03.04.2025 Єдиний унікальний номер 205/15669/24
Провадження №2/205/1731/25
03 квітня 2025 року місто Дніпро
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Дорошенко Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Гузь Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди,
15.11.2024 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернулась адвокат Ключенкова Х.В. в інтересах ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 22.09.2024 року АТ КБ «Приватбанк» автоматично безпідставно списало грошові кошти з карткового рахунку позивача у розмірі 26495,72 грн для погашення заборгованості по картці. Безпідставність списання грошових коштів з картки представник позивача обґрунтовує тим, що 26.01.2017 ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. АТ КБ «Приватбанк» посилалось на те, що банк на підставі заяви б/н від 24.06.2011 року надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 7500, грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а відповідач свої зобов'язання не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 31.12.2016 становить 52478,52 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.05.2017 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2018 зазначене рішення скасовано, в задоволенні вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. У зв'язку з чим позивач просить стягнути з АТ КБ «Приватбанк» безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 26495,72 грн, 3% річних у розмірі 180,59 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.11.2024 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
31.01.2025 представником відповідача адвокатом Провоторовим Ю.В. було подано відзив на позовну заяву із клопотанням про продовження строку для надання відзиву, обґрунтовуючи таке воєнним станом, уповільненням ряду технологічних процесів, у зв'язку з чим підготовка даних для подання відзиву вимагають додаткового часу. Враховуючи наведене, суд визнав зазначені обставини поважними та вирішив продовжити строк на подання відзиву.
Відповідач у відзиві позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши наступне. Між банком та відповідачем тривають кредитні правовідносини, а саме 24.06.2011року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було підписано анкету заяву про приєднання до банківських послуг від 24.06.2011року, в подальшому 23.03.2022 року ОСОБА_1 підписав Анкету-Опитувальник, якою передбачено повідомляти АТ КБ "ПриватБанк" про будь-які зміни в наданій в цій анкеті-опитувальнику інформації, які можуть статися в період обслуговування в Банку, впродовж трьох робочих днів з дня настання таких змін. Також 23.03.2022 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту, згідно з умовами яких передбачений кредитний ліміт, відсоткова складова та інші зобов'язання сторін, в тому числі списання коштів на погашення існуючої заборгованості. Отже, між сторонами існують кредитні правовідносини, пунктом 2.1.1.3.1. Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 23.03.2022 року передбачено право Банку здійснювати списання грошей у валюті кредитного ліміту з усіх рахунків Клієнта, відкритих в банку, та рахунків, що будуть відкриті клієнтом банку в майбутньому, в розмірі заборгованості, яка підлягає сплаті банку за цим договором (здійснювати договірне списання). Підписавши заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 23.03.2022 року ОСОБА_1 погодився з умовами надання банківських послуг. Також зазначив, що правовідносини між сторонами є зобов'язальними, а тому до них не можуть бути застосовані норми статті 1212 ЦК України, тому доводи позивача про стягнення з банку безпідставно набутих коштів є необґрунтованими. Заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 23.03.2022 року та паспорт споживчого кредиту від 23.03.2022 року жодним рішенням суду не визнані недійсними та чинні. Крім того, зазначив, що час професійної правничої допомоги є очевидно завищеним, що, відповідно, свідчить про невідповідність суми судових витрат заявленої до стягнення з банку вимогам розумності та обґрунтованості.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03.02.2025 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача інформацію, в який саме період у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виникла заборгованість перед Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», в якому розмірі і за яким договором, а також строк дії платіжних карток НОМЕР_5 та НОМЕР_4, за якими 22.09.2024 року відбулось автоматичне погашення заборгованості. Строк надання витребуваних судом відомостей до 05 березня 2025 року.
Дану ухвалу відповідачем виконано не було. 21.02.2025 року до суду надійшов лист супервайзера з обробки звернень клієнтів й держорганів ОСОБА_2 із повідомленням, що відповідь буде надана протягом 10 днів, однак відповідь не надійшла, а 03.04.2025 року від адвоката Провоторова Ю.В. надійшла заява про надання більше часу на виконання ухвали від 03.02.2025, без зазначення причин та долучення доказів неможливості подання витребуваних судом доказів.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, його представник адвокат Ключенкова Х.В. надала суду заяву, в якій просила розгляд справи провести без її участі та участі позивача та позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив відкласти розгляд справи, посилаючись на необхідність додаткового строку для надання суду доказів, витребуваних ухвалою суду від 03.02.2025, причин ненадання доказів не зазначив.
Вирішуючи клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки представники відповідача в своїх заявах 21.02.2025 та 03.04.2025 не повідомили жодної причини невиконання ухвали суду від 03.02.2025. Судові засідання вже неодноразово відкладались за заявами представників відповідача: 16.12.2024 представник Христян О.М. посилалась на неотримання копії позовної заяви (а.с.35); 09.01.2025 - представник адвокат Провоторов Ю.В. посилався на причину - заміну представника АТ КБ «Приватбанк» на нового належного, а також зайнятість в іншому засіданні без зазначення номеру справи (а.с.43-44); 03.02.2025 - представником відповідача подана заява про розгляд справи без його участі; 05.03.2025 - судове засідання відкладалось у зв'язку з наданням відповідачу строку для надання витребуваних судом документів без обґрунтування причин ненадання витребуваних доказів.
За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Оскільки представник відповідача повідомлявся належним чином про час та місце судового розгляду, викладені в заяві підстави відкладення справи - «необхідний ще час для пошуку документів та підготовки відповіді на ухвалу суду, ряд об'єктивних причин, що унеможливлюють участь» без підтвердження доказами, не можуть бути визнані поважними, відтак підстави для відкладення судового засідання відсутні.
Водночас представник відповідача подав відзив на позовну заяву, представник позивача з відзивом ознайомився, інші підстави для відкладення розгляду справи, відсутні, оскільки відповідачем не надано будь-яких доказів наявності поважних причин для відкладення розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 25.05.2017 заочним рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська №205/501/17 ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24 червня 2011 року станом на 31 грудня 2016 року в сумі 52478,52 грн. (п'ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят вісім гривень п'ятдесят дві копійки), яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 7074,33 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 39629,02 грн.; заборгованості за пенею та комісією в розмірі 2800,00 грн.; штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн. та штрафу (процентна складова) в розмірі 2475,17 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
04.12.2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року скасовано. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовлено (а.с. 42-42 зворот). Постанова не оскаржувалась, є такою, що набрала законної сили.
Представником відповідача надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, підписану 24.06.2011 ОСОБА_1 (а.с.68), анкету-опитувальник клієнта-фізичної особи, підписану 23.03.2022 ОСОБА_1 (а.с.72), заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, підписану 23.03.2022 ОСОБА_1 , (а.с.70-71) та паспорт споживчого кредиту із строком дії до 07.04.2022, підписаний 23.03.2022 ОСОБА_1 (а.с.69), а також фотографію ОСОБА_3 із двома банківськими картками (а.с.67).
Згідно з виданою АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 випискою по витратам по картці/рахунку НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00075235125 від 23.03.2022 за період 22.09.2024 - 22.09.2024 вбачається списання банком 22.09.2024 о 09:04 грошових коштів у сумі 26 495,72 гривень, а саме:
-23 295,15 гривень - з рахунку НОМЕР_2 з призначенням платежу «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_5»;
-3200,57 гривень - з рахунку НОМЕР_2 з призначенням платежу «Автоматичне списання грошей для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_4 » (а.с.26).
За змістом частини першої ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 ст.190 ЦК України).
Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Положення 83 глави ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми 1212 ЦК України, викладених у постанові від 16 січня 2019р. у справі №753/15556/15-ц зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи: в» відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Водночас зі сторони відповідача до відзиву не долучено будь-яких доказів виникнення грошових зобов'язань ОСОБА_1 перед відповідачем.
Також такі докази не були надані відповідачем на ухвалу Ленінського районного суду м.Дніпропетровська про витребування доказів від 03.02.2025. Відповідачем не було повідомлено причини ненадання доказів, витребуваних судом навіть після відкладення 05.03.2025 справи у зв'язку з їх ненаданням.
Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідачем не подано докази та не повідомлено причини їх тривалого ненадання, тому суд розглядає справу за наявними в справі доказами.
Згідно з випискою за 22.09.2024 за договором SAMDNWFC00075235125 від 23.03.2022 року станом на 22.09.2024 року з позивача було автоматично списано гроші для погашення простроченої заборгованості по карті НОМЕР_5 у сумі 23 295,15 грн, а також по карті НОМЕР_4 у сумі 3200,57 грн (а.с. 26). Відповідно до зазначеної виписки по рахунку в деталях операцій не зазначено операцій з ознакою оплата кредиту, оплата відсотків за користування кредитом. Тобто, списання проводилося банком примусово, та без зазначення правових підстав.
Під час розгляду справи банком також не надано доказів на підтвердження правових підстав для списання коштів у сумі 26 495,72 гривень з належного позивачеві рахунку НОМЕР_2 .
Таким чином, відповідачем, при відсутності договірних кредитних відносин з позивачем та правових підстав, були безпідставно списані кошти з ОСОБА_1 в сумі 26 495,72 грн в якості погашення простроченої заборгованості, у стягненні якої банку було відмовлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2018 у справі № 205/501/17.
Також у матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем коштів чи їх частини на рахунок позивача станом на дату розгляду справи.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження виконання умов договору, а саме сплачених в якості погашення кредиту коштів банком не були надані: первинні платіжні документи, що підтверджують сплату Позичальником заборгованості по кредиту, простроченої заборгованості по кредиту та нарахованих із зазначенням призначень проведених платежів (нарахування/погашення боргу по кредиту, відсоткам, комісії, пені, штрафів тощо).
Тобто вищезазначене свідчить про безпідставне списання коштів без достатніх правових підстав. Правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. у справі № 910/16664/18 щодо повернення безпідставно набутих коштів: Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. За таких обставин, з урахуванням того, що підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. Таким чином, вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції (правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. № 910/16664/18).
Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку. (ст. 1074 Цивільного кодексу України).
Оскільки після набрання законної сили постановою Дніпровського апеляційного суду від 04.12.2018 у справі № 205/501/17 не існувало у відповідача законних підстав щодо списання грошових коштів з рахунку відповідача, то вимоги позивача є обґрунтованими, а відповідач зобов'язаний повернуту позивачу безпідставно стягнуті з його рахунку грошові кошти в сумі 26 495,72 гривень.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку що такий розрахунок арифметично правильний та обґрунтований, позивач вірно визначив розмір 3% річних з урахуванням суми заборгованості, періоду прострочення. З огляду на викладене позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 108,59 гривень підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як роз'яснював у своїй постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.
Встановивши наявність порушення права власності позивача, суд, враховуючи положення ст.ст.23 та 1167 ЦК України та беручи до уваги обов'язок банку перевіряти та контролювати підстави списання грошових коштів з рахунків клієнтів, тривалість такого порушення, дійшов висновку, що останнє безумовно спричиняло порушення нормальних життєвих зв'язків позивача через позбавлення його можливості належного свого утримання та розпорядження коштами за власними життєвими потребами, і, як наслідок, вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, звернення до суду за захистом порушеного права, чим позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем у розмірі співмірному до заподіяної шкоди та достатньому для відновлення порушених життєвих зв'язків позивача, що за внутрішнім переконанням суду становитиме 4000,00 грн.
У даному випадку, безумовно, внаслідок неправомірних дій з боку відповідача позивачу було завдано душевних страждань та переживань. Між тим, позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вирішуючи питання в частині розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Представник позивача у позовній заяві зазначив, що очікує понести витрати на правову допомогу, зазначив орієнтовну суму витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, докази витрат на професійну правову допомогу будуть надані позивачем протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Сума задоволених позовних вимог складає 30604,31 грн (26495,72+108,59+4000).
Відповідно до ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Таким чином, враховуючи, що позивач є звільненим від сплати судового збору при зверненні до суду із даним позовом, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 946,48 гривень.
Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги адвоката Ключенкової Христини Владислівівни в інтересах ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в сумі 26495 (двадцять шість тисяч чотириста дев'яносто п'ять) гривень 72 коп., 3% річних в сумі 108 (сто вісім) гривень 59 коп., у відшкодування моральної шкоди 4000 (чотири тисячі) грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1211 (однієї тисячі двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Із текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
представник позивача Ключенкова Христина Владислівівна, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: 49044, м.Дніпро, вул. Шевченка,10, офіс 4, наявний електронний кабінет;
відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 14360570, наявний електронний кабінет;
представник відповідача Проворотов Юрій Васильович, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ; наявний електронний кабінет.
Суддя Г.В.Дорошенко