Постанова від 03.04.2025 по справі 922/3133/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/3133/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (вх.№ 377 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шатерніковим М.І., повне рішення складено 27.01.2025) у справі №922/3133/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "КАМАЗ", м. Чернігів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка", смт. Васищеве, Харківська область

про стягнення 4 491 509,52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "КАМАЗ" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (відповідач) про стягнення заборгованості за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 у загальній сумі 4491509,52 грн, з яких: 3188312,54 грн заборгованість за договором, 1048188,54 грн інфляційних втрат, 255008,44 грн - 3% річних, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України (з урахуванням прийнятих судом заяв про збільшення позовних вимог). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 в частині оплати отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "КАМАЗ" основний борг у сумі 3188312,54 грн, три відсотки річних в розмірі 255008,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 1048188,54 грн та 53898,11 грн судового збору сплаченого при подачі позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24 повністю і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Також апелянт просив поновити строк апеляційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24 посилаючись на те, що повне рішення апелянтом отримано в електронному суді 05.02.2025 о 00:42.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (вх.№ 377 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24; призначено справу до розгляду на 03 квітня 2025 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 21.03.2025, з доказами його надсилання апелянту, учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, тощо - до 21.03.2025.

18.03.2025 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 3400), в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24 - без змін. В обґрунтування своєї правової позиції посилається, зокрема, на те, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності доводять факт поставки товару позивачем відповідачу та реальний рух активів сторін спору; відповідно до усталеної позиції Верховного Суду, первинні бухгалтерські документи не є єдиним беззаперечним доказом факту поставки товару, адже на підтвердження такого факту судом можуть бути прийняті й інші документи як окремо, так і в сукупності та системному зв'язку між собою (показання свідків, електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів, письмові докази). Також вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ані ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ", ані його кінцевий бенефіціарний власник громадянин Ортнер Волтер, не є тими суб'єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", відтак позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, а відповідач, в свою чергу, зобов'язаний виконати обов'язок перед позивачем щодо доплати товару.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 03.04.2025 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "КАМАЗ" (далі - позивач, продавець, ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" (далі - відповідач, покупець, ТОВ "Омега") укладений контракт № 02/2020-002 купівлі-продажу, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується сплатити і отримати запасні частини, агрегати, установки, гаражне обладнання, спецінструмент, технічну літературу до автомобілів "КАМАЗ", іменовані надалі "товар", згідно специфікацій, підписаних сторонами на кожну партію товару. Специфікації є невід'ємною частиною контракту (т.1, а.с.16-23).

Згідно з пунктом 3.1 контракту ціна товару і порядок її зміни узгоджується сторонами у відповідній специфікації до цього контракту.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 контракту порядок оплати вартості товару покупцем продавцю і терміни оплати окремо обумовлюються в специфікаціях. Покупець зобов'язується оплачувати вартість поставленого товару у безготівковій формі на поточний рахунок продавця. Датою платежу вважається дата надходження грошових кошів на поточний рахунок продавця.

Згідно з пунктом 5.8 контракту у разі виявлення покупцем під час приймання товару розбіжностей по кількості, асортименту або комплектації товару з товаросупровідними документами, а також при виявленні видимих дефектів товару в момент приймання, покупець інформує продавця про виявлені недоліки в строк не пізніше 14 (чотирнадцяти) днів з моменту поставки товару. Покупець складає акт (форма ТОРГ-2, додаток до контракту №1) про виявлені під час прийняття товарів недоліки. Копію Акту з додаванням копій документів, що підтверджують придбання товару у продавця (видаткових накладних, пакувальних листів, фотографій бірки, фотографій упаковки), а також докази, що підтверджують викладені в Акті факти (відеозйомку та/або фотографії), покупець направляє продавцеві за допомогою електронної пошти.

Пунктом 6.1.1 контракту передбачено, що моментом виконання обов'язку по передачі товару вважається дата підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної. Видаткова накладна повинна бути підписана уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до пункту 8.1 контракту у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків за цим контрактом сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Контракт набуває чинність з моменту його підписання сторонами та діє до 31 березня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим контрактом (пункт 12.9 в редакції додаткової угоди від 04.03.2021 № 3).

Додатковою угодою від 30.01.2020 № 1, в редакції додаткової угоди від 04.03.2021 № 3, сторони домовилися, що за даним контрактом можлива поставка товару на умовах відстрочення платежу на строк 30 (тридцять) календарних днів від дати відповідної видаткової накладної на товар, на суму не більше 3200000,00 грн, і надається покупцеві за умови подання продавцеві безвідкличної банківської гарантії. Даний порядок оплати товару діє при виконанні наступних умов: покупець надає продавцеві безвідкличну банківську гарантію на суму не менше 3200000,00 гривень. Термін дії банківської гарантії повинен бути не менше ніж термін дії відповідного контракту. Текст банківської гарантії попередньо узгоджується з продавцем. Банк-гарант - ПАТ "Альфа-Банк" (далі - гарант).

Згідно з пунктом 1.2 додаткової угоди № 1, при поставці товару з відстрочкою платежу покупець зобов'язується оплатити продавцеві вартість товару в наступному порядку: 20% вартості товару - в строк, зазначений у відповідній специфікації, але не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати виставлення рахунку на оплату; решту 80% вартості товару - покупець зобов'язується сплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати відповідної видаткової накладної на товар.

Відповідно до наявної в матеріалах справи гарантії № IG27/2020088 від 11.02.2020, з урахуванням змін №1 від 09.03.2021, АТ "Альфа-Банк" (гарант) за цією гарантією безвідклично зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання гарантом за оригіналу ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" належно оформленої письмової вимоги, сплатити будь-яку суму або суми, загальний розмір якої (яких) не перевищуватиме загальної суми гарантії, що складає 3200000,00 гривень. Ця гарантія набирає чинності з дати її підписання та діє до 31.03.2022 включно, і будь-яка вимога стосовно неї повинна бути отримана гарантом до цієї дати включно, після чого зобов'язання гаранта припиняться в будь-якому випадку, незважаючи на те, буде повернуто гаранту оригінал гарантії чи ні (т.1, а.с.24-25).

Обґрунтовуючи свої вимоги до відповідача з посиланням на контракт купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020, позивач наголошував, що загалом відносини між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як продавцем, щодо купівлі-продажу запасних частин тривали з 2011 року. Зокрема, в межах укладеного контракту № 02/2020-002 з 30 січня 2020 року по дату подання позовної заяви позивачем було відвантажено відповідачу запасних частин на загальну суму 83.705.078,51 грн з ПДВ, з яких оплачено відповідачем на загальну суму 80.516.765,97 грн та не оплачено (заборговано) відповідачем на загальну суму 3188312,54 грн, стягнення якої є предметом даного спору.

Зокрема, на підтвердження правовідносин сторін за вказаним контрактом позивачем додано до позовної заяви такі документи: аналіз рахунку 361 бухгалтерського обліку за період з 30.01.2020 по 02.09.2024, реєстр видаткових накладних за період з 30.01.2020 по 02.09.2024, реєстр податкових накладних за період з 30.01.2020 по 02.09.2024 із Електронного кабінету платника податків (позивача), отриманий із сайту Державної податкової служби України https://cabinet.tax.gov.ua/, банківська виписка АТ "Райффайзен Банк" за період з 12.02.2020 по 25.05.2024, копії довіреностей №504 від 10.01.2019 та №44 від 05.01.2022, виданих відповідачем на представників, з повноваженнями на приймання від представників позивача товарно-матеріальних цінностей та підписання документів про прийняття таких товарно-матеріальних цінностей (т.1, а.с. 26-35).

Позивач зазначив про відсутність можливості на підтвердження виконання ним зобов'язань за спірною господарською операцією, надати первинну бухгалтерську документацію, а саме видаткову накладну № 70 від 16.02.2022 на загальну суму 3.825.975,05 грн, підписану обома сторонами договору, оскільки відповідач, як покупець, ухиляється від повернення оригіналу такого документа позивачу.

Разом з тим, за твердженням позивача, факт здійснення ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" 16.02.2022 поставки товару за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 на суму 3825975,05 грн підтверджується сукупністю доказів, доданими до матеріалів позовної заяви.

Позивач зазначає, що на підставі замовлення ТОВ "Омега" 15 лютого 2022 року ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" виставило рахунок на оплату №60 покупцю на загальну суму 3825975,05 грн з ПДВ. В цей же день покупцем було сплачено позивачу 20% вартості товару, тобто 637662,51 грн з ПДВ.

Також, вказує на те, що на підставі договору перевезення вантажів та організації транспортно-експедиційного обслуговування №04/01/2022 від 04.01.2022, заявки від 16.02.2022, укладених між позивачем та перевізником запчастин ТОВ "Дельта Логістик", з метою доставки запчастин на склад відповідача, що розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 1-а, та передачі їх відповідачу, представник перевізника (водій) ТОВ "Дельта Логістик" ОСОБА_1 16 лютого 2022 року отримав на складі позивача (м.Чернігів, вул. Інструментальна, буд. 17А) запасні частини згідно рахунку на оплату №60 від 15.02.2022 та видаткової накладної №70 від 16.02.2022 на загальну суму 3825975,05 грн, у тому числі ПДВ 637662,51 грн (далі - запасні частини, товар), доставив їх на вище зазначений склад відповідача та передав їх представнику відповідача ОСОБА_5.

Тому позивач посилається на реальність господарської операції з постачання позивачем відповідачу запасних частин на загальну суму 3825975,05 грн, що підтверджується такими доказами.

- товарно-транспортною накладною № 5 від 16.02.2022 (т. 1 а.с. 40), згідно якої 16 лютого 2022 року представник позивача, старший менеджер ОСОБА_9 здав запасні частини згідно видаткової накладної № 70 від 16.02.2022 на загальну суму 3825975,05 грн представнику перевізника ТОВ "Дельта Логістик" ОСОБА_8 в пункті навантаження, розташованому за адресою: м. Чернігів, вул. Інструментальна, буд. 17А, а ОСОБА_1 - отримав дані запчастини та цього ж дня передав їх представнику відповідача - ОСОБА_5, яка прийняла їх в пункті розвантаження, розташованому за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 1-а, що підтверджується підписом ОСОБА_5 у даній ТТН та печаткою відповідача;

- заявою свідка ОСОБА_2 , справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Віктор Т.О. 05.08.2024, зареєстровано в реєстрі № 453 (т.1 а.с. 41-42);

- актом надання послуг № 19 від 23.02.2022 до договору перевезення вантажів та організації транспортно-експедиційного обслуговування № 04/01/2022 від 04.01.2022, підписаним між позивачем та перевізником ТОВ "Дельта Логістик" (т.1 а.с. 43);

- видатковою накладною № 70 від 16.02.2022 на суму 3825975,05 грн, підписаною лише з боку продавця. В цій частині позивач вказує на те, що оригінал зазначеної видаткової накладної, підписаний позивачем у 2-х примірниках, був переданий перевізнику разом з товаром, відповідач прийняв товар за даною видатковою накладною, проте станом на дату подання позовної заяви не підписав і не повернув позивачу її екземпляр, підписаний відповідачем (т.1 а.с. 44-45);

- податковими накладними, що зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: податковою накладною № 29 від 15 лютого 2022 року на суму 637662,51 грн, складеною позивачем датою надходження 20% передплати на рахунок платника податку (надано разом з копією квитанції про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних №9084553320 від 16.06.2022), та податковою накладною № 31 від 16 лютого 2022 року на суму 3188312,54 грн, складеною позивачем датою отримання товару покупцем (надано разом з копією квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних №90845233645 від 16.06.2022) (т. 1 а.с. 46-52);

- банківською випискою АТ "Райффайзен Банк", сформованою на 15.02.2022 про оплату відповідачем позивачу передплати за товар у розмірі 20% вартості товару, що складає 637662,51 грн з ПДВ відповідно до рахунку на оплату № 60 від 15.02.2022 за договором № 02/2020-002 (т.1 а.с. 53-55);

- додатком до листа відповідача № 11/О-22 від 16.03.2023 «Щодо підтвердження кредиторської заборгованості», направленим позивачу в межах аудиту фінансової звітності відповідача аудиторською фірмою ТОВ "Аудиторська фірма "Харків" (м. Харків, вул. Чигирина, 5; аудитор ОСОБА_6 (електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та підписаним директором відповідача ОСОБА_7 Цим листом просили позивача підтвердити суму заборгованості ТОВ "Омега" перед ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ", яка відображена в облікових записах відповідача станом на 31.12.2022 в розмірі 3188312,54 грн (т.1 а.с. 56).

Як вказує позивач, з моменту прийняття запчастин та станом на дату подання позовної заяви претензій від покупця щодо ціни, найменування, кількості, якості товару до продавця не надходило, відмови покупця від товару та повернення покупцем такого товару продавцю не було.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" звернулось до керівника ТОВ "Омега" з листом від 22.11.2022 №59 "Щодо оплати заборгованості у розмірі 3188312,54 грн", в якому позивач просив повернути на адресу Товариства, зазначену у даному листі, другий екземпляр видаткової накладної №70 від 16.02.2022, підписаний покупцем; доплатити Товариству на поточний рахунок (зазначений у видатковій накладній) вартість запчастин у розмірі 3188312,54 грн з ПДВ, отриманих згідно видаткової накладної №70 від 16.02.2022, або повернути Товариству неоплачені запасні частини (про час та місце повернення запасних частин повідомити Товариство не пізніше 3 робочих днів до дня їх повернення); надати відповідь на даний лист у письмовій формі у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України (т.1, а.с.60-71).

У цьому листі позивач посилався, зокрема, на те, що 16 лютого 2022 року покупець на своєму складі (Київська обл., Києва-Святошинський р-н, с.Чайки, вул. Антонова, б. 1-а) отримав запасні частини, що підтверджується товарно-транспортною накладною №5 від 16.02.2022 (наявна у покупця) та видатковою накладною №70 від 16.02.2022 (наявна у покупця; повторно додано до листа). По факту відвантаження товару Товариством була виписана покупцю податкова накладна №31 від 16.02.2022 на суму 3188312,54 грн з ПДВ, яка зареєстрована в ЄРПН (наявна у покупця). Отже, покупець отримав товар та у повному обсязі отримав податковий кредит з ПДВ на всю суму ПДВ, зазначену у видатковій накладній, тобто 637662,51 грн. Станом на 22.11.2022 представник покупця в усній формі (внаслідок неодноразових проведених телефонних переговорів) не заперечує проти отримання покупцем запасних частин на загальну суму 3825975,05 грн з ПДВ, але поряд з цим, відмовляється повернути Товариству другий екземпляр видаткової накладної №70 від 16.02.2022, підписаний покупцем, та відмовляється від доплати запчастин у розмірі 3188312,54 грн з ПДВ. Повертати отриманий і не оплачений товар покупець також відмовляється. Підстава такої відмови - на думку покупця, зв'язок Товариства з країною-агресором. Це не відповідає дійсності, є грубим порушенням договірних відносин і не дає права покупцю в односторонньому порядку не виконувати обов'язок щодо сплати отриманого товару. Не дивлячись на необґрунтованість таких тверджень покупця, 31 травня 2022 року Товариство направляло на електронну пошту представника покупця ІНФОРМАЦІЯ_2 документи, що підтверджують кінцевого бенефіціарного власника - громадянина Австрії, який був у товариства з 2014 року і не змінювався по даний час. Покупець має самостійно перевірити наведене, отримавши виписку з реєстру юридичних осіб, що є офіційним документом, підтверджуючим дану інформацію.

25 листопада 2022 року на електронну адресу представника позивача надійшов лист від представника Писаренко Ольги Михайлівни ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено про передання листа юристу та для наступного вирішення питання ним запитано інформацію і документи на підтвердження того, що австрієць є реальним кінцевим бенефіціаром компанії (т.1, а.с.74).

28 листопада 2022 року позивачем надано відповідь на лист-запит від 25.11.2022, до якого додано копії установчих документів товариства та документів, що підтверджують кінцевого бенефіціарного власника, а також виписки з реєстру підприємств Австрії (т.1, а.с.73).

06.12.2022 у відповідь на лист позивача від 22.11.2022 №59 директор ТОВ "Омега" листом № 11608 просив з метою належного розгляду листа надіслати на адресу ТОВ "Омега" належним чином завірені копії документів, що підтверджують структуру власності ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" та особу кінцевого бенефіціарного власника за ланцюжком володіння для перевірки на предмет відповідності постанові Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації" (т.1, а.с.75).

Відтак, за твердженням позивача, станом на день подання позовної заяви заборгованість відповідача з оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної №70 від 16.02.2022 складає 3188312,54 грн, а саме: 3825975,05 грн (загальна сума товару згідно видаткової накладної, податкових накладних, рахунку на оплату) - 637662,51 грн (сума 20% передплати за товар згідно платіжної інструкції №565168 від 15.02.2022).

Враховуючи непогашення відповідачем заборгованості у встановлений контрактом строк, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача на свою користь 4491509,52 грн, з яких: 3188312,54 грн основного боргу, 255008,44 грн - 3% річних за період з 31.03.2022 по 18.11.2024; 1048188,54 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 по 18.11.2024.

Заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву (вх. № 26846) відповідач посилався, зокрема, на те, що ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ", українську юридичну особу, було засновано двома російськими юридичними особами: ОБЩЕСТВО С ОГРАНИЧЕННОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТЬЮ "КАМАВТО-ХОЛДИНГ" і АКЦИОНЕРНОЕ ОБЩЕСТВО "ВНЕШНЕТОРГОВАЯ КОМПАНИЯ "КАМАЗ". Обидві ці особи підконтрольні ПАО "КАМАЗ", контролером якого, у свою чергу, є ГОСУДАРСТВЕННАЯ КОРПОРАЦИЯ ПО СОДЕЙСТВИЮ РАЗРАБОТКЕ, ПРОИЗВОДСТВУ И ЭКСПОРТУ ВЫСОКОТЕХНОЛОГИЧНОЙ ПРОМЫШЛЕННОЙ ПРОДУКЦИИ "РОСТЕХ". У теперішній час ПАО "КАМАЗ" і ГОСУДАРСТВЕННАЯ КОРПОРАЦИЯ ПО СОДЕЙСТВИЮ РАЗРАБОТКЕ, ПРОИЗВОДСТВУ И ЭКСПОРТУ ВЫСОКОТЕХНОЛОГИЧНОЙ ПРОМЫШЛЕННОЙ ПРОДУКЦИИ "РОСТЕХ" перебувають під санкціями. Після початку гібридної агресії російської федерації проти України у березні 2014 року російські власники українського підприємства - ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" - вжили упереджувальних заходів з метою запобігання потрапляння українського підприємства під санкції РНБО України. Корпоративні права позивача внаслідок низки формальних юридичних дій було передано на підставних осіб - юридичних осіб, створених і зареєстрованих за законодавством Австрії. Так, бенефіціарним власником ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" вказано підставну особу - громадянина Австрії Ортнера Волтера. Проте вказана особа є лише номінальним власником (утримувачем). Разом з тим, кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права. При цьому, відповідач наголошує, що аналіз економічної діяльності позивача свідчить про те, що дійсним бенефіціарним власником позивача, є держава - російська федерація. Саме ця держава, за твердженнями відповідача, є системним вигодонабувачем від діяльності позивача, оскільки позивач не надав і не може надати доказів, що саме Ортнер Волтер є вигодонабувачем від діяльності ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" - ані прямо, ані опосередковано. Натомість відповідач наголошує, що з 30 серпня 2010 року і до 14.12.2022 посаду директора ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" обіймав громадянин російської федерації ОСОБА_3 . При цьому ця особа є пов'язаною з ПАО "КАМАЗ" і саме через особу директора ПАО "КАМАЗ" безпосередньо фактично і юридично контролювало ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ". Отже, у суду не повинно бути сумнівів щодо істинної особи - фактичного бенефіціара ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ". А відтак, враховуючи встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» мораторій, відповідач вважає наявні підстави для обмеження прав позивача на отримання коштів відповідача. Разом з тим, відповідач заперечує щодо вимог про нарахування пені, штрафних санкцій і відсотків річних, позаяк саме позивач ухилився від виконання дії, без якої відповідач не мав права (через пряму заборону законом) виконувати дію на його користь. Крім того, відповідач наголошує, що позивачем до матеріалів справи не надано первинного документа на підтвердження факту здійснення господарської операції, надані позивачем докази не підтверджують факту поставки, а надані документи містять істотні недоліки за змістом, які дозволяють сумніватися у дійсності таких документів. При цьому відповідач не може підтвердити факту поставки товару.

Поряд з тим, посилаючись на приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України відповідач, просив суд зупинити розгляд справи до закінчення перевірки правоохоронними органами факту перебування російської федерації бенефіціарним власником ТОВ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" через низку підставних структур.

В свою чергу, позивач заперечуючи проти тверджень відповідача посилався, зокрема, на те, що інформація щодо кінцевого бенефіціарного власника позивача є відкритою та міститься на офіційному сайті Міністерства юстиції України https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, а також у матеріалах справи. Дана інформація є офіційною і станом на дату розгляду справи не спростована у встановленому законом порядку. Також, обставина щодо відсутності пов'язаності позивача з підсанкційними особами доведена Верховним Судом по справі № 620/528/19, яка набула чинність.

В подальшому, представник відповідача звернувся до суду першої інстанції з клопотанням (вх. № 29304 від 21.11.2024) про зупинення розгляду справи № 922/3133/24 до закінчення розслідування кримінального провадження № 42024270000000065 від 09 жовтня 2024 року. В обґрунтування цього клопотання зазначив, що Чернігівською обласною прокуратурою за заявою ТОВ "ОМЕГА" було відкрито кримінальне провадження № 42024270000000065 від 09 жовтня 2024 року, відповідно до фабули якого «службові особи ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" упродовж 2022-2024 років здійснюють імітацію господарської діяльності, розпродають товарні залишки і переводять кошти у готівку під виглядом виплати заробітної плати, розмір якої не співмірний до результатів господарської діяльності підприємства». Водночас, посилається на те, що існують об'єктивні докази того, що службові особи ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" за попередньою змовою, вступивши у взаємодію з представниками країни агресора посіли керівні посади у Товаристві, відповідні матеріали вже передано Службі безпеки України.

Суд першої інстанції у підготовчому засіданні 28.11.2024 постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі в порядку приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки у матеріалах справи № 922/3133/24 відсутні докази існування об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до закінчення розслідування кримінального провадження № 42024270000000065 від 09 жовтня 2024 року.

12.12.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позову.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що позивачем наданими до позовної заяви доказами доведено, а відповідачем не спростовано факт здійснення ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" поставки 16.02.2022 запасних частин в рамках виконання договірних зобов'язань за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 на суму 3825975,05 грн, але доказів здійснення оплати на користь позивача 80% вартості такого товару у сумі 3188312,54 грн до суду не надано, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині суми основного боргу. За висновками суду першої інстанції, ані ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ", ані його кінцевий бенефіціарний власник громадянин Ортнер Волтер, не є тими суб'єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", відтак позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України. За таких обставин, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та процентів річних за період з 21.03.2022 по 18.11.2024, суд першої інстанції дійшов висновку, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 255008,44 грн 3% річних та 1048188,54 грн інфляційних втрат суд визнав обґрунтованими.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:

- суд першої інстанції помилково застосував правову позицію, визначену в у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 824/146/19 і від 19 березня 2020 року у справі № 824/146/19. Відповідачу достеменно відомо, що дійсним бенефіціарним власником юридичної особи-Позивача є країна-агресор Російська Федерація. Після початку гібридної агресії Російської Федерації проти України у березні 2014 року російські власники українського підприємства - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" - вжили упереджувальних заходів з метою запобігання потрапляння українського підприємства під санкції РНБО України. Корпоративні права позивача внаслідок низки формальних юридичних дій було передано на підставних осіб - юридичних осіб, створених і зареєстрованих за законодавством Австрії. Крім того, бенефіціарним власником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ" вказано підставну особу - громадянина Австрії ОСОБА_4 . Підприємством з 2010 року керував на посаді директора громадянин Російської Федерації ОСОБА_3 , який значиться на сайті й у звітах ПАО "КАМАЗ" як афілійована особа. ОСОБА_3 було звільнено лише у грудні 2022 року. Звільнення директора-росіянина здійснювалося службовими особами ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "КАМАЗ", які для цього, вступивши у змову з представниками країни-агресора, отримали довіреності з Австрії від підставних структур - юридичних осіб тамтешньої юрисдикції. Зміна керівництва українського підприємства відбулася в умовах співпраці і взаємодії з країною-агресором. Тобто суд першої інстанції застосував судову практику, яка не підходить під фактичні обставини розглядуваної справи, оскільки мова не про санкції, а про мораторій на примусове стягнення заборгованості;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, оскільки надані позивачем докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, зокрема, щодо припадання спору під дію мораторію на примусове стягнення;

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що без надання позивачем інформації про структуру власності позивача, його дійсного бенефіціарного власника будь-який платіж на користь позивача є неправомірним;

- суд неправильно застосував норми матеріального права щодо строку виконання зобов'язання, оскільки залишив поза увагою той факт, що саме бездіяльність позивача, яка полягала у ненаданні доказів своєї непричетності до зв'язків з державою-агресором є юридично значимою обставиною, яка відсуває строк виконання договірного зобов'язання на невизначений строк - до надання відповідної інформації. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції неправильно застосував положення цивільного і господарського права щодо строків виконання зобов'язань, неправомірно не застосував норму про прострочку кредитора, що передбачено ст.613 ЦК України;

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачем не було доведено наявність зобов'язання відповідача перед позивачем належними і допустимими доказами, чим порушено норми процесуального права статей 73-91 ГПК України. Відповідач заперечує поставку товару, зазначає про відсутність видаткової накладної від 16 лютого 2022 року, тоді як підписання останньої уповноваженими представниками сторін є свідченням виконання обов'язку з передачі товару продавцем покупцю; податкова накладна була зареєстрована лише у червні 2022 року, тобто через чотири місяці після дати удаваної поставки товару; у товарно-транспортній накладній зазначається, що товар прийняла ОСОБА_5, але працівниця відповідача з таким прізвищем звільнилася з ТОВ "ОМЕГА" ще 2015 року та не працювала у 2022, позивачем не надано довіреності на підтвердження права такої особи діяти від імені відповідача; додані до позовної заяви довіреності, які містять перелік осіб, уповноважених діяти від імені відповідача, зокрема, приймати товар не містять відомостей щодо представника ОСОБА_5; відповідач став заручником помилково проведеної в обліку податкової накладної позивача, внаслідок чого й виникло питання у аудиторів і внаслідок чого з'явився лист за формою аудиторів, проте цей документ не є фактом визнання поставки або заборгованості, а лише стосується питання податкового обліку, яке потребує розв'язання. Щодо попередньої оплати відповідач посилається на те, що за умовами договору вимагати повернення таких коштів можна лише протягом одного місяця, а тому відповідач пропустив строк. Крім того, відповідач посилається на відсутність специфікації та заявки на поставку товару. На думку відповідача, оскільки зобов'язання відповідача за договором забезпечені банківською гарантією, той факт, що позивач не скористався банківською гарантією, свідчить про відсутність поставки товару.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Також, згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення як спрямованості їх дій, так і певних правових наслідків.

Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06. 2019 року у справі №923/496/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що укладений між сторонами контракт купівлі-продажу від 30.01.2020 №02/2020-002, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, положеннями § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами першою, шостою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця поставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до статті 689 ЦК України покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, положення частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.

Як вже було зазначено вище, за умовами пункту 1.1 укладеного між сторонами контракту продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язався сплатити і отримати запасні частини, агрегати, установки, гаражне обладнання, спецінструмент, технічну літературу до автомобілів "КАМАЗ", іменовані надалі "товар", згідно специфікацій, підписаних сторонами на кожну партію товару. Специфікації є невід'ємною частиною контракту (т.1, а.с.16-23).

Звертаючись з позовними вимогами до суду, ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" наголошувало на здійсненні ТОВ "Омега" 16.02.2022 поставки товару за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 на суму 3825975,05 грн. Водночас, позивач вказував на відсутність можливості надання первинної бухгалтерської документації на підтвердження виконання ним зобов'язань за спірною господарською операцією, а саме видаткової накладної № 70 від 16.02.2022 на загальну суму 3825975,05 грн, підписаної обома сторонами договору, оскільки відповідач, як покупець, ухиляється від повернення оригіналу такого документа позивачу.

Причиною виникнення цього спору стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з ТОВ "Омега" на користь ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням, за доводами позивача, покупцем зобов'язання в частині оплати поставленого товару.

Отже, у спірних правовідносинах для правильного вирішення спору слід дослідити та встановити наявність/відсутність факту поставки позивачем товару відповідачу та його прийняття останнім.

Щодо встановлення факту поставки товару та визначення обсягу поставленого товару, з урахуванням зокрема доводів відповідача про відсутність підписаної сторонами видаткової накладної в якості належного доказу на підтвердження спірної поставки товару, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з преамбулою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 дійшов висновку про те, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст.9 Закону "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, на врахування позиції якої посилається позивач, вказала, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити, разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 виснувала, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постановах від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

При цьому, Верховний Суд у постановах від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22 звернув увагу на те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Таким чином, учасники господарської операції можуть доводити/спростовувати факт здійснення постачання товару як первинними документи бухгалтерського обліку, так і іншими доказами.

Як вже було зазначено, позивач посилається на реальність господарської операції з постачання позивачем відповідачу запасних частин на загальну суму 3825975,05 грн, що підтверджується, зокрема, товарно-транспортною накладною № 5 від 16.02.2022 (т. 1 а.с. 40), згідно якої 16 лютого 2022 року представник позивача, старший менеджер ОСОБА_9 здав запасні частини згідно видаткової накладної № 70 від 16.02.2022 на загальну суму 3825975,05 грн представнику перевізника ТОВ "Дельта Логістик" ОСОБА_8 в пункті навантаження, розташованому за адресою: м. Чернігів, вул. Інструментальна, буд. 17А, а ОСОБА_1 - отримав дані запчастини та цього ж дня передав їх представнику відповідача - ОСОБА_5, яка прийняла їх в пункті розвантаження, розташованому за адресою: Київська область, Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 1-а, що підтверджується підписом ОСОБА_5 у даній ТТН та печаткою відповідача.

При цьому, перевезення було виконано на підставі укладеного між позивачем та перевізником (ТОВ "Дельта Логістик") договору перевезення вантажів та організації транспортно-експедиційного обслуговування № 04/01/2022 від 04.01.2022 (т. 1 а.с 36-39).

Умовами пункту 6.1 контракту передбачено можливість відвантаження товару на умовах самовивозу зі складу продавця, так й поставку товару на склад покупця силами та/або за рахунок продавця.

У гл.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363), визначено, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами (гл.1 Правил №363).

ТТН є основним документом на перевезення вантажів, форма її наведена у додатку 7 до Правил №363. Суб'єкт господарювання може оформлювати ТТН без дотримання форми, наведеної в додатку 7, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п.11.1 Правил №363).

Отже, документи, які передбачені Правилами №363, зокрема ТТН, є документами, які підтверджують факт передавання, перевезення придбаних та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Судом встановлено, що у наданій позивачем ТТН міститься посилання на видаткову накладну № 70 від 16.02.2022 (документи з вантажем), вантажовідправником визначено ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" та його реквізити, вантажоодержувачем - ТОВ "Омега", вказано загальну суму товару з ПДВ, підпис старшого менеджера з боку вантажовідправника, скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі "прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" та зазначено прізвище особи (ОСОБА_5), що отримала товар з боку відповідача, та печатка ТОВ "Омега".

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги посилання відповідача на те, що вказана особа не зазначена в довіреностях №504 від 10.01.2019 та №44 від 05.01.2022, виданих відповідачем на представників, з повноваженнями на приймання від представників позивача товарно-матеріальних цінностей та підписання документів про прийняття таких товарно-матеріальних цінностей.

Водночас, як зазначається самим відповідачем у відзиві на позовну заяву працівниця з таким прізвищем звільнилась у 2015 році, проте жодних доказів щодо звільнення ОСОБА_5 з ТОВ "Омега" у 2015 року та відсутності з нею трудових відносин станом на дату спірної поставки, як і доказів втрати печатки або фактів вибуття з відання відповідача зазначеної вище печатки, яка проставлена на товарно-транспортній накладній №5 від 16.02.2022 на підписі такої особи, до матеріалів справи не надано.

В цій частині суд враховує правові висновки Верховного Суду, що викладені, зокрема у постановах:

- від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, згідно з якими, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа;

- від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, за змістом якої відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що відтиск печатки на товарно-транспортних накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. При цьому, саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договір та накладні, і саме на нього покладається обов'язок довести, що таку печатку використано проти його волі, чого в даному випадку не доведено.

В той же час на підтвердження реальності здійснення господарської операції зі спірної поставки товару позивачем також надані копії податкових накладних: від 15.02.2022 №29 на суму 637662,51 грн, яка зареєстрована 16.06.2022, та від 16.02.2022 № 31 на суму 3.188.312,54 грн, яка зареєстрована 16.06.2022.

В цій частині суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.06.2022 у справі №922/2115/19, від 06.04.2023 у справі №916/3417/21, відповідно до яких, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірної накладної, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за такою накладною, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною.

У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання товару на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17 зазначила, що:

- податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;

- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;

- встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 затверджено Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, який визначає механізм внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до неї, до Єдиного реєстру податкових накладних (надалі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

За змістом п. 10 Порядку передбачено, що до Реєстру приймаються податкова накладна та/або розрахунок коригування, складені в електронній формі з накладенням: кваліфікованого електронного підпису головного бухгалтера (бухгалтера) або кваліфікованого електронного підпису керівника (у разі відсутності у постачальника (продавця) посади бухгалтера) та кваліфікованої електронної печатки (у разі наявності) постачальника (продавця), що є юридичною особою; кваліфікованого електронного підпису постачальника (продавця), що є фізичною особою - підприємцем.

Згідно з пунктом 12 Порядку №1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДПС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, зокрема, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Пунктом 14 Порядку №1246 визначено, що квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДПС.

Відповідно до пункту 18 Порядку №1246 на момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого).

За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням.

Квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Таким чином, з комплексного аналізу вищенаведених приписів податкового законодавства слід дійти висновку, що відповідачем після реєстрації позивачем податкових накладних отримано квитанцію про реєстрацію електронної накладної в Єдиному Державному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виконано обов'язок зі складання та реєстрації податкових накладних.

Відповідачем також не заперечується фактичне отримання та прийняття квитанцій про реєстрацію податкових накладних, наданих позивачем.

Матеріали справи не містять доказів стосовно того, що після реєстрації вказаних податкових накладних відповідач заперечував проти обґрунтованості складання позивачем податкових накладних та їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, або звертався до контролюючого органу зі скаргами на позивача щодо реєстрації останнім податкових накладних за неіснуючими податковими зобов'язання.

Крім того, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що суми з податку на додану вартість, включені позивачем до податкового кредиту за видатковими спірними накладними, в його обліку відсутні.

Отже, як обґрунтовано враховано судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів наявності розбіжностей у податковому обліку по спірним господарським операціям з поставки товару між позивачем та відповідачем за період лютий 2022 року.

Щодо посилання відповідача, що податкові накладні за лютий 2022 року зареєстровані лише в червні 2022 року, то пунктом 69.1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 13 грудня 2022 року № 2836-IX) установлено, що платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати обов'язки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків щодо: реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування, дата складання яких припадає на період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, за умови забезпечення їх реєстрації не пізніше 15 липня 2022 року.

Щодо доводів відповідача про відсутність в матеріалах справи заявки відповідача на спірну поставку товару та укладеної сторонами специфікації, колегія зазначає таке.

Матеріали справи містять виставлений позивачем ТОВ "Омега" рахунок на оплату від 15.02.2022 №60 за договором №02/2020-002 від 30.01.2020 на загальну суму 3825975,05 грн, у тому числі ПДВ. Наведений перелік товарів у цьому рахунку за найменуванням, вартістю та кількістю співпадає з товарами, зазначеними у видатковій накладній від 16.02.2022 №70.

Згідно виписки за рахунком в АТ "Райффайзен Банк" 15.02.2022 ТОВ "Омега" сплачено продавцю (позивачу) 637662,51 грн, призначення платежу: за автотовари рах. 60 від 15.02.2022, договір 02/2020-002, у т.ч. ПДВ. Тобто, позивачем сплачено 20% від загальної суми виставленого позивачем рахунку №60, що відповідає передбаченому умовами додаткової угоди № 1 порядку розрахунку між сторонами.

Доказів невідповідності наявного в матеріалах справи рахунку на оплату від 15.02.2022 №60 рахунку, на підставі якого відповідачем здійснено оплату в сумі 637662,51 грн матеріали справи не містять, про вказані обставини не зазначалось відповідачем.

Також, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача з вимогою про повернення перерахованої суми в якості попередньої оплати за товар або про зобов'язання поставити товар, у разі якщо така поставка не відбулась.

Тобто, враховуючи наявну в матеріалах справи копію виставленого позивачем рахунку на оплату від 15.02.2022 №60, в якому наведено перелік товарів за найменуванням, вартістю та кількістю, та докази здійснення часткової оплати за вказаним рахунком відповідачем, можна дійти висновку, що сторонами було узгоджено умови поставки, навіть за відсутності в матеріалах справи заявки та специфікації.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" звернулось до керівника ТОВ "Омега" з листом від 22.11.2022 №59 "Щодо оплати заборгованості у розмірі 3188312,54 грн", в якому позивач просив повернути на адресу Товариства, зазначену у даному листі, другий екземпляр видаткової накладної №70 від 16.02.2022, підписаний покупцем; доплатити Товариству на поточний рахунок (зазначений у видатковій накладній) вартість запчастин у розмірі 3188312,54 грн з ПДВ, отриманих згідно видаткової накладної №70 від 16.02.2022, або повернути Товариству неоплачені запасні частини (про час та місце повернення запасних частин повідомити Товариство не пізніше 3 робочих днів до дня їх повернення); надати відповідь на даний лист у письмовій формі у порядку та строки, передбачені чинним законодавством України. До цього листа додано Витяг з ЄДР про Товариство станом на 21.11.2022, рахунок на оплату №60 від 15.02.2022, видаткова накладна №70 від 16.02.2022 (т.1, а.с.60-71).

Жодних заперечень стосовно викладених позивачем в листі від 22.11.2022 №59 обставин щодо поставки товару та прийняття його покупцем 16.02.2022 за видатковою накладною №70 від 16.02.2022, яку було додано до цього листа, відповідь ТОВ "Омега" (покупця) не містить.

Також, відповідачем не надано до матеріалів справи інших доказів на підтвердження заперечення ним вказаної поставки товару, а наявне в матеріалах справи листування свідчить лише про те, що останній вимагав від позивача надання документів стосовно структури власності ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" та особи кінцевого бенефіціарного власника для перевірки.

У відзиві на позовну заяву відповідач також не заперечував факт поставки товару, а лише зазначив про неможливість підтвердити ці обставини та посилався на те, що додані позивачем докази на підтвердження поставки товару містять істотні недоліки за змістом. Основним доводом відповідача проти позовних вимог було те, що на позивача розповсюджується дія мораторію, передбаченого п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації".

Проте, в подальшому відповідач у поясненнях до відзиву (від 12.12.2024 вх. №31274), поданих після закриття підготовчого провадження (28.11.2024), та в апеляційній скарзі вже заперечував проти поставки товару.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що заперечення відповідача проти позовних вимог ґрунтується на двох взаємовиключних твердженнях стосовно відсутності спірної поставки товару та відсутності обов'язку відповідача здійснювати розрахунок з позивачем, оскільки останній підпадає під дію мораторію, передбаченого п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації".

Наведене вище в сукупності, не узгоджується з принципом venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки така поведінка відповідача є непослідовною та недобросовісною.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, на яку посилається відповідач, зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що доводи скаржника у цій справі спрямовані на уникнення останнього від обов'язків, передбачених договором, та відповідальності за порушення ним умов такої угоди, що не відповідає засадам добросовісності.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

За таких обставин, апеляційний господарський суд, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку у їх сукупності, дійшов висновку про те, що поставка ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" товару за контрактом № 02/2020-002 купівлі-продажу від 30.01.2020 на підставі видаткової накладної від 16.02.2022 №70 на загальну суму 3825975,05 грн, частково оплачена ТОВ "Омега" у розмірі 637662,51 грн, скоріше була, ніж ні.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів здійснення покупцем оплати 80 % вартості товару у сумі 3188312,54 грн, поставленого позивачем на підставі видаткової накладної № 70 від 16.02.2022 за контрактом №02/2020-002 купівлі-продажу від 30.01.2020, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в цій частині про стягнення суми основного боргу.

Щодо доводів відповідача про дію відносно позивача, як стягувача, мораторію, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" від 03.03.2022 №187.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частин другої статті 3 Закону України "Про санкції" підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.

У частині першій статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

В умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Так, підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):

громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

У застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд неодноразово висновував, що судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/4052/22, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23).

При цьому, Верховний Суд зазначив, що Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин. Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2024 у справі №990/270/23, постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22.

У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції, стосовно того, що ні рішенням Ради національної безпеки і оборони України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов'язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санкційних списків, затверджених рішенням Ради національної безпеки і оборони України (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22)

Також, у постановах від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 09.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22 Верховний Суд зазначив, що "дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання."

Отже, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач особою, щодо якої Постановою КМУ № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови КМУ.

ТОВ "Торгівельна компанія ''Камаз'' є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством України та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.

В межах справи №620/528/19 (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року) встановлено, що згідно з інформацією про юридичну особу ТОВ "Торгівельна компанія ''Камаз'' з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.02.2019, єдиним учасником ТОВ "Торгівельна компанія ''Камаз'' є ''SYSTEMS BETEILIGUNGSGESELLSCHAFT M.B.H.'' (Австрія), кінцевим бенефіціарним власником (контролером) - Волтер Ортнер (Австрія)

Згідно з інформацією про юридичну особу ТОВ "Торгівельна компанія ''Камаз'' з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриману з офіційного сайту Міністерства юстиції України, станом як на час виникнення спірних правовідносин, так й розгляду справи судом, єдиним учасником (засновником) Товариства є КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО "ТОВ АТОР ХОЛДИНГ І КОМПАНІЯ" (Австрія), кінцевим бенефіціарним власником (контролером) - Волтер Ортнер (Австрія).

Як встановлено судом, ні позивач - ТОВ "Торгівельна компанія "Камаз", ні кінцевий бенефіціарний власник не включений до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що ані Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія ''Камаз'', ані його кінцевий бенефіціарний власник громадянин Ортнер Волтер, не є тими суб'єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", відтак позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, оскільки позивач у цій справі не є стягувачем, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", не є особою щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, він не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, то відсутні й підстави для обмеження права позивача на стягнення з відповідача грошових коштів.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав утримуватися від виконання взятих на себе зобов'язань за договором щодо проведення розрахунку з товариством за отриманий товар.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача стосовно неможливості виконання ним зобов'язань через ненадання позивачем документів на підтвердження структури власності ТОВ "Торгівельна компанія "КАМАЗ" та особи кінцевого бенефіціарного власника для перевірки на предмет відповідності постанові Кабінету Міністрів України № 187 від 03 березня 2022 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", що, на думку відповідача, в силу приписів статті 613 ЦК України є підставою для відстрочення виконання ним зобов'язання через прострочення кредитора, з таких підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (частина перша статті 613 ЦК України).

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, прострочення кредитора настає виключно внаслідок не вчинення ним дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Для того, щоб визначити, чи прострочив кредитор, суд досліджує докази з метою з'ясування, які дії, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, кредитор зобов'язаний був вчинити; та перевірки, чи виконав кредитор ці дії. Такі обставини є предметом доказування, що підлягають встановленню при ухваленні судового рішення за загальним правилом (частина друга статті 76 ГПК України).

Тягар доказування лежить на тій стороні справи, яка стверджує про факт прострочення кредитора.

Висновок про те, чи дійсно боржник не міг виконати своє зобов'язання без вчинення таких дій кредитором, суд робить відповідно до встановлених обставин.

У даному випадку відповідач не був позбавлений можливості перевірити обставини щодо засновників та кінцевого бенефіціарного власника позивача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вказана інформація є відкритою та міститься на офіційному сайті Міністерства юстиції України https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search.

Також, до матеріалів позовної заяви було надано роздруківки електронного листування на підтвердження направлення на адресу відповідача запитуваних документів та під час розгляду справи в суді відповідач не заперечував обставини щодо належності електронної адреси працівнику відповідача.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом, договором, актом цивільного законодавства, звичаями ділового обороту тощо не передбачено обов'язку (у тому числі порядок та строки подачі) позивача як продавця надавати відповідачу запитувані ним в даному випадку документи для здійснення останнім розрахунку за вже придбаний/поставлений товар за укладеним між сторонами договором, як підставу для відстрочення виконання зобов'язань з оплати товару у разі його (обов'язку) невиконання.

З огляду на викладене, у спірних правовідносинах відсутні підстави вважати, що кредитор (постачальник) допустив прострочення, адже він вчинив дії, необхідні для виконання зобов'язання, а тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача в цій частині та вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар у лютому 2022 року на суму 3188312,54 грн є таким, що настав 21.03.2022 (з урахуванням положень пункту 1.2 додаткової угоди № 1 та вихідних днів).

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

У постанові від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20 зазначено, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань в частині оплати за поставлений товар, зважаючи на суми боргу з урахуванням дат їх виникнення та строків оплати, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок, дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем за контрактом купівлі-продажу № 02/2020-002 від 30.01.2020 3% річних за період з 21.03.2022 по 18.11.2024 у сумі 255008,44 грн, інфляційних втрат за період з квітня 2022 по жовтень 2024 року у сумі 1048188,54 грн.

При цьому, до суду першої інстанції відповідачем не було надано будь-яких зауважень на розрахунок позивача суми 3% річних та інфляційних втрат. Доводи апеляційної скарги також не стосуються правильності розрахунків позивача та висновків місцевого господарського суду щодо їх обґрунтованості, а тому у відповідності до вимог статті 269 ГПК України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Щодо посилання скаржника на порушення судом першої інстанції пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має право самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості лише до вирішення іншої кримінальної справи.

У розумінні статей 314, 317 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальною справою є матеріали, направлені до суду після закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які включають, зокрема, обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Системне тлумачення змісту наведених норм свідчить, що обов'язок суду щодо зупинення провадження у справі пов'язується із наявністю саме судового провадження, яке завершується ухваленням відповідного судового рішення, а проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за своєю правовою природою таким провадженням не є та під дію статей 227, 229 ГПК України не підпадає (постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 913/32/21, від 27.01.2022 у справі № 910/9721/18, від 05.03.2024 у справі № 910/3374/23, від 19.07.2024 у справі № 917/549/23).

Водночас існування кримінального провадження на стадії досудового розслідування не є підставою для зупинення провадження у цій справі, а наявність в подальшому вироку в кримінальній справі у кримінальному провадженні № 42024270000000065 від 09.10.2024, який набере законної сили, відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України можу бути підставою для перегляду судового рішення у справі, яка переглядається, за нововиявленими обставинами.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зупинення провадження у справі №922/3133/24 до розгляду кримінального провадження № 42024270000000065 від 09.10.2024 є таким, що зроблений з дотриманням пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.10.2024 у справі № 917/751/23.

Наведене свідчить, що доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Омега-Автопоставка" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2024 у справі №922/3133/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 14.04.2025.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.А. Пуль

Попередній документ

126567293

Наступний документ

126567295

Інформація про рішення:

№ рішення:	126567294
№ справи:	922/3133/24
Дата рішення:	03.04.2025
Дата публікації:	15.04.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Східний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; купівлі-продажу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (05.03.2025)
Дата надходження:	20.02.2025
Предмет позову:	стягнення 4 491 509,52 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

26.09.2024 14:00	Господарський суд Харківської області
24.10.2024 13:30	Господарський суд Харківської області
14.03.2025 12:30	Господарський суд Харківської області
03.04.2025 10:00	Східний апеляційний господарський суд