79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.04.2025 Справа № 914/1335/22 Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області, м. Львів,
до відповідача - 1: Львівська міська рада, м. Львів,
до відповідача - 2: Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с. Зелів, Яворівський р-н, Львівська обл.,
про: визнання недійсним рішення сільської ради № 4824 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку
за участю представників сторін:
від прокурора: Леонтьєва Н.Т.;
від відповідача-1: Ковела М.В.;
від відповідача-2: Медвідь Ю.О.;
Хід розгляду справи.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа № 914/1335/22 за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення сільської ради № 4824 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
20.07.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від Львівської міської ради (вх.№15487/22).
11.08.2022 на адресу суду від прокурора надійшла письмова заява про зміну предмета позову (вх.№2551/22), у якій просить суд змінити предмет позову шляхом викладення прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:
« 1.Визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4824 від 124 1.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «І І і кап» земельної ділянки»;
2.Скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (ідентифікаційний код юридичної особи в СДРІІОУ 43815360) на земельну ділянку за кадастровим №46101375004 2:005:0166, площею 0, 1000 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2204825646101, номер запису про право власності / довірчої власності: 39301552.
12.08.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ОК «ГБК «Пікап» (вх.№17007/22).
20.09.2022 суд протокольною ухвалою заяву прокурора про зміну предмету позову задоволив.
Спір розглядається в межах уточнених позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2023 року позов заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про визнання недійсним рішення сільської ради № 4824 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку - залишено без розгляду.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 у справі № 914/1335/22, ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.01.2023 про залишення позову без розгляду скасовано. Матеріали справи скеровано до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.
Ухвалою від 16.05.2023 суд прийняв справу до провадження та призначив розгляд справи на 13.06.2024.
Ухвалою від 09.10.2024 суд поновив провадження у справі № 914/1335/22 та призначив підготовче засідання на 30.10.2024.
27.11.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення від ОК «ГБК «Пікап» (вх.№28796/24).
Ухвалою від 28.11.2025 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.01.2025.
13.01.2025 через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення по суті спору від ОК «ГБК «Пікап» (вх.№926/25).
14.01.2025 через підсистему «Електронний суд» налійшло клопотання про застосування практики ВСУ, викладених у справі 914/33/24 від ОК «ГБК «Пікап» (вх.№984/25).
В судових засіданнях 14.01.2025 та 18.02.2025 оголошувались перерви.
17.03.2025 через підсистему «Електронний суд» налійшло клопотання представника ОК «ГБК «Пікап» про відкладення розгляду справи (вх.№ 6783/25).
Ухвалою від 18.03.2025 суд відклав розглялд справи до 09.04.2025.
В судове засідання 09.04.2025 з'явилися представники сторін надали свої пояснення та заперечення.
В судовому засіданні 09.04.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція прокурора.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Франківською окружною прокуратурою м. Львова встановлено факт незаконної передачі земельної ділянки у приватну власність, а саме рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4824 від 12.11.2020, передано у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельну ділянку за кадастровим №4610137500:12:005:0166, площею 0, 1000 га.
Прокурор зазначає, що згідно з містобудівною документацією м. Львова, а саме Генпланом м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до земель запасу, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній. В межі діючого генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак і план зонування та детальний план території розроблені не були. Тому, на переконання прокурора спірне рішення про передачу земельної ділянки прийнято за відсутності встановлення такої можливості у затвердженій містобудівній документації, всупереч ст. 41 Земельного кодексу України.
Спірна земельна ділянка передана для будівництва та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території. Вказане підкреслює незаконність спірного рішення ради, що прийнято з порушенням ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Крім того прокурор зазначав, що гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.
Водночас, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4824 від 12.11.2020, Відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель «землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення», яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 Земельного кодексу України.
Також у позовній заяві зазначалося про порушення умов передачі земельної ділянки, оскільки з Статуту відповідача-2 слідує, що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку.
При цьому прокурор вказував, що проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), а також обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,1000 га (по 0,0333 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу, а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.
Крім того, Рішенням Рясне-Руської сільської ради №3698 від 19.05.2020 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення зокрема земельної ділянки за кадастровим №24610136300:06:012:0008 (в результаті поділу якої утворена спірна земельна ділянка) з КВЦПЗ 16.00 (землі запасу) на КПЦПЗ 01.05 (для індивідуального садівництва). Наведене на думку прокурора свідчить, про порушення оспорюваним рішенням ради ст. 41 Земельного кодексу України.
У зв'язку з наведеним прокурор вказує про наявність підстав для визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради та скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку.
Позиція відповідача-1 .
У поданих поясненнях Львівська міська рада вважає підставним позов заступника керівника Франківської окружної прокуратури в інтересах держави до Львівської міської ради, Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення сільської ради № 4824 від 12.11.2020 року, скасування державної реєстрації права власності та просить суд його задоволити.
Позиція відповідача-2 .
Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заперечив в повному обсязі щодо заявлених позовних вимог, вважає такі вимоги необґрунтованими, безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами у справі, та такими, що не підлягають до задоволення з наступних:
- щодо покликання позивача на відсутність містобудівної документації, відповідач-2 вказує, що спірна земельна ділянка, як об'єкт цивільних прав сформована із дотриманням абсолютно усіх вимог законодавства України, на підставі затвердженої містобудівної документації із наявністю плану зонування території. Як стверджено позивачем у своїй позовній заяві, земельна ділянка хоча і перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради, проте місцезнаходження спірної земельної ділянки - м. Львів. Відтак при передачі земельної ділянки у власність повинна застосовуватись містобудівна документація м. Львова, а саме: генеральний план міста Львова, план зонування території, на підставі яких виготовлена та затверджена технічна документація, якою сформовано земельну ділянку як об'єкт цивільних прав. Відповідна технічна документація була затверджена ухвалою ЛМР від 14.02.2019 року №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова». Така документація була розроблена відповідно до містобудівної документації, ніким не оскаржувалася, а рішення про її затвердження не оскаржувалося та не було скасоване. На думку відповідача-2 не заслуговують на увагу доводи позивача щодо відсутності містобудівної документації, а також доводи щодо порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим не розташована в межах зелених зон населених пунктів, внутрішньо-квартальних територій (територій міжрайонного озеленення, елементів благоустрою, спортивних майданчиків, майданчиків відпочинку та соціального обслуговування населення); та не віднесена до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, що унеможливлює передачу такої земельної ділянки із земель комунальної власності до земель приватної власності. Окрім цього, позивач не вказує в чому саме полягає порушення вимог ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Спірна земельна ділянка передана у власність відповідача-2 ОК ГБК «Пікап» на підставі ст. 41 Земельного кодексу України із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, оборони, зв'язку, енергетики та іншого призначення, яке було встановлено відповідно до містобудівної документації м. Львова.
- щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки, зазначено, що цільове призначення спірної земельної ділянки встановлено технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Львова площею 209,0 га за адресою, м. Львів (території що межують із Рясне-Руською сільською радою), в подальшому затверджене ухвалою ЛМР від 14.02.2019 року №4647. З моменту формування земельної ділянки з кадастровим №4610136300:06:012:0008 до утворення шляхом поділу земельної ділянки з кадастровим №4610137500:12:005:0166 та передачі її у приватну власність відповідачу-2 цільове призначення такої земельної ділянки залишалося незмінним - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- щодо умов передачі земельної ділянки гаражно-будівельному кооперативу, відповідач-2 стверджує, що згідно вимог законодавства обслуговуючий кооператив може здійснювати господарську діяльність з метою виконання мети та завдань, визначених статутом кооперативу. Позивач (прокурор) безпідставно у поданому позові ототожнює поняття «здійснення господарської діяльності» та «отримання прибутку». Відповідач-2 вважає, що твердження позивача про те, що ОК ГБК «Пікап» створений не з метою гаражного будівництва, а з метою отримання прибутку є помилковим та таким, що суперечить вимогам законодавства та статутним документам кооперативу. Відповідно до п.2.2. Статуту первинним завданням кооперативу є будівництво та експлуатація гаражних комплексів, про що у позові прокурор не згадує, свідомо уникаючи його та вказуючи на іншу діяльність. Окрім того, на думку відповідача-2 покликання позивача на норми ст. 121 ЗК України до спірних правовідносин є абсолютно безпідставними, оскільки ст. 121 ЗК України має назву «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам», а тому з самої назви статті вбачається, що нею регламентовано правовідносини, що виникають між розпорядниками земельних ділянок (органами державної влади або органами місцевого самоврядування) та громадянами (фізичними особами).
-щодо цільового призначення земель що можуть бути передані гаражно-будівельним кооперативам та помилковості тверджень прокурора щодо КВЦПЗ 12.04. вказується, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено надання земельної ділянки кооперативу у власність для будівництва гаражів за рахунок (категорії) земель транспорту з КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
Також відповідачем-2 зазначено, що доводи прокурора про те, що передача у приватну власність спірної земельної ділянки суперечить суспільному інтересу територіальної громади, не може бути визначальною та єдиною підставою для позбавлення відповідача-2 права власності на добросовісно набуте майно.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Львівською міською радою 14.02.2019 року прийнято ухвалу № 4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № 15 площею 91,1650 га (кадастровий номер: 4610136300:06:012:0003), у тому числі площею 4,4411 га у межах червоних ліній вулиці (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу), за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п. 1.13).
Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену у пункті 1.13 цієї ухвали земельну ділянку №15 площею 91,1650 га (кадастровий номер 4610136300:06:012:0003) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.03.2019 було зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», земельні ділянки (в тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га) із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято у державну власність.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 29.11.2019 було зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.
Розпорядженням Львівської обласної державна адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, земельні ділянки серез яких, зокрема, є земельна ділянка із кадастровим номером 4610136300:06:012:0003.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» прийнято до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності серед яких зокрема земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га).
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 19.12.2019 було зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим №4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 03.01.2020 №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», Рясне-Руська сільська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:06:012:0003 площею 91,1650 га на 13 земельних ділянок.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3698 від 19.05.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 91, 1650 га на 13 земельних ділянок, щодо 10 з яких, загальною площею 82, 3796 га надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення з КВЦПЗ 16.00 (землі запасу) на КВЦПЗ 01.05 (для індивідуального садівництва) одна із яких є спірна ділянка, а саме:
Земельна ділянка №7 площею 21, 8466 га (4610136300:06:012:0008);
а щодо 3 інших земельних ділянок, загальною площею 8, 7855 га, змінено функцію використання земель в межах категорії) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) з КВЦПЗ 16.00 (землі запасу) на КВЦПЗ 12.04 (для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу):
Земельна ділянка №11 площею 3, 2913 га (4610136300:06:012:0012);
Земельна ділянка №12 площею 2, 7472 га (4610136300:06:012:0013);
Земельна ділянка №13 площею 2, 7470 га (4610136300:06:012:0014).
Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 11.09.2020 №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)» Рясне-Руська сільська рада вирішила надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:06:012:0008 площею 21,8466 га, на земельні ділянки згідно додатку №9 до рішення.
В подальшому Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4584 від 22.10.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об'єднання земельних ділянок» Рясне-Руська сільська рада вирішила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим №4610136300:06:012:0008 загальною площею 21,8466 га на 190 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 4610137500:12:005:0166.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 23.10.2020 було зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0166 площею 0,1000 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради №4824 від 12.11.2020 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий №4610137500:12:005:0166), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність ОК ГБК «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів код КВЦПЗ 16.00 - Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Пунктом 2.3 рішення зобов'язано Відповідача-2 забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 на КВЦПЗ 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 20.11.2020 було зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0166 площею 0,1000 га. Земельна ділянка відноситься до цільового призначення - код КВЦПЗ - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
06.06.2022 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради на звернення Франківської окружної прокуратури міста Львова надіслало прокуратурі лист №2401-вих-37706 стосовно надання інформації з підтверджуючими документами щодо відповідності містобудівній документації м. Львова та с. Рясне-Руське місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером №4610137500:12:005:0166.
Вказаним листом зокрема зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:12:005:0166 відповідно до експлікації генерального плану міста Львова (основне креслення масштабу 1:10000), затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, розташована в межах території міських та районних парків. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 №4657, за функціональним регламентом (базове зонування) функціональне зонування для земельної ділянки з кадастровим номером №4610137500:12:005:0166 не визначено. Згідно зі схемою зонування за планувальним регламентом плану зонування території Залізничного району вказана земельна ділянка розташована в межах підзони VI - периферійної зони з коефіцієнтом цінності 0.37, а також згідно з санітарно-гігієнічним регламентом - в межах підзони САН-1 - санітарно-захисні зони підприємств та поза межами підзон за природно-заповідним, історико-архітектурним та інженерно-геологічним регламентами.
Крім того вказано, що в межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка з кадастровим номером №4610137500:12:005:0166 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.
Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 року №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов'язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.
Ухвалою №7 від 29.12.2020 року Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.
Відтак, 29.11.2020 року повноваження Рясне-Руської сільської ради закінчились, а її правонаступником стала Львівська міська рада.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із позовною заявою до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення сільської ради №4824 від 12.11.2020; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Оцінка суду.
Щодо звернення прокурора.
Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У встановлених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (ч. 3 ст. 4 ГПК України).
Передумовою участі органів та осіб в господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Відповідно до п. 3 ч. 1 та 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відсутності органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі України «Про прокуратуру», ч. З ст. 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз 4 цієї частини ст. 23 цього закону.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).
Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливоу сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).
Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».
Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Положеннями ч.5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.
Враховуючи наведене,суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
В даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору Львівська міська рада в даному випадку може бути виключно відповідачем по справі.
Суд також звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 20.07.2022 (справа № 910/5201/19) у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, у якій Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про підставність самостійного звернення прокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке прийняте в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади.
За таких обставин суд дійшов висновку, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування всупереч інтересам територіальної громади прийняв на переконання прокурора незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За змістом частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 911/4706/15 зазначено: Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.9.19).
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.201 9 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.201 9 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23). Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).
Позовні вимоги про визнання права власності на майно або про витребування майна не були заявлені у справі, яка розглядається, тоді як одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено в статті 14 ГПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках..
Як встановлено судом з матеріалів справи право власності відповідача-2 Обслуговуючий кооператив «ГБК «Пікап» на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:12:005:0166, площею 0,1000 га, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з реєстру: реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2204825646101, номер запису про право власності: 39301552.
Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі права власника, включаючи право володіння. Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).
Таким чином, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим 4610137500:12:005:0166, площею 0,1000 га є ОК «ГБК «Пікап».
А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22, колегія суддів зазначила, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна. (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).
Суд зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем-2, в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав, а Львівська міська рада (відповідач-1) попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, у зв'язку з відмовою у позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Відповідачу-2 надати докази понесених витрат на правову допомогу згідно ст. 129 ГПУ України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.04.2025.
Суддя Запотічняк О.Д.