Справа № 420/26126/24
04 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Самойлюк Г.П.
при секретарі: Драник О.О.;
сторін:
позивач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач: ОСОБА_3
перекладач: Нікашов О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.05.2024 р. № 93-24, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка є громадянкою Сирійської Арабської Республіки та у 2024 році звернулась до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні, за результатом розгляду якої отримала повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а після рішення Державної міграційної служби України від 30.05.2024 р. № 93-24, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачка зазначає, що раніше проживала в м. Дейр-ез- Зора. Під час про-демократичних мітингів, що проходили в Сирії у 2011 році її батько активно приймав участь в мітингах. З моменту, коли мирні мітинги переросли в громадянську війну позивачка разом з сім'єю покинули рідне місто задля власної безпеки через постійні обстріли, поїхавши в столицю Сирії - Дамаск. При спробі повернутись у Дейр-ез-Зора батько Позивачки був затриманий спецслужбами за участь в мирних мітингах та ув'язнений, де піддавався регулярним побоям. Як тільки батька звільнили Позивачка із сім'єю покинули Сирію та більше туди не повертались. Тривалий час позивачка проживала у Туреччині. У 2023 році, за запрошенням чоловіка позивачка приїхала в Україну з метою довгострокового спільного проживання родини. Позивачка зазначає, що остання притримується про-демократичних поглядів, як і її батько. Станом на час подання позову позивачка вагітна, немає жодних близьких в Сирії та боїться туди повертатись через страх бути викраденою чи ув'язненою спецслужбами та перебувати в місті де проходять бойові дії, що прямо загрожуватиме її здоров'ю та її майбутній дитини.
Позивачка вважає, що у разі повернення до країни походження вона може зазнати переслідувань через її політичні та релігійні переконання.
Оскаржуване рішення вважає протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 26.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті. Зобов'язано Державну міграційну службу України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 .
Представник відповідача до суду подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивачка не змогла належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в неї ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» .
Так, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не змогла повідомити обставини, які б вказували, що причини її виїзду за межі країни громадянської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для її життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.
Представник відповідача наголошує, що звернення позивача за захистом не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов'язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.
Таким чином співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам пунктами 1, 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що у позивача немає обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань через недоведеність фактів її побоювань.
Отже, рішення ДМС України прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, є правомірним та обґрунтованим.
Ухвалою від 19.12.2024 року вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання. Підготовче засідання призначено на 20.01.2025 року.
Ухвалою від 20.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 07.02.2025 року.
Ухвалою від 07.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача про залучення перекладача задоволено, судове засідання відкладено на 21.02.2025 року.
Ухвалою від 07.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у зв'язку з відсутністю перекладача, судове засідання відкладено на 10.03.2025 року.
Ухвалою від 10.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, у зв'язку з необхідністю залучення перекладача, судове засідання відкладено на 24.03.2025 року.
Ухвалою від 07.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача про залучення перекладача задоволено, судове засідання відкладено на 04.04.2025 року.
В судовому засіданні позивач, представник позивача підтримали позовні вимоги, просили задовольнити позовну заяву з підстав, викладених у позові.
Відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд
ОСОБА_1 є громадянкою Сирійської Арабської Республіки, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 .
02.02.2024 року позивачка звернулася за захистом до ГУ ДМС в Одеській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
30.04.2024 року за результатами розгляду заяви та особової справи заявника, Управлінням підготовлено Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Висновок від 30.04.2024 року обґрунтований тим, що клопотання позивача не містить умов, передбачених п.1,13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства «підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на території Сирії.
30.05.2024 року ДМС України прийнято рішення №93-24 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Аль Хамуд Таснім Абдулхалім.
Оскаржуване рішення позивачка вважає протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.09.2014 року №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи законність рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таких побоювань обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно частини 5 статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Критерій «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає відповідного статусу має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Аналіз вказаних термінів та дослідження справи відносно позивача, його заяви, протоколу співбесіди свідчать про те, що наявні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI.
Основною причиною звернення за захистом в Україні позивачка вказує на побоювання за своє життя та життя своєї дитини (станом на час проведення співбесіди позивачка була вагітна, станом на час розгляду справи у позивачки народилася дитина, що підтверджується копією свідоцтва про народження) через ведення в Сирії бойових дій, неможливість повернення до країни.
Згідно протоколів співбесід із позивачкою, причиною виїзду з країни походження стало те, що в 2013 році в м. Дейр-ез-Зор розпочалися активні військові дії, будинок позивача був зруйнований внаслідок бойових дій і всією родиною позивачка виїхала в Туреччину м. Корфа, як біженці. В Туреччині позивачка разом із родиною отримали тимчасовий захист. Проте у зв'язку з тим, що у 2023 році позивачка виїхала з Туреччини до Сирії задля оформлення шлюбу, посвідка на проживання була скасована.
Отже, як вбачається з матеріалів справи причиною для виїзду з країни походження став збройний конфлікт на території Сирії та в подальшому пов'язані з ним побоювання за власне життя у випадку повернення до країни походження.
Так, пп. «е» п.2.1 розділу ІІ цих Правил №649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (пункт 1.2 розділу І Правил №649).
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Пунктом 45 Керівництва чітко обумовлено, що особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Відповідно до ч.1 ст.5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011р. Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту зі змінами обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Підтвердження ж обґрунтованості «побоювань» переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації: із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Так, як загально відомо, право на життя і заборона катувань, зокрема, закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Дослідивши матеріали особової справи позивача, суд враховує, що пояснення позивача щодо причин неможливості повернутися до Сирії є підтвердженими та не суперечать викладеним під час співбесід обставинам.
Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника. (п.22 Постанови Пленуму ВАС України №1 від 25.06.2009р. «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»).
Пунктом 36 Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) зазначено, що клопотання про міжнародний захист громадян Сирії та інших осіб, які залишають країну необхідно розглядати на основі справедливих та ефективних процедур. УВКБ ООН уважає, що більшість громадян Сирії, що звертаються за міжнародним захистом, ймовірніше, відповідають критеріям поняття "біженець", наведеного в статті 1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки в них будуть достатньо обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією із ознак, указаних в Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, залишивши Сирію, зв'язок з однією із ознак, указаних в Конвенції 1951 року, буде полягати в прямому або опосередкованому, реальному або приписаному зв'язку з однією із сторін конфлікту.
Згідно із частиною 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
Відповідно до частини 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.
Згідно доповідей Генерального секретаря від 16 вересня 2016 року, 18 жовтня 2016 року, 15 листопада 2016 року, 14 грудня 2016 року про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН, на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.
Також, згідно Актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з "Рекомендаціями з питання міжнародного захисту" УВКБ ООН (Редакція IV). виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що "більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення "біженець", наведеного в статті 1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов'язаних зобов'язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.
Крім того, у пунктах 65, 72 Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 1 лютого 2018 року, вказується, що цивільні особи, як і раніше, піддаються довільним затриманням, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд.
Із самого початку сирійського конфлікту однією з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні і об'єкти, що охороняються, в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.
У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16 листопада 2017 року вказано, що в результаті бойових дій, які ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше, завдається шкода цивільним особам та об'єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск. Риф- Дамаск, Хама, Дераа, Ель-Кунейтра, Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.
У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадала припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф - Дімашк, Дар'я і Ель-Кунейтра.
У доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Сирійській Арабській республіці від 31.01.2019 вказано, що продовжують надходити повідомлення про напади на цивільних осіб та цивільні об'єкти в провінціях Ідліб, Алеппо, Дейр-ез-Зор і Ес- Сувейда, в результаті яких гинуть і отримують поранення десятки сирійських жінок, чоловіків і дітей. Повітряні нальоти і наземні операції завдають істотної шкоди ключових об'єктах цивільної інфраструктури, включаючи лікарні і школи. Проурядовими силами, озброєними групами і терористами ІГІЛ було здійснено низку резонансних нападів.
Крім того, судом встановлено з публікацій у засобах масової інформації, що у листопаді 2024 року активні бойові на території Сирії дії відновилися.
УВКБ ООН станом на грудень 2024 року, не вважає, що вимоги для припинення статусу біженця для бенефіціарів міжнародного захисту, які походять із Сирії, наразі виконано. УВКБ ООН.
Отже, керуючись останнюю позицією УВКБ ООН, щодо шукачів захисту з Сирії, наразі ще зарано стверджувати, про безпеку повернення та перебування у цій країні, оскільки ризики невибіркового насилля, переслідувань, порушення прав людини не зникли.
При цьому, відповідач вважає, що достатніх підстав вважати, що він потребує захисту в розумінні пункту 13 частини першої статті 13 Закону № 3671-VI, немає.
З цих підстав суд вважає, що відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після її виїзду у зв'язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження, а також неможливості повернення в Сирію.
Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають.
Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.
Отже, станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач не надав належної оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, а саме триваючому військовому конфлікту на території країни.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на теперішній час в країні громадянського походження позивачки склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та ненадання документального доказу усних тверджень чи спірність щодо автентичності наданих доказів в підтвердження обґрунтування заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Суд вважає, що відсутність об'єктивного підтвердження суб'єктивних побоювань позивача щодо повернення до країни громадянської належності повинна бути доведена достовірними доказами, які виключатьвиключають будь-які сумніви законності прийнятого відносно позивача рішення, у тому числі у самого позивача.
Також слід враховувати при прийнятті рішення, надаючи оцінку поясненням позивача, чому вона просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту, а саме під час розгляду справи встановлено, що позивачка перебуває у шлюбі з громадянином Сирії, який проживає в Україні на підставі посвідки на постійне проживання.
Крім того, під час розгляду справи у позивачки народилася дитина, яка є громадянином України.
Стаття 3 СК України визначає сутність поняття «сім'я» через три її ознаки, котрі випливають із розуміння сім'ї як осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Виходячи з приписів Сімейного кодексу України, Україна, в особі уповноважених компетентних органів, не вправі розлучати сім'ї біженців або осіб, які потребують додаткового захисту.
Суд вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, а також неврахування факту розлучення сім'ї, призвело до неправомірної відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи те, що повноваження прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить до виключної компетенції відповідача, тому адміністративний суд позбавлений можливості підміняти інших суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та з урахуванням того, що оскаржуване рішення № 93-24 від 30.05.2024 р. від 06.08.2021 року №267-21 прийнято без врахування кризової ситуації в Афганістані, яка розпочалася фактично 04 травня 2021 року («Талібан» розпочав великий наступ проти урядових військ у провінції Гільменд на півдні країни)Сирійській Арабській Республіці, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов'язання Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання Державну Державної міграційну міграційної службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська,9, м. Київ, 01001, Код ЄДРПОУ 3750847) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 93-24 від 30.05.2024 р., яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.02.2024 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.04.2025 року.
Суддя Г.П. Самойлюк