Справа № 535/723/24
Провадження № 2/535/96/25
11 квітня 2025 року селище Котельва
Котелевський районний суд Полтавської області у складі: головуючого - судді Шолудько А.В., за участі секретаря судового засідання Плотник І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №535/723/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки рухомого майна у спільному сумісному майні подружжя,
28.08.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки автомобіля бренду КІА, модель Sportage, 2020 року випуску, сірого кольору, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , у сумі 373500 гривень.
Позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що за час його перебування у шлюбі з відповідачкою ними був придбаний спірний транспортний засіб, у зв'язку з чим сторони набули на нього право спільної сумісної власності подружжя. У зв'язку з тим, що відповідачка відчужила автомобіль без його згоди та не в інтересах сім'ї, на його користь підлягає стягненню з відповідачки грошова компенсація вартості 1/2 частки у вказаному майні, виходячи з дійсної ринкової вартості аналогічного спірному транспортного засобу, подібного за своїми якостями (технічними характеристиками), що підтверджується роздруківками про вартість подібного автомобіля з веб-сайтів avtomoto.ua, m.r.st.ua, avto.ria.com.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Котелевського районного суду Полтавської області від 28.08.2024 на розгляд судді Шолудько А.В. надійшла справа №535/723/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки рухомого майна у спільному сумісному майні подружжя (а.с. 23).
Ухвалою судді Котелевського районного суду Полтавської області від 29.08.2024 провадження у справі №535/723/24 відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 27).
23.09.2024 представник відповідачки - адвокат Сідько Світлана Іванівна, яка діє на підставі ордера на надання правничої допомоги серії ВІ №1245570 від 23.09.2024, подала до суду через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі у зв'язку з його безпідставністю, та зазначила, що шлюб між сторонами розірвано рішенням суду. Позивачем не надано доказів, що спірний автомобіль, який набутий за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, адже придбання цінної речі у період перебування колишнього подружжя у шлюбі, не є достатнім доказом того, що він саме придбаний за спільні кошти та в інтересах сім'ї. Позивач тривалий час не отримував доходу, ніде не працював, та проживав за рахунок коштів, які надавалися батьками дружини. Спірний автомобіль було придбано відповідачкою без будь-якого письмового дозволу позивача, оскільки був придбаний за особисті кошти відповідачки, які були подаровані батьком до дня її народження. У зв'язку з чим даний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу автомобіля на умовах 100% передоплати від 15.07.2020 був оформлений та зареєстрований 15.10.2020 лише на ОСОБА_2 й під час реєстрації права власності на спірний транспортний засіб будь-які відомості відносно інших співвласників автомобіля не повідомлялися та, відповідно, і не вносилися до Реєстру. Отже, при реєстрації даного транспортного засобу на нового власника згода другого з подружжя не перевірялась. Позивач з 2020 року знав про придбання транспортного засобу його дружиною, і жодним чином не оспорив правочин, укладений без його згоди. Позивач у період шлюбу з дозволу відповідачки користувався вказаним транспортним засобом. Спірний автомобіль за відома та згодою позивача було відчужено відповідачкою у період перебування у шлюбі, кошти використані на потреби родини, зокрема на лікування дитини, а отже даний правочин вчинений безумовно на користь сім'ї. Враховуючи те, що транспортний засіб станом на дату розгляду справи не належить подружжю, не є предметом спору, а отже і не може бути поділеним, з відповідним стягненням компенсації. Крім того, представник позивача зазначила, що за нормами Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення, та звернула увагу суду, що сторони від шлюбу мають спільну дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір'ю, має вади здоров'я, і по мірі дорослішання вона потребує все більше матеріального забезпечення для свого розумового, фізичного та духовного розвитку, та із її зростанням, зростають і її потреби, а отже збільшуються і витрати, а тому у разі задоволення позовних вимог позивача виплата такої суми суттєво вплине на матеріальний стан та задоволення потреб дитини. Вважає такі обставини мають істотне значення (а.с. 32-49).
26.09.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просив відхилити заперечення, наведені представником відповідачки у відзиві, у зв'язку з їх необґрунтованістю, посилаючись на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу; ненадання відповідачкою належних і допустимих доказів дарування їй батьком коштів на придбання автомобіля; відсутності його згоди на відчуження відповідачкою спірного автомобіля; безпідставного посилання на наявність у сторін спільної малолітньої дитини та необхідності її утримання, оскільки обов'язок батьків утримувати дитину не має правового значення для стягнення грошової компенсації вартості спірного майна, відчуженого одним із подружжя без згоди іншого з подружжя (а.с. 52-56).
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 23.10.2024 продовжено на тридцять днів строк підготовчого провадження у даній справі (а.с. 64-65).
04.11.2024 представник відповідачки - адвокат Сідько С.І. подала до суду через систему «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, у яких викладені обставини зазначені у відзиві та повідомлено про винесення Котелевським районним судом Полтавської області судового наказу від 12.08.2024 про стягнення з позивача на користь відповідачки аліментів на утримання дочки сторін з 05.08.2024 (а.с. 72-81).
Ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 04.11.2024 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 84).
Під час судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та у запереченнях на відзив.
Під час судового розгляду відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що спірний автомобіль був придбаний на її ім'я не за спільні сумісні кошти з позивачем, а за кошти, які їй подарував батько 14-13 липня 2020 року з нагоди її дня народження. Договір дарування батьком грошових коштів нотаріально не посвідчувався. Договір дарування батьком автомобіля не укладали, оскільки авто придбали з салону відразу на її ім'я, щоб потім не нести витрат на переоформлення на неї. Вартість автомобіля становила 599606,70 грн, яка була сплачена 15.07.2020 як перша виплата повністю. У жовтні 2020 року під час реєстрації автомобіля нічого не доплачували й позивач не заперечував, щоб автомобіль був оформлений на її ім'я. Під час перебування у шлюбі чоловік теж користувався автомобілем поки вони разом проживали.
Крім того, відповідачка зазначила, що шлюбні відносини між нею та позивачем були припинені 20.12.2023. Оскільки чоловік не надавав кошти на потреби сім'ї (оплату лікування, придбання побутової техніки, гуртка для дочки), 26.03.2024 вона продала спірний автомобіль своєму батьку за 300 000, 00 грн, про що чоловіка не повідомляла та згоду від нього на продаж автомобіля не отримувала. Після продажу автомобіля батьку вона продовжує користуватися вказаним автомобілем у власних цілях. 05.08.2024 вона звернулася до суду із заявами про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів на утримання дочки. До моменту стягнення аліментів на утримання дочки позивач не надавав кошти на утримання дитини. За кошти, отримані від продажу автомобіля, вона придбала мобільний телефон Apple iPhone 13 Pro Max, який дочка використовує для навчання.
Під час судового розгляду представник відповідачки - адвокат Сідько С.І. просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив, й додатково зазначила, що позивач не надав доказів про достатність своїх доходів для придбання автомобіля, а допитані під час судового розгляду свідки підтвердили, що кошти на придбання автомобіля були подаровані батьками відповідачці до дня її народження; позивач був присутній під час укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля й не заперечував, щоб дружина була титульним володільцем даного рухомого майна; під час розгляду справи позивач зазначив, що зароблені ним на будівництвах кошти він вкладав у ремонт та благоустрій будинку батьків відповідачки; кошти від продажу автомобіля були використані на лікування дочки та придбання мобільного телефону; позивач не оспорював договір продажу спірного автомобіля і не звертався до суду з позовом про визнання його спільним сумісним майном та не надав доказів, що спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя та придбаний за спільні сумісні кошти подружжя; сума на яку претендує позивач відрізняється від суми, за яку було продано автомобіль; а задоволення позовних вимог позивача призведе до подвійного навантаження на відповідачку.
Суд, заслухавши пояснення сторін та представника відповідачки, допитавши свідків, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, оцінивши докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 10.08.2013 Відділом ДРАЦС Котелевського РУЮ у Полтавській області, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 зареєстрували шлюб (а.с. 8).
Сторонами є батьками ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 26.01.2016 Відділом ДРАЦС Котелевського РУЮ у Полтавській області (а.с. 42).
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, позивач ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі з відповідачкою працював та отримував дохід з 2015 по 2020 роки в ТОВ «Бориспільміськбуд», а також у 2021 році - у ТОВ «ВК Будінновація» (а.с. 60-62).
На підставі договору №452377-Y01147 купівлі-продажу автомобіля на умовах 100% передоплати від 15.07.2020 продавець ТОВ «Автопланета-Моторс» зобов'язався передати у власність покупця, а покупець ОСОБА_2 - оплатити і прийняти автомобіль, що знаходиться на складі продавця, ціна якого становить 599 606, 70 грн, у тому числі ПДВ 99 934, 45 грн (а.с. 37-38).
Згідно з Актом №452377-Y01147 передачі-прийняття автомобіля від 13.10.2020 продавець ТОВ «Автопланета-Моторс» та покупець ОСОБА_2 , склали цей акт, що є невід'ємною частиною Договору № 452377-Y01147 від 15.07.2020, за яким продавець передає, а покупець отримує автомобіль торгівельної марки КІА; комерційна назва: Sportage; № кузова: НОМЕР_1 ; № двигуна: НОМЕР_5 . Ціна автомобіля: 599 606, 70 грн, у тому числі ПДВ 99 934, 45 грн (а.с. 36).
Під час судового розгляду даної справи сторонами визнається, що фактично шлюбні відносини між ними були припинені 20 грудня 2023 року, й з цього часу позивач став проживати окремо.
Згідно з довідкою виконавчого комітету Котелевської селищної ради №2547 від 31.07.2024 відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з батьками ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 11.09.2024 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 44-45).
Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) від 16.08.2024 № 31/32-09/321-аз/04-2024-312-2024 на адвокатський запит сторони позивача, станом на 16.08.2024 за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів (надалі - Реєстр) автомобіль марка КІА, модель Sportage, 2020 року випуску, номерний знак та номер кузова зазначені в запиті був зареєстрований за ОСОБА_2 з 15.10.2020. Даний транспортний засіб було перереєстровано 26.03.2024 на ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеному в територіальному сервісному центрі. Під час реєстрації права власності на спірний транспортний засіб, а саме автомобіль KIA Sportage, за ОСОБА_2 в 2020 році, будь-які відомості відносно інших співвласників автомобіля не повідомлялися. Відповідно і не вносилися до Реєстру. Отже, при перереєстрації транспортного засобу на нового власника згода другого з подружжя не перевірялась (а.с. 12).
Допитана під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 , яка є матір'ю відповідачки, пояснила, що позивач проживав у їх будинку понад 10 років разом із дочкою, працював на будівельних об'єктах у містах Києві та Дніпрі, у селищах Диканці та Опішня Полтавської області. З 2022 року позивач ніде не працював. 20.12.2023 позивач припинив спільне проживання з відповідачкою, взяв з собою телевізор та пригрозив судовими позовами у випадку, якщо дочка звернеться за стягненням аліментів. Свідок пояснила, що вона, працюючи помічником вихователя в ДНЗ «Пролісок», та її чоловік (батько відповідачки), який працював водієм у СК «Дружба», спільно накопичили грошові заощадження, за рахунок яких разом вирішили подарувати відповідачці автомобіль, потреба у якому у неї виникла з метою вирішення питань соціально-побутового характеру (перевезення дитини до навчальних закладів, лікарні, тощо). Договір дарування грошових коштів чи автомобіля не укладали. Позивач був присутній у торгівельному салоні під час укладання договору купівлі-продажу авто для дочки на її ім'я за кошти, надані батьком відповідачки. Після припинення спільного проживання з відповідачкою позивач коштів на утримання їх неповнолітньої дитини не надавав, тому відповідачка продала придбаний автомобіль батьку, оскільки у неї не вистачало коштів на утримання дитини.
Допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_6 , який є батьком відповідачки пояснив, що він подарував дочці (відповідачці у справі) грошові кошти в сумі 25000,00 доларів США на придбання автомобіля з нагоди її дня народження. Договір дарування грошових коштів дочці для придбання автомобіля нотаріально не посвідчував. Придбаний на ці кошти автомобіль дочка у 2024 році продала йому під час її перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем. Чи знав позивач про відчуження відповідачкою йому вказаного автомобіля свідку нічого невідомо.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208, ч. 5 ст. 719 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовий формі; договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріали справи не містять письмового договору дарування відповідачці ОСОБА_2 грошових коштів, сплачених нею за спірний автомобіль, або рішення суду про визнання такого договору дійсним, тому твердження сторони відповідача про виникнення права особистої приватної власності відповідачки на спірний транспортний засіб не можна визнати обґрунтованими й такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 вказано, що «вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред'явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред'явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 (пункт 8.67).
В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого».
Згідно з ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц).
Якщо майно (у даній справі - транспортний засіб) придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
У ході розгляду справи не встановлено наявності шлюбного договору чи будь-яких інших договорів, які б встановлювали режим поділу спільного сумісного майна між сторонами.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11).
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18), у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
У постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) касаційний суд, встановивши, що спірні автомобілі були відчуженні відповідачем під час перебування сторін у шлюбі без згоди позивача, дійшов висновку про стягнення компенсації вартості 1/2 частки відчуженого рухомого майна.
Судом встановлено, що відповідачка у період перебування у шлюбі з позивачем відчужила спільне сумісне рухоме майно подружжя, зокрема автомобіль КІА Sportage 2020 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , без згоди свого чоловіка, що підтверджується матеріалами справи і відповідачка ОСОБА_2 під час судового розгляду цього не спростовувала, визнавши вказану обставину під час судового розгляду справи.
Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї, повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18), від 10.06.2022 у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21), від 13.12.2023 у справі № 501/484/22 (провадження № 61-4469св23).
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного рухомого майна кошти були витрачені в інтересах сім'ї.
Так, на підтвердження витрачання на потреби сім'ї коштів, отриманих від відчуження без згоди позивача спірного транспортного засобу, відповідачкою надані фіскальні чеки від 28.08.2023, 04.10.2023 та 17.10.2023 про сплату (ким не зазначено) сум 4100,00 грн, 3000,00 грн та 16000,00 грн за стоматологічні послуги стоматологічної клініки «ОРТОДОМІНАНТ», а також довідку приватної стоматологічної клініки «ОРТОДОМІНАНТ», що видана 04.10.2023, за змістом якої рекомендовано ОСОБА_3 , 2016 року народження, подальше спостереження у ортодонта, лікування брекет-системою після 12 років.
Однак, вказані докази підтверджують обставини, які існували на час перебування сторін у шлюбі й до припинення їх спільного проживання та до відчуження спірного транспортного засобу відповідачкою, а тому не підтверджують понесення витрат потреби сім'ї, а саме на лікування дочки сторін, за рахунок коштів, отриманих відповідачкою від продажу нею спірного автомобіля, як і аналогічний фіскальний чек від 1.05.2024 на суму 2500,00 грн за стоматологічні послуги стоматологічної клініки «ОРТОДОМІНАНТ» на суму 2500,00 грн, оскільки також не містить даних про особу платника та про особу отримувача наданих медичних послуг та їх вид (а.с. 79, зворот а.с.79).
Надані відповідачкою квитанція та фіскальний чек на оплату нею 09.10.2024 ЕК/замовлення на суму 2090,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_8 (без зазначення виду оплачених товару/послуги); веб-чек на придбання мережевого зарядного пристрою від 04.10.2024; фіскальний чек на придбання 04.10.2025 товарів, у тому числі одягу; чек про транзакцію через Райффайзен Банк на суму 300 грн, а також два розрахунки оплати за послуги медичної допомоги дочці сторін від 12.10.2024 та 18.10.2024 на суму, відповідно 1250,00 грн та 2750,00 грн, були здійснені після розірвання шлюбу між сторонами та після стягнення судом аліментів на утримання дочки сторін, не підтверджують належним чином понесення витрат відповідачкою на придбання вказаних речей/оплати медичних послуг на потреби сім'ї за рахунок коштів, отриманих відповідачкою від продажу нею спірного автомобіля (а.с. 77, 80).
Надані відповідачкою фіскальні та службові чеки від 19.02.2024 на купівлю в ТОВ «Комфі Тренд» мобільного телефону Samsung Galaxy А05, аксесуарів до мобільних телефонів у тому числі до Samsung Galaxy А05 телевізора Samsung з пакетом передплати SWEET.TV, здійснену після припинення спільного проживання сторін, але до відчуження спірного транспортного засобу відповідачкою, а тому не підтверджують понесення витрат відповідачкою на придбання вказаних речей на потреби сім'ї за рахунок коштів, отриманих відповідачкою від продажу нею спірного автомобіля (зворот а.с. 78).
Крім того, під час судового розгляду позивачка особисто повідомила суду що за кошти, отримані від продажу автомобіля, вона придбала лише мобільний телефон Apple iPhone 13 Pro Max, який дочка використовує для навчання.
Згідно з наданим відповідачкою чеком №526920 від 05.06.2024 вартість телефону Apple iPhone 13 Pro Max, разом з аксесуарами до нього та сплатою додаткових сервісів становить 38685,00 грн. Серед додаткового сервісу є оплата гарантії на розбиття скла, гарантія на два роки з розбиттям. Згідно з талоном «Антикрихкість» до пристрою Apple iPhone 13 Pro Max, з терміном дії 730 днів, який проданий 05.06.2024, графи з ім'ям та датою народження покупця не заповнені, що не підтверджує належним чином придбання саме відповідачкою вказаного мобільного телефону з аксесуарами до нього та додаткових сервісів, та використання на потреби сім'ї за рахунок коштів, отриманих відповідачкою від продажу нею спірного автомобіля (а.с. 78).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 на обґрунтування вартості спірного автомобіля надав роздруківки з веб-сайтів avtomoto.ua, m.r.st.ua, avto.ria.com, згідно з якими за пошуком КІА, модель Sportage, 2020 року випуску, 1,6 бензин, вартість подібних транспортних засобів з пробігом від 41 тис.км до 67 тис.км становить: від 18000 доларів США до 19100 доларів США (а.с. 15-21).
Сторони не зверталися до суду з клопотанням про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи з метою визначення ринкової вартості транспортного засобу саме на день розгляду справи. Відповідачка не спростовувала зазначену позивачем найнижчу ринкову вартість спірного транспортного засобу, а саме 18000,00 доларів США, що становить 747000,00 грн.
За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідачкою не надано доказів на підтвердження посилання представника відповідача на те, що, у разі задоволення позовних вимог позивача, виплата такої суми суттєво вплине на матеріальний стан та задоволення потреб дитини сторін, яка має вади здоров'я та потребує збільшення матеріального забезпечення.
Так, сторонами визнається, що з 05.08.2024 на утримання дитини сторін з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти за судовим наказом.
Крім того, відповідачка не позбавлена права звернення до суду з позовом у порядку, встановленому ст. 185 Сімейного кодексу України, про визначення розмір участі батька у додаткових витратах на дитину в разі спору , які можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно; або на підставі ст. 192 Сімейного кодексу України, за якою розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 180 СК України обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Установивши вказані обставини, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частки вартості спірного автомобіля, що становить 373500,00 грн, у зв'язку з чим позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення у повному обсязі.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення у повному обсязі, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягти судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3735,00 грн. Про понесення інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, позивачем не заявлено.
Під час судового розгляду представник відповідачки - адвокат Сідько С.І. на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України заявила клопотання про надання строку для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, понесених відповідачкою у даній справі.
Відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
Суд не вбачає підстав для застосування судом положень п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України, оскільки, позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а тому судові витрати, понесені відповідачкою у даній справі, розподілу не підлягають.
Враховуючи вище викладене, керуючись ст. ст. 244, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки рухомого майна у спільному сумісному майні подружжя, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 373500,00 грн (триста сімдесят три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) у рахунок компенсації вартості 1/2 частки спільного сумісного майна подружжя - автомобіля бренду КІА, модель Sportage, 2020 року випуску, сірого кольору, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3735,00 грн (три тисячі сімсот тридцять п'ять гривень 00 копійок).
Судові витрати, понесені у даній справі відповідачкою ОСОБА_2 , розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .
Повне судове рішення складено 11.04.2025.
Суддя А.В. Шолудько