26 березня 2025 року місто Київ
справа № 760/27005/23
провадження № 22-ц/824/1625/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Департамент патрульної поліції
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту патрульної поліції,
на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 10 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Ішуніної Л.М., -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 грудня 2021 року в м. Києві по Брест Литовському шосе трапилася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якого автомобіль позивача та автомобіль іншого учасника ДТП - ОСОБА_2 зазнали механічних пошкоджень.
Інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції у м. Києві Дербенком І.О. відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 7 червня 2022 року провадження у справі № 759/1186/22 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Разом з тим, враховуючи відсутність у позивача юридичної освіти, він змушений був звернутися за юридичною допомогою до адвоката для захисту своїх прав та інтересів при розгляді в суді вказаного протоколу, тому 22 грудня 2021 року уклав з адвокатом Перетятьком О.В. договір «Про ведення справи в суді та надання юридичної допомоги № 22/12-С». За надання відповідних юридичних послуг і участь адвоката в судових засіданнях сплатив 5 800 грн.
Позивач зазначає, що в межах адміністративної справи № 759/1186/22 він звертався до суду з клопотанням ухвалити додаткове рішення про відшкодування йому витрат за юридичні послуги, але судом було відмовлено, оскільки вирішення вказаного питання не входить до компетенції суду при розгляді справ про адміністративні правопорушення, та було роз'яснено право на звернення до суду з відповідним позовом. Водночас, позивач звернувся до відповідача з проханням відшкодувати йому майнову шкоду, на яке отримав лист про відмову у відшкодуванні йому збитків.
У подальшому, в листопаді 2022 року, позивач звернувся до Управління патрульної поліції в м.Києві із заявою про проведення дій щодо визнання винуватості другого учасника ДТП, однак лише 3 серпня 2023 року був складений протокол про адміністративне правопорушення відносного іншого учасника ДТП ОСОБА_2 , якого постановою Святошинського районного суду міста Києва від 15 вересня 2023 року визнано винним у вчиненні ДТП.
Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що з моменту ДТП, 21 грудня 2021 року та по теперішній час він постійно перебуває в нервово збудженому стані, що негативно позначилося на стані його здоров'я, та внаслідок чого погіршилися взаємовідносини зі співробітниками на роботі, друзями та сім'єю. Крім того, він змушений був звертатися за допомогою до адвоката для відновлення своїх порушених прав, протягом майже двох років не міг отримати відшкодування від страхової компанії, оскільки іншого учасника було визнано винним у вчиненні ДТП лише у вересні 2023 року, тому ремонт здійснив за власний рахунок.
Ураховуючи викладене, глибину душевних хвилювань та переживань, характер та тривалість немайнових і майнових втрат, час та зусилля, втрачені на пошук адвоката та оплату витрат на правову допомогу, визначив моральну шкоду в розмірі 20000 гр., тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 червня 2024 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної та майнової шкоди 12800 грн.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. віднесено на рахунок Держави.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 3000 грн.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати рішення в частині відшкодування моральної шкоди і в частині його витрат на правову допомогу і ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України 20000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Вважає безпідставним зменшення судом заявлених ним до стягнення сум.
В апеляційній скарзі зазначив, що другим розглядом в поліції матеріалів ДТП, а також двома постановами суду, на його думку доведено, що інспектор патрульної поліції Управління патрульної поліції у м.Києві безпідставно визнав його винним, не дослухався його доводів, та завдав йому не тільки матеріальних збитків, а й моральної шкоди.
З 21 грудня 2021 року і до тепер, пройшло більше трьох років, і весь цей час позивач постійно знаходиться в нервово збудженому стані, що негативно позначається на стані його здоров'я, не може покращити взаємовідношення зі співробітниками на роботі, з друзями та у сімейних відносинах. Змушений постійно приймати заспокійливі засоби.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення не звернув уваги на те, що на ремонт автомобіля він витратив 23630 грн. і що, він звинувачує у вимушених витратах на ремонт пошкодженого в ДТП його автомобіля, відповідача, співробітники якого неправильно і безпідставно визнали його, як особу винну у ДТП, і цим поставили перепону отримати вчасно страхові відшкодування на ремонт автомобіля, чим завдали позивачу моральної шкоди, яку він оцінив у 20 000 грн.
Зазначає, що за неправильного висновку працівників поліції під час розслідування ДТП, та доведення в суді його невинуватості в ДТП і доведення в поліції і в суді винуватості іншого учасника ДТП, йому прийшлося витратити багато особистого часу і здоров'я. Вважає, що загалом помилка інспектора поліції при визначенні винуватця ДТП, на момент подання позовної заяви коштувала його сімейному бюджету 35430 грн.
Витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. при складанні позову у справі, враховуючи кількість витраченого часу і якість виконаної роботи, як ухвалив суд першої інстанції, замість сплачених ним адвокату 6000 грн., вважає несправедливим.
Крім того, також подав апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції та просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.
В апеляційній скарзі зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов'язки особи щодо якої він складений, та не є обов'язковим для виконання.
При складанні протоколу відносно позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень відповідно до ст. 255 КУпАП та Закону України "Про Національну поліцію", а доказів про визнання їх дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між протиправністю дій і завданням шкоди, відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов'язкові складові цивільно - правової відповідальності.
Судом не врахована позиція Верховного Суду при розгляді аналогічної справи, в який Верховний Суд зазначив, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділі не підпадають під дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», оскільки не є суб'єктами органу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органом досудового розслідування, прокуратури та суду.
Витрати, пов'язані із наданням правової допомоги не є тотожним реальним збиткам та не набувають відповідних ознак унаслідок не реалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Зауважила, що позовна заява не містить доказів, що підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, не обґрунтовано належним чином, з чого позивач виходив при визначення розміру суми компенсації за начебто спричинену моральну шкоду, не вказано та не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні, а тому вказана позовна вимога є штучною, безпідставною та задоволенню не підлягає.
У відзиві на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Представник Департаменту патрульної поліції І. Олійник подала до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу відповідача, в якому просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнутих сум та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечували, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції.
В судовому засіданні представник відповідача Департаменту патрульної поліції Олійник І.З. підтримала доводи апеляційної скарги відповідача в повному обсязі, просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечувала проти доводів апеляційної скарги сторони позивача, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 ..
Вислухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, суд прийшов до наступного.
Судом установлено, що водій ОСОБА_1 20 грудня 2021 року приблизно о 18.10 год. у м. Києві, шосе Брест Литовське, керуючи автомобілем марки «Dodge Ram» д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем «Renault Megane» д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вказаними діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги пунктів 2.3б, 12.1, 13.1 ПДР України, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 7 червня 2022 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
15 вересня 2023 року постановою Святошинського районного суду міста Києва у вчиненні вищевказаної ДТП визнано винуватим ОСОБА_2 , який керував автомобілем «Renault Megane» д.н.з. НОМЕР_2 .
Також судом установлено, що позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Перетятько О.В., який надавав позивачеві послуги професійної правничої допомоги при розгляді адміністративної справи 5800 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що закриваючи провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 , судовим рішенням встановлено факт протиправності дій посадової особи патрульної поліції, яка ініціювала та здійснювала адміністративне провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст.124 КУпАП, що у свою чергу безумовно свідчить про наявність у останнього душевних страждань внаслідок таких дій посадової особи державного органу, тобто наявність моральної шкоди, і є підставою для її відшкодування державою.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права. Зокрема, що відносно позивача мало місце неправомірне складання протоколу про адміністративне правопорушення та ініціювання здійснення адміністративного провадження саме з боку посадової особи державного органу. З дня складання протоколу про адміністративне правопорушення і до дня прийняття судом судового рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП пройшло 5 місяців і 17 днів. Крім того, з дня закриття провадження відносно позивача та до дня визнання винуватим в ДТП іншого учасника пройшло 1 рік і 1 місяць, протягом якого позивач не мав можливості звернутися до страхової компанії з метою отримання страхового відшкодування, тому вимушений був самостійно за власні кошти відремонтувати пошкоджений автомобіль. Все це призвело до відчуття несправедливості, викликаного неналежною поведінкою працівників поліції, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, доведення своєї невинуватості, що на думку суду викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт та спричинило душевні переживання.
З урахуванням вимог розумності та справедливості суд визначив розмірі моральної шкоди в сумі 7000 грн.
Задовольняючи вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу при розгляді адміністративної справи в сумі 5800 грн. є збитками, які підлягають стягненню з відповідача.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 15, ч.ч.1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч.1 ст. 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч.1 ст. 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права:
"Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
З огляду на приписи Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила ст. 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР".
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, виходив із того, що судовим рішенням про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення передбаченого ст.. 124 КУпАП, встановлено факт протиправності дій посадової особи патрульної поліції, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, що свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та матеріальної шкоди у вигляді понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів з огляду на викладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду не може погодитися з висновком районного суду про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення безумовно свідчить про завдання позивачу моральної та майнової шкоди.
Суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Невідповідність вимогам закону дій працівника патрульної поліції, який склав протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.124 КУпАП, в цій справі судом не встановлено.
Зі змісту постанови Святошинського районного суду м.Києва від 7 червня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 759/1186/22 убачається, що підставою для закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.. 124 КУпАП за відсутності в його діях складу вказаного правопорушення стало те, що у справі не зібрано достатньої кількості доказів, які б указували на доведеність поза всяким розумним сумнівом, що мали місце події, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому всі сумніви суд розтлумачив на користь особи, яка притягалась до адміністративної відповідальності, тобто ОСОБА_1 .
Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі № 759/1186/22, які, на думку суду, у своїй сукупності вказували на недоведеність у ході провадження у цій справі вини ОСОБА_1 , що не доводить очевидної протиправності дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Суд першої інстанції не врахував, що рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений за результатами ДТП протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.
Оскільки суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання стосовно позивача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, то немає підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
Інших доказів на підтвердження неправомірності дій або бездіяльності працівників Управління патрульної поліції в м.Києві позивачем, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Сама по собі тривалість складання протоколу та його розгляд відносно іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди не дає підстав вважати дії працівників поліції неправомірними.
Також колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково прирівняв витрати на правову допомогу до матеріальної шкоди (збитків).
В розумінні положень частини другої статті 22 ЦК України збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400цс18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191цс19).
Таким чином, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у справі про адміністративне правопорушення не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з поведінкою працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, яку не можна вважати протиправною та/або свавільною.
Отже, суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За таких обставин рішення суду першої інстанції відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
ОСОБА_1 не сплачував судовий збір за подання позову до суду у листопаді 2023 року на підставі п.13 ч.2 ст. 3 Закону України " Про судовий збір" (в редакції Закону на день подання позову до суду).
За подання апеляційної скарги Департамент патрульної поліції сплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн., тому ці витрати слід компенсувати за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України,суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 10 червня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позовних вимог.
Компенсувати Департаменту патрульної поліції витрати судового збору в сумі 1610,40 грн. за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Постанова складена 11 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус