Рішення від 11.04.2025 по справі 640/24238/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року Київ справа №640/24238/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Антимонопольного комітету України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Комітет), в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Антимонопольного комітету України від 17.10.2019 № 1187-ВК "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами);

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019;

- стягнути з Антимонопольного комітету України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2019 до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення позивача є незаконним, оскільки проведене відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства (позивачу не було запропоновано усіх вакантних посад), чим порушено його конституційне право на працю, яке має бути поновлене у заявлений позивачем спосіб.

Представник відповідача подав до суду письмовий відзив на позов, в якому наголосив на правомірності оскаржуваного наказу (законності звільнення позивача), оскільки вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, запропонувавши позивачу наявні вакантні посади, від яких він відмовився, у зв'язку з чим і був звільнений.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідачем було дотримано вимоги трудового законодавства щодо попередження позивача про можливе майбутнє вивільнення та запропоновано можливі вакантні посади, від яких він відмовився.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.02.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 640/24238/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд виснував, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували та не перевірили належним чином наявність всіх вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачеві одночасно з попередженням про звільнення, та які б відповідали освіті, кваліфікації, досвіду цього працівника.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині встановлення факту відсутності в складі Антимонопольного комітету України вакантних посад з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду позивача мотивовані наданими відповідачем поясненнями. Однак судами залишено поза увагою надані позивачем докази щодо існування вакантних посад в апараті Комітету, які не були запропоновані позивачу, як у день попередження про можливе майбутнє вивільнення, так і упродовж строку до звільнення з роботи.

Суди попередніх інстанцій не досліджували та не оцінювали вимоги за вакантними посадами, а також не перевірили можливості відповідача запропонувати позивачу вакантні посади в апараті Комітету. Суди не перевірили чи дійсно під час вивільнення позивача у роботодавця були відсутні вакантні посади, які відповідають його професії чи спеціальності, а також що були відсутні вакансії, які позивач міг би виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду і стажу роботи тощо.

Також Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посади відповідно до оголошеного наказом від 02.08.2019 № 922-ВК конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби Антимонопольного комітету України категорії "Б" та вимоги до посади, яку займав позивач. Судами лише було зроблено висновок на підставі листа Антимонопольного комітету України від 27.08.2019 № 34-29/10-10757 що новостворені посади не є рівнозначними займаній позивачем посаді у зв'язку зі збільшенням обсягу завдань і функцій Департаменту організаційної роботи, а тому вони не можуть бути запропоновані позивачу.

У зв'язку з наведеним, Верховний Суд виснував, що судами попередніх інстанцій не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення правомірності дій відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.03.2021 адміністративну справу № 640/24238/19 прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і витребувано в Антимонопольного комітету України завірену належним чином копію особової справи позивача.

На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", адміністративна справа № 640/24238/19 надіслана за належністю до Київського окружного адміністративного суду супровідним листом Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2023 № 03-19/5735/23.

Адміністративна справа № 640/24238/19 надійшла до Київського окружного адміністративного суду, за результатом автоматизованого розподілу якої, головуючим суддею для розгляду справи визначено суддю Басая О.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 справа прийнята до провадження суддею Басаєм О.В., розгляд якої визначено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якій він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, з урахуванням висновків Верховного Суду, оцінивши докази, які мають значення для нового розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач має дві повні вищі освіти, а саме: у 2002 році закінчив Національний авіаційний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Системи управління і автоматики" та здобув кваліфікацію інженера-системотехніка; у 2006 році закінчив Київський національний університет внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста. У 2016 року захистив у Державному університеті телекомунікацій дисертацію на тему "Інформаційні технології" та здобув науковий ступінь кандидата технічних наук.

Позивач має трьох дітей 2004, 2009 та 2011 років народження.

Відповідно до біографічних даних позивач володіє навичками технічної експертизи, аналітичними здібностями, умінням розробки нормативних документів, тендерними закупівлями, матеріально-технічним забезпеченням, побудовою комплексної системи захисту інформації, обліку матеріальних цінностей та матеріального забезпечення; за особистими якостями комунікативний, здатний працювати у команді, рішучий, цілеспрямований, наполегливий, ініціативний, енергійний, спрямований на постійний саморозвиток.

Згідно з даними трудової книжки позивача, він з 08.09.1999 по 23.04.2013 працював в органах Державної митної служби України (структурних підрозділах, пов'язаних з роботою з інформаційними технологіями та зв'язком); з 24.04.2013 по 10.01.2017 працював в структурних підрозділах Міністерства доходів і зборів (робота яких була пов'язана з технологіями та технічними системами).

З 07 листопада 2017 року позивач працював в Антимонопольному комітеті України на різних посадах, 08.01.2018 позивачу присвоєно четвертий ранг державного службовця та з 11.06.2018 був призначений на посаду заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, як такий, що пройшов конкурсний відбір. Позивач був членом Профспілкового комітету Антимонопольного комітету України.

Наказом голови Комітету від 23.07.2019 № 875-ВК на виконання додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2018 № 1086), постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", затверджено структуру апарату Комітету.

Наказом голови Комітету від 02.08.2019 № 915-ВК з 02.08.2019 введено в дію штатний розпис апарату Комітету на 2019 рік, погоджений Міністерством фінансів України 30.07.2019.

Зазначеними структурою та штатним розписом апарату Комітету на 2019 рік у складі Департаменту організаційної роботи передбачено відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем у складі 6 штатних одиниць, у тому числі посада державної служби - начальник відділу.

Попереднім штатним розписом апарату Комітету, введеним в дію з 23.05.2018, у складі Департаменту організаційної роботи було передбачено відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем у складі 6 штатних одиниць, у тому числі посада державної служби - заступника директора Департаменту - начальника відділу.

Отже, в результаті введення в дію нового штатного розпису апарату Комітету на 2019 рік фактично скорочено посаду заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем та натомість утворено посаду начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи.

Позивач 01.08.2019 подав керівнику апарату Комітету заяву про переведення його на рівнозначну посаду у зв'язку зі зміною штатного розпису Комітету, за результатами розгляду якої листом від 27.08.2019 № 34-29/10-10757 Комітет повідомив позивача, що у зв'язку зі збільшенням обсягу завдань і функцій Департаменту організаційної роботи та з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки, на посаду заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення наказом керівника апарату Комітету від 02.08.2019 № 922-ВК оголошено конкурс, в якому він може взяти участь. Термін подачі документів для участі у конкурсі на зазначену посаду - до 28.08.2019.

Водночас у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису центрального апарату Антимонопольного комітету України на 2019 рік, введеного в дію наказом голови від 02.08.2019 № 915-ВК, посада, яку обіймав позивач була скорочена, у зв'язку з чим 02.08.2019 позивачу було пред'явлено попередження про можливе наступне вивільнення, яким попереджено про можливе звільнення на підставі статті 87 Закону України "Про державну службу", але не раніше, ніж через два місяці з дня попередження. Одночасно позивачу було запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскарження рішень у сфері публічних закупівель.

Від запропонованої посади позивач відмовився під підпис та письмово зауважив на попередженні, що підставою для відмови є ненадання йому переліку вакантних посад станом на 02.08.2019, які відповідають групі оплати праці, кваліфікації, освіті та досвіду позивача.

Аналогічно, з тих же самих підстав, 20.08.2019 позивачу було повторно пред'явлено попередження про можливе наступне вивільнення, яким попереджено про можливе звільнення на підставі статті 87 Закону України "Про державну службу", але не раніше, ніж через два місяці з дня попередження. Одночасно позивачу було запропоновано переведення на посаду заступника голови Івано-Франківського обласного або Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Від запропонованих посад позивач також відмовився під підпис, письмово зауваживши, що підставою для відмови є ненадання йому переліку вакантних посад станом на 20.08.2019 і просив надати йому перелік рівнозначних посад, які відповідають групі оплати праці, кваліфікації, освіті та досвіду позивача.

При цьому Комітет листом від 02.08.2019 № 34-29/10-9899 звернувся до Профспілкового комітету з запитом на звільнення працівників, яким повідомив, що наказом Голови Комітету від 23.07.2019 № 875-ВК "Про затвердження структури" затверджена структура апарату Антимонопольного комітету України відповідно до якої наказом Голови Комітету від 02.08.2019 № 915-ВК введений дію штатний розпис апарату Антимонопольного комітету України. У зв'язку з реорганізацією Комітету ОСОБА_1 заступник директора Департаменту організаційної роботи - начальник відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, який є членом профспілки, буде попереджений про можливе звільнення із займаної посади на підставі статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту статті 40 К3пП України.

Листом від 07.08.2019 Профспілковий комітет повідомив Антимонопольний комітет України про те, що у зв'язку з недотриманням вимог чинного трудового законодавства під час: проведення процедури введення штатного розкладу відповідно до наказу Комітету від 02.08.2019 № 915-ВК; повідомлення працівника - члена ППО АМКУ про можливе звільнення, зокрема, неврахування переважного права працівника про залишення на роботі та надання йому рівнозначної посади; відсутності у листі Комітету від 02.08.2019 № 34-29/10-9899 обґрунтування необхідності (реальних підстав) для звільнення з посади та інформації щодо пропозиції з боку роботодавця щодо рівнозначної посади, - у Профспілкового комітету відсутні підстави для погодження рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади. Крім того, Профспілковий комітет просив надати письмові роз'яснення щодо підстав та механізмів внесення змін до штатного розкладу Комітету без погодження із Профспілковим комітетом.

Натомість листом від 26.09.2019 № 300-29/10-12314 Комітет звернувся до Профспілкового комітету з проханням надати згоду на звільнення позивача відповідно до пункту першого частини 1 статті 40 К3пП, у зв'язку з його відмовою від запропонованих посад. При цьому Комітет повідомив, що внаслідок введення в дію нового штатного розпису апарату Комітету на 2019 рік, зокрема замість посади заступника директора Департаменту - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем введено посаду начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту, у зв'язку з чим посадові обов'язки між вищезазначеними посадами суттєво різняться, а ОСОБА_1 достатнього професійного досвіду роботи у зазначеній сфері не має, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України 02.08.2019 його було попереджено про його можливе вивільнення у зв'язку зі зміною структури Департаменту та штатного розпису Комітету та одночасно запропоновано, враховуючи його попередній досвід роботи у сфері публічних закупівель як члена тендерного комітету Антимонопольного комітету України, переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскаржень рішень у сфері публічних закупівель, від якої він відмовився.

Відповідь Профспілкового комітету на вказаний лист від 26.09.2019 № 300-29/10-12314 в матеріалах справи відсутня.

Разом з тим, наказом Комітету від 02.08.2019 № 922-ВК було оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби Антимонопольного комітету України категорії "Б": - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи; - заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу матеріально-технічного забезпечення; - заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення роботи членів Комітету та проведення засідань Комітету.

Відповідно до інформації про результати вищезгаданого конкурсу, наданої Комітетом від 12.09.2019 № 34-29/10-11413 переможця конкурсу на посаду начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи - не визначено.

Згідно з листом Комітету від 15.08.2019 № 100-29/01-10441, за результатом розгляду запиту позивача, станом на 02.08.2019 у Комітеті вакантними були 48 посад (у тому числі посада начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи) у різних структурних підрозділах та 7 посад були тимчасово вакантними.

Відповідно до листа Комітету від 23.08.2019 № 100-17/01-10741, за результатом розгляду запиту позивача, станом на 20.08.2019 у Комітеті вакантними були 47 посад (у тому числі посада начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи) у різних структурних підрозділах та 8 посад тимчасово вакантними. Також вакантними були посади у територіальних відділеннях Тернопільської, Херсонської, Івано-Франківської, Хмельницької, Кіровоградської областей у кількості 5 посад; тимчасово вакантними 3 посади у територіальних відділеннях Київської (2) та Полтавської областей (1).

Згідно з листом Комітету від 29.10.2019 № 100-17/02-14004, за результатом розгляду запиту позивача, станом на 21.10.2019 у Комітеті вакантними були 39 посад (у тому числі посада начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи) у різних структурних підрозділах та 8 посад тимчасово вакантними.

Відповідно до листа Київського обласного територіального відділення Комітету від 25.10.2019 № 60-02/6108 за результатом розгляду запита позивача, у відділенні були наявні вакантні посади (у тому числі, тимчасово вакантні) у кількості18 од.

Наказом Комітету від 17.10.2019 № 1187-ВК, керуючись статтею 49-2 та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі попереджень про наступне вивільнення від 02.08.2019 та від 20.08.2019 і незгоди позивача із запропонованими посадами, його було звільнено з посади заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, 21.10.2019.

Наказом Комітету від 21.10.2019 № 1209-ВК у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача вносились зміни до наказу від 17.10.2019 № 1187-ВК шляхом викладення пункту першого наказу у наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, у перший робочий день, наступний за днем закінчення його тимчасової непрацездатності".

Наказом Комітету від 07.11.2019 № 1268-ВК внесено зміни до наказу від 17.10.2019 № 1187-ВК, виклавши пункт перший наказу у наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 , заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, 07.11.2019.

З наведених обставин суд встановив, що з дня попередження позивача про наступне вивільнення і до дня його фактичного звільнення в Комітеті були наявні численні вакантні посади, які позивачу не пропонувалися, у тому числі посада начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем.

Окрім того, судом з матеріалів справи встановлено, а саме з висновку щодо проведення службового розслідування стосовно керівника апарату Антимонопольного комітету України ОСОБА_2 за фактом подання скарг державним службовцем ОСОБА_1 від 06 та 13 серпня 2019 року щодо порушення його прав та створення перешкод в реалізації таких прав під час попередження його про наступне вивільнення з метою перевірки таких фактів, зазначених у скаргах, складеного 05.09.2019 Національним агентством України з питань державної служби, що порівняльним аналізом вищезазначених структур та штатних розписів Комітету Комісією з проведення службового розслідування встановлено, що штатна чисельність апарату Комітету залишилась незмінною та складає 333 штатні одиниці. Комісія з проведення службового розслідування також констатувала відсутність документів та інформації, які б свідчили про ліквідацію або реорганізацію Комітету як підстави для зміни структури та штатного розпису. Таким чином, Комісія з проведення службового розслідування дійшла висновку про відсутність у Комітету підстав (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу) для застосування положень статті 87 в попередженні про можливе наступне вивільнення державного службовця ОСОБА_1 та при прийнятті рішення про його звільненні.

При цьому представник відповідача у письмових поясненнях зазначив, що у зв'язку зі збільшенням обсягу завдань та функцій відділів Департаменту організаційної роботи, у тому числі відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем, відбулися зміни у структурі та штаті Комітету.

Вважаючи наказ відповідача від 17.10.2019 № 1187-ВК протиправним, а звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

При цьому принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) (заява № 37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

Разом з тим суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Виходячи з наведених норм основного закону у зв'язку з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.10.2015 № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до частини другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Враховуючи наведені обставини, оскільки Закон № 889-VIII не визначив процедуру звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87, то в таких відносинах мають застосовуватися також норми законодавства про працю.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

За приписами статті 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частин другої-третьої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Проте, на думку суду, в цій частині відповідач не дотримав вказаних вимог, оскільки одночасно з попередженням про звільнення не запропонував позивачу усі інші наявні вакантні посади.

Так, з матеріалів справи суд встановив, що 02.08.2019 відповідач попередив позивача про можливе наступне вивільнення, одночасно запропонувавши йому переведення на посаду головного спеціаліста другого відділу розгляду скарг Департаменту з питань оскарження рішень у сфері публічних закупівель. Інших вакантних посад з незрозумілих для суду причин позивачу запропоновано не було, незважаючи на їх наявність (як у Комітеті, так і в територіальних відділеннях), у тому числі не було запропоновано посаду начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи, яка є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач, натомість оголосивши на вказану посаду конкурс по її заміщенню.

Водночас суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.08.2019 у справі № 826/24028/15, що право на працю є конституційним правом особи, яке повинно захищатися державою шляхом забезпечення особі реальної можливості скористатися відповідними законодавчими гарантіями, і ліквідація (реорганізація) певного структурного підрозділу державної установи, скорочення штату працівників жодним чином не звільняє роботодавця від виконання його обов'язку щодо забезпечення права особи на працевлаштування, а навпаки зумовлює необхідність виконання ним такого обов'язку. Тож посилання відповідача на неподання позивачем заяви на участь у конкурсі по заміщенню вакантних посад у новій структурі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачено подібних застережень.

При цьому виходячи з характеру кваліфікації позивача, досвіду його роботи та функціоналу за посадою, з якої його було звільнено, запропонована при вивільненні посада не була відповідною для позивача, а інші посади не пропонувалися, що є свідченням недотримання належним чином відповідачем вимог трудового законодавства, натомість є лише створенням видимості виконання наведених вимог.

Також суд вважає, що наведені його висновки, додатково підтверджуються обставинами повторного попередження 20.08.2019 відповідачем позивача про можливе наступне вивільнення з тих же самих правових підстав, з одночасним пропонуванням позивачу для переведення посаду заступника голови Івано-Франківського обласного або Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Разом з тим трудовим законодавством не передбачено неодноразове попередження працівників про наступне вивільнення з одних і тих самих правових підстав, що свідчить про маніпуляції з боку відповідача.

Окрім того, як вже зазначалося та встановлено судом з матеріалів справи, як станом на 02.08.2019, так і до моменту звільнення позивача з займаної посади, в апараті Комітету та його територіальних відділеннях були наявні чисельні вакантні посад, які позивачу не пропонувалися. При цьому доказів невідповідності позивача наявним вакантним посадам відповідачем суду не надано, чим порушено положення частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більше того, суд з матеріалів справи встановив, що фактично штатна чисельність апарату Комітету залишилась незмінною, у тому числі штатна чисельність Департаменту організаційної роботи, а лише відбувся перерозподіл адміністративних функцій Департаменту. Також відповідачем не надано доказів, які б свідчили про покладення на відділ забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем Департаменту організаційної роботи суттєво нових функцій, які неможливі для виконання позивачем виходячи з його освіти, рівня кваліфікації та досвіду роботи.

Також суд враховує, що згідно з статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач має, зокрема: дві вищі освіти та науковий ступінь кандидата технічних наук; трьох дітей 2004, 2009 та 2011 років народження; багаторічній стаж професійної діяльності, проте вказані обставини не розглядалися та не оцінювалися відповідачем при звільненні позивача.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

З матеріалів справи суд встановив, що Профспілковий комітет повідомляв Комітету про відсутність підстав для погодження рішення про звільнення позивача із займаної посади (за попередженням про можливе наступне вивільнення від 02.08.2019).

При цьому суд критично сприймає посилання відповідача на ненадання профспілковим органом відповіді на повторний запит про звільнення позивача (за повторним попередженням про можливе наступне вивільнення від 20.08.2019), як на доказ погодження такого звільнення, оскільки трудове законодавство не передбачає можливості неодноразового (більше одного) попередження працівника про можливе наступне вивільнення з одних і тих самих підстав.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті спірного наказу допустив порушення положень статей 42, 43 49-2 КЗпП України, у зв'язку з чим суд визнає наказ таким, що не відповідає критеріям правомірності, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно, протиправним, а звільнення позивача незаконним.

За приписами частин першої, другої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у правовідносинах публічної служби.

Таким чином, позивач підлягає негайному поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено оскаржуваним наказом відповідача (або на рівнозначній посаді) та має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому суд зазначає, що середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Одночасно суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.08.2020 по справі № 817/893/17, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

З матеріалів справи встановлено, що фактичний період вимушеного прогулу позивача становить з 08.11.2019 по день прийняття даного рішення.

Враховуючи зазначені довідки від 26.12.2019 № 118 про середній заробіток позивача, його середньоденна заробітна плата становить 1 018,16 грн, а середньомісячна заробітна плата - 21 890,45 грн. Згідно з даними Міністерства соціальної політики України щодо норм тривалості робочого часу за період 2019-2025 роки, кількість днів вимушеного прогулу позивача склало 1 382 днів.

Виходячи з наведених даних судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача з 08.11.2019 по 11.04.2025, яка становить 1 407 097,12 грн.

У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, зважаючи на частково некоректно заявлену вимогу щодо періоду стягнення за вимушений прогул, суд дійшов висновку, що позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.

За положеннями статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Як закріплено у частині першій статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Антимонопольного комітету України від 17.10.2019 № 1187-ВК "Про звільнення ОСОБА_1 " (зі змінами).

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019 (або на іншій рівнозначній посаді).

Стягнути з Антимонопольного комітету України (код ЄДРПОУ 00032767; місцезнаходження: вулиця Василя Липківського, 45, Київ, 03035) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2019 по день прийняття даного рішення у розмірі 1 407 097,12 (один мільйон чотириста сім тисяч дев'яносто сім гривень дванадцять копійок).

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора Департаменту організаційної роботи - начальника відділу забезпечення захисту інформації та розвитку інформаційних систем з 08.11.2019 (або на іншій рівнозначній посаді).

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21 890 (двадцять одна тисяча вісімсот дев'яносто) гривень 45 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.

Попередній документ
126547032
Наступний документ
126547034
Інформація про рішення:
№ рішення: 126547033
№ справи: 640/24238/19
Дата рішення: 11.04.2025
Дата публікації: 14.04.2025
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Відкрито провадження (04.08.2025)
Дата надходження: 08.07.2025
Предмет позову: про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Розклад засідань:
14.04.2020 14:15 Шостий апеляційний адміністративний суд
26.05.2020 14:20 Шостий апеляційний адміністративний суд