Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 квітня 2025 року Справа№200/1287/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
24.02.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшов позов адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 01 червня 2022 року;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) поновити нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 01 червня 2022 року;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 червня 2022 року по день поновлення такої виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебувала на обліку як отримувач страхових виплат у зв'язку з втратою годувальника в Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому отримувала страхові виплати по 30 листопада 2016 року включно, з 01 грудня 2016 року з невідомих причин страхові виплати було припинено. На виконання судового рішення, в серпні 2022 року Позивачу було сплачено щомісячні страхові виплати за період з 01 грудня 2016 року по 31 травня 2022 року. Однак, з червня 2022 року щомісячні страхові виплати Позивачу знову були припинені з невідомих причин. З листа відповідача стало відомо, що оскільки за період з 01.09.2022 по теперішній час ОСОБА_1 за продовженням щомісячних страхових виплат як внутрішньо переміщена особа до відділень УВД ФССУ в Донецькій області та органів Пенсійного фонду України не зверталася, виплати за зазначений період не нараховувалися. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист.
Разом з позовними вимогами заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що у спірний період позивач не зверталася до робочих органів Фонду соціального страхування України з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат з наданням необхідних документів (копії довідки про взяття на облік як ВПО; копії паспорта, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідки про відкриття про відкриття особового рахунку в установі Ощадбанку). При цьому, діюче законодавство не покладає на органи Фонду обов'язку здійснювати розшук потерпілих, встановлювати їх фактичне місце перебування, банківські рахунки тощо. Вказав, що отримувати страхові виплати на підконтрольній українській владі території чи ні - це виключне особисте право і воля потерпілих, які потребують активних дій саме з боку останніх. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та передчасними.
Також вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 28.02.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 07.03.0225 року відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у відповідачів докази у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
05.09.2017 позивачу видана довідка №0000318314 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .
На адвокатський запит, відповідач листом від 12.02.2025 повідомив, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на постійному обліку в Горлівському міському відділенні у Центрально-Міському районі УВД ФССУ в Донецькій області Відповідно до інформації Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа отримувала щомісячні страхові виплати в зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в Бахмутському міському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області по 30.11.2016.
Виплати були припиненні з 01.12.2016, зазначена причина припинення - «Відмова потерпілого від отримання виплат (Заява потерпілого)».
За даними АС «Реєстр потерпілих» суми щомісячних страхових виплат за період з 01.12.2016 по 31.05.2022 були виплачені ОСОБА_1 Краматорським міським відділенням УВД ФССУ в Донецькій області в серпні 2022 року згідно з рішенням Першого апеляційного адміністративного суду.
Поновлення виплат з 01.06.2022 не здійснювалося. За період з 01.09.2022 по теперішній час ОСОБА_1 за продовженням щомісячних страхових виплат як внутрішньо переміщена особа до відділень УВД ФССУ в Донецькій області та ГУ ПФУ в Донецькій області не зверталася, виплати за зазначений період не нараховувалися. Заборгованість станом на 01.03.2025 відсутня.
Докази прийняття постанови про припинення нарахування та виплати щомісячних страхових виплат позивачеві в матеріалах справи відсутні.
Не погодившись з припиненням страхових виплат, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Спірним питанням цієї справи є правомірність припинення страхових виплат.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1105-XIV).
Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Частиною 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці» (частина четверта, сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже, вичерпний перелік, визначений ст. 46 Закону № 1105-ХIV не містить таких підстав для припинення страхових виплат, як невідоме місце мешкання.
Відповідно до пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 Закону № 1706-VII, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Разом з тим частиною 1 статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.
Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно із статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії").
У рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 41 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Суд зазначає, що позивач є отримувачем страхових виплат по втраті годувальника, ОСОБА_2 , якому була встановлена 2 група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК Серії 10 ААА №040254 від 15.06.2011 та не заперечується відповідачем. Таким чином, в цьому випадку відсутні підстави припинення та невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат.
Стосовно посилань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо необхідності звернення позивача про поновлення страхових виплат, суд зазначає наступне.
Так, постановою КМУ від 29 листопада 2022 року № 1323 “Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з 3 тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 2 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року. На даний час заходи по вищезазначеній постанові виконано у повному обсязі.
З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.
При ухваленні рішення у справі, суд, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, ураховує правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/3535/16-ц, в якій Суд дійшов висновку, що позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до органу про продовження соціальних виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволені позову.
Відповідно до ч.1 і ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що припинення страхових виплат позивачеві є протиправним, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.
На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Стосовно строку звернення до суду.
Так, разом з позовними вимогами заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначено, що відповідач надіслав письмову інформацію щодо припинення нарахування страхових виплат 12.02.2025 тільки на запит адвоката позивача, при цьому на території України наразі введено військовий стан.
Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає, що частина 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
За змістом цієї норми процесуальним строком є також строк звернення до суду, який відповідно до частини 2 статті 122 КАС України становить шість місяців, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частини 1, 4 статті 122 КАС України).
Відповідно до ч. 7 ст. 41 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Оскільки припинення страхових виплат здійснено без наявності законних підстав та без прийняття постанови про припинення цих виплат, при цьому ураховуючи, що повідомлення (або постанова) про припинення страхових виплат позивачеві не направлялося, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.
При цьому суд зазначає, що страхову виплату призначено безстроково, тож позивач мав обґрунтовані правомірні очікування на отримання страхових виплат протягом всього строку, на який вони були призначені, тобто з дати первісного призначення та пожиттєво.
Процесуальний закон обмежує лише строк звернення до суду з позовом, та не може обмежувати строк захисту порушеного права, якщо нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, встановлені більші або необмежені строки для такого захисту.
Таким чином, порушене право позивача на отримання страхових виплат за минулий час має бути відновлено без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.06.2022 та зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату страхових виплат позивачеві, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.06.2022.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 червня 2022 року по день поновлення такої виплати, суд задовольняє шляхом зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.06.2022.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з матеріалами справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. Таким чином, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.06.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) страхових виплат, та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.06.2022.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв