,00 грн*1%)
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 158, 258- 265, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН : НОМЕР_1 пеню за несвоєчасне виконання умов Договору про спільну діяльність № 160419 від 16.04.2019 року, за період з 01.11.2023 року по 01.11.2024 року, у розмірі 989 391 грн. (дев'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто одна гривня).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-підприємницька фірма «Біла Вежа» на користь держави судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 9893 грн. 91 коп. (дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто три гривні дев'яносто одна копійка).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду, з урахуванням ч. 3 ст. 124 , ч. 6 ст. 259 ЦПК України, виготовлено 14 квітня 2025 року.
Суддя О. Я. Ярмола