"01" квітня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/3409/24
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області (08700, м. Обухів, вул. Володимира Чаплінського, 7, ЄДРПОУ 0290999627)
в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, м Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 00022533)
до Обухівської районної державної адміністрації (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, 10, код ЄДРПОУ 04054725),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" (04116, м. Київ, вул. Кирило-Мефодієвська, 14/2, код ЄДРПОУ 45562637)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034)
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпоряджень, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі,
за участю представиків:
позивача: Новицької Анни Олександрівни;
прокурора: Недвиги Наталії Олександрівни;
відповідача-1: не з'явились;
відповідача-2: Стельниковича Сергія Анатолійовича;
третьої особи: Семка Володимира Юрійовича,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Обухівської окружної прокуратури Київської області (далі прокуратура) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі позивач) до Обухівської районної державної адміністрації далі відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" (далі відповідач-2) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпоряджень, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га у державному земельному кадастрі.
Також прокуратурою заявлено клопотання про залучення Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, яке судом задоволено в порядку положень статті 50 ГПК України.
Ухвалою від 20.12.2024 Господарським судом Київської області відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 27.01.2025 на 14:00. Залучено Державне спеціалізоване підприємство "Ліси України" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (далі третя особа). Встановлено відповідачу строк на подання відзиву протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду та третій особі встановлено строк на подання пояснень - до першого судового засідання. Ухвала суду направлена та доставлена в електронні кабінети учасників провадження 06.02.2025.
До Господарського суду Київської області 27.01.2025 надійшло клопотання відповідача-1 про розгляд справи без участі представника.
У судове засідання 27.01.2025 з'явились представник позивача Новицька Анна Олександрівна та прокурор Філіпенко Олександр Іванович. Представники відповідачів та третьої особи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені судом. Водночас суд констатував, що від представника відповідача-1 надійшло клопотання від 27.01.2025 про проведення судового засідання без участі представника, натомсть інших клопотань чи заяв від учасників процесу, зокрема відзивів на позовну заяву від відповідачів, не надходило. У зв'язку з цим, суд задля надання можливості отримання відзивів від відповідачів з урахуванням поштового перебігу відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 10.02.25 на 14:15.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 30.01.2025 надійшла заява представника відповідача-2 про ознайомлення з матеріалами справи.
У судове засідання 10.02.2025 з'явились представник позивача Новицька Анна Олександрівна та прокурор Недвига Наталія Олександрівна. Представники відповідачів та третьої особи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені судом. Суд констатував, що представник відповідача-2 подавав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 30.01.2025, ознайомився з матеріалами справи 07.02.2025 та мав подати відзив, проте на момент судового засідання відзив до суду не надійшов. Відтак, враховуючи необхідність в забезпеченні права на судовий захист, зокрема для відповідача-2, суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 10.03.2025 на 14:15.
У судове засідання 10.03.2025 з'явились представник позивача Новицька Анна Олександрівна, прокурор Недвига Наталія Олександрівна та представник відповідача-2 Стельникович Сергій Анатолійович. Представники відповідача-1 та третьої особи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені судом. Судом було зобов'язано відповідача-1 виконати встановлений процесуальним законом обов'язок та зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі у строк до 25.03.2025. Разом із цим, оскільки відзивів до суду від відповідачів не надходило, а строк на їх подання, встановлений ухвалою по даній справі від 20.12.2024 закінчився та враховуючи строки підготовчого провадження, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.03.2025 на 11:00.
У судове засідання 25.03.2025 з'явились представник позивача Новицька Анна Олександрівна, прокурор Недвига Наталія Олександрівна, представник відповідача-2 Стельникович Сергій Анатолійович та представник третьої особи Семко Володимир Юрійович. Заслухавши виступи сторін на стадії вступного слова та дослідження доказів, суд перейшов до стадії судових дебатів, на якій оголосив перерву з розгляду справи по суті до 01.04.2025 до 14:00 для додаткового вивчення матеріалів справи та ознайомлення з судовим рішенням у справі № 372/1141/19.
До Господарського суду Київської області 31.03.2025 від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника та разом із цим, 01.04.2025 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, надаючи оцінку яким суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Зокрема, частиною 2 вказаної статті 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Суд констатує, що про означені вище підстави для відкладення суового засідання, представником відповідача-1 у клопотанні про відкладення розгляду справи від 01.04.2025 не йшлося.
Натомість, в обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача-1 зауважив, що відповідачу-1 стало відомо про наявність рішення Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 372/1141/19, а також листа прокурора Обухівського району Київської області № 441-вих 11 від 20.01.2011, у зв'язку із чим представник відповідача-1 просив суд відкласти судове засідання на іншу дату, з метою подачі письмових пояснень або письмових судових дебатів в порядку статті 218 ГПК України.
Так, судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 10.02.2021, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 372/1141/19 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ряду фізичних осіб та Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння, було частково скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 01.07.2020 в частині вимог прокурора, зокрема, в частині вимог до Обухівської районної державної адміністрації Київської області.
Так, суд критично ставиться до доводів представника відповідача-1 щодо того, що йому не було відомо про наявність означених вище судових рішень у справі № 372/1141/19, оскільки, як вбачається зі змісту згадуваного рішення Обухівського районного суду Київської області від 01.07.2020, представник Обухівської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання в означеній справ не з'явився, проте надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, а крім того надав до суду в цій справі відзив та заявлені вимоги заперечив.
Тобто відповідач-1 був належним чином повідомлений про розгляд судом справи № 372/1141/19, а отже не міг бути не обізнаний про наявність листа прокурора Обухівського району Київської області №441-вих 11 від 20.01.2011, який був поданий до Обухівського районного суду Київської області, під час розгляду цієї справи та про який зазначали у своїх постановах в цій справі Київський апеляційний суд та Верховний Суд.
Крім того, відповідач-1 не обґрунтував того, яким саме чином надані ним пояснення щодо обставин справи № 372/1141/19 та листа прокурора Обухівського району Київської області № 441-вих 11 від 20.01.2011 стосуються предмета доказування у справі, що розглядається та того, що такі пояснення стосуватимуться обставин, які мають значення для повного і всебічного розгляду цієї справи.
Так, згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
При цьому частиною 3 цієї статті визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Поряд із цим, частиною 3 статті 196 ГПК України визначено, зокрема, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Як зазначалось вище, 21.03.2025 та 31.03.2025 до суду надійшли клопотання відповідача-1 про розгляд справи без участі представника. Разом із цим, клопотання про відкладення розгляду справи надійшло від відповідача-1 до суду через систему "Електронний суд" 01.04.2025 о 13:50, тобто за 10 хвилин до початку судового засідання у справі.
В контексті вищезазначених обставин, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно висновку щодо застосування норм права, який міститься в постанові Верховного Суду від 08.06.2022 в справі №396/269/18 дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Вказана правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 в справі №910/16579/20, а також в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 в справі №909/436/20, від 28.09.2021 в справі №918/1045/20 та від 06.10.2021 в справі №925/1546/20.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 в справі №390/34/17, від 28.04.2021 в справі №910/9351/20, від 09.06.2021 в справі №911/3039/19 та від 08.09.2021 в справі №910/10444/20).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2019.
Так, частиною 3 статті 43 ГПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Оскільки, як зазначалось вище, відповідач-1 не міг не бути обізнаним про розгляд судом справи № 372/1141/19, на необхідність надання пояснень щодо якої він вказав у своєму клопотанні про відкладення розгляду справи від 01.04.2025, а також враховуючи подачу відповідачем напередодні судових засідань клопотань про розгляд справи за його відсутності, суд вважає, що така поведінка відповідача-1 є недобросовісною та такою, що направлена на затягування розгляду судом справи, що свідчить про зловживання ним процесуальними правами, що також не відповідає принципу добросовісності.
Відтак, суд залишає без розгляду клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи від 01.04.2025 та вважає за можливе розглядати справу за наявними документами з урахуванням раніше поданих клопотань відповідача-1 від 21.03.2025 та 31.03.2025 про розгляд справи без участі представника.
При цьому суд зауважує, що під час розгляду ціє справи відповідачу-1 було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою. Натомість, за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідачі, зокрема й відповідач-1, не скористались своїм правом на подання відзивів на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідачі також не звертались до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву.
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вислухавши виступ представників прокуратури, позивача, відповідача-2 та третьої особи, суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення у справі про задоволення позову.
Обставини спірних правовідносин встановлені судом.
23.03.2010 Обухівською районною державною адміністрацією Київської області було видане оспорюване розпорядження № 458 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодимерської сільської ради».
Пунктом 1 цього розпорядження затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодимерської сільської ради Київської області.
Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження вирішено передати у власність земельні ділянки ОСОБА_1 площею 2,0000 га, ОСОБА_2 площею 2,0000 га, ОСОБА_3 площею 2,0000 га та ОСОБА_4 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, надати дозвіл землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок та зони обмежень в натурі (на місцевості), виготовити державні акти на право власності на землю.
Крім того, пунктами 3, 4, 5 означеного розпорядження постановлено приступати до використання земельних ділянок, до встановлення їх меж в натурі (на місцевості), одержання документів, що посвідчують право на них та їх державної реєстрації забороняється. Використовувати земельні ділянки виключно за цільовим призначенням. Управлінню Держкомзему в Обухівському районі зберігати проект землеустрою в установленому порядку.
На підставі вищевказаного розпорядження управлінням Держкомзему в Обухівському районі 02.09.2011 ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЛ № 218826 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038.
30.09.2011 між ОСОБА_3 , як продавцем, та ОСОБА_5 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з умовами якого продавець передав у власність та отримав грошову суму, а покупець прийняв у власність та сплатив грошову суму за земельну ділянку площею 2,0000 га, розташовану на території Великодимерської сільської ради Обухівського району Київської області. Кадастровий номер 3223180500:08:003:0038. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Іванців В.П. та зареєстрований в реєстрі за № 2860.
Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області, що був надісланий ОСОБА_5 , останню було повідомлено про те, що при внесенні даних про згадану вище земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0038 було виявлено помилку, а саме присвоєно декільком земельним ділянкам однакові кадастрові номери, у зв'язку із чим означеній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3223180500:08:003:0040.
Згідно заяви ОСОБА_5 від 26.11.2018 адресованої за "місцем вимоги до компетентних органів", підпис останньої у якій був засвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Бацай В.Ю., а заява була зареєстрована у реєстрі за № 1759, ОСОБА_5 просила розділити належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 на дві земельні ділянки - площею 1,7857 га та площею 0,2143 га.
За результатом подачі вищезазначеної заяви для відповідної реєстрації, за ОСОБА_5 було оформлене право власності на земельну ділянку площею 1,7857 га, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 408536160, час формування 17.12.2024). При цьому вбачається, що вказаній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 3223180500:08:003:0041.
25.01.2019 Обухівською районною державною адміністрацією було прийняте друге оспорюване прокуратурою розпорядження № 29 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки громадянки ОСОБА_5 з «для ведення особистого селянського господарства» на «для ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області», відповідно до пункту 1 якого постановлено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з «для ведення особистого селянського господарства» на «для ведення індивідуального садівництва» громадянки ОСОБА_5 в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області.
Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження вирішено змінити цільове призначення земельної ділянки громадянки ОСОБА_5 площею 1,7857 га (кадастровий номер 3223180500:08:003:0041) з «для ведення особистого селянського господарства» на «для ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області.
Згідно з пунктом 3 означеного розпорядження доручено Відділу в Обухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести відповідні зміни до Державного земельного кадастру та забезпечити зберігання проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки у встановленому законодавством порядку.
А в пункті 4 згадуваного розпорядження постановлено використовувати земельну ділянку виключно за цільовим призначенням.
В подальшому, 31.01.2019 між ОСОБА_5 , як продавцем, та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-Плюс» (код ЄДРПОУ 32586973) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець передала у власність, а покупець купив, земельну ділянку площею 1,7857 га, кадастровий номер 3223180500:08:003:0041. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левченком В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 278.
15.05.2024 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інтер-Плюс», вже як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Плюс», як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого вказана земельна ділянка була передана продавцем у власність покупцю.
Відтак, станом на момент звернення прокурора до суду із цим позовом, земельна ділянка площею 1,7857 га, кадастровий номер 3223180500:08:003:0041 (надалі спірна земельна ділянка) перебувала у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" - відповідача-2, що також підтверджується згадуваною вище інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 408536160, час формування 17.12.2024).
Крім того, як зазначалось вище, до відома суду було доведено, що судами розглядалась справа № 372/1141/19 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ряду фізичних осіб та Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння.
У цій справі прокурор просив визнати недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації №458 від 23.03.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради» та №29 від 25.01.2019 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_5 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району», а також просив суд про витребування на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння, зокрема, спірної земельної ділянки площею 1,7857 га з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 у ОСОБА_5 .
Згідно частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того пунктом 3 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить, зокрема, обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу.
Так, згідно пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
В контексті вищевикладеного, суд констатує, що справа № 372/1141/19 про яку згадувалось вище та справа № 911/3409/24 мають різний суб'єктний склад, оскільки в ній приймали участь також й інші відповідачі - фізичні особи, а прокуратура зверталась із позовом до суду в інтересах іншої особи - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства «Київське лісове господарство», в той час як у цій справі прокурор звернувся в інтересах держави в особі іншого - належного позивача - Київської обласної державної адміністрації.
Крім того, у межах справи № 372/1141/19 прокурором був заявлений інший спосіб захисту порушеного права визначеного ним позивача, а саме - визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок (зокрема і спірної земельної ділянки) із незаконного володіння відповідачів - фізичних осіб (віндикаційний позов).
Водночас у даній справі, що перебуває на розгляді Господарського суду Київської області, прокурором заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпоряджень, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у державному земельному кадастрі (негаторний позов).
Також суд наголошує, що з огляду на зміст та мотивацію означеної постанови Верховного суду - питання щодо законності оспорюварих у даній справі рішень органів влади не досліджувалось по суті з підстав визнання судом цих вимог такими, що не є належним способом захисту з огляду на віндикаційний характер позову в межах справи № 372/1141/19, позаяк для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вбачається, що Верховний суд наголосив на тому, що з огляду на те, що прокурором заявлено віндикаційцний позов - вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.
Крім того, факт того, що вимоги прокуратури у межах справи № 372/1141/19 не були розглянуті по суті підтверджується і тим, що Верховним Судом рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі № 372/1141/19 у частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, який діяв в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», до Обухівської РДА, та фізичних осіб про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок із незаконного володіння на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» були скасовані, позов першого заступника прокурора Київської області, який діяв в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», у цій частині був залишений без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Відтак постанова Верховного Суду у справі № 372/1141/19 від 15.06.2022 не є рішенням у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у розумінні згадуваних вище приписів ГПК України, яке першкоджає розгляду Господарським судом поданого прокуратурою негаторного позову.
Щодо суб'єктності прокуратури на звернення з позовом суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, за приписами статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
Згідно з частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Встановлюючи наявність підстав для представництва інтересів держави, обов'язковими є висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999, про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.
Так, звертаючись з цим позовом прокурор наголошував на тому, що оспорюваним розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 458 від 23.03.2010 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодимерської сільської ради» порушено інтереси держави, адже з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду, в тому числі спірна земельна ділянка.
При цьому прокурор вказує на те, що з 17.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким визначено нових суб'єктів владних повноважень, уповноважених на розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, ефективним способом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах є пред'явлення позову в інтересах дійсних розпорядників земельних ділянок.
Зокрема, прокурор зауважує, що відповідно до положень частин 1, 5 статті 122, частини 1 статті 149, а також пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядниками земельних ділянок державної власності природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні державних підприємств є обласні державні адміністрації.
При цьому прокурор, з посиланням на лист Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 10-10-0.222-8127/2-23 від 05.09.2023, вказує на те, що спірна земельна ділянка розташована за межами населеного пункту с. Великі Дмитровичі Обухівського району Київської області.
При цьому прокурор зауважує, що уповноваженим державним органом щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення за межами населених пунктів є позивач - Київська обласна державна адміністрація, а протиправне вилучення таких земель лісового фонду та зміна їх цільового призначення порушує інтереси держави в особі позивача, який, у свою чергу, не звертався до суду із відповідним позовом, у зв'язку з неможливістю самостійно встановити порушення законодавства та відсутністю необхідних документів, що підтверджується листуванням позивача та прокуратури (листи № 56-56-9052вих-23 від 26.07.2023 та № 7979/08/09.02-N/2023 від 15.08.2023).
Згідно з частиною 5 статті 162 ГПК України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Поряд з цим, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У разі відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).
Отже, прокурор обґрунтовує представництво інтересів держави у даній справі тим, що протиправне вилучення таких земель лісового фонду та зміна їх цільового призначення порушує інтереси держави. Відтак, у даній ситуації наявний виключний випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням позивачем наданих державою функцій, що призводить в силу норм статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" до виникнення у органів прокуратури права вжити представницьких заходів на захист інтересів держави в суді.
Все вищенаведене дає суду підстави стверджувати, що прокуратурою дотримані вимоги, передбачені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва інтересів держави в суді, у зв'язку з чим Обухівська окружна прокуратура Київської області підставно звернулася до суду з даним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним згаданих вище розпоряджень, скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у державному земельному кадастрі.
Позиція та висновки господарського суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, позиції учасників процесу, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 7 ЛК України встановлено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.
Положеннями статті 122 ЗК України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
За приписами статті 57 ЗК України, що кореспондуються з частиною 1 статті 17 ЛК України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Відповідно до статті 47 ЛК України лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.
Поряд із цим частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц, подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/1998/18, від 06.04.2021 у справі № 380/375/17, від 15.07.2020 у справі № 369/9900/16, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14).
У пункті 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України передбачено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Отже, планово-картографічні матеріали можуть бути належним доказом у справі, виходячи зі змісту інформації, яку вони містять (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 01.07.2015 у справі № 6-50цс15, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц, від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16.
Згідно зі статтею 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Статтею 48 ЛК України визначено, зокрема, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Так, відповідно до листа Державного підприємства «Київське лісове господарство» № 02-02/886 від 20.11.2018, земельні ділянки, надані у приватну власність розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 458 від 23.03.2010, у тому числі і земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 площею 2,0000 га, розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 108 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років та становлять єдиний масив лісових насаджень.
Згідно листа Філії «Київське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» № 02-385 від 26.07.2024 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041, яка, як вже згадувалось вище, утворена внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0040 площею 2,0000 га, розташована на землях лісогосподарського призначення кварталу 108 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 (виділ 20) та 2014 (виділ 25) років та частково на них накладається.
Поряд із цим, у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16 наведено висновок про те, що Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання "Укрдержліспроект" створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання "Укрдержліспроект" здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.
Дослідивши у судовому засіданні надані до справи графічні матеріали, копії планшетів лісовпорядкування суд констатує, що з фрагментів із публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу 108 і меж його таксаційних виділів Козинського лісництва Державного підприємства «Київське лісове господарство» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років з межами, зокрема, спірної, земельної ділянки, а також витягу з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами згаданого кварталу та межами спірної земельної ділянки, суд встановив що, спірна земельна ділянка дійсно майже повністю накладається на виділ 20 (25) вказаного кварталу (обліковувався під номером 20 згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року, проте станом на час розгляду справи в суді цей виділ вже обліковується під номером 25, що відображено в матеріалах лісовпорядкування в редакції 2014 року).
Дана обставина вказує на те, що як станом на 2010 рік так і станом на 2014 рік спірна земельна ділянка, як частина цілого, знаходилась в межах виділу лісового кварталу ДП «Київський лісгосп», який в силу вимог закону і був землекористувачем даної ділянки лісогосподарського призначення, а станом на зараз таким землекористувачем є Державне спеціалізоване підприємствоа "Ліси України", як правонаступник.
Частиною 5 статті 116 ЗК України (тут і надалі в редакції, що була чинною на момент ухвалення оспорюваного розпорядження № 458 від 23.03.2010) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Згідно частини 5 статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
Так, частиною 9 означеної статті 149 ЗК України, яка, як вже зауважувалось вище, була чинною на момент ухваленння оспорюваного розпорядження № 458 від 23.03.2010, було визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Так, згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 73 ГПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як вже зазначалось вище, відповідно інформації, що міститься у листі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 10-10-0.222-8127/2-23 від 05.09.2023, наданому останнім у відповідь на лист прокуратури №56-9054вих-23 від 26.07.2023, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Великодмитровицької сільської ради та разом із цим за межами самого населеного пункту с. Великі Дмитровичі.
При цьому судом встановлено, що як станом на 2010 рік так і в подальшому, постійний землекористувач земель лісогосподарського призначення, визначений згідно планшетів лісовпорядкування за 2003 рік, своєї згоди на вилучення чи припинення права постійного користування на спірну земельну ділянку не надавав.
Таким чином, оспорюваним розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 458 від 23.03.2010 було передано у власність фізичним особам земельні ділянки лісогосподарського призначення без згоди та відома постійного землекористувача, всупереч вимогам означених приписів ЗК України.
При цьому вказане розпорядження було спрямоване на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву, площа яких значно перевищувала 1,0000 га, оскільки згадувані вище земельні ділянки загальною площею 8,0000 га знаходились в одному виділі та кварталі лісництва, суміжні та межують між собою, що свідчить про перевищення відповідачем-1 передбачених законом повноважень без їх вилучення з зі складу земель лісового фонду в установленому законом порядку.
Так, способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, можуть бути, в тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
При цьому оскільки оспорювані розпорядження суперечать вимогам закону, отримана у приватну власність земельна ділянка підлягає поверненню належному власнику.
В цьому контексті Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 висловлено правовий висновок, згідно з яким визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Водночас законодавство України розмежовує два види земель лісогосподарського призначення державної форми власності залежно від того, чи можуть ці землі бути переданими у приватну власність, що, відповідно, і є визначальним при вирішенні питання, чи могла особа, за якою оформлено речові права на спірний об'єкт, взагалі набути права володіння ним.
У випадку, коли обставини справи безумовно вказують на неможливість виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, зокрема тоді коли вона перебуває в постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на її вилучення з постіного користування та відчуження державою в особі уповноважених органів не виявлялася, способом захисту, що відповідає суті порушеного права держави, є подання негаторного позову.
У вказаній категорії справ відновлення порушеного права має бути забезпечено не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі статті 387 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Слід зазначити, що предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладання, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цим майном. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.
Таким чином, у разі коли незаконно сформована земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, лише частина спірної земельної ділянки є власністю держави та остання усуває перешкоди у розпорядженні.
Відтак, оскільки спірна земельна ділянка приватної форми власності з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 частково накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України», яке є правонаступником ДП «Київський Лісгосп», ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення негаторного позову.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги прокуратури про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 458 від 23.03.2010 в частині відведення земельної ділянки площею 2,0000 га ОСОБА_3 (з якої в подальшому було виділено спірну земельну ділянку) та розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 29 від 25.01.2019, відповідно до якого, в подальшому, було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки є обґрунтованими, та позов у цій частині вимог підлягає задоволенню.
Щодо вимог в частині усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації стосовно парва власності земельної ділянки та державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.
Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки: 408536160, час формування 17.12.2024), про який йшлося вище, щодо спірної земельної ділянки міститься, зокрема, наступна інформація:
- номер відомостей про речове право: 55013274; тип речового права: право власності; дата, час державної реєстрації: 15.05.2024 11:22:40; державний реєстратор: приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 73131925 від 15.05.2024 11:28:33, приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2625, виданий 15.05.2024, видавник: Падалка Р.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;
- номер відомостей про речове право: 29242365; тип речового права: право власності; дата, час державної реєстрації: 30.11.2018 16:55:09; державний реєстратор: приватний нотаріус Мельник Марина Володимирівна, Обухівський районний нотаріальний округ, Київська обл.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44393127 від 04.12.2018 10:11:19, приватний нотаріус Мельник Марина Володимирівна, Обухівський районний нотаріальний округ, Київська обл.; документи, подані для державної реєстрації: заява, серія та номер: 1759, виданий 26.11.2018, видавник: Бацай В.Ю., приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області; розпорядження, серія та номер: 29, виданий 25.01.2019, видавник: Обухівська районна державна адміністрація Київської області; заява, серія та номер: 3115, виданий 04.12.2018, видавник: Мельник М.В. приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу.
Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
У відповідності до частини 2 статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Абзац другий частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
Абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.
При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
Оскільки право на земельну ділянку площею 2,0000 га, яку було відведено ОСОБА_3 на підставі оспорюваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 458 від 23.03.2010 та в подальшому, внаслідок виділу з цієї ділянки спірної земельної ділянки, право на неї було зареєстроване у встановленому законом порядку на підставі, зокрема, оспорюваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 29 від 25.01.2019, спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з власності позивача з порушенням норм Земельного кодексу України, то відповідне право у відповідача-2, за яким це право було зареєстроване 15.05.2024 на підставі відповідного договору купівлі-продажу, на законних підставах не виникало.
Отже, так як відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації, усунення порушень закону у даному випадку можливе шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.
Відтак відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до статті 16 ЦК України, шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача-1.
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Згідно зі статтею 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Відтак, оскільки спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, що перебувають в постійному користуванні Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України», які не були у встановленому порядку вилучені зі складу земель лісового фонду та в подальшому, було неправомірно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, вимоги прокурора в частині усунення перешкод власнику - державі в особі позивача, шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 73131925 від 15.05.2024 на спірну земельну ділянку за відповідачем-2, із припиненням речових прав на цю земельну ділянку, а також шляхом скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки і Державному земельному кадастрі є підставними та підлягають задоволенню.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 9689,60 грн покладаються на відповідачів порівну, а саме - на відповідача-1 в сумі 4844,80 грн та на відповідача-2 - в сумі 4844,80 грн.
При цьому суд зауважує, що прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 12112,00 грн, при тому, що позовна заява була подана через систему "Електронний суд". Сд наголошує, що прокурором не було враховано, що у даному випадку при сплаті судового збору підлягав застосуванню понижуючий коефіцієнт для обрахунку судового збору в розмірі 0,8.
Відтак, суд констатує, що прокуратурою було здійснено переплату судового збору в сумі 2422,40 грн, у зв'язку із чим прокуратура має право звернутись з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору відповідно до положень Закону України "Про судови збір".
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 1,7857 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 23.03.2010 №458 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 4-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради» в частині відведення земельної ділянки ОСОБА_3 площею 2,0000 га, та розпорядження від 25.01.2019 №29 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_5 з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Великодмитровицької сільської ради Обухівського району»
Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 1,7857 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №73131925 від 15.05.2024 стосовно права приватної власності «ТОВ «Інтерплюс Актив» (код ЄДРПОУ 45562637) на земельну ділянку з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га із припиненням речових прав щодо неї.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223180500:08:003:0041 площею 1,7857 га у Державному земельному кадастрі.
Стягнути з Обухівської районної державної адміністрації (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Малишка, 10, код ЄДРПОУ 04054725) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) 4844,8 грн витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерплюс Актив" (04116, м. Київ, вул. Кирило-Мефодієвська, 14/2, код ЄДРПОУ 45562637) на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996) 4844,8 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз