"20" березня 2025 р. Справа №909/284/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
ЗВАРИЧ О.В.
За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.
За участю представника позивача Бернацької О.В. (адвокатка);
розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Костанза» (вх. № 01-04/1861/24 від 01.07.2024)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 (суддя Горпинюк І.Є.)
у справі №909/284/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Костанза", м. Калуш, Івано-Франківська область
про: стягнення 375 649 476,38 гривень
Суть спору.
До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" з позовом до ТОВ "Костанза" про стягнення боргу в сумі 375 649 476,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору № 5268-ТКЕ(23)-15 постачання природного газу від 04.09.2023 відповідач не здійснив оплату за поставлений позивачем природний газ, в зв'язку з чим, за період вересень-грудень 2023 року та січень 2024 року, утворилася заборгованість в сумі 375 649 476,38 грн.
Відповідач подав клопотання, в якому просив суд розстрочити виконання рішення шляхом сплати з червня 2024 року по листопад 2024 року (включно) по 1 000 000,00 грн щомісячно; з грудня 2024 року по 10 000 000,00 грн щомісячно протягом 2025, 2026, 2027 років до повної оплати заборгованості. Покликався на те, що визнає заборгованість перед позивачем, однак перебуває у складному фінансовому становищі та з об'єктивних причин не може виконати взяті на себе зобов'язання перед ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 11.06.2024 у справі №909/284/24 позовні вимоги - задовольнив; стягнув з ТОВ "Костанза" на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" борг у сумі 375 649 476, 38 грн та 847 840, 00 грн. судового збору.
При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду.
Вказане рішення суду в частині відмови у розстроченні його виконання мотивоване тим, що державою запроваджено законодавчі механізми врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед, зокрема, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг". Водночас відповідач не навів суду обставин, чому він не користується або не може скористатися зазначеними законодавчими механізмами.
Також суд зауважив, що відповідач просив про розстрочку виконання рішення суду на строк, який не узгоджується з положеннями ч. 5 ст. 331 ГПК України, тобто є більшим, ніж 1 рік.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ТОВ «Костанза» подало апеляційну скаргу на зазначене рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про розстрочення його виконання. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та прийняти нове, яким розстрочити заборгованість ТОВ «Костанза» за договором постачання природного газу №5268-ТКЕ (23)-15 від 04.09.2023 у сумі 375 649 476,38 грн. з липня 2024 року по листопад 2024 року включно по 1 000 000,00 грн. щомісячно; залишок заборгованості розстрочити щомісячно до 11.06.2025 рівними частками.
Вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, не здійснив повного аналізу обставин справи, доказів та позиції відповідача; не забезпечив дотримання принципу змагальності сторін і рівності перед законом.
В обґрунтування своїх доводів покликається на те, що передчасне закриття підготовчого провадження судом першої інстанції - лише через 28 днів, замість встановлених 60 днів, позбавило відповідача можливості подати додаткові документи та заяви.
Зазначає, що відмовляючи у розстроченні виконання рішення суду, суд не врахував балансу інтересів сторін, не взяв до уваги наміру відповідача здійснити добровільне виконання рішення суду, а також наявності виняткових обставин, необхідних для розстрочення виконання рішення суду. Так, внаслідок військової агресії проти України знизилося споживання електричної енергії, що призвело до небалансів електричної енергії та завдання відповідачу великих збитків.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в. якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін. Зазначає, що ГПК України не забороняє закривати підготовче провадження раніше 60 днів, якщо було виконано усі необхідні процесуальні дії. Відповідач був належно повідомлений про дату підготовчого засідання, але не забезпечив явку представника та не подав відзив на позов у встановлений судом строк. Відповідач не довів наявності виняткових обставин у розумінні ст. 331 ГПК України. Покликання апелянта на військовий стан, загальні фінансові труднощі та заборгованість споживачів не можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду.
Звертає увагу, що навіть після винесення рішення суду відповідач не приступив до погашення боргу, що спростовує його доводи про намір добровільно виконати рішення суду.
Окрім цього, вважає, що суд правомірно відмовив у розстроченні виконання рішення суду, оскільки таке можливе лише на 1 рік, тоді як відповідач просив розстрочку на кілька років, що суперечить ст. 331 ГПК України.
Інших додаткових заяв чи клопотань представниками сторін не подано.
20.03.2025 в судовому засіданні взяв участь представник позивача, який навів заперечення по суті апеляційної скарги. Представник апелянта в судове засідання не з?явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене та те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.09.2023 між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (як постачальником) та ТОВ "Костанза" (як споживачем) укладено договір № 5268-ТКЕ(23)-15 постачання природного газу (а.с. 7-14).
Зазначений вище договір укладено у письмовій формі, підписано і скріплено печатками сторін, погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні пп.1 пункту 4 Положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах нього договору.
До договору № 5268-ТКЕ(23)-15 від 04.09.2023 сторони уклали додаткову угоду №1 від 22.01.2024 (а.с.14зворот-15), якою узгоджувалися періоди реєстрації в реєстрі постачальника на інформаційній платформі тощо.
Згідно з п. 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Ціна природного газу встановлюється у порядку, визначеному у пункті 4 договору, зокрема окремо врегульовано ціну та порядок її встановлення на обсяг І (фіксований), обсяг ІІ та обсяг ІІІ (фіксований).
Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 15 квітня 2024 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 13.1. договору).
На виконання умов договору протягом вересня-грудня 2023 року та січня 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 378 049 476,38 грн. В матеріалах справи наявні (а.с. 16-27):
- акт приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2023 року, обсяг переданого газу: 446,82024 тис. куб. м, вартістю 8 906 951,84 грн (обсяг ІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2023 року , обсяг переданого газу 1534,87225 тис. м. куб. вартістю 31 199 181,23 грн (обсяг ІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2023 року, обсяг переданого газу: 1 015,00000 тис. куб. м, вартістю: 7 697 645,51 грн (обсяг І);
- акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2023 року , обсяг переданого газу 2 627,23107 тис. м. куб. вартістю 52 181 273,24 грн (обсяг ІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2023 року , обсяг переданого газу: 270,00000 тис. куб. м, вартістю: 4 469 549,54 грн (обсяг ІІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2023 року, обсяг переданого газу: 1037,00000 тис. куб. м, вартістю: 7 864 491,02 грн (обсяг І);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2023 року, обсяг переданого газу: 8 147,59894 тис. куб. м, вартістю: 148 482 618,73 грн (обсяг ІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2023 року, обсяг переданого газу: 414,00000 тис. куб. м, вартістю: 6 853 309,30 грн (обсяг ІІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2024 року, обсяг переданого газу: 837,00000 тис. куб. м, вартістю: 6 347 713,58 грн (обсяг І);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2024 року, обсяг переданого газу: 5709,52552 тис. куб. м, вартістю: 99 428 207,87 грн (обсяг ІІ);
- акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2024 року, обсяг переданого газу: 279,00000 тис. куб. м, вартістю: 4 618 534,52 грн (обсяг ІІІ).
Зазначені вище акти приймання-передачі природного газу підписані та скріплені печатками сторін.
Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання- передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
В порушення договірних зобов'язань споживач не здійснив оплату за переданий постачальником природний газ за період вересень-грудень 2023 року та січень 2024 року, в зв'язку з чим утворилася заборгованість в сумі 375 649 476,38 грн.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи зазначене, а також те, що апелянт оскаржує рішення суду від 11.06.2024 в частині відмови у розстроченні його виконання, то суд апеляційної інстанції перевіряє дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права та правильне застосування норм матеріального права лише у цій частині.
Приписами ст. 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 331 ГПК України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Суд першої інстанції, з доводами якого погоджується і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що в справі відсутні обставини, які ускладнюють виконання рішення відповідачем, що є підставою для відмови у розстроченні виконання судового рішення, з огляду на таке.
Так, обґрунтовуючи необхідність розстрочення виконання рішення суду відповідач покликався на важке фінансове становище (збитковість), на заборгованість своїх кінцевих споживачів, запровадження на території України воєнного стану та положення Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".
За змістом п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (частини третя - п'ята статті 331 ГПК України).
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Отже, підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.
У справі “Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
З огляду на те, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при її наданні, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України»).
З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.
В рішенні Конституційного Суду України N 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява № 22774/93, п. 74).
Таким чином, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України.
Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема:
- законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012);
- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012);
- відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, п. 40);
- за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Тому, особа, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції та покликається на те, що суд не врахував балансу інтересів сторін та не взяв до уваги наявність виняткових обставин у цій справі, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, такі як: відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, заборгованість споживачів, запровадження на території України воєнного стану, значні збитки підприємства.
Однак колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на зазначені обставини, оскільки такі не є винятковими у розумінні ст. 331 ГПК України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, та які б могли бути підставою для розстрочення його виконання.
Так, відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, заборгованість споживачів, запровадження на території України воєнного стану та положення Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", на які покликається скаржник, не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для розстрочення виконання рішення.
Складне фінансове становище заявника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання рішення суду. При цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Більше того, відповідач не надав доказів, що підтверджують наявність таких обставин, а господарська діяльність є ризикованою за своєю природою, і суб'єкт господарювання повинен самостійно оцінювати можливі наслідки.
Наявність заборгованості у кінцевих споживачів, в т.ч. контрагентів, є внутрішньою проблемою управління підприємством і не звільняє боржника від відповідальності перед кредитором, адже підприємство має можливість здійснювати претензійно-позовну роботу та стягувати таку в примусовому порядку. Доказів щодо вчинення зазначених дій відповідач не надав.
Судами враховано, що військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні військового стану хоча дійсно є надзвичайними обставинами, однак має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб'єктів господарювання. Колегія суддів зазначає, що діяльність відповідача не припинена, підприємство не перебуває у зоні бойових дій, жодного підтвердження зупинки виробництва або мобілізації критичної кількості працівників не надано. До того ж, аналогічні труднощі зазнає і позивач, який, попри воєнний стан, забезпечує постачання природного газу.
Позивач так само, як і відповідач, поніс збитки внаслідок ведення бойових дій, а дії російської федерації мали і мають негативний вплив на господарську діяльність обох сторін.
Разом з тим, заборгованість відповідача виникла за період після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, а тому ці обставини не могли бути не відомі відповідачу під час придбання природного газу у позивача.
З урахуванням зазначеного, безпідставними є покликання скаржника на не врахування судом балансу інтересів сторін.
Також апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наміру відповідача добровільно виконати рішення суду.
Всупереч зазначеному, колегія суддів бере до уваги, що з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, відповідач не надав доказів вжиття заходів для здійснення виконання рішення суду, хоча б частково.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянт просить прийняти нове, яким розстрочити сплату заборгованості у сумі 375 649 476,38 грн. з липня 2024 року по листопад 2024 року включно по 1 000 000,00 грн. щомісячно; залишок заборгованості розстрочити щомісячно до 11.06.2025 рівними частками.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в клопотанні про розстрочення виконання рішення суду відповідач просив розстрочити виконання рішення суду шляхом сплати з червня 2024 року по листопад 2024 року включно по 1 000 000,00 грн щомісячно, а з грудня 2024 року по 10 000 000,00 грн щомісячно протягом 2025, 2026, 2027 років до повної оплати заборгованості.
Таким чином, в апеляційній скарзі скаржник заявляє вимоги, які не були предметом розгляду судом першої інстанції при вирішенні питання щодо можливості розстрочення виконання рішення суду.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду в оскаржуваній частині в межах вимог, заявлених відповідачем у клопотанні про розстрочення виконання рішення суду, викладеному у додаткових поясненнях від 24.05.2024.
Так, як правильно зазначив суд першої інстанції, нормами ГПК України встановлено часові обмеження, протягом яких може надаватися розстрочення виконання судового рішення, а саме: розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
Оскільки рішення у справі № 909/284/24 ухвалене судом першої інстанції 11.06.2024, то розстрочення його виконання можливе лише до 11.06.2025.
Натомість, відповідач просив суд розстрочити рішення суду шляхом сплати з червня 2024 року по листопад 2024 року включно по 1 000 000,00 грн щомісячно, а з грудня 2024 року по 10 000 000,00 грн щомісячно протягом 2025, 2026, 2027 років до повної оплати заборгованості. Тобто відповідач просив про розстрочку виконання рішення суду на строк, який не узгоджується з положеннями ч. 5 статті 331 ГПК України.
Відтак суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду першої інстанції.
Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги дискреційні повноваження суду першої інстанції, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення клопотання ТОВ «Костанза» про розстрочення виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.06.2024 у цій справі.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду в частині відмови у розстроченні виконання рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 202, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Костанза» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2024 у справі №909/284/24 в оскаржуваній частині - без змін.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді О.В. ЗВАРИЧ
О.С. СКРИПЧУК