14 квітня 2025 року м. Харків Справа №905/203/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вх.№190Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року у справі №905/203/24,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м.Київ,
до Відділу освіти Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області,
про стягнення 232988,52 грн,-
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Відділу освіти Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про стягнення 232988,52 грн, у тому числі 3% річних в сумі 23878,08 грн, інфляційних втрат в сумі 93324,23 грн, пені в сумі 115786,21 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача сплачений судовий збір у сумі 2795,86 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням Відділом освіти Волноваської міської ВЦА зобов'язань за договором постачання природного газу №04-1051/21-БО-Т від 03.11.2021 року в частині повної і своєчасної оплати вартості спожитого природного газу за лютий 2022 року, що спричинило понесення позивачем інфляційних втрат, нарахування 3% річних та господарських санкцій.
Підставність заявлених вимог позивач нормативно обґрунтовує посиланням на положення статей 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського кодексу України, статей 11-16, 509, 525-526, 530, 610-612, 625, 629, 655, 712 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року у справі №905/203/24 (повний текст складено 13.01.2025, суддя Устимова А.М.) позов задоволено частково.
Стягнуто з Відділу освіти Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області (85700, Донецька обл., Волноваський р-н, місто Волноваха, вул.Центральна, буд. 88 ідентифікаційний код 44074684) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (адреса місцезнаходження: 04116, місто Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) 3%річних в сумі 23878,08 грн, інфляційні втрати в сумі 93324,23 грн, пеню в сумі 5789,31 грн, судовий збір у сумі 2795,86 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 109996,90 грн;
- прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Відділу освіти Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області про стягнення пені в розмірі 109996,90 грн задовольнити;
- судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача по справі.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що сума зобов'язання відповідача за поставку природного газу складала 2787509,37 грн, тоді як загальна сума заявленої до стягнення пені складає лише 115786,21 грн. Отже відсоток заявленої до стягнення пені від суми поставленого газу складає лише 4,1%.
За наведеного, на думку позивача, висновок суду першої інстанції щодо зменшення пені на 95 % суперечить як положенням законодавства, так і матеріалам справи. Зменшення розміру пені на 95% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №905/203/24.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена 07.02.2025 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
11.02.2025 року матеріали справи №905/203/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
21.02.2025 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2382), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень проти тверджень апелянта, відповідач вказує про те, що порівняння заявленої до стягнення суми пені 115786,21 грн з ціною договору 2787509,37 грн, а не з розміром простроченого зобов'язання 548144,82 грн, спростовує уявлення про обставини справи. У цьому випадку на думку відповідача, апелянт маніпулює цифрами, адже при порівнянні розміру пені з розміром боргу - процентне співвідношення становить 21,1 %, а не 4,1%.
Крім того, пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру позивач не несе значних негативних наслідків, з урахуванням задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Натомість задоволення позовних вимог у повному обсязі 232988,52 грн порушило б баланс інтересів сторін, адже таке стягнення становило б 45,5 % від суми заборгованості та значно погіршило і так вкрай скрутне становище відповідача.
Збройна агресія проти України негативно вплинула на фінансовий стан та діяльність відповідача. З 24.02.2022 року у місті Волноваха Донецької області, де здійснював діяльність відповідач, велись активні бойові дії, що супроводжувались артилерійськими обстрілами, здійсненням бомбардування авіацією, а з 10.03.2022 року місто є тимчасово окупованим військами агресора і дата деокупації наразі не визначена. Відповідач втратив усе майно без об'єктивної можливості його відновлення - і це, на думку відповідача, є доказом його скрутного становища.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи викладені у відзиві, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
03.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", юридичною особою, що діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу (надалі - постачальник) та Відділом освіти Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, юридичною особою - бюджетною установою/організацією (надалі - споживач), укладено договір постачання природного газу №04-1051/21-БО-Т/479 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Пунктом 1.3. договору визначено, що може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб. У разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснюють оператори газорозподільних мереж: ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз": Докучаєвське відділення Красноармійського ОТГ (пункти 1.2., 1.5. договору).
У пункті 2.1 договору сторонами узгоджено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 475,2 тис.куб.м. з розмежуванням по місяцям.
Зокрема, встановлено, що замовленим обсягом природного газу за лютий 2022 року є 64,525 тис.куб.м.
Відповідно до пункту 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформляється актом приймання-передачі газу.
Згідно з положеннями підпункту 3.5.1. пункту 3.5 договору споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між операторами ГРМ та/або оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує і надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписаний уповноваженим представником постачальника (підпункт 3.5.2. пункту 3.5 договору).
За правилами підпунктів 3.5.3. та 3.5.4. договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від відповідача відповідно до п.3.5.1. договору, та даних щодо остаточної алокації відборів відповідача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим, узгодженим відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 договору.
В будь-якому випадку обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5. цього договору, вважається фактично використаним за цим договором обсягом природного газу (пункт 2.4. договору).
У пункті 3.6. договору сторони погодили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС.
Ціна природного газу за 1000 куб. м. без ПДВ - 13658,42грн, а всього з урахуванням тарифу за послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00грн (пункт 4.1. договору).
Пунктом 6.2. договору встановлено зобов'язання споживача прийняти газ на умовах цього договору та своєчасно оплатити вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.
Пунктом 6.2. договору визначено, що споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу та своєчасно оплатити вартість поставленого природного газу.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені розділом 5 договору, зокрема, п. 5.1. визначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Оплата за природний газ у відповідності до пункту 5.3. договору здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100 відсотків вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100 відсотків оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотки річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
У пункті 5.5. договору сторони узгодили, що звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.
Положеннями пунктів 7.1., 7.2. договору визначено, що за невиконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3 проценти річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У розділі 10 "Форс-мажор" договору передбачено:
- 10.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх;
- 10.2. Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин;
- 10.3. Сторони зобов'язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства;
- 10.4. Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України;
- 10.5. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання;
- 10.6. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад один місяць, сторони вирішують питання про доцільність продовження дії цього договору. У випадку прийняття рішення про припинення його дії, сторони укладають відповідну додаткову угоду.
За змістом пункту 13.1. даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
В розділі 14 договору визначені реквізити сторін, у тому числі зазначено, що адреса електронної пошти споживача: ocvita.volnovakha@gmail.com.
В матеріалах справи містяться складені позивачем акти приймання - передачі природного газу за період з листопаду 2021 року по лютий 2022 року, зокрема:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 року, обсяг переданого газу: 15,52300 тис.куб.м, вартістю: 256967,66 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 року, обсяг переданого газу: 63,36155 тис.куб.м, вартістю: 1048 886,79 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 року, обсяг переданого газу: 51,60138 тис.куб.м, вартістю: 854209,00 грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 року, обсяг переданого газу: 37,90299 тис.куб.м, вартістю: 627445,92 грн.
Означені акти підписані тільки з боку позивача, підпис уповноваженої особи скріплено відтиском печатки підприємства.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у відповіді на запит позивача зазначило дані про обсяг природного газу, використаного споживачем з ЕІС-кодом НОМЕР_1 (Відділ освіти Волноваської ВЦА) за періоди: з 19.11.2021 року по 30.11.2021 рік - 15523,00 куб.м; з 01.12.2021 року по 31.12.2021 рік - 63361,55 куб.м; з 01.01.2022 року по 31.01.2022 рік - 51601,38 куб.м; з 01.02.2022 року по 28.02.2022 рік - 37902,99 куб.м.
Зазначені відомості оператора газотранспортної системи щодо обсягу поставлено постачальником споживачу природного газу в спірний період співпадають з такими відомостями, вказаними в актах приймання-передачі природного газу.
Згідно скріншотів з електронної пошти позивача акти направлені на адресу електронної пошти відповідача ocvita.volnovakha@gmail.com 11.12.2021, 13.01.2022, 14.02.2022, 12.03.2022, відповідно.
Доказів на підтвердження скріплення актів електронно цифровим підписом уповноваженого представника позивача на момент під час направлення актів матеріали справи не містять.
Мотивована відмова від підписання актів відповідачем на адресу позивача не направлялась.
25.09.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нефтогаз Трейдинг" направило споживачу - Відділу освіти Волноваської ВЦА, акт-розрахунок №04-1051/21-БО-Т, згідно до якого, сплаті за спожитий природний газ за договором №04-1051/21-БО-Т від 03.11.2021 підлягає 548144,82 грн, в тому числі ПДВ - 91357,47 грн.
Згідно акту звіряння розрахунків за період 01.11.2021-31.07.2023, у споживача станом на 31.07.2023 року існує заборгованість перед постачальником за договором №04-1051/21-БО-Т/479 у розмірі 548144,82 грн.
Означені документи направлені позивачем на вказану вище адресу електронної пошти відповідача у серпні 2023 року на вимогу останнього, про що зазначено у супровідному листі. Направлені документи не містять доказів скріплення актів електронним цифровим підписом уповноваженого представника позивача.
Згідно інформації Акціонерного товариства "Ощадбанк" №16/2-09/11435/2024 від 31.01.2024 року про надходження коштів на рахунки отримувача - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" за період з 03.11.2021 року по 29.01.2024 року з призначенням платежу: оплата за природний газ за договором №04-1051/21-БО-Т/479 від Відділу освіти Волноваської ВЦА (код ЄДРПОУ відправника 44074684) оплати здійснені за платіжними документами: №1000 від 23.12.2021 року на суму 256967,66 грн; №1028 від 28.12.2021 року на суму 1128187,89 грн, №124 від 16.02.2022 року на суму 854209,00 грн, №540 від 25.09.2023 року на суму 548144,82 грн. При цьому, у призначенні останнього платежу зазначено: "Оплата за спожитий природний газ; з-но акту-рахунку №04-1051/21-БО-Т від 25.09.2023, дог. 04-1051/21-БО-Т/479 від 03.11.2021; з ПДВ".
З розрахунку суми основного боргу для підприємства станом на 15.01.2024 року вбачається, що зобов'язання за лютий 2022 року - вартість переданого об'єму природного газу 627445,92 грн фактична оплата здійснена 17.02.2022 року в сумі 79301,10 грн, 28.09.2023 року в сумі 548445,92 грн.
Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 23878,08 грн, що нараховані за період з 16.04.2022 року по 27.09.2023 року, пені в сумі 115786,21 грн, що нарахована за період з 16.04.2022 року по 15.10.2022 року, інфляційних втрат в сумі 93324,23 грн за період травень 2022 - серпень 2023 року.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд першої інстанції, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат встановив, що вони здійснені методологічно правильно, а арифметично невірно. Здійснивши власні розрахунки виходячи із обставин справи (періодів та сум прострочення), судом встановлено, що загальна сума 3% річних за вказаний період становить 23891,21 грн та інфляційних втрат - 93375,48 грн. З огляду на те що згідно ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, місцевий господарський суд визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 23878,08 грн та інфляційних втрат у сумі 93324,23 грн.
У відповідній частині, а саме щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року в частині відмови у стягненні пені в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України.
Так, матеріали справи свідчать, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 115786,21 грн, що нарахована за період з 16.04.2022 року по 15.10.2022 року, яка нарахована на заборгованість за лютий 2022 року в розмірі 548445,92 грн.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов?язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина шоста статті 231 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
У пункті 7.2. договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику, зокрема, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Умови договору не містять особливостей щодо визначення періоду нарахування пені, як наслідок, слід застосовувати приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов?язання мало бути виконано.
При розгляді справи судом першої інстанції здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення пені, з урахуванням строків за прострочення виконання зобов'язання за договором, згідно до якого встановлено, що розрахунок наданий позивачем методологічно правильний, однак арифметично невірний. За перерахунком суду загальна сума пені за згадуваний період становить 115849,81 грн.
З огляду на те що згідно ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з суми заявлених позовних вимог в цій частині.
Враховуючи певні дискреційні повноваження, суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про зменшення заявленої до стягнення пені на 95%.
Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, про те, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 року у справі №917/791/18, від 22.10.2019 року у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 року у справі №902/855/18, від 04.02.2020 року у справі №918/116/19, від 29.09.2020 року у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 року у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 року у справі №916/880/20, від 23.01.2021 року у справі №921/580/19, від 26.01.2021року у справі №916/880/20.
Правовий аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 03.06.2019 року у справі №914/1517/18.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові від 19.01.2024 року у справі № 911/2269/22, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
У цій справі, вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, суд першої інстанції з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а саме: 1) ступінь виконання зобов'язання, а саме, повне погашення заборгованості в сумі 548445,92 грн; 2) характер діяльності позивача та відповідача; 3) відсутність доказів понесення позивачем чи іншими учасниками господарських відносин негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах; 4) не значний термін прострочки поставки товару.
Пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні її розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Необхідним є також дотримання того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов?язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У постанові Верховного Суду від 14.12.2023 року у справі №916/2550/22 наведено правовий висновок щодо нерозумності обсягу відповідальності з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, а саме враховує наступні висновки: «При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов?язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов?язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов?язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Колегія суддів враховує, що мала місце заборгованість за лютий 2022 року за який зроблено розрахунок і заявлено до стягнення пеню. Так, 24.02.2022 року введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин, який триває і на даний час. Збройна агресія проти України негативно вплинула на фінансовий стан та діяльність відповідача. Відповідач здійснював діяльність у м.Волноваха Донецької області, де велись активні бойові дії, а з 10.03.2022 року місто є тимчасово окупованим військами агресора і дата деокупації наразі не визначена. Відтак Відповідач втратив усе майно без об'єктивної можливості його відновлення - і це є доказом скрутного становища. Тобто, починаючи з кінця лютого відповідач фактично був неспроможний вести діяльність, це опосередковано свідчить про причини прострочення.
Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявленої до стягнення пені за прострочення строку погашення заборгованості за поставлений газ, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 5% від суми, визначеної позивачем та про задоволення позовних вимог частково і стягнення з відповідача на користь позивача 5789,31 грн пені.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року у справі №905/203/24, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2025 року у справі №905/203/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов