Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
01.04.2025м. ХарківСправа № 922/395/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків
до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків , 3. Фізичної особи - підприємця Кожушко Олени Миколаївни, м. Харків , 4. Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків
про витребування майна
за участю представників сторін:
прокурора - Ткаченко К.О., посвідчення № 072806 від 01.03.2023 року
відповідачів - 1. Василенко І.Ю., самопредставництво, 2. Василенко І.Ю., самопредставництво, 3. не з'явився, 4. не з'явився
Рішенням господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року (суддя Лавренюк Т.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі №922/395/22 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2024 року касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року і рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі № 922/395/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових підвальних приміщень підвалу № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6 м2 в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 ; справу №922/395/22 передано на новий розгляд у частині зазначеної позовної вимоги до Господарського суду Харківської області; в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року і рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі № 922/395/22 залишено без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2024 року визначено склад суду для розгляду даної справи - суддя Хотенець П.В.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2024 року ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін; почати у справі № 922/395/22 підготовче провадження та призначити справу до розгляду у підготовчому засіданні на 09 грудня 2024 року о 13 годин.
28 листопада 2024 року через систему "Електронний суд", Фізичною особою ОСОБА_1 подано відзив (вхідний № 29947) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
04 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова подано відповідь (вхідний № 30496) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
04 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Салтівською окружною прокуратурою міста Харкова подано відповідь (вхідний № 30503) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
09 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Фізичною особою ОСОБА_1 подано клопотання (вхідний № 30831) про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 грудня 2024 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 10 лютого 2025 року; клопотання (вхідний № 30831 від 09 грудня 2024 року) про відкладення розгляду справи задоволено; підготовче засідання відкладено на 23 січня 2025 року о 14 годин.
Протокольною ухвалою суду від 23 січня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 10 лютого 2025 року о 14:30 годин.
28 січня 2025 року через систему "Електронний суд", Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради подано пояснення (вхідний № 2447), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
10 лютого 2025 року через систему "Електронний суд", Фізичною особою ОСОБА_1 подано заяву (вхідний № 3573) про проведення підготовчого засідання без участі Фізичної особи Синявіної Марини Євгенівни, яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 10 лютого 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03 березня 2025 року о 14:20 годин.
03 березня 2025 року через систему "Електронний суд", Фізичною особою ОСОБА_1 подано додаткові пояснення (вхідний № 5412), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 03 березня 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 01 квітня 2025 року о 13 годин.
01 квітня 2025 року через систему "Електронний суд", Фізичною особою ОСОБА_1 подано клопотання (вхідний № 8075) про розгляд справи без участі Фізичної особи Синявіної Марини Євгенівни, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Прокурор у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник першого відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує.
Представник другого відповідача у судовому засіданні та у наданих письмових поясненнях проти заявлених позовних вимог заперечує.
Третій відповідач у судове засідання не з'явився.
Четвертий відповідач у судове засідання не з'явився, у наданому відзиві та клопотанні проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення прокурора та повноважних представників першого, другого відповідачів, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
27 грудня 2012 року між Управлінням комунального майна приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Кожушко Оленою Миколаївною (третій відповідач, орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1950, відповідно до умов якого у останньої в оренді перебували нежитлові підвальні приміщення № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6м.кв в житловому будинку (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентаризаційний № 73500 від 03 травня 2012 року) за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належало до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображалось на балансі КП "Жилкомсервіс". Строк дії договору було встановлено до 27 листопада 2015 року .
У пункту 10.5 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженими на ой самий термін і на тих самих умовах.
Відповідно до пункту 3.1 договору оренди, вартість об'єкту оренди складала 72500,00 грн.
За умовами пункту 4.7 договору оренди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов'язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.
У пункті 4.8 договору оренди третій відповідач зобов'язався здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою другого відповідача, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою другого відповідача при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку приведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Фізична особа - підприємець Кожушко Олена Миколаївна має право за письмовою згодою другого відповідача вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність (пункт 5.3 договору оренди).
Актом прийому-передачі від 27 грудня 2012 року встановлено, що майно зазначене у договорі оренди на момент передачі, а саме: нежитлові підвальні приміщення № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa, розташовані в житловому будинку. Освітлення, опалення, водопроводу та каналізації немає. Разом з тим, було відмічено, що приміщення потребують проведення ремонтних робіт.
15 грудня 2015 року між другим та третім відповідачами укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди № 1950 від 27 грудня 2012 року, відповідно до умов якої вартість об'єкту оренди складала 140920,00 грн.
Згідно рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" міська рада вирішила провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харків шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу). У вказаному переліку зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем Фізичною особою-підприємцем Кожушко О.М. підлягають нежитлові підвальні приміщення № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 88, літ. "А-9" площею 63,6кв.м.
У подальшому на підставі вказаного рішення Харківської міської ради між другим та третім відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 5605-В-С від 17 липня 2018 року, на підставі якого шляхом викупу у власність третього відповідача перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору № 1950 від 27 грудня 2012 року, а саме: нежитлові підвальні приміщення № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6м.кв в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 88, літ. "А-9" вартістю 140920,00 грн.
Суб'єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Остащенко К.Ю. на підставі договору № 28-02/18-2 від 28 лютого 2018 року, укладеного з Фізичною особою - підприємцем Кожушко Оленою Миколаївною виконано незалежну оцінку нежитлових підвальних приміщень № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6м.кв в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 88, літ. "А-9", про що складено висновок про вартість оцінюваного майна від 28 лютого 2018 року, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 28 лютого 2018 року складала 120300,00 грн.
У договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі "Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр".
14 вересня 2018 року між Фізичною особою - підприємцем Кожушко Оленою Миколаївною та Фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого третій відповідач передав у власність четвертого відповідача, а четвертий відповідач прийняв нежитлові підвальні приміщення № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6м.кв в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вищевказане спірне майно зареєстровано за Синявіною М.Є.
Оскільки, на думку прокурора, Харківська міська рада (перший відповідач) незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем зазначених вище нежитлових приміщень, прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.
14 березня 2024 року рішенням господарського суду Харківської області (суддя Лавренюк Т.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
24 липня 2024 року постановою Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі №922/395/22 залишено без змін.
15 жовтня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року і рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі № 922/395/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових підвальних приміщень підвалу № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6 м2 в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 88, літ "А-9"; справу №922/395/22 передано на новий розгляд у частині зазначеної позовної вимоги до Господарського суду Харківської області; в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 липня 2024 року і рішення Господарського суду Харківської області від 14 березня 2024 року у справі № 922/395/22 залишено без змін.
Щодо позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових підвальних приміщень підвалу № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6 м2 в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 88, літ "А-9", суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі №522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі №6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18).
Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з'ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Водночас, у постанові від 12 березня 2025 року у справі № 922/3775/21 (пункти 64, 65) Верховним Судом сформульовано правову позицію, відповідно до якої допущення порушення органом приватизації під час здійснення відчуження державного чи комунального майна на користь приватної особи норм чинного законодавства про приватизацію можуть бути достатніми підставами для задоволення віндикаційного позову, проте лише за умови встановлення судом факту недобросовісності набуття.
У контексті наведеного суд зауважує, що частиною п'ятою статті 12 Цивільного кодексу України абсолютно чітко визначено, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Причому відповідні положення частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України в практиці Верховного Суду повною мірою застосовуються також і до правовідносин щодо витребування майна з чужого незаконного володіння (наприклад, постанови Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц, від 27 липня 2023 року у справі № 201/12927/17 тощо). Отже, для задоволення позову прокурора в розглядуваній справі останній повинен був би довести недобросовісність відповідача, від якого він просить витребувати спірне майно. Однак таких доказів прокурором суду надано не було.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Натомість у даному разі суд зазначає, що звертаючись з даним позовом до суду прокурором не наведено жодних обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідача 4 та не зазначено жодну із передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України підстав для витребування майна від добросовісного набувача, яка має бути застосована у даному конкретному випадку з дотриманням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи вище зазначене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості та недоведеності прокурором, що виключає необхідність вирішення судом заяви Фізичної особи ОСОБА_1 про застосування позовної давності.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги прокурора в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових підвальних приміщень підвалу № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6 м2 в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Салтівської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, Фізичної особи - підприємця Кожушко Олени Миколаївни, м. Харків, Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади нежитлових підвальних приміщень підвалу № LXIII, LXII, LXV, LXIV, LXVa загальною площею 63,6 м2 в житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 88, літ "А-9" відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "11" квітня 2025 р.
Суддя П.В. Хотенець