Справа № 641/7591/23 Головуючий суддя І інстанції Зелінська І. В.
Провадження № 22-ц/818/670/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: інших фактів, з них:.
03 квітня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Холод М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чехова Дениса Анатолійовича на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року, по цивільній справі №641/7591/23, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малікова Олена Костянтинівна про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаною заявою та просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 07.07.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті останнього.
Заява мотивована тим, що в період з 07.07.2007 року по 06.11.2021 року без реєстрації шлюбу проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом вказаного часу були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки подружжя, спільно вели господарство, здійснювали покупки, спільно сплачували комунальні платежі, відпочивали, святкували сімейні події та мали багато спільних друзів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Заявник організувала та провела поховання останнього. 17.11.2021 року заявник звернулась до приватного нотаріуса ХМНО Малікової О.К. з заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2 , однак нотаріусом заявнику було роз'яснено необхідність звернення до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Мета встановлення вказаного факта - оформлення спадкових прав.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Чехов Денис Анатолійович в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заяву, якою встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У скарзі вказано, що суд дійшов хибного та передчасного висновку, про відмову в задоволенні заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Звертає увагу на те, що на підтвердження доводів своєї заяви про встановлення факту, що має юридичне значення у якості доказів вона хотіла допитати трьох свідків, а саме: ОСОБА_3 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ; ОСОБА_5 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 . Нажаль через Російську агресію двоє з цих свідків були змушені покинути своє постійне місце мешкання та виїхати з держави в зв'язку з чим суд не зміг їх належним чином допитати. В зв'язку з цим, не допитавши їх суд ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, позбавив її права на повний, законний, справедливий та всебічний розгляд справи. Того ж принципу дотримується і Верховний суд у справі № 910/5080/21 (ЄДРСРУ №112664531) від 12 липня 2023 року акцентуючи увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Суд допитавши лише одного свідка не зміг встановити усі обставини, що мають значення для розгляду справи. Крім того вказано, що клопотання про повторний виклик та допит свідків в судовому засіданні буде надано додатково.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Харківської міської ради Рєзанов А.Б. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Вказав, що Комінтернівським районним судом м. Харкова при ухваленні рішення від 30.09.2023 у справі № 641/7591/23 було правильно застосовано норми матеріального права та повно з'ясовано обставини справи, а саме, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів і не довела в установленому законом порядку, що вона та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю з 07.07.2007 по 06.11.2021.
На обґрунтування зазначив, що додані до заяви копії документів не є належними та достатніми доказами в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 07.07.2007 по 06.11.2021.
Водночас показання свідка ОСОБА_3 , не можуть бути підставою для встановлення вищевказаного факту.
Будь-яких інших належних документальних доказів, що свідчать про постійне місце проживання із померлим ОСОБА_2 Заявником не надано.
Також звернув увагу суду на те, що у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 по цивільній справі № 129/2115/15-ц зазначено, що для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Разом із тим, у контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 - Ц, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з'явилися у судове засідання, що відповідно до ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.
Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно до ст. 263 ЦПК України:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з недоведеності перебування заявниці разом ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах з 07.07.2007 по 06.11.2021.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
В пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до дня його смерті.
В постанові Верховного Суду України від 07.02.2018 року по справі № 127/1765/16-ц було висловлені правові висновки про те, що обов'язковою умовою для визнання особи членом сім'ї спадкодавця, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільного господарства, спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частинами першою, другою статті 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (частина перша статті 36 СК України).
Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі провадження № 6-2253цс15 було висловлений наступний правовий висновок: особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти; вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності; рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».
Подібні висновки також були викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 490/6060/15, від 10 лютого 2021 року у справі № 383/49/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки. Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання.
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2022 року у справі № 664/1206/19 указано, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні світлини не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).
Наведена судова практика свідчить про те, що питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю вирішується у кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених обставин справи та поданих сторонами доказів, які мають бути достатніми для встановлення вищевказаних ознак фактичних шлюбних відносин.
Згідно із положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, закон вимагає існування всіх вище перелічених обставин одночасно, які відповідно до положень ст.ст.77-80 ЦПК України, мають бути підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Як вбачається з матеріалів справи та судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Вовчанським ВДРАЦ у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків) 08.11.2021 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Організацію та витрати по похованню ОСОБА_2 здійснила ОСОБА_1 , що підтверджується договором-замовленням № 164/155 на організацію та проведення поховання від 08.11.2021 року (а.с.10).
Разом з тим, ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 за життя був зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_5 .
З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 . Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маліковою О.К. було відкрито спадкову справу №68673351.05.10.2023 цим нотаріусом заявниці було роз'яснено, що вона є спадкоємцем четвертої черги, однак факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.
Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 12.01.2022 року інформація щодо актового запису про шлюб щодо ОСОБА_2 відсутня.
Свідок допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила, що вона є сусідкою заявника, знайома з останньою близько шістнадцяти років. Їй відомо, що заявник та померлий ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 приблизно з 2010 року. Весь цей час вона вважала їх чоловіком та дружиною. Зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом ходили до магазинів, здійснювали спільні покупки. Зазначила, що жодного разу не була в квартирі заявника, але спостерігала, що ОСОБА_2 часто майстрував у дворі будинку. Вказала, що їй нічого не відомо з приводу працевлаштування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Відповідно до ч.ч.2,4 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Отже колегія суддів враховуючи відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України наведені вище правові висновки касаційного суду, які є релевантними за обставинами справи, погоджується з висновками суду першої інстанції, що показання свідка ОСОБА_3 та документи щодо поховання заявницею ОСОБА_2 не містить усіх необхідних та достатніх у контексті згаданих норм ст.ст. 3, 74 СК України ознак фактичних шлюбних відносин: ведення спільного господарства, наявності спільних прав та обов'язків, які притаманні шлюбним відносинам тощо.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Факт спільного проживання, понесення витрат на поховання, отримання свідоцтва про смерть без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, є недостатніми та не можуть свідчити про те, що між заявницею та ОСОБА_2 мали місце протягом указаного періоду часу усталені відносини, які притаманні шлюбним відносинам.
Аналізуючи докази по справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявницею не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України щодо спільного проживання з ОСОБА_2 у вказаний період часу, ведення ними спільного господарства, включаючи наявність спільних витрат, спільного сімейного бюджету, придбання майна для спільного користування, спільних витрат на утримання житла, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тому слід визнати, що позивачка не довела достатньо необхідних підстав для встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 07.07.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті останнього, внаслідок чого суд першої інстанції при таких обставинах обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості допитати усіх свідків не містять аргументів щодо неналежних дій суду, усі негативні процесуальні ризики у такому разі відповідно до принципу змагальності, ст. 12 ЦПК України, покладаються на заявницю. Посилання у доводах скарги на практику касаційного суду, колегія суддів відхиляє, оскільки вона не є релевантною до обставин цієї справи.
Розглянувши заяву, суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги є недоведеними та висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чехова Дениса Анатолійовича-залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст складений 14 квітня 2025 року.
Головуючий В.Б.Яцина.
Судді колегія Ю.М. Мальований.
О.Ю. Тичкова.