Справа № 357/15877/24
Провадження № 2/357/1030/25
03 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Любченко А. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення грошових коштів, -
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , який діє через свого представника ОСОБА_3 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, з позовом, в якому просить суд розірвати договір № 2003 на надання послуг від 20.03.2022; стягнути з відповідача на користь позивача виплачений за договором № 2003 від 20.03.2022 аванс у розмірі 6.500 доларів США, що згідно курсу НБУ на день звернення з даною заявою до суду становить - 262 925 грн. 00 коп.; стягнути з відповідача судові витрати по справі.
І. Позиція сторін у справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, маючи намір придбати вироби з деревини згідно ескізів, звернувся з проханням виготовити вироби до ОСОБА_2 , який займається виготовленням виробів із деревини, і має для цього необхідне обладнання. 20 березня 2022 року сторони обговорили всі питання, що стосуються виготовлення виробів, і вартості замовлення 9 756 доларів США та уклали, підготований відповідачем договір № 2003 на надання послуг. Згідно п.1.1. даного договору відповідач прийняв на себе зобов'язання по виготовленню виробів по наданому позивачем екскізу, а саме: стіна угольна ( фальшшкаф - матеріал ясен і шпонірований МДФ, покраска в 2-а кольори з підтертостями, кількість 1 шт.) - вартістю 8 559 дол. США; рамка для картин (матеріал - ясен розміром 1040 х 2290 кількість 3 шт.,) - загальною вартістю 1197 дол. США (420 дол. США за 1 шт). Загальна вартість замовлення склала 9 756 дол. США. Згідно домовленості, позивач передав відповідачу 70% авансу від вартості замовлення, тобто 6 500 доларів США, про що зроблено письмові відмітки на ескізі виробу. Після підписання всіх документів, і передачі авансу, відповідач повідомив, що розпочне виконувати замовлення, після сплати усієї суми грошових коштів за замовлення, внаслідок чого між сторонами виникла сварка, та відповідач відмовився виконувати замовлення, до повної оплати коштів та власноручно дописав у договорі про призупинення виконання замовлення за бажанням замовника.
Позивач неодноразово намагався врегулювати спірне питання, звертався до відповідача, зокрема направив листа, однак замовлення не виконувалося, авансовий внесок не повернуто, а тому, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Заперечуючи позовні вимоги, представник відповідача ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували тривалі партнерські відносини, в яких позивач виступав посередником між замовником та виконавцем Мельниченком І.І. Відносини щодо замовлення, яке є предметом спору, виникли ще до підписання договору № 2003, та було зумовлено тим, що з 24.02.2022 почалось повномасштабне вторгнення РФ на територію України. Предметом договору було виготовлення виробів в ресторан по ескізу, що визначено у п.1.1. наданого Позивачем договору. Замовлення було зроблено у січні 2022 року. Відповідач виконав роботу щодо заміру розмірів у самому ресторані, відповідач надавав позивачу звіт щодо виконання замовлення із наданням підтверджуючих фото щодо виконаних частин замовлення. Відповідач стверджує, що позивач особисто призупинив виконання замовлення, яке вже майже було виконано. У відзиві зазначено, що сума виконаного замовлення, з урахуванням його зберігання складає 9 758,20 доларів США, що у національній валюті, станом на 19.11.2024 становить 403 696,73 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 19.11.2024. Відповідач підтверджує факт отримання листа від позивача, який було направлено 17.06.2024, та отримано ОСОБА_2 22.06.2024. Однак, 19 червня 2024 року, ще до отримання листа, позивач подав позовну заяву про розірвання договору про надання послуг та стягнення грошових коштів до Білоцерківського міськрайонного суду, хоча суд повернув його позовну заяву. Отримавши листа, відповідач надіслав позивачу відповідь на лист, у якому зазначив про факт виконання замовлення. Однак, зазначену відповідь позивач не взяв до уваги. Відповідач стверджує, що позивач, як замовник діяв недобросовісно, та завдав відповідачу збитки і додаткові витрати на зберігання частини виконаного замовлення.
ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 05.11.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження по справі за правилами загального позовного провадження, призначив справу до підготовчого засідання (а.с. 37).
26.11.2024 представник відповідача Єфремова І.І. на електронну адресу суду направила заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (а.с. 41-46).
27.11.2024 представник відповідача ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву (а.с. 47-71).
02.12.2024 представник відповідача ОСОБА_4 подала заяву про поновлення строку на подання відзиву (а.с. 72-73).
10.12.2024 представник позивача ОСОБА_3 подав заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 74-75).
21.01.2025 представник позивача Мелашенко О.П. подав письмові пояснення по справі (а.с. 78-82).
Ухвалою суду від 21.01.2025, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до розгляду (а.с. 83-84).
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали позов.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають до задоволення з наступних підстав.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 20.03.2022 приватний підприємець ОСОБА_2 та замовник ОСОБА_1 підписали договір № 2003 про надання послуг (а.с. 10).
Замовник в даному договорі діяв як фізична особа та суду підтвердив, що замовив меблі своїм знайомим в Києві, для влаштування ресторану.
Згідно з пунктом 1.1. Договору № 2003 замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання наступних послуг: виготовлення виробів в ресторан по екскізу, а саме: стіна кутова - 8 559 дол. США; рамка для картин - 3 шт. по 420 дол. США = 1260-5%= 1198 дол. США., загальна вартість 9756 дол. США.
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення проведення взаєморозрахунків (п. 3.1. договору).
Судом встановлено, що договір не містить чітко визначеного строку дії, доказів оскарження вказаного договору матеріали справи не містять.
Встановлено, що 17.06.2024 ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 лист, в якому позивач вказав, що після підписання договору ОСОБА_2 повідомив про необхідність оплати усієї суми замовлення, ОСОБА_1 відмовився від повної оплати послуг, та вказав про відмову від послуг ОСОБА_2 (а.с. 13).
На вказаний лист, відповідач направив відповідь, в якій вказав, що у січні 2022 року позивач як посередник звернувся до ОСОБА_2 з проханням прорахувати та виготовити меблі у ресторан, 07.02.2022, через отримання передплати відповідач прислав розроблений та виготовлений макет для погодження з дизайнером, закупили матеріал та запустили його в роботу, робота по даному замовленню не припинялась з моменту отримання коштів. Після повномасштабного вторгнення виробництво зачинилось на певний час, та вже 17 березня 2022 року роботи були відновлені, та в месенджері Вайбер позивачу було направлено фото шафи, та прохання узгодити з дизайнером карниз на фальш фасади. Після чого усно було повідомлено, що замовники, які орендували приміщення не змогли домовитись з орендодавцем перевести розрахунок оренди з доларів у гривні, і тому проект закривається, а виготовлення меблів просили поставити на паузу, доки замовники не знайдуть нове приміщення (а.с. 15-27)
Також матеріали справи містять копію акту виконаних робіт від 19.11.2024р., з якого вбачається, що ФОП ОСОБА_2 виконав роботи за договором № 2003, що залишаються на зберіганні у виконавця, так як замовник зупинив процес виготовлення, і вироби не підходили йому по розмірах через зміну його замовником дислокації ресторану. Виконавець виготовив меблі та елементи декору на замовлення, по раніше погодженій специфікації, а саме станом на 19.11.2024: рамка для картини - 3 шт., готовність 95 %, брашування рамок для картин -3 шт., готовність 100 %; стіна кутова - 1 шт., готовність 80 %; проектно конструкторська документація - готовність 100%; виїзд на об'єт, обмір площі - готовність 100%; зберігання виробів замовника в 4 кв.м. (літо) - готовність 100%; зберігання виробів замовника в 4 кв.м. (зима) - готовність 100%. Даний акт виконаних робіт підписаний виконавцем (а.с. 60).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач зазначає, що підставами для розірвання Договору №2003 від 20.03.2022р. є саме невиконання відповідачем, як виконавцем послуг, умов договору та вимагання повної оплати коштів в день укладення договору, що надає позивачу право на односторонню відмову від договору та за відсутності домовленостей між сторонами договору, позивач просить розірвати Договір №2003 від 20.03.2022р. в судовому порядку.
За ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається зі змісту Договору №2003 від 20.03.2022р. сторони погодили призупинення замовлення саме по бажанню замовника, тобто ОСОБА_1 . Крім того, пунктом 3.4. цього Договору мало б бути передбачено строк виконання робіт по цьому договору, але сторони не визначили такого строку. Отже, на момент розгляду даної справи судом, відсутні докази, що ФОП ОСОБА_2 порушив строки виконання робіт (надання послуг) за Договором № 2003 від 20.03.2022р.
Крім того, пунктом 7.1. Договору №2003 передбачено, якщо замовник ( ОСОБА_1 ) не виконає в строк свої зобов'язання, передбачені цим договором, що призведе до затримки виконання робіт по монтуванню об'єкта, то виконавець має право на продовження строку завершення робіт на відповідний період.
Позивач пояснив, що направив в червні 2024 року відповідачу заяву із зазначенням, що виконувати замовлення не потрібно, просив повернути авансові 6500 доларів США.
27.06.2024 року відповідач надав відповідь на заяву позивача де зазначив, що ще до підписання Договору №2003 від 20.03.2022р., відповідач склав специфікацію по замовленню позивача і визначив вартість замовлення, яка із знижкою становила 9756 доларів США, розпочав виготовлення виробів, але саме по бажанню ОСОБА_1 та якихось відстрочок в оренді приміщення ресторану куди виготовлялися вироби, відбулося відтермінування строку виконання договору.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач мав не лише виготовити вироби, але й установити їх за адресом, який зазначить позивач, та оскільки відбулося зволікання з вини сторони замовника, то в Договорі №2003 від 20.03.2022 було сторонами зафіксовано про призупинення дії договору по наданню послуг.
Позивач так і не обґрунтував своєї позиції та не довів необхідність укладати Договір №2003 від 20.03.2022, призупиняти строк надання послуг на невизначений термін, передавати передплату в 6500 доларів США і, наразі стверджувати, що відповідач відразу змінив умови договору, вимагав повну оплату всіх послуг, які були за взаємною угодою призупинені. При цьому позивач не заперечує, що специфікація послуг мала місце до укладення договору та позивач не заперечив факт того, що замовлені вироби не було і не має куди монтувати (встановлювати).
Таким чином, позивач не довів, що ОСОБА_2 порушив умови договору, не виготовив вироби та відмовився їх установити за адресом, який вказав би замовник. Позивач не надав докази того, що встановив строк, подав вимогу на належне отримання послуг від ОСОБА_2 та підготував все до моменту монтажу виробів, зазначив місце розташування об'єкту куди виготовлялися вироби. Тобто позивачем не доведено факт порушення виконавцем послуг умов Договору №2003 від 20.03.2022.
З встановлених судом обставин вбачається, що саме позивач, як замовник послуг, не виконав умови договору (п.2.2.), зокрема, не забезпечив доступ до об'єкта та не провів всі підготовчі дії до моменту монтажу виробів. Позивач в судовому засіданні підтвердив, що монтувати вироби, виготовлення яких було замовлено за Договором № 2003 від 20.03.2022, не має куди. Також, позивач зазначив, що пропонував відповідачу підрахувати затрати на матеріал та відшкодувати всі реальні вироби і повернути частину авансу (6500 дол. США). Наведене підтверджує факт того, що саме позивач був ініціатором призупинення замовлення та в односторонньому порядку відмовився від виконання Договору № 2003 від 20.03.2022.
При цьому, суд критично оцінює позицію обох сторін щодо наявності між сторонами інших домовленостей з приводу укладення Договору №2003 від 20.03.2022. Суд надає оцінку наданим сторонами доказам та встановленим обставинам справи, тобто суд приймає посилання та твердження сторін лише у випадку їх належного доведення.
Виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про розірвання договору про надання послуг та стягнення грошових послуг, обов'язком позивача є доведення належними та допустимими доказами порушення стороною договору, в даному випадку ОСОБА_2 , умов Договору №2003 від 20.03.2022, що є наслідком для стягнення внесеного авансу в 6500 дол. США.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову. Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
V. Судові витрати.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76,81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору про надання послуг та стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду, з урахуванням ч. 3 ст. 124 , ч. 6 ст. 259 ЦПК України, виготовлено 14 квітня 2025 року.
Суддя О. Я. Ярмола