Єдиний унікальний номер справи 183/7378/24
Провадження № 2/183/1091/25
14 квітня 2025 року м. Самар Дніпропетровської області
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Майної Г. Є.,
з участю секретаря судового засідання - Федорової Є. П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Волошиної О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав,-
У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати дитини ОСОБА_2 , з якою шлюб розірвано рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 26.03.2014, не проживає разом з ним та їх спільною дитиною, не піклується про дитину та ніякої участі у вихованні та утриманні сина не бере. Син проживає з батьком, який повність займається його вихованням, утримує сина, активно бере участь у його житті, та створює належні побутові умови для проживання останнього, а також забезпечує йому належне медичне обслуговування та навчання. Рішенням суду від 19.01.2017 визначено місце проживання дитини разом з батьком. У зв'язку із зазначеним, він звернувся до суду з цим позовом та просить позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
31 липня 2024 року на адресу суду надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду в порядку загального позовного провадження і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року постановлено про закриття підготовчого провадження у справі, останню призначено до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеному письмово у позові.
Представник позивача адвокат Волошина О. В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, надавши пояснення, аналогічні викладеному письмово у позові.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що позовні вимоги позивача визнає та просить їх задовольнити, тому суд вважає можливим провести розгляд справи за її відсутності.
Суд, заслухавши вступне слово та пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, дійшов до такого.
Судом установлено, що 25 грудня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрували шлюб, який рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2014 року розірвано.
Також установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18).
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року у справі №183/3294/16 визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 (а.с. 13-17).
З наданої стороною позивача довідки про склад сім'ї (фактичну кількість проживаючих) № 220 від 22.04.2025, акту № 53 від 22.04.2024 про фактичне місце проживання убачається, що ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21, 26).
З довідки № 24/1 від 24.04.2021 убачається, що ОСОБА_1 працює у ТОВ «ЕКСПРЕС ФУДЗ» на посаді водія (а.с. 28).
За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно, займається самостійно вихованням сина; матері дитини сусіди жодного разу не бачили, що підтверджується характеристикою з місця проживання, виданою головою ЖБК «8е БЕРЕЗНЯ» ОСОБА_5 (а.с. 23).
З характеристики з навчального закладу убачається, що ОСОБА_3 навчається в ліцеї № 6 м. Новомосковська, вихованням та навчанням учня займається батько; мати з дитиною не проживає, навчанням сина не цікавиться, зв'язку з класним керівником не підтримує (а.с. 19).
Згідно з повідомлення КНП «Новомосковський центр первинної медико-санітарної допомоги» № 239 від 24.04.2025 ОСОБА_3 має декларацію з сімейним лікарем ОСОБА_6 . При відвідування сімейним лікарем пацієнта ОСОБА_3 був присутній лише його батько. На всі прийоми до сімейного лікаря ОСОБА_3 з'являється в супроводі свого батька ОСОБА_1 (а.с. 20).
14 травня 2024 року ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Г. В. склала нотаріально посвідчену заяву, якою остання надала згоду: «на те, щоб усі питання стосовно мого сина до його повноліття вирішував особисто його батько ОСОБА_7 , з яким я відносин не підтримую, без додаткових погоджень зі мною з будь-яких підстав, питань чи проблем. Повідомляю, що я не заперечую проти ухвалення рішення суду про встановлення юридичного факту, що ОСОБА_7 дійсно самостійно виховує, здійснює догляд та утримує малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без будь-якої моєї участі. Крім того, я не заперечую про позбавлення мене материнських прав щодо сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 29-30).
Також установлено, що на підставі судового наказу, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 01 листопада 2024 року у цивільній справі № 183/10275/24, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 03 жовтня 2024 року і до досягнення сином повноліття.
Висновком Органу опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за № 2775/0/2-24 від 27 листопада 2024 року вирішено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 81-82).
Допитаний, за його згоди, у судовому засіданні як свідок позивач ОСОБА_1 пояснив, що з 2014 року він займається вихованням сина самостійно, мати не забезпечує дитину жодним чином, не займається його розвитком.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що відповідач не бере участі у вихованні сина ОСОБА_10 , проживає окремо, вихованням, утриманням та розвитком дитини займається позивач.
Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Аналізуючи установлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.
Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітнього сина, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Крім того, дослідивши докази на предмет їх належності і допустимості, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки в ході судового розгляду не було встановлено наявності жодних нереалізованих намірів батька в інтересах дитини, що він не зміг реалізувати без позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 .
Суд критично ставиться як до заяви ОСОБА_2 від 14 травня 2024 року про те що, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, оскільки така заява була складена до звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, так і до заяви ОСОБА_2 від 18 жовтня 2024 року про визнання позову, що була надана нею особисто до канцелярії суду. Указані обставини підтверджують той факт, що ОСОБА_2 була обізнана про наміри ОСОБА_1 звернутися з цим позовом до суду, також вона цікавиться результатами розгляду справи, оскільки самостійно прибула до канцелярії суду з метою здати заяву про визнання позову, при цьому в судове засідання не з'явилася.
Крім того, судом береться до уваги також і той факт, що позивач звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з відповідача на його користь на утримання сина, однак отримавши судовий наказ, як він пояснив у судовому засіданні, до примусового виконання його не пред'являв, оскільки працює і тому сам утримує дитину.
У розумінні положень ст. 206 ЦПК України, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
У діях ОСОБА_2 фактично убачається відмова від дитини, що прямо заборонено ч. 3 ст. 155 СК України та суперечить моральним засадам суспільства, крім того це порушує права дитини, визначені у главі 13 СК України та Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована ВРУ 27 лютого 1991 року.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір'ю та збереження зв'язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять підтвердження фактів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Беручи до уваги зазначені вище обставини, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради та приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні із достовірністю встановлено відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , а саме її ухилення від виконання обов'язків з виховання неповнолітньої дитини.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на сторону позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 , фактично адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ;
- третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Самарівської міської ради Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34550137, адреса: Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 14.
Рішення суду складено і підписано 14 квітня 2025 року.
Суддя Г.Є. Майна