Справа № 761/7822/23
Провадження № 2/761/1080/2025
24 березня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., вивчаючи матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування,
06.03.2023 року до суду надійшла зазначена цивільна справа та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023 року була передана до провадження судді Макаренко І.О.
Згідно розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О. щодо повторного автоматизованого розподілу справи №01-08-760 від 21.03.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 року в провадження судді Савчук Ю.Н. надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до АТ «Страхова компанія «ІНГО» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування.
Так, під час вивчення матеріалів позовної заяви було встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 177 ЦПК України.
Відповідно до ч.4, ч.5 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Однак до позовної заяви не додано документу про сплату судового збору. Натомість зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Проте суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне.
Згідно ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 року №1023-XII "Про захист прав споживачів". Цим Законом встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно ст.1 ч.1 п.22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Ураховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб - споживачів товарів, робіт і послуг.
Відтак, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду для дотримання вимог ст. 175 ЦПК України, зобов'язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України "Про захист прав споживачів", зазначивши про те, яке право споживача порушено (ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів"), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".
У зв'язку цим, застосування Закону України "Про захист прав споживачів" дo правовідносин можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини.
Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.
Сформульована правова позиція узгоджується і з практикою Верховного Суду України в питаннях сплати судового збору в справах про захист прав споживачів (ухвала від 01.03.2016 року, справа №6-484ц16).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Метою страхування при укладенні договору майнового страхування є погашення за рахунок страховика ризику майнової відповідальності перед іншими особами чи ризику виникнення інших збитків у результаті страхового випадку.
Таким чином позивачем не підтверджено, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Із позовної заяви вбачається, що спір між сторонами щодо виплати страхового відшкодування виник у зв'язку з неналежним виконанням умов договору добровільного страхування, а не з порушенням прав позивача як споживача страхових послуг, визначених Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Цивільного кодексу, Закону України «Про страхування» та умови укладеного між сторонами договору добровільного страхування. При цьому жодного обґрунтування порушення прав споживача на належну якість продукції та обслуговування позивачем не наведено.
Відтак такі правовідносини майнового страхування не підпадають під предмет регулювання Закону України "Про захист прав споживачів", а тому підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні.
Згідно пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Таким чином позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1243,16 грн (1 відсоток ціни позову) та надати суду оригінали документів на підтвердження цього.
Реквізити для сплати судового збору за подання заяв до Шевченківського районного суду м.Києва: отримувач коштів - ГУК у м.Києві/Шевченк.р-н/22030101; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA628999980313151206000026011; код класифікації доходів бюджету - 22030101.
У відповідності з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, оскільки заява подана з порушенням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, суддя вважає за необхідне залишити її без руху із наданням заявнику строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 259-261, 353 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування - залишити без руху, надавши заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання заявником цієї ухвали, попередивши, що в разі неусунення вказаних недоліків заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: