79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"01" квітня 2025 р. Справа №914/2903/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущака О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Белзької міської ради Львівської області від 04.12.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/3523/24 від 05.12.2024)
на рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 року (повний текст рішення виготовлено 14.11.2024, суддя Козак І.Б.)
у справі № 914/2903/23
за позовом: Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, м. Львів, в інтересах держави в особі
позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ
позивача-2: Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), АДРЕСА_1
до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,
до відповідача-2: Белзької міської ради Львівської області, м. Белз
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів
про: визнання незаконним та скасування наказу №62-ОТГ від 22.12.2020; визнання незаконним та скасування рішення №80 від 23.02.2021; витребування земельної ділянки із незаконного володіння
з участю представників:
прокуратура: Дрібнюк Р.М.;
від позивача 1: Шелудька В.А.;
від позивача 2: не з'явились;
відповідач 1: Телічак Ю.В.;
відповідач 2: не з'явились;
третя особа 1: не з'явились;
третя особа 2: Бобер А.М.;
Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Белзької міської ради Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113; визнання незаконним та скасування рішення Белзької міської ради від 23.02.2021 №80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113; витребування на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0113, площею 19,6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради Сокальського району із незаконного володіння вказаної ради.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що наказом начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Белзькій міській раді Львівської області передано у власність низку земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077. Рішенням Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» земельні ділянки, зокрема і вищевказану. прийнято у комунальну власність. Рішенням Белзької міської ради від 29.06.2021 № 192 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки зі зміною цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01) площею 37,76 га, що розташована на території Белзької міської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області та продаж права оренди на неї на земельних торгах у формі аукціону» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок зі зміною цільового призначення та включено до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону. У зв'язку із цим було здійснено поділ вищевказаної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0113, 4624882800:03:000:0114. Згодом, як вказує позивач, земельну ділянку кадастровий 4624882800:03:000:0113 передано в оренду на 10 років третій особі ОСОБА_1 . Земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:01 13 входить до складу прикордонної смуги, розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради, належить до земель оборони. Прийняття рішення про передачу земельної ділянки, яка розташована на між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-технічних споруд, у комунальну власність, унеможливлює забезпечення неналежного захисту державного кордону та дотримання прикордонного режиму. На думку прокурора, Головне управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області надало у власність Белзької міської ради земельну ділянку з грубим порушенням вимог земельного законодавства, не мало права розпоряджатись вказаними землями, рішення щодо зміни цільового призначення землі уповноваженим органом не приймалось та земельну ділянку передано без вилучення з постійного користування, рішення щодо вилучення вказаних земельних ділянок не приймалось та не могло бути прийнятим. Відтак, наказ начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113, є незаконними та підлягають скасуванню, а спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 підлягає витребуванню із комунальної власності у державну власність.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівську обласну державну адміністрацію.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 у справі № 914/2903/23 позовні вимоги задоволено частково. Витребувано на користь держави - Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0113, площею 19,6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради Червоноградського району Львівської області із незаконного володіння вказаної ради. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони 3670,75 грн. судового збору. Стягнуто з Белзької міської ради Львівської області на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони 3670,75 грн. судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та належала до земель оборони, відтак передача її у комунальну власність відбулась всупереч вимогам закону та судового рішення у справі № 454/2498/19. Суд зазначив, що обставини щодо приналежності спірної земельної ділянки кадастровий номер 4624882800:03:000:0114 до земель оборони є преюдиційними для даної справи обставинами, у зв'язку з чим не потребують повторного вивчення та доведення під час її розгляду. Водночас перебування спірної ділянки в користуванні гр. ОСОБА_1 суперечить нормам Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про державний кордон України", Закону України "Про використання земель оборони", а також Постанові Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" та затвердженому нею Положенню про прикордонний режим. Відтак, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Адміністрації ДПС України поза її волею, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Белзької міської ради Львівської області.
В частині позовних вимог, звернених до Держгеокадастру, про скасування наказу начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ, суд відмовив з тих підстав, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе.
Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113, суд зазначив, що саме такого об'єкту (за вказаним кадастровим номером) Держгеокадастр не передавав відповідачу-2. Спірна земельна ділянка була частиною земельної ділянки із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077, яка була передана 22.12.2020, та була поділена на два окремих об'єкти (земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114 та земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113). Отже, оскільки в наказі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та в рішенні Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» відсутні посилання на земельну ділянку з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення заявленої вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішення, Белзька міська рада Львівської області звернулася дро Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції порушено принципи верховенства права, законності, правової визначеності, імперативні приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 19, 20, 77, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 1-3 Закону України “Про використання земель оборони», ч. 1 ст. 23 Закону України “Про державний кордон України» , ст.ст. 74, 76- 79, 90, 236, п. 3 ч. 1 ст. 237, ч. 4 ст. 238 ГПК України, приписи Порядку ведення Державного земельного кадастру (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 в редакції від 28 липня 2021 р. № 821). Вказує, що в даних нормативних актах не міститься жодних імперативних приписів щодо обов'язковості перебування земельних ділянок, що знаходяться в межах прикордонної смуги, в державній власності, заборони знаходження їх в комунальній власності та передачі цих земельних ділянок в користування (оренду). Рішення суду не містить обґрунтувань, яким чином перебування земельної ділянки в комунальній власності перешкоджає у виконанні Державною прикордонною службою України завдань із охорони державного кордону. На думку скаржника, заявником та позивачами не доведено, що Белзька міська рада Львівської області та ОСОБА_1 створюють перешкоди позивачам у виконанні завдань по охороні Державного кордону України, не наведено жодних прикладів або інших доказів такого перешкоджання. Окрім того, скаржник вважає, що судом помилково ототожнено поняття цільового призначення земельної ділянки та встановлені законом та/або підзаконними актами обмеження у використанні земель, а також зазначено, що позивачами не було надано до суду затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації, яка є необхідною для визначення розмірів та конфігурації земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності.Скаржник вказує, що в порушення ч. 2 ст. 109 ГПК України в рішенні суду першої інстанції відсутня навіть будь-яка згадка про висновок науково-правової експертизи щодо окремих питань правового режиму земель, розташованих вздовж державного кордону України від 14.05.2024 року №126/63-С, хоча він має істотне значення для вирішення справи. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області в даній справі в частині витребування на користь держави - Адміністрації Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0113, площею 19, 6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради Червоноградського району Львівської області із незаконного володіння вказаної ради та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апеляційної скарги заперечує, вказуючи на те, що оспорювана земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги , а саме між державним кордоном України та лінією інженерних прикордонних споруд, що не заперечується та не спростовано сторонами. В силу положень ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуги, в межах якої діє особливий режим використання. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Таким чином, вважає, що оспорювана земельна ділянка належить до земель оборони з особливим режимом використання та відповідно до ст. 84 ЗК України встановлена заборона щодо їх передачі в комунальну та приватну власність. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 площею 19,6574 га правомірно повернута в державну власність. Щодо доводів про неврахування висновку експерта, то зазначає, що висновок експерта у галузі права не є основним доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. В підтвердження своїх пояснень покликається на судову практику у справах № 444/1011/20, № 454/2498/19, № 914/1262/23, № 914/920/23, № 910/19932/17. Просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
20.12.2024 через систему «Електронний суд» від Адміністрації Державної прикордонної служби України поступив відзив на апеляційну скаргу від 20.12.204, в якому позивач-1 зазначає, що передача земельних ділянок, розташованих між лінією державного кордону та лінією прикордонних споруд, тобто в прикордонній смузі, у комунальну власність суперечить Закону України «Про використання земель оборони», оскільки прикордонна смуга є зоною з особливим режимом використання земель та призначена для забезпечення виконання завдань, покладених на Державну прикордонну службу України, визначених статтею 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України». При цьому наголошує, що не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги, не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, що відображено у постанові Верховного Суду від 26.07.2023.. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в даній справі - без змін.
Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у відзиві на апеляційну скаргу від 23.12.2024 підтримує доводи апеляційної скарги Белзької міської ради, вказуючи на те, що відповідно до додатку 2 рішення Львівської обласної ради народних депутатів № 97 від 20.03.1996 в постійному користуванні Держкордону України на території Сокальського району залишено 434,5 га, в тому числі відповідно до технічного звіту по інвентаризації земель Державного комітету України у справах державного кордону на території Сокальського району Львівської області на території Корчівської сільської ради у користуванні в/ч НОМЕР_1 - 62,6 га. Зазначає, що згідно експлікації спірна земельна ділянка не являється землям оборони, а є землями сільськогосподарського призначення, угіддя - рілля. За інформацією, яка міститься в Державному земельному кадастрі земельна ділянка (первинна) з кадастровим номером 4624882800:03:000:0077 зареєстрована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель 16.10.2013, категорія - землі сільськогосподарського призначення. Вказує, що прикордонна смуга на території Белзької міської ради пролягає на значних територіях, які прилягають до державного кордону та охоплює ряд адміністративних одиниць, а відтак, на його думку, перебування земель в межах прикордонної смуги не є підставою їх належності до наперед визначеної категорії та вилучення таких земель з цивільного обороту. Також звертає увагу на те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки визначено неналежного позивача, а саме Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки розпорядником земель оборони відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України є Львівська обласна державна адміністрація. Відповідно до ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони у відзиві від 03.01.2025 проти доводів апеляційної скарги заперечує вказуючи на те, що жодним учасником справи, не заперечується факт знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Щодо тверджень скаржника про те, що спірна земельна ділянка може не перебувати у державній власності та не відноситися до земель оборони, то таке вважає безпідставним, оскільки правовий статус таких земель визначено законом, а саме Земельним кодексом України, Законом України «Про використання земель оборони», Законом України «Про державний кордон України». Зазначає, що згідно зі ст. 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності , а порядок їх використання встановлюється законом. Спірна земельна ділянка входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради, тобто відноситься до земель оборони і повинна перебувати у державній власності. Вважає, що правовідносини, пов'язані з вибуття земель із державної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Щодо тверджень про те, що належним позивачем в даній справі повинна бути Львівська обласна державна адміністрація то, зазначає, що спір у даній справі стосується широкого кола осіб, адже Львівська обласна державна адміністрація є органом, який згідно із Земельним кодексом України здійснює управління землями державної власності на території Львівської області. Однак, Львівська обласна державна адміністрація не опікується охороною державного кордону. Також вказує, що відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність та не позбавляє її статусу земель оборони, оскільки її нормативні розміри визначені ст. 22 Закону України №1777-ХІІ, п.1 постанови КМ України №1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд. В своє обґрунтування посилається на практику Верховного Суду викладену в постановах від 14.11.2018у справі №297/1388/15-ц, від 26.07.2023 у справі №454/2498/19 та від 11.09.2024 у справі №922/4460/23.
01.04.2025 від представника скаржника - адвоката Суткового А.М. поступила заява (клопотання) від 31.03.2025 (вх. № апеляційного суду 01-04/2465/25 від 01.04.2025) про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. В обґрунтування клопотання долучено роздруківку з сайту «Судова влада» щодо призначення дати та часу судового засідання у справі № 465/2946/24.
Також, 01.04.2025 від представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Алексеєнко А. поступило клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. В обґрунтування даного долучено витяг/інформацію з сайту «Судова влада» про призначення справи №464/1161/22 до розгляду.
В судове засідання 01.04.2025 з'явились прокурор, представники позивача 1, відповідача 1 та третьої особи 2.
При розгляді клопотань представників скаржника та третьої особи 1 про відкладення розгляду справи, судова колегія враховує таке.
Відповідно до частин 11-12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.
Апеляційне провадження у даній справі відкрито ухвалою суду від 11.12.2024 та призначено до розгляду таку в судовому засіданні на 28.01.2025.
28.01.2025 за клопотання представника третьої особи 1 розгляд справи відкладено на 01.04.2025 та попереджено сторін у справі про те, що згідно з п.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів враховує, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.
При апеляційному розгляді даної справи колегія суддів також враховує положення ст. 129 Конституції України та ст. 2 ГПК України, відповідно до яких одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За таких обставин, з огляду на необхідність дотримання принципу розумності строків розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи судом не визнавалась обов'язковою, з урахуванням змісту статей 202, 216, 270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотань представника відповідача 2 (скаржника) та третьої особи 1 про відкладення розгляду справи.
Прокурор, представники позивача 1, відповідача 1 та третьої особи 2 надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача 1, відповідача 1 та третьої особи 2, Західний апеляційний господарський встановив таке.
Наказом начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Белзькій міській раді Львівської області передано у власність низку земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077 (Т-1, а.с.19), що підтверджується актом приймання-передачі (Т-1, а.с.20).
Рішенням Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» земельні ділянки, зокрема і вищевказану, прийнято у комунальну власність (Т-1, а.с.24).
Рішенням Белзької міської ради від 29.06.2021 № 192 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки зі зміною цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01) площею 37,76 га, що розташована на території Белзької міської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області та продаж права оренди на неї на земельних торгах у формі аукціону» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок зі зміною цільового призначення та включено до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону (Т-1, а.с.25-27).
Земельну ділянку із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0113, 4624882800:03:000:0114.
За результатами продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 на земельних торгах у формі аукціону укладено договір оренди терміном на 10 років із Баїк Г.П.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради. Факт розміщення земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень підтверджується технічною документацією та рішеннями судів у справі № 454/2498/19.
Відповідно просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 №62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113; визнати незаконним та скасування рішення Белзької міської ради від 23.02.2021 №80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113; витребувати на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0113, площею 19,6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради Сокальського району із незаконного володіння вказаної ради.
При ухваленні постанови колегія суддів керувалася таким.
Як зазначалося вище, рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 по справі № 914/2903/23 оскаржується в частині витребування на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) земельної ділянки кадастровий номер 4624882800:03:000:0113, площею 19,6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради Червоноградського району Львівської області із незаконного володіння вказаної ради, відтак, відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, рішення місцевого господарського суду переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано на порушення норм законодавства щодо забезпечення режиму охорони державного кордону та додержання вимог законодавства про використання земель оборони, у тому числі земель прикордонної смуги, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси держави, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.
Колегія суддів зазначає, що до моменту звернення прокурора з даним позовом, а також після подання прокурором позову, позивач не звертався до суду з позовом з аналогічним предметом.
Таким чином, дії позивача свідчать саме про пасивність його поведінки, розуміючи порушення інтересів держави та, маючи відповідні повноваження для їх захисту, за відповідним захистом не звертався.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).
У справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" нераціональним використанням державних ресурсів.
Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Оцінюючи підстави для звернення прокурора з даним позовом, судом проаналізовано поведінку позивачів, у повноваженнях яких контроль за державною власністю. Бездіяльність позивачів призводить до порушення інтересів держави.
Отже, позивач знав про порушення своїх прав та не звертався до суду за захистом таких, що є підставою вважати, що ними не здійснено захисту інтересів держави.
За таких обставин, в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення такого захисту позивачами.
З обставин справи вбачається, що оспорювана земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги, а саме між державним кордоном України та лінією інженерних прикордонних споруд, що не заперечується та не спростовано відповідачами.
Так, відповідно до постанови звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 6.09.1946 №24/109 в цілях покращення охорони кордону включно до заборонної прикордонної зони наступні райони Львівської області: Сокальський, Радехівський, Велико-Мостівський, Рава-Руський, Немирівський, Краковецький, Магерівський і Яворівський. У вказаних районах визначено 2-х кілометрову і 800-метрову прикордонні смуги. Окрім того, вказаною постановою прийнято рішення щодо передачі в повне розпорядження прикордонних військ землі 800-метрової прикордонної смуги, за виключенням райцентру - Сокаль, де в розпорядження прикордонних військ для облаштування інженерно-технічних споруд в межах міста передати землі, що входять в 50- метрову прикордонну полосу в межах 800-метрової прикордонної смуги.
Наказом начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Белзькій міській раді Львівської області передано у власність ряд земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077.
22.12.2020 між Головним управлінням Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області та Белзькою міською радою Львівської області складено акт про приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого передано спірну земельну ділянку. Рішенням Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 “Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» земельні ділянки, зокрема і вищевказану, прийнято у комунальну власність.
Рішенням Белзької міської ради від 29.06.2021 № 192 “Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки зі зміною цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01) площею 37,76 га, що розташована на території Белзької міської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області та продаж права оренди на неї на земельних торгах у формі аукціону» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок зі зміною цільового призначення та включено до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону.
Із-за вказаних обставин було здійснено поділ вищевказаної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0113, 4624882800:03:000:0114.
За результатами продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 на земельних торгах у формі аукціону укладено договір оренди терміном на 10 років із гр. ОСОБА_1 .
Відповідно до технічної документації, земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради. Факт розміщення земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень підтверджується технічною документацією та рішеннями судів у справі №454/2498/19. Так, Постановою Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 залишено без змін рішення Сокальського районного суду Львівської області та постанову Львівського апеляційного суду в частині витребування на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби земельних ділянок з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0012, 4624882800:03:000:0013, 4624882800:03:000:0015, 4624882800:03:000:0016 та 4624882800:03:000:0017. Наведені ділянки є суміжними до тієї, яка є предметом розгляду в цій справі.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 13-14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин 1-4 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлено законом.
Відповідно до частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема, землі оборони.
Частинами 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України “Про використання земель оборони» визначено, що уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 22 Закону України “Про державний кордон України» визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Частиною 1 статті 23 Закону України “Про державний кордон України» передбачено, що у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Відповідно до положень статті 3 Закону України “Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо них встановлений спеціальний режим їх використання.
Так, Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності. При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Ради депутатів Трудящих Волинської області №39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2-кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги. Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 “Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області».
Колегія суддів також враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2025 № 903/1322/23, в якій зазначено наступне: “Натомість суд першої інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи, які підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, дійшов обґрунтованого висновку про належність спірної земельної ділянки до земель оборони, яка знаходиться в межах прикордонної смуги, порушення прав та законних інтересів держави щодо користування та розпорядження такою землею, а відтак і про наявність правових підстав для усунення перешкод державі в особі Волинської ОВА у користуванні та розпорядженні землями оборони та зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі №444/1011/20, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані в межах прикордонної смуги, можуть перебувати виключно у державній власності, не можуть передаватися у приватну власність або в користування іншим особам, крім випадків, встановлених законом, оскільки їх правовий режим характеризується особливим значенням для забезпечення державної безпеки та охорони державного кордону. Передача цих земель у користування чи володіння іншим суб'єктам суперечить встановленому правовому режиму та може створювати загрози для національної безпеки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23.
Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що оспорювана земельна ділянка належить до земель оборони з особливим режимом використання та відповідно до статті 84 Земельного кодексу України встановлена заборона щодо їх передачі в комунальну та приватну власність.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0113 площею 19,6574 га підлягає поверненню в державну власність.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії не будь-якого органу державної влади можуть свідчити про волевиявлення держави, а лише спеціально уповноваженого. Таким органом в цій ситуації могла бути лише Адміністрація ДПС України, яка не погоджувала жодних дій з відчуження земельних ділянок в межах прикордонної смуги. Відтак, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - Адміністрації ДПС України поза її волею, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Белзької міської ради Львівської області.
Скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає про те, що позивачами не було надано до суду затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації, яка є необхідною для визначення розмірів та конфігурації земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 “Про прикордонний режим» визначено, що вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Згідно з пп. 3 п. 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147, прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.
Відповідно до пп. 2-1 п. 2 вказаного Положення, лінія інженерних прикордонних споруджень - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів.
Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, який виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) зоні та є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (статті 6, 7, 27 Закону України “Про Державну прикордонну службу України»).
Прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та Морською охороною, забезпечення дотримання режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів (частина друга статті 10 Закону України “Про Державну прикордонну службу України»).
Статтею 2 Закону України “Про Державну прикордонну службу України» визначено, що основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму.
Враховуючи наведені положення, колегія суддів зазначає, що не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд, такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19.
Вищезазначене узгоджується з висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 року у справі №924/174/18, постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 14.11.18 у справі №297/1395/15-ц, постанові Верховного суду від 6.11.2019 року у справі №163/2369/16- ц.
Щодо посилання апелянта на висновок науково-правової експертизи щодо окремих питань правового режиму земель розташованих вздовж державного кордону України від 14.05.2024 №126/63-С, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 109 ГПК України встановлено, що висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
Дискрецією встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази, надавати їм оцінку для виконання завдання господарського судочинства наділені суди першої та апеляційної інстанції як суди факту (постанови ВПВС від 16.01.19р. у справі № 373/2054/16-ц, від 02.11.22р. у справі № 910/11273/20).
Згідно з п.2 ч.2 ст. 73 ГПК України висновок судового експерта є одним із засобів встановлення обставин справи. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Водночас предметом висновку експерта не можуть бути питання права ( ч.2 ст. 98 Кодексу).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.12.19 у справі №761/29966/16-ц) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Встановлення обставин перебування спірної земельної ділянки на місцевості, зокрема, між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень є безпідставним, оскільки в силу Закону України "Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України визначено належність земель до земель оборони.
Водночас, висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу ( ст. 104 Кодексу).
Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 у справі № 914/2903/23.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Львівської області ухвалив рішення від 05 листопада 2024 року у справі № 914/2903/24 з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, рішення Господарського суд Львівської області від 05 листопада 2024 року у справі № 914/2903/23 належить залишити без змін, апеляційну скаргу Белзької міської ради Львівської області без задоволення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
ухвалив:
1. Апеляційну скаргу Белзької міської ради Львівської області - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.11.2024 у справі №914/2903/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук