10 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14453/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо належного розгляду питання по суті заяви від 30 жовтня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації; зобов'язання розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 30 жовтня 2024 року з прийняттям відповідного рішення про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII), у зв'язку із наявністю у матері інвалідності II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та 30 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку направив до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву та усі необхідні нотаріально засвідчені копії документів для оформлення відстрочки від мобілізації у зв'язку із тим, що він має одного із своїх батьків (матір) з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати. Вказана заява відповідачем отримана 04 листопада 2024 року. 15 листопада 2024 року, на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , представником позивача було надіслано адвокатський запит №15-11/24-2 з проханням надати відомості про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 жовтня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, який отриманий відповідачем 20 листопада 2024 року, однак відповідь на нього ненадана. Позивач вважає, що відповідач вчинив бездіяльність та проігнорував норми пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154) та не вирішив по суті питання надання відстрочки від призову на військову службу.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.44-47). В обґрунтування цієї позиції вказав, що заява позивача від 30 жовтня 2024 року про отримання відстрочки надійшла до ІНФОРМАЦІЯ_4 08 листопада 2024 року (вх. №35804). 15 листопада 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було надано відповідь на його звернення та надіслано її засобами поштового зв'язку (про що зроблено відмітку на відповіді на заяву позивача від 15 листопада 2024 року вих.№1/21707). У зазначеній відповіді позивачу роз'яснено порядок подання заяви на отримання відстрочки та процедура її розгляду згідно з нормами чинного законодавства, зокрема, у відповідності до положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560). На адвокатський запит представника позивача від 15 листопада 2024 року (вх.№37954 від 21 листопада 2024 року) також надано відповідь (вих. №1-/222501 від 22 листопада 2024 року) з долученням копії відповіді позивачу. Відповідач вважає, що відповіді позивачу на його заяви було надано належним чином, у відповідності до чинного законодавства, а також роз'яснено про його права та обов'язки, пов'язані з питанням надання йому відстрочки та необхідності прибути за повісткою. Відповідач звернув увагу на те, що комісія з розгляду питань надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_3 розглядає заяви осіб, які мають зареєстроване/задеклароване місце проживання в місті Рівному та перебувають на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Особи, які проживають або зареєстровані в Рівненському або інших районах Рівненської області повинні перебувати на обліку у відповідному районному ТЦК та СП та звертатись до комісії для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, що утворена при відповідному районному ТЦК та СП. Відповідно до долучених до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації документів не надано підтвердження наявності діючого військово-облікового документу чи військового квитка з відміткою перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також реєстрації місця проживання у місті Рівному.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходили.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (а.с.11), яку направив поштовим зв'язком, що підтверджується описом вкладення до цінного листа (а.с.12-13). До вказаної заяви позивач долучив засвідчені копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , картки реєстраційного номера облікової картки платника податків заявника, витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 , військово-облікового документу ОСОБА_1 із застосунку РЕЗЕРВ+, свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , паспорта громадянина України ОСОБА_2 № НОМЕР_3 , картки реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 серії 12 ААГ №871166, заяви ОСОБА_2 від 30 жовтня 2024 pоку, свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , паспорта громадянина України ОСОБА_3 серії НОМЕР_5 , довідки реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_3 , витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , довідки про склад сім'ї виконавчого комітету Олицької селищної ради від 07 вересня 2024 pоку №367 (а.с. 12-33).
Судом також встановлено, що відповідно до військово-облікового документа, сформованого через застосунок Резерв+, позивач ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.20).
Матеріали справи також містять адвокатський запит від 15 листопада 2024 року №15-11/24-2 адресований начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якому представник позивача - адвокат Жегестовська К.Г. просила надати: відомості про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 жовтня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII; копію довідки про відстрочку (Додаток 6)/повідомлення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (Додаток 7) згідно Порядку (а.с.14).
Відстеженням відправлення за трек-номером 4302400040266 (заява позивача від 30 жовтня 2024 року) та трек-номером 4302400021466 (адвокатський запит) встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву позивача від 30 жовтня 2024 року отримав 04 листопада 2024 року, а адвокатський запит - 20 листопада 2024 року (а.с.13, 16).
У позовній заяві сторона позивача стверджує, що на час подання позову відповіді від відповідача не надходили.
Разом з тим, відповідачем до відзиву на позов було додано лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 15 листопада 2024 року №1/2/707 на ім'я ОСОБА_1 (а.с.52). Так вказаним листом позивача повідомлено, що для вирішення питання з надання та оформлення у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації йому потрібно особисто прибути у ІНФОРМАЦІЯ_2 та подати відповідну заяву, маючи із собою військово-обліковий документ (військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного) та паспорт, так я додаток 6 до Порядку передбачає, що довідка дійсна за пред'явлення військово-облікового документу. У разі відсутності чинного військово-облікового документу необхідно звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_4 для його виготовлення.
Відповідачем також долучено лист від 22 листопада 2024 року №1/22501, яким надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, та повідомлено, що заява громадянина ОСОБА_4 від 30 жовтня 2024 року надійшла до ІНФОРМАЦІЯ_4 08 листопада 2024 року за вх. №35804; на поштову адресу, зазначену у зверненні ОСОБА_4 15 листопада 2024 року за вих. №1/2/207 надіслано відповідь за результатами розгляду заяви (а.с.56).
У матеріалах справи також міститься копія заяви ОСОБА_1 від 31 жовтня 2024 року, якою він повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_2 про неможливість прибути 31 жовтня 2024 року по повістці для уточнення облікових (а.с.53) та лист-відповідь відповідача від 18 листопада 2024 року №1/18540 на вказану заяву (а.с.54).
Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви від 30 жовтня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Як установлено частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним із видів військової служби.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 №2232-ХІІ).
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII.
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до пункту 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (чинний з 05 січня 2023 року далі - Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 13 частини першої названої статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 1 Положення №154 органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Пунктом 11 Положення №154 установлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку документи, за результатами перевірки яких вирішується питання оформлення відстрочки від призову за встановленими у статті 23 Закону №3543-ХІІ підставами. Рішення (видача довідок, внесення відміток та записів у військово-облікові документи) органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, приймаються до громадян України (призовників, військовозобов'язаних), які перебувають на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та підпорядкованих відділах.
З 18 травня 2024 року набрав чинності Порядок №560 (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Пунктом 56 Порядку №560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пунктів 57, 58 Порядку №560 Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
За приписами пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Отже, наведеними нормами чинного законодавства України визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов'язані вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
За обставин цієї справи, 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 направив поштовим зв'язком на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII разом з документами, які підтверджують підставу для надання відстрочки.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача.
У відзиві на позов відповідач стверджує, що листом від 15 листопада 2024 року №1/2/707 надано відповідь на заяву позивача від 30 жовтня 2024 року та повідомлено, зокрема, про необхідність для надання та оформлення у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також надано відповідь на адвокатський запит представника позивача (лист від 22 листопада 2024 року №1/22501).
Тут варто зауважити, що відповідачем не надано доказів надіслання вказаних листів позивачу та його представнику.
З вищезазначених обставин справи висновується, що відповідачем за результатами розгляду вказаної вище заяви позивача не прийнято відповідного рішення та не оформлено для позивача відстрочки від призову під час мобілізації або обґрунтованої відмови в її наданні. Роз'яснення відповідача про необхідність особистого прибуття та подання заяви та документів, які дають право на відстрочку від призову, не узгоджуються зі вказаними вище передбаченими законом підставами та способом дій такого суб'єкта владних повноважень щодо обов'язку винести акт владно-управлінського характеру (рішення).
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Порядок №560 та Порядок №1487 не визначають конкретних способів надання документів (нарочно, поштою тощо), що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, як і не містить положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен особисто прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.
Передбачений пунктом 58 Порядку №560 обов'язок особисто подати заяву разом з документами (їх копіями), що підтверджують право на відстрочку, не означає особисто прибути.
З огляду на наведене суд вважає, що позивач, надіславши особисто поштовим зв'язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому він перебуває на військовому обліку, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, після отримання заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів на підтвердження цього права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком її розгляду.
Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач у відповідь на заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів, рішення за наслідком розгляду цієї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в наданні відстрочки від призову не прийняв, а направив інформаційний лист від 15 листопада 2024 року №1/2/707, який не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке породжує юридичні наслідки.
Отже, відсутність належним чином оформленого рішення про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та обставин у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача від 30 жовтня 2024 року та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII з прийняттям відповідного рішення.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору та 5000,00 грн - витрати на правничу допомогу адвоката.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 29 жовтня 2024 року №217/2024, укладений між адвокатом Жегестовською К.Г. та позивачем ОСОБА_1 , попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на надання правової допомоги за договором №217/2024 від 29 жовтня 2024 року, звіт про виконання робіт/наданих послуг за договором №217/2024 від 29 жовтня 2024 року (а.с.33-37).
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на надання правової допомоги за договором №217/2024 від 29 жовтня 2024 року від 10 грудня 2024 року №10-12/24-1 та звіту від 10 грудня 2024 року про виконання робіт/наданих послуг за договором №217/2024 від 29 жовтня 2024 року адвокатом надані такі послуги: консультація клієнта з правових питань, вивчення обставин справи та наданих документів, узгодження правової позиції по справі - 500,00 грн/1 год; підготовка та подання адвокатського запиту - 1000,00 грн/ 1 год; підготовка та подання позовної заяви - 3500,00 грн/1 год.
У звіті про виконання робіт/наданих послуг за договором №217/2024 від 29 жовтня 2024 року зазначено, що відповідно до умов договору вартість наданих послуг становить 5000,00 грн, які сплачено в повному обсязі шляхом перерахування коштів на рахунок АБ “Катерини Жегестовської».
Відповідач у відзиві на позов заперечував щодо стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000,00 грн у зв'язку з їх неспівмірністю із складністю справи.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень підпункту 1 пункту 3 частини другої, частини третьої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI “Про судовий збір» за подання позивачем зазначеного адміністративного позову немайнового характеру належало сплатити 968,96 грн судового збору (0,4 х 3028,00 грн х 0,8, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року; 0,8 - коефіцієнт для пониження розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі).
Як слідує з долученої до позову квитанції, позивач при зверненні до суду шляхом подання позовної заяви в електронній формі сплатив судовий збір в сумі 1211,20 грн, тобто в більшому розмірі, що підтверджується квитанцією від 11 грудня 2024 року №0.0.4059536188.1, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.8, 40).
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону №3674-VI передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить відшкодувати судові витрати, які пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 968,96 грн, при цьому питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.
Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3468,96 грн (968,96 грн - витрати зі сплати судового збору, 2500,00 грн - витрати на правничу допомогу).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 30 жовтня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 жовтня 2024 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з прийняттям відповідного рішення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у сумі 3468,96 грн (три тисячі чотириста шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк