10 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14793/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі - ДП «Маневицька виправна колонія (№42)», установа, виправна колонія, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності в частині невжиття заходів для приведення умов його утримання відповідно до вимог чинного законодавства, якими визначаються умови відбування покарання засудженими, починаючи з 16.09.2022 по 01.08.2024;
зобов'язання протягом 6 (шести) місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови тримання осіб під вартою.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в період з 16.09.2022 по 01.08.2024 утримувався у виправній колонії та за вказаний період утримання і відбування покарання зіштовхнувся з бездіяльністю відповідача щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов утримання, відповідно до вимог чинного законодавства, яке визначає умови утримання осіб, взятих під варту, та умови тримання засуджених.
Зокрема, позивач вказав, що порушення роздільного тримання ув'язнених, неналежний температурний режим, порушення права на приватність щодо відсутності шторок на душових, відсутність полиць настінних для туалетних речей, дзеркала настінного тощо та загалом, незадовільний санітарно-гігієнічний стан - все це створювало значний дискомфорт у задоволенні природних потреб людини, що порушує людську гідність ув'язненого, супроводжується глибокими моральними стражданнями та переживаннями внаслідок нелюдського поводження.
Зауважив, що наведені порушення підтверджуються звітом про результати відвідування групою національного превентивного механізму (далі - НПМ) установи від 28.11.2023.
З наведених підстав позивач просила задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.41).
Представник відповідача у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.44-48). В обґрунтування такої позиції вказав, що уся наведена в позовній заяві інформація про порушення прав засудженого ОСОБА_1 опирається виключно на результати звіту, складеного за наслідками відвідування установи представниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 28.11.2023, у якому виявлені недоліки були поодинокими, не носили системний характер та не стосувались конкретно засудженого ОСОБА_1 . Позивач на протязі 14 діб в період з 16.09.2022 по 29.09.2022 утримувався в дільниці карантину, тобто більш ніж за рік до проведеної перевірки та в таку пору року, де ряд порушень, зазначених у звіті (зокрема температурний режим), не можуть бути підтверджені відповідними доказами та стосуватись ОСОБА_1 . В подальшому позивач утримувався у відділенні соціально-психологічної служби №2, в якому не було виявлено жодних порушень. Також представник відповідача зазначив, що вимоги роздільного тримання щодо позивача не порушувались, оскільки він не утримувався в камерних приміщеннях. ОСОБА_1 мав можливість користування планшетним комп'ютером без можливості апаратної підтримки будь-яких видів SIM-карт з програмно заблокованими камерами, в тому числі подавати скарги. Позивач в період його утримання в установі із скаргами та заявами на незадовільні умови тримання чи порушення його законних прав та свобод не звертався, а звернення до суду із даним позовом, на думку представника виправної колонії, є надуманим та штучним, спрямованим на отримання безпідставних фінансових вигод за рахунок держави.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 в період з 16.09.2022 по 01.08.2024 відбував покарання у виді позбавлення волі у виправній колонії, зокрема в період з 16.09.2022 по 29.09.2022 утримувався в дільниці карантину, діагностики та розподілу (далі - дільниця КДіР), в період з 30.09.2022 по 01.08.2024 - в дільниці ресоціалізації (відділення соціально-психологічної служби №2 (далі - відділення СПС №2)), що підтверджується довідкою відповідача від 14.03.2025 №42/1620/6 (а.с.51).
28.11.2023 групою НПМ відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» здійснено відвідування установи, за наслідками якого складено звіт (а.с.26-38).
Як слідує з даного звіту, попереднє відвідування установи групою НПМ здійснено у листопаді 2020 року та за його результатами встановлено: порушення вимог чинного законодавства у сфері умов тримання засуджених в КДіР, камерах ДІЗО та відділеннях СПС; порушення права засуджених на життя; порушення права на працю засуджених та захист від експлуатації; низка інших порушень прав людини.
У звіті від 28.11.2023 вказується, що адміністрацією установи вжито низку заходів з приведення в належний стан окремих приміщень (камер) дільниць виправної колонії, проте виявлені під час попереднього відвідування порушення повністю не усунуті.
Зокрема, вказано про наступні порушення:
права на гідні умови тримання (стаття 25 Загальної декларації прав людини, стаття 28 Конституції України), що полягає у незабезпеченні в'язнів меблями, інвентарем і предметами господарського призначення, недотриманні температурного режиму, відсутності приміщень сушарки, гардеробу, зберігання продуктів та речей, відсутності необхідного в приміщеннях обладнання (полиць, дзеркал, дверей, вентиляції тощо), які виявлені у приміщеннях дільниці КДіР, відділеннях СПС №№1, 3, камерах ДІЗО та СІЗО, приміщення лазні, незабезпечення в'язнів у повному обсязі одягом та взуттям за сезоном, баками для питної води;
права засуджених на життя (стаття 3 Загальної декларації прав людини, стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 27 Конституції України), що виявлені у приміщеннях дільниці КДіР та відділенні СПС №3 і полягають у незадовільному стані електричної мережі;
захист від катування та інші форми жорстокого поводження (стаття 5 Загальної декларації прав людини, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 28 Конституції України), що полягає у виявленні фактів дискримінації, сегрегації та стигматизації засуджених, порушення вимог роздільного тримання ув'язнених;
права на підтримання контактів із зовнішнім світом (стаття 110 Кримінально-виконавчого кодексу України, Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями), а саме неможливість подання електронних звернень;
права на працю засуджених та захист від експлуатації (стаття 43 Конституції України, стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція МОП про примусову чи обов'язкову працю №29) в частині незабезпечення в'язнів належними спецзасобами з охорони праці (рукавицями, навушниками, захисними окулярами тощо), залучення до роботи в зимово-осінній період в приміщеннях, які не обігріваються, без відповідного спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту.
Зважаючи на неналежні умови утримання в виправній колонії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 28 Конституції України ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Як передбачають правила статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно із статтями 2, 3 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.
Відповідно до закріплених у статті 8 КВК України прав засуджених останні мають право, зокрема на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Частинами 2, 3 статті 11 КВК України передбачено, що установами виконання покарань є: кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
Згідно з частиною 1 статті 18 КВК України виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
Відповідно до вимог статті 92 КВК України у колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і повнолітніх осіб. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
Засуджені, поміщені в дільницю карантину, діагностики і розподілу, протягом чотирнадцяти діб піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню (частина 1 статті 95 КВК України).
Засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації, розподіляються по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в жилих приміщеннях з локальним сумісним проживанням членів відділення (стаття 96 КВК України).
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.
Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.
За правилами статті 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засуджені, як правило, тримаються в приміщеннях блочного типу. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути менш як чотири квадратні метри, а у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі - п'яти квадратних метрів.
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.
Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю (частина 3 статті 119 КВК України).
Згідно з пунктами 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями (резолюція 663 CI (XXIV) ( 995_992 ) ООН від 30 серпня 1955 року) всі приміщення, якими користуються в'язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в'язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в'язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в'язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в'язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил (Рекомендація № R (2006) 2 від 1 лютого 1987 року Комітету Міністрів держав-учасниць) прийнятими Комітетом Міністрів на 952-й зустрічі Заступників Міністрів 11.01.2006, встановлено, що при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув'язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.
Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув'язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув'язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув'язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.
У пункті 20.1. Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил зазначено, що засуджені, які не мають власного одягу, мають забезпечуватися одягом, який відповідає клімату.
Пункт 22.5 Європейських пенітенціарних (в'язничних) правил передбачає, що ув'язнені повинні завжди мати доступ до чистої питної води.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й усталеної практики Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув'язнення охорона здоров'я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).
Суд встановив, що житлово-побутові і санітарно-гігієнічні умови тримання засуджених у виправній колонії не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено результатами моніторингового відвідування установи представниками Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 28.11.2023.
У свою чергу, пунктом 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов'язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.
Проте, відповідач не надав усіх належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових і санітарно-гігієнічних умов утримання в'язнів в ДП «Маневицька виправна колонія (№42)».
Отже, в даному випадку мало місце порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що позивач лише 14 днів перебував в дільниці КДіР, в пору року, коли температурний режим не порушувався, оскільки звітом Омбудсмана України підтверджується неналежне обладнання дільниці КДіР ще з попереднього відвідування і не приведення у відповідність вказаної дільниці до відповідних норм і стандартів протягом тривалого часу.
Також суд зауважує, що хоча відділення СПС №2, де утримувався позивач, не згадується у звіті про результати відвідування установи, проте суд враховує, що впродовж періоду відбування покарання позивач працював, що підтверджується матеріалами його особової справи 392-Ф-22, а умови праці засуджених відповідно до звіту не дотримуються.
Крім того, у звіті вказано про порушення інших умов утримання засуджених, які безпосередньо стосуються позивача, в тому числі, але не виключно, щодо обмеження доступу засуджених до мережі Інтернет, відсутності баків для питної води, відсутності шторок у лазні тощо.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач не вжив достатніх належних заходів для повного приведення умов утримання позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов'язку, встановленого законом.
При цьому, враховуючи надані відповідачу КВК України та Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» обов'язки щодо належного утримання засуджених, адміністрація виправної колонії повинна вчиняти дії, які сприяли б усуненню порушень, встановлених під час перевірок (моніторингів). Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.04.2020 у справі №460/520/19, від 30.04.2020 у справі №460/482/19 та від 30.09.2020 у справі №460/2851/18.
Доводи відповідача про відсутність доказів звернення позивача до адміністрації колонії із заявами щодо неналежних умов утримання ув'язнених є необґрунтованими, оскільки наявність неналежних умов в колонії було встановлено звітами моніторингів у 2020 та 2022 роках, про що адміністрації колонії було відомо.
До таких висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №460/3144/18.
Аналізуючи матеріали справи, суд зазначає, що в ході судового розгляду відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вжиття ним заходів щодо повного усунення порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання позивача в установі. Доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо відповідності умов утримання позивача нормативним стандартам, не відповідають обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого ОСОБА_1 в період з 16.09.2022 по 01.08.2024 у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність, з огляду на що в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання установи протягом 6 місяців з дня набрання рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умов утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови тримання осіб під вартою, то суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Проте, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Як слідує з матеріалів справи, з 01.08.2024 позивач не утримується у виправній колонії, позаяк звільнений умовно-достроково на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 25.07.2024 у справі №164/1672/24/, яка наявна в матеріалах його особової справи.
Таким чином, позовні вимоги зобов'язального характеру в разі їх задоволення жодним чином не захищають та не відновлюють порушених прав позивача у минулому, а тому в цій частині позову слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
В адміністративному позові позивач просить стягнути на його користь судові витрати в сумі 21211,20 грн, які складаються з витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн та судового збору в сумі 1211,20 грн.
Оскільки належних та допустимих доказів понесених витрат на правничу допомогу у заявленій сумі матеріали справи не містять, тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачену суму судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» в частині невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства, яким визначаються умови відбування покарання засудженими, з 16.09.2022 по 01.08.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять грн 60 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Державна установа «Маневицька виправна колонія (№42)» (44600, Волинська обл., с-ще Маневичі, вул.Андрія Снітка, 25, код ЄДРПОУ 08562660).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій