1[1]
07 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_5 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 16.09.2011 року Київським районним судом м. Полтави за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі;
- 03.08.2015 року Шевченківським районним судом м. Чернівці за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 23.03.2018 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 17 днів,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком на 2 роки.
Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_6 періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Зараховано у строк покарання ОСОБА_6 , строк попереднього ув'язнення із 12 лютого 2020 року до 07 квітня 2020 року у відповідності до вимог ч. 5 ст. 72 КК України за правилами п/п. б п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України.
Згідно з вироком вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.
12 лютого 2020 року, приблизно о 11:30, у ОСОБА_6 , який перебував у АДРЕСА_2 , виник злочинний умисел спрямований на незаконне проникнення до житла особи, а саме до однієї із квартир вказаного будинку.
Об'єктом свого злочинного посягання ОСОБА_6 обрав квартиру АДРЕСА_3 вказаного будинку.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла особи, тобто вторгнення у житло де на той час проживав ОСОБА_10 , здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав та в порушення встановленого законом порядку, ОСОБА_6 зайшов до будинку АДРЕСА_2 , де підійшов до вхідних дверей квартири АДРЕСА_3 та за допомогою наявного при ньому розвідного ключа зламав навпіл циліндричний механізм внутрішнього дверного замка, після чого через вхідні двері проник до квартири АДРЕСА_4 , чим порушив недоторканість житла ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі прокурор Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_11 просив вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року стосовно ОСОБА_6 , засудженого за ч. 1 ст. 162 КК України змінити в частині кваліфікації дій та призначеного покарання. Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.
В змінах до апеляції прокурор ОСОБА_11 просив вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року стосовно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
В змінах до апеляційної скарги заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_12 просить вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2021 року стосовно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України скасувати в частині застосування ст. ст. 75, 76 КК України при призначенні покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 вважати засудженим за ч. 1 ст. 162 КК України до покарання у виді 1 року обмеження волі. У решті вирок залишити без змін.
Обґрунтовуючи вимоги зміненої апеляційної скарги, прокурор зазначає, що ОСОБА_6 , двічі засуджувався за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, а саме за вчинення крадіжок шляхом проникнення до житла.
В 2018 році ОСОБА_6 звільнився з місць позбавлення волі умовно- достроково на 1 рік 4 місяці 17 днів.
Однак, через короткий проміжок часу, менше ніж через 2 роки, в 2020 році вчинив фактично аналогічне кримінальне правопорушення і знову за допомогою розвідного ключа зламав замок вхідних дверей і незаконно проник до квартири потерпілого.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 162 КК України, нічим не мотивував можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. У вироку лише зазначено, що суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення ОСОБА_6 можливі без відбування покарання та доцільно призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Однак, подальша поведінка ОСОБА_6 вказує, що суд першої інстанції абсолютно необґрунтовано застосував ст. 75 КК України при призначенні покарання.
Зокрема, вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22.12.22 року ОСОБА_6 було визнано винуватим за ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі. Цим вироком ОСОБА_6 був визнаний винуватим у вчиненні 5 тяжких злочинів, а саме крадіжок шляхом проникнення до квартир громадян в період з 13 серпня по 14 вересня 2022 року.
На думку прокурора, ОСОБА_6 явно не бажає ставати на шлях виправлення і систематично вчиняє кримінальні правопорушення.
ОСОБА_6 не зупинило навіть те, що він за попередніми 2 вироками відбував покарання у виді позбавлення волі реально в місцях відбування покарання, а за нове кримінальне правопорушення йому також могло бути призначено покарання, яке необхідно буде відбувати реально, зокрема у місцях обмеження волі.
Більше того, ОСОБА_6 вину у вчиненні даного кримінального правопорушення не визнав, та відсутні будь-які обставини, що пом'якшують покарання.
Відповідно, призначення Дніпровським районним судом м. Києва покарання із застосуванням ст. 75 КК України, є очевидно необґрунтованим, а тому оскаржуваний вирок суду першої інстанції підлягає до скасування в частині застосування ст. ст. 75, 76 КК України при призначенні обвинуваченому покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав змінену апеляційну скаргу, пояснення обвинуваченого та захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги зі змінами, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга зі змінами підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 162 КК України в зміненій апеляції прокурора не заперечуються.
Також в зміненій апеляції прокурора не заперечується висновок суду щодо виду та розміру покарання, призначеного ОСОБА_6 .
Колегія суддів, приймаючи до уваги доводи зміненої апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону при звільненні ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, вважає, що вирок суду підлягає до скасування у частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з мотивів, наведених в зміненій апеляції прокурора.
Так, мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався на ті ж обставини, що і при призначенні покарання: тяжкість злочину та дані про особу обвинуваченого.
При цьому суд не вказав на обставини, які давали підстави для висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України при вирішенні питання про можливість виправлення засудженого від відбування покарання з випробуванням, суду належить врахувати не лише тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини, які дають підстави вважати, що виправлення винної особи буде можливим без реального позбавлення волі.
У провадженні щодо ОСОБА_6 суд першої інстанції не звернув належної уваги на обставини провадження та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який є раніше судимим, у тому числі за вчинення умисних злочинів проти власності, на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив та продовжував вчиняти кримінальні правопорушення.
Так, вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 серпня 2015 року ОСОБА_6 призначено за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 184 КК України покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого він був звільнений 23 березня 2018 року умовно-достроково на 1 рік 4 місяці 17 днів.
Проте 12 лютого 2020 року ОСОБА_6 вчинив новий умисний злочин, пов'язаний з незаконним проникненням до житла, що свідчить про відсутність у обвинуваченого бажання ставати на шлях виправлення.
Зважаючи на такі обставини, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання з випробуванням, що є необхідною умовою для застосування вимог ст. 75 КК України.
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор надав вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2022 року, з якого убачається, що ОСОБА_6 засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі за вчинення 5 епізодів крадіжок з проникненням до житла в період з 13 серпня по 14 вересня 2022 року.
Обставини, викладені у цьому вироку та покарання, призначене ОСОБА_6 цим вироком, не можуть бути враховані у цьому провадження, зважаючи на вимоги апеляційної скарги прокурора, проте наявність цього вироку підтверджує доводи апеляційної скарги прокурора про стійке небажання обвинуваченого ставити на шлях виправлення.
Оскільки рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам провадження і вимогам вказаної статті, то вирок суду в частині звільнення від відбування покарання та застосування вимог ст. 76 КК України підлягає до скасування.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для ухвалення вироку судом апеляційної інстанції.
Отже, вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 щодо ОСОБА_6 підлягає до скасування в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з постановленням апеляційним судом свого вироку, за яким ОСОБА_6 має відбувати покарання у виді обмеження волі, призначене вироком суду першої інстанції, та у зв'язку з цим до скасування підлягає рішення щодо обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора зі змінами задовольнити.
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, скасувати в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.
Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 162 КК України на 1 рік обмеження волі.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою - в той же строк з дня отримання копії судового рішення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 755/3516/20
Провадження № 11-кп/824/187/2025
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_13
Доповідач ОСОБА_1