Іменем України
11 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/476/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Бездолі Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
06 березня 2025 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Бездолі Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області, відповідно до якого позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07.02.2025 №121630011973 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 17.06.2022 (наступного дня після досягнення пенсійного віку), врахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №2 період її навчання з 01.09.1987 року по 28.06.1990 року та періоди її роботи 02.07.1990 - 31.12.1997 року, 13.12.2008 - 31.12.2008 року, 23.03.2009 - 18.02.2010 року, 29.07.2010 - 31.07.2010 року, 05.03.2013 - 31.03.2013 року, 01.11.2013 - 28.02.2014 року, 29.05.2014 - 19.06.2014 року, 01.07.2014 - 18.01.2017 року;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачені нею судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 968,96 грн та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.06.2022 позивачу виповнилося 50 років. 30.01.2025 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Заява була обумовлена тим, що на момент свого звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 досягла віку 50 років та мала необхідний загальний страховий стаж понад 30 років, з яких більше ніж 14 років 09 місяців (за розрахунком ГУ ПФУ) - на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При поданні заяви органу Пенсійного фонду України було надано на підтвердження стажу відповідні документи. Розгляд заяви за принципом екстериторіальності здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення від 07.02.2025 №121630011973 про відмову в призначенні пільгової пенсії за віком, оскільки на дату звернення за призначенням пенсії позивачка не досягла віку 55 років, як то передбачено пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому, на думку відповідача, відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Окрім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до пільгового стажу по Списку №2 позивача протиправно не було зараховано:
- період навчання з 01.09.1987 по 28.06.1990 у Професійно-технічному училищі №53 м. Сіверськодонецька;
- періоди роботи 02.07.1990 - 31.12.1997 (у СДВП (СВО) "Об'єднання Азот", ЄДРПОУ 05761672), 13.12.2008 - 31.12.2008, 23.03.2009 - 18.02.2010, 29.07.2010 - 31.07.2010, 05.03.2013 - 31.03.2013, 01.11.2013 - 28.02.2014, 29.05.2014 - 19.06.2014, 01.07.2014 - 18.01.2017 (перейменовано Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання Азот», ЄДРПОУ 33270581).
Зазначене відображене у Розрахунку страхового (пільгового) стажу, який додавався до рішення про відмову в призначенні пенсії, яке оскаржується.
ОСОБА_1 вважає протиправним вищевказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні пенсії від 07.02.2025 року №121630011973, а також вважає, що відповідач зобов'язаний додатково зарахувати їй відповідний пільговий стаж та призначити виплату пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідач 25.03.2025 надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
30.01.2025 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), досягнувши 52 роки, звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким прийнято рішення від 07.02.2025 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з не досягненням особою пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як зазначено в рішенні про відмову в призначенні пенсії, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, страховий стаж особи становить 33 роки 6 місяців 21 день, стаж роботи за Списком № 2 - 14 років 11 місяців 27 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.07.1990, до страхового та до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5), в тому числі, по спеціальному стажі.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058) передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим-двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої ст. 26 цього Закону, зокрема чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Таким чином, норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню.
Норми статі 114 Закону №1058 набрали чинності з 11.10.2017, після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII та відповідно були прийняті пізніше після Закону України «Про пенсійне забезпечення», який прийнятий 05.11.1991.
Також слід зазначити, що норми статті 114 Закону 1058 на даний час не змінені, неконституційними не визначалися, є чинними та відповідно підлягають до застосування.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 відповідач вважає безпідставним, оскільки зазначеним рішенням визнано неконституційними положення норми ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, і це рішення жодним чином не стосується норми статті 114 Закону №1058.
Таким чином законодавець не ототожнює поняття пенсія за вислугу років та пенсія за віком на пільгових умовах, так, як залишено право на призначення пенсії тільки за вислугу років за нормами ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на певних умовах. Натомість призначення пенсії за віком на пільгових умовах відбувається за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, на момент розгляду заяви та прийняття рішення від 07.02.2025 про відмову в призначенні пенсії позивач не досягла віку виходу на пенсію, передбаченого п.2. ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років), що слугувало підставою для відмови в призначенні пільгової пенсії.
На підставі вищенаведеного, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 11 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Сторонами по справі не заперечується, що 30.01.2025 позивач, досягнувши віку 52 роки, звернулась із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07.02.2025 №121630011973 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком № 2, у зв'язку з не досягненням особою пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років.
Згідно оскаржуваного рішення вбачається, що вік заявниці на дату звернення становить 52 роки 7 місяців 14 днів. Стаж роботи за Списком №2 становить 14 років 9 місяців 10 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 02.07.1990, до страхового та до пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5), в тому числі, по спеціальному стажу.
Відповідно до розрахунку стажу Форма РС-право вбачається, що страховий стаж позивача складає 33 роки 4 місяці 6 днів, у тому числі робота за Списком №2 складає 14 років 9 місяців 10 днів.
Також, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача її навчання з 01.09.1987 по 28.06.1990 та періоди роботи: 02.07.1990 - 31.12.1997, 13.12.2008 - 31.12.2008, 23.03.2009 - 18.02.2010, 29.07.2010 - 31.07.2010, 05.03.2013 - 31.03.2013, 01.11.2013 - 28.02.2014, 29.05.2014 - 19.06.2014, 01.07.2014 - 18.01.2017.
Не погоджуючись із прийнятим відповідачем рішенням, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі-Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі-Закон № 1058-IV).
Закон № 1788-XII був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Законом № 213-VIII, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-XII, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-XII, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-IV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону № 1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-IV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі № 160/5189/20, від 02.06.2023 у справі № 160/13468/20, від 06.11.2023 у справі № 240/24/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду справи № 360/3611/20.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання нормами якого саме закону слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону № 1788-XII під час призначення їй пенсії.
Так, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, а саме жінки, які досягнули 50-річного віку, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 при стажі роботи 20 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Відповідачем не заперечується, що станом на 30.01.2025, тобто на момент звернення позивача за призначенням пільгової пенсії, позивачці виповнилося 52 роки. Страховий стаж позивачки становив 33 роки 4 місяці 6 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 14 років 9 місяців 10 днів.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, а саме 55 років, є протиправною.
Також, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Зміст Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 не містить такої умови набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону № 1788-XII як набуття пільгового стажу станом на 03.10.2017. З положення пункту 3 резолютивної частини рішення вбачається, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі.
Зі змісту Рішення Конституційного Суду України вбачається, що особи, які працювали на визначених посадах до 01.04.2015 мали легітимні очікування на призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні певного віку (для жінок 50 років), відповідно до положення ст. 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Зокрема, пунктом 4.4. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визначено, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до пункту 14-6.2 розділу XV Закону № 1058-IV тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається, зокрема, за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 07.02.2025 №121630011973 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" ст. 13 Закону № 1788-XII, з 17.06.2022, відповідно до заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 30.01.2025.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 17.06.2022, врахувавши при цьому до пільгового стажу за Списком №2 період її навчання з 01.09.1987 по 28.06.1990 та періоди її роботи 02.07.1990 - 31.12.1997, 13.12.2008 - 31.12.2008, 23.03.2009 - 18.02.2010, 29.07.2010 - 31.07.2010, 05.03.2013 - 31.03.2013, 01.11.2013 - 28.02.2014, 29.05.2014 - 19.06.2014, 01.07.2014 - 18.01.2017, суд зазначає таке.
З оскаржуваного рішення вбачається, що до страхового та до пільгового стажу позивача зараховано всі періоди роботи, з врахуванням даних, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5), в тому числі, по спеціальному стажу.
При цьому, відповідно до розрахунку стажу Форма РС-право вбачається, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу позивача її навчання з 01.09.1987 по 28.06.1990 та періоди роботи: 02.07.1990 - 31.12.1997, 13.12.2008 - 31.12.2008, 23.03.2009 - 18.02.2010, 29.07.2010 - 31.07.2010, 05.03.2013 - 31.03.2013, 01.11.2013 - 28.02.2014, 29.05.2014 - 19.06.2014, 01.07.2014 - 18.01.2017.
Суд зауважує, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, воно взагалі не містить інформації щодо не зарахування відповідачем певних періодів навчання та роботи позивача до пільгового стажу, як про це зазначено у розрахунку стажу. У відзиві відповідачем, також, жодним чином про це не зазначено. Відповідно, оскаржуване рішення не містить конкретизації періодів, які не зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача з наведенням правових підстав для їх не зарахування щодо кожного періоду та, відповідно мотивів, з яких виходив відповідач при не зарахуванні таких періодів. Відповідачем не зазначено в чому полягає неповнота або невідповідність записів трудової книжки, із зазначенням правових підстав.
Таким чином, вищенаведене свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України. Недотримання цих принципів є підставою для скасування такого рішення, оскільки з тексту оскаржуваного рішення неможливо визначити, які саме періоди роботи не зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача, підстави не зарахування щодо кожного періоду, відповідно відсутні мотиви щодо їх не зарахування.
Суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача зарахувати спірні періоди, про які йдеться в похідних позовних вимогах, до відповідного стажу, оскільки відповідачем виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях і домислах, відсутність в оскаржуваному рішенні конкретних періодів, правових обґрунтувань щодо кожного періоду та мотивів не зарахування до стажу позивача таких періодів, не дозволяє суду перевірити, чи правомірно відповідні періоди роботи не зараховані до пільгового стажу, і свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано.
З огляду на наведене, позовна вимога про зарахування до пільгового стажу позивача її навчання з 01.09.1987 по 28.06.1990 та періодів роботи: 02.07.1990 - 31.12.1997, 13.12.2008 - 31.12.2008, 23.03.2009 - 18.02.2010, 29.07.2010 - 31.07.2010, 05.03.2013 - 31.03.2013, 01.11.2013 - 28.02.2014, 29.05.2014 - 19.06.2014, 01.07.2014 - 18.01.2017, є передчасною, у зв'язку з чим у її задоволенні слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, законодавець визначив, що обов'язок доведення не співмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №813/1966/18.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, за позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Також при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Матеріали справи містять договір від 19.02.2025 б/н про надання правової (правничої) допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Бездолею Олександром Вікторовичем.
Пунктом 4 Договору визначено, що клієнт зобов'язується сплатити Адвокату за надання правової допомоги та представництво інтересів за цим Договором гонорар. Розмір гонорару та порядок його обчислення і внесення визначається у додатковій угоді до цього договору.
У відповідності до пунктів 1,2 додаткової угоди б/н від 19.02.2025 до Договору про надання правової допомоги б/н від 19.02.2025, вбачається, що клієнт сплачує адвокату гонорар під час підписання даної додаткової угоди у розмірі 10000,00 (десять тисяч грн. 00 коп).
Гонорар та фактичні витрати виплачуються адвокату клієнтом готівкою, на підтвердження чого адвокат видає клієнтові квитанцію. Зазначена квитанція є підтвердженням фактичного надання адвокатом правничої допомоги.
Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 10000,00 грн надано квитанцію від 19.02.2025, з якої вбачається, що позивачем сплачено адвокату гонорар у розмірі 10000,00 грн за надання правової (правничої) допомоги згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 19.02.2025 та Додаткової угоди до цього договору від 19.02.2025, а саме за:
ознайомлення адвоката з матеріалами справи та з документами, наданими Клієнтом;
отримання адвокатом даних з персонального пенсійного кабінету Клієнта;
опрацювання (аналіз) адвокатом нормативно-правової бази та судової практики стосовно спірного питання;
здійснення адвокатом правового висновку та визначення правової позиції разом з Клієнтом;
складання адвокатом позовної заяви та формування необхідного пакету документів для подання до суду;
сплата адвокатом судового збору;
формування та направлення позовної заяви з додатками через систему Електронного суду;
представництво адвокатом інтересів клієнта у суді (участь у засіданнях суду) - за необхідності;
складання необхідних процесуальних документів (відповіді на відзив, клопотань, заяв та ін.) в процесі судового розгляду за необхідності;
інші необхідні процесуальні та поза процесуальні дії;
надання адвокатом Клієнту консультацій правового характеру по справі;
отримання рішення суду та виконавчих листів, направлення виконавчих документів до органів Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України;
правовий супровід Клієнта на стадії виконання рішення суду.
Аналізом наданих позивачем документів щодо підтвердження обґрунтованості заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, судом визначено, що надані докази свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат встановленим ч. 5 статті 134 КАС України критеріям з огляду на складність та об'єм виконаної роботи.
Зокрема, судом враховано, що справа розглядається в порядку письмового провадження, судове засідання не проводилось і представник позивача до суду не з'являвся, представником позивача відповідь на відзив не складалась.
Таким чином, враховуючи категорію складності даної справи, незначний час, витрачений адвокатом на підготовку позовної заяви, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, у зв'язку з чим вважає, що присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, а спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 968,96 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовні вимоги адвоката Бездолі Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області (Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Січових стрільців, будинок 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07.02.2025 №121630011973 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 17.06.2022.
У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, у сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя К.Є. Петросян