Вирок від 10.04.2025 по справі 127/13684/21

Справа №127/13684/21

Провадження №1-кп/127/545/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.08.2019 за № 12019030080000246, за обвинуваченням:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Одеса, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

30.01.2010 Березовським районним судом Одеської області за частинами першою та другою статті 185, частинами другою та четвертою статті 296, частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років позбавлення волі,

20.06.2017 Суворовським районним судом міста Одеси за частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України до покарання у виді 7 років позбавлення волі,

28.03.2023 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28 частиною третьою статті 361 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Конищів Муровано-Куриловецького району Вінницької області, громадянина України, розлучений, непрацюючого, з неповною середньою освітою, до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

18.02.2005 Барським районним судом Вінницької області за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України до 8 років позбавлення волі. Звільнений 23.12.2009 умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 2 роки 6 місяців 24 дні,

23.12.2013 Барським районним судом Вінницької області за частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України до 6 місяців арешту. Звільнений 18.02.2015 по відбуттю строку покарання,

04.01.2016 Барським районним судом Вінницької області за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України до 7 років 5 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця міста Жмеринка Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:

22.12.2008 Іллічівським районним судом м. Маріуполь за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення. Звільнений 05.12.2012 року по відбуттю строку покарання,

13.01.2014 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень частини першої статті 70 Кримінального кодексу України до 6 років 8 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02.10.2014 вирок змінений в частині призначеного покарання - виключено застосування частини першої статті 70 Кримінального кодексу України та призначене покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

07.10.2014 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за частиною першою статті 122, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень частини першої статті 70, частини першої 71 Кримінального кодексу України до 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 07.04.2021 по відбуттю строку покарання,

06.07.2023 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області за частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України з іспитовим строком 1 рік. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15.07.2024 звільнений від призначеного покарання у зв'язку із закінченням іспитового строку,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця села Красне Тиврівського району Вінницької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимого:

15.06.2009 Ленінським районним судом м. Вінниці за частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі; на підставі частини четвертої статті 74 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання,

30.08.2011 Замостянським районним судом м. Вінниці за частинами першою та другою статті 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. 12.06.2014 звільнений на підставі Закону України «Про амністію»,

09.09.2016 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01.03.2017 вирок суду першої інстанції змінений та призначене покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим терміном 3 роки,

11.10.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі. Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 13.03.2019 вирок суду першої інстанції скасований в частині призначеного покарання: покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2016 на підставі частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України ухвалено виконувати самостійно. Звільнений 05.05.2021 по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця селища міського типу Верхній Ат-Урях Ягоднинського району Магаданської області Російської Федерації, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , раніше судимого:

19.08.2004 Краматорським міським судом Донецької області за частиною третьою статті 185, частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень статей 69, 70 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 25.02.2008 умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 6 місяців 20 днів,

31.07.2008 Краматорським міським судом Донецької області за частиною другою статті 15 частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень статті 71 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 07.09.2012 по відбуттю строку покарання,

19.08.2013 Краматорським міським судом Донецької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень статті 69 Кримінального кодексу України, до покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20% від заробітку,

16.09.2014 Краматорським міським судом Донецької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, з урахуванням статті 71 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Звільнений 05.07.2019 по відбуттю строку покарання,

02.06.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною першою та другою статті 309 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень статті 70 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 2 років позбавлення волі; на підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.04.2022 звільнення від відбування покарання з випробуванням скасоване та ОСОБА_12 направлений для відбування призначеного покарання у виді 2 років позбавлення волі,

27.10.2022 Вінницьким міським судом Вінницької області (зміненого ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23.12.2023) за частиною першою статті 309 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень частини першої статті 71 Кримінального кодексу України, до покарання у виді 3 років позбавлення волі,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27 частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 в період відбування покарання у виді позбавлення волі в установі виконання покарань - Державній установі «Вінницька виправна колонія (№86)» (далі - ДУ «Вінницька ВК (№86)» за адресою: вул. Привокзальна, 26 у м. Вінниці, діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на систематичне отримання незаконних прибутків від зайняття шахрайством, вступили між собою в стійке об'єднання осіб, що полягало у постійному складі учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високому ступені організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій, направлених на вчинення кримінальних правопорушень, які полягали у заволодінні грошовими коштами громадян шляхом обману за таких обставин.

ОСОБА_13 24.11.2014 прибув до ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» з Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» (далі - ДУ «Вінницька УВП (№ 1)». З 05.09.2019 по 20.12.2019 ОСОБА_13 проживав у житловій секції бригади № 62 відділення соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони, у зв'язку з реорганізацією якої 20.12.2019 переведений у житлову секцію бригади № 73 відділення соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в другій локальній дільниці житлової зони.

ОСОБА_10 22.02.2016 прибув до ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» з ДУ «Вінницька УВП (№ 1)». З 22.02.2016 по 20.12.2019 ОСОБА_10 проживав у житловій секції бригади № 62 відділення соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони, у зв'язку з реорганізацією якої 20.12.2019 переведений в житлову секцію бригади № 72 відділення соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в другій локальній дільниці житлової зони.

ОСОБА_9 18.12.2017 прибув до ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» з Державної установи «Одеська установа виконання покарань № 21». З 30.01.2018 по 20.12.2019 ОСОБА_9 проживав у житловій секції бригади № 61 відділення соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони, у зв'язку з реорганізацією якої 20.12.2019 переведений в житлову секцію бригади № 72 відділення соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в другій локальній дільниці житлової зони.

ОСОБА_11 01.04.2019 прибув до ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» з ДУ «Вінницька УВП (№ 1)». З 15.04.2019 по 20.12.2019 ОСОБА_11 проживав у житловій секції бригади № 62 відділення соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони, у зв'язку з реорганізацією якої 20.12.2019 переведений в житлову секцію бригади № 73 відділення соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в другій локальній дільниці житлової зони.

У період з 15.04.2019 по 24.08.2019 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 заздалегідь домовилися про спільне вчинення кримінальних правопорушень проти власності, пов'язаних із заволодінням чужим майном громадян шляхом обману (шахрайства). При цьому останні усно обумовили більшість подробиць учинення кримінальних правопорушень, що включало в себе домовленість про вид кримінального правопорушення, спосіб, знаряддя та засоби вчинення, потенційних потерпілих, розподіл функцій між співучасниками, дійшовши таким чином згоди щодо вчинення кримінальних правопорушень до моменту виконання його об'єктивної сторони.

При цьому засуджені, проживаючи у вказані вище періоди часу в житлових секціях бригад № 61 та № 62, № 72 та № 73 відділення соціально-психологічної служби № 6 та № 7, що знаходяться в першій та другій локальних дільницях житлової зони ДУ «Вінницька ВК (№86)», у вільний час могли пересуватися поза строєм у межах локального сектора, визначеного адміністрацією установи виконання покарань, не порушуючи при цьому порядок пересування засуджених територією установ виконання покарань, що визначено розділом VIII Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (далі - Правила).

Згуртуванню групи засуджених сприяли довірливі та дружні відносини, що склались між ними в ході відбування покарання в ДУ «Вінницька ВК (№86)» та спільного проживання в житлових секціях локальних дільниць, а наявність злочинного досвіду останніх слугувало додатковою гарантією забезпечення конфіденційності вчинення кримінальних правопорушень та унеможливлення їх викриття.

Крім того, наявність встановлених внаслідок спадкоємності поколінь правопорушників неформальних правил поведінки в місцях позбавлення волі, сукупність духовних і матеріальних цінностей, що регламентують і упорядковують життя і злочинну діяльність засуджених, їх співтовариств, окремо вплинуло на створення, живучість і згуртованість, кримінальну активність і мобільність злочинної групи, яка за таких обставин набула ознак стійкої, що полягає у постійному складі учасників з наявністю сильних зв'язків між ними при високому ступені організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Функцію лідерів завдяки своїм вольовим домінантним характерам та організаторським здібностям у злочинному об'єднанні взяли на себе ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які чітко координуючи дії учасників, спрямовуючи їх на досягнення злочинного результату, створили згуртовану і стабільну групу з дотриманням у ній встановлених правил поведінки та дисципліни, чітким виконанням покладених на кожного з учасників функцій.

Створена за таких обставин організована злочинна група діяла у період з 24.08.2019 по 07.08.2020 та характеризувалась наявністю двох організаторів, розробленого єдиного плану заволодіння чужим майном громадян шляхом обману, стійкими зв'язками, визначенням ролі і функцій кожного учасника групи, спрямованих на досягнення єдиного злочинного плану, розподілом між учасниками групи коштів, здобутих злочинним шляхом, а також стійкістю, яка полягала в беззаперечному виконанню вказівок організаторів групи, наявністю мети на неодноразове вчинення ряду аналогічних кримінальних правопорушень.

Згідно з розробленим планом учасники шляхом повторюваних послідовних спроб методом простого підбору з використанням різних комбінацій абонентських номерів, почергово з відповідним розподілом ролей мали телефонувати абонентам мобільного (рухомого) зв'язку, позиціонуючи себе працівниками головних управлінь банків (у т.ч. служб підтримки, банківської безпеки і т.п.), після чого, використовуючи ефект несподіваності, скориставшись схвильованим та розгубленим станом останніх, під різними приводами залежно від виниклих в ході розмови з потенційним потерпілим ситуації, вказувати конкретний алгоритм дій для переказу їх (потерпілих) грошових коштів з картки на картку, які в подальшому за допомогою спільника та інших осіб, обізнаність яких про злочинні наміри засуджених не встановлена, мали конвертуватись у готівку за допомогою банківських та небанківських платіжних інструментів.

При цьому засуджені, не маючи відповідної освіти в галузі інформаційних технологій, розбиралися в тонкощах користування послугами як автоматизованих систем програмно-технічних комплексів самообслуговування, що забезпечують прийом платежів від фізичних осіб в режимі самообслуговування (платіжних терміналів, англ. Point Of Sale, POS-термінал), так і електронних програмно-технічних комплексів з вмонтованим спеціалізованим програмним забезпеченням, призначеним для здійснення автоматизованих операцій видачі наявних грошових коштів, зокрема з використанням платіжних карток (банкоматів, англ. Automated teller machine, ATM).

Для досягнення свого задуму засуджені, діючи всупереч положенням пункту 4 Правил 5, згідно з яким засудженим забороняється придбавати, зберігати і використовувати радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції, мобільні телефони та зарядні пристрої до них, SIM-картки, скретч-картки поповнення рахунку мобільного зв'язку, пейджери тощо), забезпечили себе мобільними телефонами та SIM-картками різних операторів мобільного зв'язку, у т.ч. із використанням яких за допомогою всесвітньої мережі Інтернет та програм для миттєвого обміну повідомленнями («Viber», «Telegram», «WhatsApp» тощо) здійснювали відбір профілів абонентів, отримуючи таким чином доступ до особистих даних особи в частині її імені або по батькові, що являло собою один із психологічних прийомів входження в довіру до потерпілого при зверненні за ім'ям до останнього.

Функції учасників організованої злочинної групи при скоєнні кримінальних правопорушень розподілялись таким чином.

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 як організатори здійснювали загальне керівництво організованою групою по заволодінню грошовими коштами громадян шляхом обману, забезпечували їх подальше спрямування на карткові рахунки пособника - ОСОБА_12 та інших осіб, які не були обізнані про злочинне походження коштів; розподіляли функції учасників групи, спрямовані на досягнення розробленого плану, відомого всім учасникам групи; безпосередньо телефонували потерпілим та вчиняли дії, пов'язані з введенням останніх в оману; розподіляли кошти між учасниками створеної організованої групи, отримані в результаті шахрайських дій; використовували отримані в результаті злочинної діяльності кошти для забезпечення подальшої діяльності очолюваної ним організованої групи.

ОСОБА_13 та ОСОБА_11 як виконавці згідно з розробленим та відомим всім учасникам організованої групи спільного плану вчинення кримінальних правопорушень, безпосередньо брали участь у вчиненні кримінальних правопорушень; використовуючи заздалегідь отриману за допомогою мобільних додатків (програм для миттєвого обміну повідомленнями) інформацію щодо анкетних даних потерпілих осіб, безпосередньо телефонували потерпілим та вчиняли дії, пов'язані з введенням останніх в оману, а за наслідком конкретного факту заволодіння коштами за їх безпосередньої участі забезпечували їх подальше спрямування на карткові рахунки довірених осіб.

При цьому кожен з учасників групи усвідомлював, що його дії є невід'ємною складовою всього обсягу активних дій при скоєнні кримінальних правопорушень, пов'язаних із заволодінням коштами громадян.

Для подальшого виведення (конвертування у готівку) грошових коштів, усвідомлюючи, що знаходячись в місцях позбавлення волі самостійно не зможуть реалізувати зазначений злочинний намір, оскільки визначений спосіб вчинення кримінальних правопорушень передбачає участь декількох осіб, дії яких повинні бути чітко скоординовані в режимі реального часу, засуджені залучили як пособника ОСОБА_12 та інших близьких родичів, знайомих та підшуканих з цією метою осіб, які перебували на свободі та обізнаність яких про злочинні наміри засуджених не встановлена. При цьому вказані особи особисто отримували викрадені кошти, які надходили на відкриті у банківських установах розрахункові рахунки або мобільні рахунки в якості поповнення за номером абонента, а в подальшому за вказівками засуджених здійснювали розпорядження ними.

Зокрема, ОСОБА_12 21.03.2016 прибув до ДУ «Вінницька ВК (№ 86)». Під час відбування покарання ОСОБА_12 проживав у відділенні соціально-психологічної реабілітації № 7 другого локального сектору, після чого був переведений до відділення СПС № 3, де перебував по день свого звільнення з ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» по відбуттю строку покарання - 05.07.2019.

Як пособник у злочинній діяльності, ОСОБА_12 після отримання коштів на власні банківські рахунки, банківські рахунки близьких осіб або третіх осіб, маючи при цьому у власному користуванні емітовані до таких рахунків банківські платіжні картки, виконуючи вказівки ОСОБА_9 , конвертував у готівку, перераховував на інші банківські рахунки, які йому вказував останній, забезпечував придбання та передачу продуктів харчування засудженим, а також забезпечував надходження мобільних терміналів та сім-карт до них засудженим, поповнення грошовими коштами часто змінюваних мобільних терміналів, за допомогою яких вчинялись Кримінальні правопорушення.

Втілюючи в життя спільний злочинний план, засуджені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 маючи умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, з метою легкої наживи та з корисливих спонукань, у період часу з 24.08.2019 по 07.08.2020 вчинили заволодіння грошовими коштами громадян на загальну суму 308492,80 грн. шляхом обману, що потребувало наявності відповідних знань та навичок, отримуючи при цьому вільний доступ до здійснення відповідних фінансових операцій шляхом недобросовісного використання довірчих відносин з потерпілими від імені працівників служб банківської безпеки та підтримки, направленими на неправомірне заволодіння чужим майном, маючи при цьому стійкий намір продовжити свою злочинну діяльність.

Так, ОСОБА_13 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, близько о 10:54 год. 28.08.2019 із використанням SIM-картки № НОМЕР_1 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер № НОМЕР_2 , що перебуває у володінні ОСОБА_15 , якому представився працівником головного управління банку АТ «КБ «ПриватБанк», вводячи таким чином в оману останнього, та повідомив неправдиву інформацію про компрометацію банківської платіжної картки, яка належить ОСОБА_15 та емітована в АТ «КБ «ПриватБанк».

Далі у ході телефонної розмови, продовжуючи вводити в оману ОСОБА_15 , ОСОБА_16 повідомив останньому, що для повернення грошових коштів потрібно зняти всі грошові кошти з його картки та для цього йому необхідно пройти до найближчого банкомату.

Надалі, ОСОБА_15 29.08.2019 у відділенні «Кропивницьке №28» АТ «КБ «ПриватБанк» за адресою: Кіровоградська обл., смт. Новгородка, вул. Центральная, 1, оформив іншу банківську платіжну картку № НОМЕР_3 з кредитним лімітом в розмірі 50000 грн., з якої у подальшому, будучи введеним в оману та дотримуючись алгоритму дій для переказу грошових коштів з картки на картку, які йому вказував ОСОБА_13 , перерахував через програмно-технічний комплекс самообслуговування, що розміщений в магазині «ЧОРНЕ ЧЕРВОНЕ» ТОВ «ПРОГРЕС» за адресою: Кіровоградська обл., смт. Новгородка, вул. Криворізька, 7, переказав на платіжну картку № НОМЕР_4 , емітовану на ім'я ОСОБА_17 в АТ КБ «Універсал Банк», об 11:13:35 год. та об 11:35:01 год. грошові кошти двома транзакціями в розмірі 2786 грн. та 14788,80 грн., які цього ж дня в період часу з 11:41 год. по 12:11 год. зняті в банкоматах ATM5260 OP 1 та ATM NCR5887 UGB 220/01.

Внаслідок вказаного ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , отримали вказані грошові кошти та в подальшому розпорядилися ними на власний розсуд, тим самим спричинивши ОСОБА_15 матеріальної шкоди на загальну суму 17574,80 гривень.

Крім того, ОСОБА_11 зі ОСОБА_13 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, з метою легкої наживи та з корисливих спонукань, у період часу з 11:12 год. по 16:01 год. 09.01.2020 вчинили заволодіння грошовими коштами ОСОБА_18 шляхом обману.

Так, ОСОБА_13 об 11:12 год. 09.01.2020 з використанням абонентського номера НОМЕР_5 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер НОМЕР_6 , що перебуває у володінні ОСОБА_18 , якому представився працівником служби безпеки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_19 , вводячи таким чином в оману потерпілого, та повідомив останньому неправдиву інформацію про те, що начебто з банківської платіжної картки, яка належить ОСОБА_18 та емітована в АТ КБ «ПриватБанк», здійснено замовлення в інтернет-магазині «Розетка».

Далі ОСОБА_13 повідомив, що для відміни замовлення та повернення грошових коштів ОСОБА_18 необхідно знайти найближчий банкомат АТ КБ «ПриватБанк», після чого йому ( ОСОБА_18 ) зателефонує інший співробітник та надасть подальші покрові інструкції для збереження коштів та уникнення несанкціонованого доступу до картки.

09.01.2020 об 11:33 год. ОСОБА_11 із використанням абонентського номера НОМЕР_7 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер НОМЕР_6 , що перебуває у володінні ОСОБА_18 , якому представився працівником служби безпеки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_20 . Вводячи в оману ОСОБА_18 , ОСОБА_11 вказав останньому про необхідність зняття грошових коштів зі своїх платіжних карток та перерахування їх за вказаним ним платіжними реквізитами під приводом відміни замовлення в інтернет-магазині та повернення грошових коштів, яким начебто заволоділи треті особи шляхом несанкціонованого доступу.

Будучи введеним в оману ОСОБА_11 , який діяв в складі організованої злочинної групи, ОСОБА_18 того ж дня об 11:40 год. та об 11:41 год., виконуючи вказівки ОСОБА_11 , через банкомат АТ КБ «ПриватБанк» № 3593 за адресою: вул. Гожулiвська, 26 у м. Полтава, здійснив зняття грошових коштів зі своєї платіжної картки № НОМЕР_8 трансакціями на суму 8000 грн. та 5400 грн., пізніше об 11:47 год., 11:49 год. та 11:51 год. того ж дня зі своєї платіжної картки № НОМЕР_9 здійснив зняття грошових коштів трансакціями на суму 8320 грн., 8320 грн. та 4160 грн.

Цього ж дня, за вказівкою ОСОБА_11 у банкоматі АТ КБ «ПриватБанк» № 6931, що розташований у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: вул. Гожулiвська, 4 у м. Полтава, о 12:57 ОСОБА_18 здійснив зняття грошових коштів зі своєї платіжної картки № НОМЕР_8 однією трансакцією на суму 6600 грн.

Крім того, ОСОБА_18 , будучи введеним в оману ОСОБА_11 та переконаним у безпечності своїх дій, через касу вказаного вище відділення АТ КБ «ПриватБанк» о 13:07 год. цього ж дня зняв грошові кошти трансакціями на суму 19900 грн. та о 15:14 год. на суму 16640 грн. (з урахуванням зарахованих на платіжну картку НОМЕР_9 кредитних грошових коштів на підставі договору № 20010928741229, укладеного між ОСОБА_18 та АТ КБ «ПриватБанк»).

Конвертовані у готівку грошові кошти в сумі 76100 ОСОБА_18 за вказівками ОСОБА_11 через термінал самообслуговування іBox ТОВ «Пейбокс» № 8745147, що розташований за адресою: вул. Гожулiвська, 26 у м. Полтава, перерахував на розрахункові рахунки, відкриті в банківських установах з відрахуванням відповідних комісій, тобто грошових сум, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг, на ім'я ОСОБА_21 , яка у період з 02.12.2019 по 29.09.2020 неодноразово відвідувала ОСОБА_11 , приносила йому передачі та є близькою йому особою, а також ОСОБА_22 яка є матір'ю ОСОБА_9 . Отже, вказані особи є близькими та довіреними особами засуджених, які перебували на свободі та мали у користуванні відкриті у банківських установах розрахункові рахунки, обізнаність яких про злочинні наміри ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та інших осіб не встановлена.

За наслідками введення в оману ОСОБА_18 ОСОБА_11 09.01.2020 на банківську картку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» № НОМЕР_10 , яка належить ОСОБА_21 , отримано кошти: о 15:26:31 - 5000 грн. (поповнення картки - термінал іВох); о 15:29:14 - 5000 грн. (поповнення картки - термінал іВох); о 15:31:47 - 6000 грн. (поповнення картки - термінал іBox).

Зазначені грошові кошти в загальній сумі 16000 грн. 09.01.2020 зняті у банкоматі АТ КБ «ПриватБанк» за адресами: Вінницької області, м. Могилів-Подільський, вул. Стависька, 17 та 33.

Крім того, за наслідками введення в оману ОСОБА_18 ОСОБА_11 та ОСОБА_13 09.01.2020 на банківську картку ПАТ «КБ «АКОРДБАНК» № НОМЕР_11 , яка належить ОСОБА_22 , отримано грошові кошти у загальній сумі 50372,00 грн., трансакціями на суму: 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 3332 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card); 5880 грн. (іВох cash to card).

Зазначені грошові кошти в загальній сумі 50000 грн. 09.01.2020 отримані у касі відділення № 50 у м. Вінниця ПАТ «КБ «АКОРДБАНК» за адресою: м. Вінниця, вул. Замостянська, 34-А, прим. 32, трьома трансакціями на суми: 29000 грн., 3000 грн. та 18000 грн.

Заволодівши грошовими коштами ОСОБА_18 у сумі 66372 грн. (без врахування відповідних комісій за надання спеціальних послуг з переказу грошових коштів, які становили 9728 грн.), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 розпорядився ними на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Надалі, ОСОБА_13 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, з метою легкої наживи та з корисливих спонукань, близько 12:00 год. 11.01.2020 з використанням абонентського номера НОМЕР_12 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер НОМЕР_13 , що перебуває у володінні ОСОБА_23 , якому представився працівником служби безпеки АТ КБ «ПриватБанк», вводячи таким чином в оману останнього, та повідомив йому неправдиву інформацію про те, що начебто з банківської платіжної картки, яка належить потерпілому та емітована в АТ КБ «ПриватБанк», здійснюється зняття грошових коштів.

Далі ОСОБА_13 повідомив, що для відміни операції та повернення грошових коштів ОСОБА_23 йому необхідно знайти найближчий банкомат АТ КБ «ПриватБанк» та далі діяти за покроковими інструкції для збереження коштів та уникнення несанкціонованого доступу до картки.

11.01.2020 близько 12:00 год. ОСОБА_13 вказав ОСОБА_23 про необхідність зняття грошових коштів зі своїх платіжних карток та перерахування їх за вказаними ним платіжними реквізитами під приводом повернення грошових коштів, яким начебто заволоділи треті особи шляхом несанкціонованого доступу.

Будучи введеним в оману, ОСОБА_23 , виконуючи вказівки ОСОБА_13 , через банкомат АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: вул. Г. Кондратьєва, 181 у м. Суми, здійснив зняття грошових коштів зі своєї платіжної картки № НОМЕР_14 різними трансакціями на суму 26400 грн.

Конвертовані у готівку грошові кошти в сумі 26400 ОСОБА_23 за вказівками ОСОБА_13 через термінали самообслуговування АТ КБ «ПриватБанк» та iBox ТОВ «Пейбокс», що розташовані за вказаною вище адресою з відрахуванням відповідних комісій перерахував на розрахунковий рахунки, відкриті в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» та АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» на ім'я ОСОБА_21 , які останньою цього ж дня були зняті в банкоматі за адресою: м. Вінниця, вул. Зодчих, 2 та залишені нею на зберігання за вказівкою ОСОБА_11 .

Заволодівши грошовими коштами ОСОБА_23 у сумі 24896 грн. (без врахування відповідних комісій за надання спеціальних послуг з переказу грошових коштів, які становили 1504 грн.), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 розпорядилися ними на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_9 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, з метою легкої наживи та з корисливих спонукань, о 14:04 год. 22.04.2020, із використанням абонентських номерів НОМЕР_15 , НОМЕР_16 здійснив телефонний дзвінок на абонентський номер НОМЕР_17 , що перебуває у володінні ОСОБА_24 , якому представився працівником служби безпеки банку, вводячи таким чином в оману останнього, при цьому вказуючи про необхідність зняття грошових коштів зі своїх платіжних карток та перерахування їх за вказаним платіжними реквізитами під приводом відміни замовлення в інтернет-магазині та повернення грошових коштів, яким начебто заволоділи треті особи шляхом несанкціонованого доступу та придбання товару в інтернет-магазині.

У подальшому, ОСОБА_24 цього ж дня, діючи за вказівками ОСОБА_9 та будучи введеним ним в оману, здійснив зняття належних йому грошових коштів та через термінал самообслуговування переказав грошові кошти в сумі 18000 грн. на банківський рахунок № НОМЕР_18 , відкритий на ім'я ОСОБА_25 , до якого емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_19 , а після цього надав дані банківських платіжних карток, що емітовані на його ім'я в АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», а також інформацію про залишки коштів на рахунках, одноразові паролі підтвердження (англ. one time password, OTP), сервісу 3-D Secure та LOOKUP коди.

Після чого, під приводом перевірки спонукали ОСОБА_24 здійснити вхід до особистого кабінету Інтернет-банкінгу, у подальшому через Інтернет-банкінг було виконано переказ коштів п'ятьма транзакціями на банківську платіжну картку № НОМЕР_20 , емітовану АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» на ім'я ОСОБА_12 у загальній сумі 50000 грн., шістьма транзакціями на банківську платіжну картку № НОМЕР_21 , емітовану АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» на ім'я ОСОБА_26 в загальній сумі 59900 грн., а також п'ятьма транзакціями на банківську платіжну картку № НОМЕР_22 , емітовану АТ «ОТП БАНК » на ім'я ОСОБА_25 в загальній сумі 49000 грн.

Зазначені грошові кошти в загальній сумі 176900 грн. в період часу з 18:30 год. по 19:40 год цього ж дня були зняті ОСОБА_12 у банкоматах АТМ3202 та АТМ1263 АТ «МЕГАБАНК» по вул. Замостянській, 33 у м. Вінниці, та АТМ4027 АТ «ОТП БАНК» по вул. Київській, 38-А в м. Вінниці, розпорядження якими в подальшому здійснювалось за вказівками ОСОБА_9 .

Заволодівши грошовими коштами ОСОБА_24 у сумі 176900 грн. (без врахування відповідних комісій за надання спеціальних послуг з переказу грошових коштів), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 розпорядились ними на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму, яка станом на 22.04.2020 перевищувала неоподаткований мінімум доходів громадян більш ніж у 168 раз та відповідно є значним розміром.

Крім того, ОСОБА_9 , діючи умисно в складі організованої злочинної групи, з метою легкої наживи та з корисливих спонукань, о 17:26 год. 07.08.2020 із використанням SIM-карток № НОМЕР_23 та № НОМЕР_24 здійснив телефонні дзвінки на абонентський номер № НОМЕР_25 , що перебуває у володінні ОСОБА_27 , якому представився працівником служби банківської безпеки АТ КБ «ПриватБанк», вводячи таким чином в оману останнього, та повідомив неправдиву інформацію про компрометацію його ( ОСОБА_27 ) банківської платіжної картки.

Далі у ході телефонної розмови ОСОБА_9 , продовжуючи вводити в оману ОСОБА_27 , повідомив, що для повернення грошових коштів потрібно зняти всі грошові кошти з його картки у найближчому банкоматі.

07.08.2020 ОСОБА_27 з банкомату, що розташований у м. Києві, зняв належні йому грошові кошти в сумі 20000 грн., а в подальшому, будучи введеним в оману та дотримуючись алгоритму дій для переказу грошових коштів з картки на картку, перерахував грошові кошти в сумі 19950 грн. через програмно-технічний комплекс самообслуговування на платіжні картки № НОМЕР_26 та № НОМЕР_27 , емітовані на ім'я ОСОБА_12 в АТ «ІДЕЯ БАНК» та АТ «ОТП БАНК», які в подальшому були зняті останнім в банкоматі АТМ3202 АТ «МЕГАБАНК», що розташований по вулю Замостянській, 33 у м. Вінниці, розпорядження якими надалі здійснювалось за вказівками ОСОБА_9 .

Внаслідок цього ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 отримавши вказані грошові кошти, розпорядилися ними на власний розсуд, тим самим спричинили ОСОБА_27 матеріальної шкоди на загальну суму 19950 грн.

Обвинувачений ОСОБА_9 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він під час відбування покарання в ДУ «Вінницька ВК (№ 86)» разом з іншими обвинуваченими вчинив ряд шахрайських дій за допомогою телефонних дзвінків потерпілим.

Точні дати, суми заподіяної шкоди та прізвища потерпілих він точно не пам'ятає, у зв'язку зі спливом тривалого проміжку часу та великою кількістю епізодів.

Вони дзвонили до потерпілих, представлялись службою безпеки банків, вводили потерпілих в оману, після чого останні перераховували свої кошти на підконтрольні обвинуваченим рахунки. Згодом на його прохання отримані шахрайським шляхом кошти знімали та витрачали на їхні потреби.

Він працював спільно з ОСОБА_28 та іншими обвинуваченими. Що саме робив кожен з них, він на цей час не пам'ятає.

Потерпілих шукали шляхом підбору мобільних номерів, при цьому в інтернеті ознайомлювались з деклараціями людей.

ОСОБА_29 відкривав рахунки у банках, купував сім-карти та мобільні телефони для здійснення злочинної діяльності, виготовляв міські номери в «Укртелекомі», які починались з (056), з метою отримання довіри потерпілих. Гроші потерпілих виводили на карти ОСОБА_30 . Останній був обізнаний про їхні злочинні дії й отримував частину коштів за свою участь. Також ОСОБА_29 надавав рахунки своєї співмешканки. Після зняття коштів, що надходили на його картки, ОСОБА_29 купував їм продукти та передавав передачі.

ОСОБА_31 жив в іншій камері, однак регулярно приходив до них, і ОСОБА_32 залучив його до злочинної діяльності. ОСОБА_33 брав участь у всіх епізодах злочинної діяльності.

ОСОБА_34 був також задіяний у злочинних діях, він підбирав потерпілих, дзвонив до них, повідомляв про проблеми з рахунками та про необхідність змінити пін-код. Коли ОСОБА_34 доводив потерпілих до банкомату, то переключав на нього або ОСОБА_35 . Такі ж дії вчиняв і ОСОБА_36 .

Потерпілі знімали кошти зі своїх карт у банкоматі та перераховували на вказані рахунки через термінали самообслуговування.

З коштів, якими вони заволоділи, він віддавав по 30 % кожному учаснику злочинної організації, які безпосередньо брали участь у конкретному епізоді.

ОСОБА_32 міг займатись шахрайством самостійно, однак коли вони спільно вводили потерпілих в оману, ОСОБА_32 радився з ним щодо вчинених дій.

Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він заволодів грошовими коштами потерпілих разом з іншими обвинуваченими. Коштами розпоряджався ОСОБА_37 , а саме розподіляв між учасниками групи. З ОСОБА_38 він спілкувався по телефону, уточняв чи зайшли гроші на рахунок.

Обвинувачений ОСОБА_11 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він брав безпосередню участь у діяльності групи. Він знаходив потерпілих шляхом підбирання номеру, у ході телефонної розмови доводив їх до банкомата, а потім переключав на ОСОБА_39 або ОСОБА_40 , які переконували потерпілих перераховувати кошти на підконтрольні обвинуваченим рахунки.

ОСОБА_34 виконував аналогічні з його діями, а саме підбирав потерпілих та доводив їх до банкомату, після чого переключав на ОСОБА_39 або

ОСОБА_41 ОСОБА_38 він контакту не мав, з останнім спілкувались ОСОБА_32 або ОСОБА_42 .

Прізвища потерпілих та суми коштів він на цей час не пам'ятає, у зв'язку зі спливом великого проміжку часу.

За вчинене шахрайство ОСОБА_32 або ОСОБА_37 давали йому 30 % від отриманої суми шляхом зарахування на карткові рахунки моїх знайомих.

Обвинувачений ОСОБА_13 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що він знаходив потерпілих, представлявся їм працівником служби безпеки банку та повідомляв їм про злам рахунку. Потім повідомляв про необхідність прибути до банкомату, після чого переключав потерпілих на ОСОБА_39 або ОСОБА_43 .

За вчинені шахрайства він отримував свій відсоток, скільки саме не пам'ятає.

Він перераховував кошти на рахунок дівчини ОСОБА_44 . Також йому відомо, що гроші виводили за допомогою ОСОБА_45 , який купував для них необхідні речі та передавав передачі в установу.

Обвинувачений ОСОБА_12 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті. Зокрема, повідомив суду, що до нього телефонував ОСОБА_9 та повідомляв, що на його рахунок зайдуть грошові кошти. Після цього він частину грошей знімав та купував речі й продукти на передачі для обвинувачених, певну частину залишав собі, решту грошей перераховував на інші рахунки, які повідомляв йому ОСОБА_9 .

Допит обвинувачених відбувся в судовому засіданні відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачені надали суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих їм діянь, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань, зважаючи на відмову представника сторони обвинувачення та сторони захисту від здійснення допиту свідків у кримінальному провадженні, про допит яких вони клопотали, суд дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-довідку від 13.09.2019 за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , відповідно до якої ОСОБА_10 відбуває покарання у зазначеній установі та проживає в житловій секції бригади № НОМЕР_28 у відділенні соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони;

-висновок судово-психіатричного експерта № 127 від 29.04.2021, згідно з яким в період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_10 виявляв психічний розлад у вигляді змішаного розладу особистості (F61.0); розлади психіки та поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності (F11.2). Зазначені психічні розлади не позбавляли ОСОБА_10 здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_10 повною мірою міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; ОСОБА_10 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , відповідно до якої ОСОБА_10 відбуває покарання у зазначеній установі, серед засуджених має прізвисько « ОСОБА_47 » або « ОСОБА_48 », з 06.04.2019 по 20.12.2019 проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_29 у відділенні соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , згідно з якою ОСОБА_10 відбуває покарання у зазначеній установі та проживає в житловій секції бригади № НОМЕР_30 у відділенні соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в дільниці житлової зони. До зазначеного відділення був переведений 20.12.2019 з відділення СПС № 6 у зв'язку з реорганізацією;

-довідку від 03.11.2020 за підписом старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_49 , відповідно до якої ОСОБА_9 прибув до установи 18.12.2017 з ДУ «Одеська УВП (№21)»;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , згідно з яким ОСОБА_9 відбуває покарання у зазначеній установі серед засуджених має прізвисько « ОСОБА_50 », з 30.01.2018 по 20.12.2019 проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_31 у відділенні соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , відповідно до якого ОСОБА_9 відбуває покарання у зазначеній установі та проживає в житловій секції бригади № НОМЕР_30 у відділенні соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в дільниці житлової зони. До зазначеного відділення був переведений 20.12.2019 з відділення СПС № 6 у зв'язку з реорганізацією;

-картку обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей, згідно з якою ОСОБА_9 систематично отримував передачі, зокрема, від ОСОБА_12 ;

-копію протоколу вилучення № 30 від 30.06.2019, відповідно до якого під час проведення обшуку у ОСОБА_9 була вилучена сім-карта мобільного оператора «Водафон» НОМЕР_32 ;

-копію постанови № 136 від 10.07.2019, згідно з якою на ОСОБА_9 було накладене дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення режиму відбування покарання (за зберігання сім-карти);

-довідку від 03.11.2020 за підписом старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_49 , відповідно до якої ОСОБА_11 прибув до установи 01.04.2019 з ДУ «Вінницька УВП (№1)»;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , згідно з якою ОСОБА_11 відбуває покарання у зазначеній установі, серед засуджених має прізвисько « ОСОБА_51 » або « ОСОБА_52 », з 15.04.2019 по 20.12.2019 проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_29 у відділенні соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , відповідно до якого ОСОБА_11 відбуває покарання у зазначеній установі та проживає в житловій секції бригади № НОМЕР_33 у відділенні соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в дільниці житлової зони. До зазначеного відділення був переведений 20.12.2019 з відділення СПС № 6 у зв'язку з реорганізацією;

-картку обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей, згідно з якою ОСОБА_11 15.11.2019 отримав передачу від ОСОБА_12 ;

-копію протоколу вилучення № 36 від 16.08.2019, відповідно до якого під час проведення обшуку у ОСОБА_11 було вилучено 3 мобільні телефони;

-копію постанови № 158 від 23.08.2019, згідно з якою на ОСОБА_11 було накладене дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за порушення режиму відбування покарання (за зберігання телефонів);

-довідку від 03.11.2020 за підписом старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_49 , відповідно до якої ОСОБА_12 прибув до установи 21.03.2016 з ДУ «Артемівська УВП (№6)»;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , згідно з якою ОСОБА_12 відбував покарання у зазначеній установі, серед засуджених мав прізвисько « ОСОБА_53 », з 21.03.2016 по 05.07.2019 проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_34 у відділенні соціально-психологічної служби № 3, яке знаходиться в третій локальній дільниці житлової зони;

-картку обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей, згідно з якою зафіксований перелік отриманих ОСОБА_12 передач;

-довідку від 03.11.2020 за підписом старшого інспектора групи по контролю за виконанням судових рішень ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_49 , відповідно до якої ОСОБА_13 прибув до установи 24.11.2014 з ДУ «Вінницька УВП (№1)»;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , згідно з якою ОСОБА_13 відбував покарання у зазначеній установі, серед засуджених мав прізвисько « ОСОБА_54 », з 05.09.2019 по 20.12.2019 проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_29 у відділенні соціально-психологічної служби № 6, яке знаходиться в першій локальній дільниці житлової зони;

-довідку за підписом начальника оперативного відділу ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_46 , відповідно до якого ОСОБА_13 відбував покарання у зазначеній установі та проживав в житловій секції бригади № НОМЕР_33 у відділенні соціально-психологічної служби № 7, яке знаходиться в дільниці житлової зони. До зазначеного відділення був переведений 20.12.2019 з відділення СПС № 6 у зв'язку з реорганізацією;

-картку обліку побачень, видачі посилок (передач) та бандеролей, згідно з якою зафіксований перелік отриманих ОСОБА_13 передач;

-копію протоколу вилучення № 4 від 11.01.2020, відповідно до якого під час проведення обшуку у ОСОБА_13 був вилучений мобільний телефон з сім-картою НОМЕР_35 ;

-копію постанови № 22 від 17.01.2020, згідно з якою на ОСОБА_13 було накладене дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за порушення режиму відбування покарання (за зберігання телефону);

-копію постанови № 113 від 29.05.2019, відповідно до якої на ОСОБА_13 було накладене дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за порушення режиму відбування покарання (за зберігання телефону);

-довідку за підписом оперуповноваженого ОВ ДУ «Вінницька ВК (№86)» ОСОБА_55 , згідно з якою ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 відбували покарання у зазначеній установі в дільниці ресоціалізації у відділенні соціально-психологічної служби № 7 у житловій секції бригади № 71;

-протокол тимчасового доступу до речей та документів від 03.03.2021, відповідно до якого старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_56 у період часу з 14:25 год. по 14:40 год. у приміщенні ГУ ДПС у Вінницькій області вилучив відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо присвоєння індивідуального податкового номеру, джерел доходів із зазначенням сум виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 стосовно ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_12 та ОСОБА_26 ;

-відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, зокрема ОСОБА_12 та ОСОБА_26 .

Здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 та частини першої статті 337 КПК, аналізуючи показання обвинувачених, надані стороною обвинувачення докази, суд дійшов до такого висновку, що в судовому засіданні був підтверджений факт заволодіння обвинуваченими майном (грошовими коштами) потерпілих.

Зокрема, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 в один період відбували покарання у виді позбавлення волі в установі виконання покарань - ДУ «Вінницька ВК (№86)». Під час відбування покарання обвинувачені, діючи з корисливих мотивів, маючи умисел на систематичне отримання незаконних прибутків від зайняття шахрайством, вступили між собою в стійке об'єднання осіб, що полягало у постійному складі учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високому ступені організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій, направлених на вчинення кримінальних правопорушень, які полягали у заволодінні грошовими коштами громадян шляхом обману.

Обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 шляхом повторюваних послідовних спроб методом простого підбору з використанням різних комбінацій абонентських номерів, почергово з відповідним розподілом ролей телефонували потерпілим та представлялись працівниками банків. Після цього обвинувачені, використовуючи ефект несподіваності, скориставшись схвильованим та розгубленим станом потерпілих, під різними приводами вказували потерпілим конкретний алгоритм дій для переказу їх (потерпілих) грошових коштів з картки на картку. У подальшому обвинувачені за допомогою спільника - ОСОБА_12 (який попередньо відбував покарання в ДУ «Вінницька ВК (№86)» та був звільнений по відбуттю покарання) та інших осіб, обізнаність яких про злочинні наміри обвинувачених не встановлена, отримували доступ до грошових коштів потерпілих. Зокрема, після надходження коштів на карткові рахунки ОСОБА_12 останній знімав їх у різних банкоматах, купував необхідні обвинуваченим речі та продукти та передавав відповідні передачі до установи відбування покарань.

Обвинувачені в судовому засіданні вказані обставини не заперечували, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень. При цьому показання обвинувачених повністю узгоджуються наданими суду стороною обвинувачення доказами.

Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діянь обвинувачених, суд враховує роз'яснення, надані у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» (далі - Постанова № 10). Зокрема, згідно із зазначеними роз'ясненнями обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

ВСУ в постанові від 24.11.2016 (справа № 5-250кс16) зазначив, що стаття 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) (шахрайство) не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались. До суб'єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства.

Для кваліфікації скоєного як шахрайства не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого. Важливо, щоб потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману, щоб обманні дії винного були ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього). Обов'язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда, така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв'язок.

У постанові від 27.02.2018 (справа № 541/440/15-к) Верховний Суд (далі - ВС) роз'яснив, що шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.

Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства.

Аналогічна позиція викладена й в постанові ВС від 17.04.2018 (справа № 628/1637/16-к).

У постанові від 05.04.2018 (справа № 658/1658/16-к) ВС зазначив, що з об'єктивної сторони шахрайство полягає в протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою.

При цьому обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього.

Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно. Тобто, при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього.

У постанові від 02.04.2019 (справа № 655/289/17) ВС зауважив, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

У постанові від 04.08.2021 (справа № 712/10080/15-к) ВС зауважив, що складовою підстави кримінальної відповідальності за шахрайство є усвідомлення суб'єктом злочину того факту, що предмет злочину є для нього чужим, що він заволодіває чужим майном за відсутності будь-якого дійсного чи уявного права на нього. Кримінальна відповідальність за шахрайство пов'язана зі встановленням усвідомлення винним факту заволодіння чужим майном з метою його безоплатного, безповоротного обернення на свою користь (чи третіх осіб) за відсутності законних підстав, збільшення внаслідок цього власних або третьої особи майнових фондів.

Усвідомлення винуватою особою, кому саме належить чуже майно та на яких підставах, чи заволодіває він майном, використавши оману власника цього майна, чи оману іншої особи, у володінні якої воно перебуває, не є вирішальним для встановлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК.

Оскільки обман є особливим видом інформаційного (дезінформаційного) впливу, його застосування спрямоване на відображення в свідомості обманутого у перекрученому, спотвореному вигляді фактів чи обставин, що обумовлюють рішення про передачу майна. Винний втручається в сферу психічної (інтелектуальної та вольової) діяльності іншої особи, фальсифікує її уявлення про відповідні обставини, вводить цю особу в оману, внаслідок чого вона обирає ту чи іншу лінію поведінки без знання про істинний, дійсний стан справ, її уявлення і судження фальсифіковані, а волевиявлення, та вчинки обумовлені обманними діями винного.

При цьому виникнення умислу передує заволодінню чужим майном, а обман як спосіб учинення злочину може виявлятися як у формі дії, так і бездіяльності або поєднувати зазначені форми впливу з метою введення в оману чи підтримання омани, яка виникла поза протиправними діями винуватої особи.

У постанові від 14.07.2021 (справа № 176/952/20) ВС звернув увагу на те, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховання певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Відповідно, обов'язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

Принциповим у цьому питанні, як зазначив ВС, є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема й беручи на себе при цьому певні зобов'язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, в тому числі й виходячи з сукупності фактичних дій такої особи. Вказане узгоджується з правовою позицією ВС, викладеною в постанові від 03.03.2021 (справа № 127/11849/15-к).

За результатом судового розгляду встановлено, що заволодіння майном потерпілих - грошовими коштами останніх - відбулось шляхом обману, а саме повідомлення неправдивих відомостей. Зокрема, обвинувачені телефонували до потерпілих та представлялись працівниками банківських установ, повідомляючи неправдиву інформацію щодо несанкціонованого зняття коштів з банківських рахунків потерпілих, вказували останнім конкретний алгоритм дій за допомогою якого заволодівали грошовими коштами потерпілих.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у абзаці першому пункту 24 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009, злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 14.05.2020 (справа 405/2648/18) ВС роз'яснив, що для висновку про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину досить встановлення узгодженості їхніх дій. Зокрема, як зазначив ВС у згаданій постанові, про наявність попередньої змови групи осіб на вчинення злочину вказує узгодження співучасниками предмета злочину, місця, часу, способу вчинення та змісту функцій, які будуть здійснювати співучасники. Попередня змова може мати місце не лише в усній або письмовій формах, а й за допомогою конклюдентних дій, зокрема, безпосередньо через поведінку співучасників, яка свідчить про їх намір вчинити злочин.

У постанові від 10.12.2020 (справа 464/710/18) ВС зауважив, що домовленість на спільне вчинення кримінального правопорушення не обов'язково має відбуватися в усній чи письмовій формі, а визначається і за допомогою конклюдентних дій - поведінки, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети.

Суд також враховує роз'яснення, надані у пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 23.12.2005 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (далі - Постанова № 13), відповідно до яких утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукання співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Зі змісту пункту 5 Постанови № 13 випливає, що керування організованою групою або злочинною організацією полягає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуванням як стійких об'єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вербування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональних обов'язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в цілому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення структури об'єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об'єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо). Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впливу щодо учасників злочинного об'єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Відповідно до пункту 8 Постанови № 13 якщо конкретні дії організаційного характеру (організація відповідного стійкого злочинного об'єднання або керування ним) за своїми ознаками утворюють самостійний склад злочину, то особу, яка їх вчинила, треба визнавати виконавцем такого злочину, а її дії додатково кваліфікувати за відповідною статтею Особливої частини КК (зокрема, за частиною першою статті 255, статтею 257).

Пунктом 9 Постанови № 13 визначено, що під організованою групою (частина третя статті 28 КК) належить розуміти внутрішньо стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досягнення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

ВСУ у своїй постанові від 19.02.2015 зробив висновок щодо визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті (сумісної злочинної діяльності). У вказаній постанові зазначено, що у разі вчинення злочину стійким об'єднанням необхідно обов'язково встановити факт існування такого об'єднання та визначити його вид як організованого. Суб'єкт кваліфікації повинен виходити за межі події злочину, поглиблюючись в юридичну природу розвитку та злочинної діяльності відповідного об'єднання.

Згідно з частиною третьою статті 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Належить ураховувати, що співучасть у злочині не є тотожним поняттям співучасті в злочинній діяльності, оскільки співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же у злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об'єднання на майбутнє (як цілісного суб'єкта злочинної діяльності).

У наведеній постанові ВСУ сформулював висновок про визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті (сумісної злочинної діяльності), який полягає в такому: для визнання групи організованою недостатньо встановлення наміру одного (декількох) осіб займатися злочинною діяльністю, якими б широкомасштабними не були їх плани. Самі по собі наміри можуть свідчити лише про можливу перспективу розвитку групи, але не про рівень цього розвитку.

За змістом частини третьої статті 28 КК злочин може бути справою організованого об'єднання лише в тому випадку, коли таке об'єднання утворено попередньо, звідси, має бути доведено, що вчиненню злочину організованою групою передували дії щодо її утворення.

Конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму співучасті, є не попередня змова, а стійкість групи, тобто набуття нею таких внутрішніх механізмів, які убезпечують її існування, і спроможність протидіяти дезорганізуючим факторам (зовнішнім чи внутрішнім).

Отже, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 у період відбування покарання у виді позбавлення волі в ДУ «Вінницька ВК (№86)», маючи умисел на систематичне отримання незаконних прибутків від зайняття шахрайством, вступили між собою в стійке об'єднання осіб, що полягало у постійному складі учасників з наявністю зв'язків між ними і високому ступені організованості.

За результатом судового розгляду доведено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 як організатори здійснювали загальне керівництво організованою групою по заволодінню грошовими коштами потерпілих, забезпечували їх подальше спрямування на карткові рахунки ОСОБА_12 та інших осіб, які не були обізнані про злочинне походження коштів; розподіляли функції учасників групи, спрямовані на досягнення розробленого плану, відомого всім учасникам групи; безпосередньо телефонували потерпілим та вчиняли дії, пов'язані з введенням останніх в оману; розподіляли кошти між учасниками створеної організованої групи, отримані в результаті шахрайських дій; використовували отримані в результаті злочинної діяльності кошти для забезпечення подальшої діяльності очолюваної ним організованої групи.

В свою чергу, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 як виконавці згідно з розробленим та відомим всім учасникам організованої групи спільного плану вчинення кримінальних правопорушень, безпосередньо брали участь у вчиненні кримінальних правопорушень; використовуючи заздалегідь отриману за допомогою мобільних додатків (програм для миттєвого обміну повідомленнями) інформацію щодо анкетних даних потерпілих осіб, безпосередньо телефонували потерпілим та вчиняли дії, пов'язані з введенням останніх в оману, а за наслідком конкретного факту заволодіння коштами за їх безпосередньої участі забезпечували їх подальше спрямування на карткові рахунки довірених осіб.

При цьому суд встановив, що кожен з учасників групи усвідомлював, що його дії є невід'ємною складовою всього обсягу активних дій при скоєнні кримінальних правопорушень, пов'язаних із заволодінням коштами потерпілих.

Для виведення (конвертування у готівку) грошових коштів обвинувачені залучили як пособника ОСОБА_12 , який був обізнаний про злочинні дії обвинувачених, а також близьких родичів та знайомих, обізнаність яких про злочинні наміри обвинувачених судом не встановлена. При цьому вказані особи особисто отримували викрадені кошти, які надходили на відкриті у банківських установах розрахункові рахунки або мобільні рахунки в якості поповнення за номером абонента, а в подальшому за вказівками обвинувачених здійснювали розпорядження ними.

Зокрема, ОСОБА_12 , як пособник у злочинній діяльності, після отримання коштів на власні банківські рахунки, виконуючи вказівки ОСОБА_9 , конвертував у готівку, перераховував на інші банківські рахунки, які йому вказував останній, забезпечував придбання та передачу продуктів харчування обвинуваченим, а також забезпечував надходження мобільних телефонів та сім-карт до обвинувачених.

При цьому суд враховує, що пояснення обвинувачених повністю узгоджуються між собою. А тому суд дійшов до переконання, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт вчинення кримінальних правопорушень організованою групою.

Вирішуючи питання про наявність в діях обвинувачених такої кваліфікуючої ознаки кримінальних правопорушень як повторність, суд враховує таке.

У примітці 1 до статті 185 КК зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який з кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що обвинувачені раніше неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення майнових кримінальних правопорушень. Вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень в межах цього кримінального провадження, як слідує з примітки 1 до статті 185 КК, утворює повторність кримінальних правопорушень.

Крім того, суд враховує, що згідно з пред'явленим обвинуваченням, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 обвинувачуються у вчиненні численної кількості ідентичних правопорушень.

У постанові від 14.09.2020 (справа № 591/4366/18) ВС зауважив, що єдиною підставою для здійснення кримінально-правової кваліфікації дій особи за кваліфікуючою ознакою «повторно» без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за першим епізодом, який дає підстави для кваліфікації ознаки «повторно», є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні.

Отже, як зазначив ВС, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних кримінальних правопорушень, для повторності кримінальних правопорушень не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинене кримінальне правопорушення.

З огляду на викладене, суд вважає, що в діях обвинувачених наявні ознаки повторності.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинувачених, суд також вважає за доцільне зауважити таке.

Законом № 3233-IX стаття 190 КК була викладена у новій редакції. Цей Закон набрав чинності 11.08.2023. При цьому частиною другою статті 4 КК визначено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. А зі змісту частини третьої статті 4 КК випливає, що часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Правові підстави для застосування приписів статті 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність, на переконання суду, відсутні, оскільки диспозиція закону про кримінальну відповідальність, за яким обвинуваченим пред'явлене обвинувачення і яке було доведене за результатами судового розгляду, змін не зазнала. Саме тому при кримінально-правовій кваліфікації діяння обвинувачених слід застосовувати редакцію кримінального закону, яка діяла на час вчинення інкримінованих їм діянь, тобто КК в редакції Закону № 2617-VIII.

Аналізуючи вищевикладене, суд дійшов за переконання, що дії обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 за фактом заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 та ОСОБА_27 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК, за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно, організованою групою; за фактом заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_24 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК, за ознаками заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненого повторно, організованою групою. В свою чергу, дії обвинуваченого ОСОБА_12 за фактом заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_24 та ОСОБА_27 охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 27 частиною другою статті 190 КК, за ознаками пособництва у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), що завдало значної шкоди потерпілому, вчиненого повторно групою осіб.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже суд зазначив вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зауважив ВС, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» згідно з висновком ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19) ВС зауважив, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 вчинили ряд умисних корисливих особливо тяжких злочинів, натомість обвинувачений ОСОБА_12 - нетяжкі злочини. Суд враховує, що обвинувачені винуватість у вчиненні інкримінованих їм діянь визнали, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин їх вчинення, при цьому у вчиненому розкаялись. Також суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 на обліках у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають, однак обвинувачений ОСОБА_12 з 20.03.2020 перебуває на диспансерному наркологічному обліку з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів та метадону.

Суд також бере до уваги, що обвинувачені раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення майнових кримінальних правопорушень та вчинили нові кримінальні правопорушення під час відбування призначених їм покарань.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що обставиною, яка пом'якшує покарання обвинувачених, є щире каяття.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинувачених обставин, що обтяжують покарання, суд враховує таке.

Відповідно до роз'яснень, наданих у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).

Разом з тим, згідно з приміткою 1 до статті 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Як суд вже зазначив вище, наявні в обвинувачених судимості за вчинення майнових кримінальних правопорушень утворюють в діях останніх повторність, що впливає на кваліфікацію їхніх дій. З наданих прокурором доказів випливає, що обвинувачений ОСОБА_11 раніше притягувався до кримінальної відповідальності лише за вчинення майнових кримінальних правопорушень. Саме тому правові підстави для ствердження про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_11 ознак рецидиву кримінальних правопорушень відсутні.

Натомість, обвинувачений ОСОБА_9 має незняту та непогашену судимість, зокрема, за частиною четвертою статті 296 КК, обвинувачений ОСОБА_10 - за частиною першою статті 115, частиною другою статті 121 КК, обвинувачений ОСОБА_13 - за частиною другою статті 307, частиною першою статті 122 КК, а обвинувачений ОСОБА_12 - за частинами першою та другою статті 309 КК. Зазначені кримінальні правопорушення не є майновими, відтак не утворюють в діях обвинувачених ознак повторності, однак свідчить про наявність в діях останніх ознак рецидиву кримінальних правопорушень.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення, зокрема, стосовно потерпілого ОСОБА_24 , 1939 року народження. Обвинувачені в судовому засіданні підтвердили ту обставину, що розуміли, що обманюють особу похилого віку. Саме тому суд вважає, що у судовому засіданні доведений факт вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення стосовно особи похилого віку.

Отже, обставинами, що обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , є рецидив кримінальних правопорушень та вчинення кримінального правопорушення стосовно особи похилого віку.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_11 вчинення кримінального правопорушення стосовно особи похилого віку.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, осіб обвинувачених, їхнього ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують їхні покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених і попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкція частини другої статті 190 КК (в редакції закону, який діяв на час вчинення інкримінованих діянь) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років. У свою чергу санкція частини четвертої статті 190 КК (в редакції закону, який діяв на час вчинення інкримінованих діянь) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Як суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження прокурор належними, достатніми та допустимими доказами не довів, що призначення обвинуваченим менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченим максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Натомість, суд вважає за можливе, враховуючи обставини справи, призначити обвинуваченим мінімальний та відносно тривалий строк кримінального покарання, визначений санкціями кримінального закону.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для призначення обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону (частини четвертої статті 190 КК), у виді конфіскації майна, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Санкцією частини четвертої статті 190 КК (в редакції закону, який діяв на час вчинення інкримінованих діянь) визначене безальтернативне призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна. Зазначена правова норма є імперативною.

Суд враховує роз'яснення, надані у пункті 19 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.

Також у постанові від 28.04.2020 (справа № 133/2968/18) ВС зауважив, що при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Отже, враховуючи зазначені роз'яснення, а також те, що обвинувачені вчинили умисні особливо тяжкі злочини саме з корисливих мотивів, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді конфіскації майна, що належить їм на праві приватної власності.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_12 на цей час відбувають покарання за попередніми вироками. При цьому ОСОБА_9 вчинив інкриміновані йому злочини (винуватість у вчиненні яких була доведена за результатом судового розгляду) під час відбування покарань, натомість ОСОБА_12 - до постановлення вироку суду, за яким він на цей час відбуває покарання.

Відповідно до речення першого частини четвертої статті 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. При цьому реченням другим частини четвертої статті 70 КК визначено, що у цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 70 КК регламентовано, що до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною.

З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_12 остаточного покарання врахуванню підлягають покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023 та 27.10.2022.

Отже, зважаючи на положення частини четвертої статті 70 КК, суд дійшов до переконання, що в цьому випадку шляхом часткового складання покарань за цим вироком та за вироками Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023 та 27.10.2022 ОСОБА_9 необхідно призначити остаточне покарання у виді позбавлення вол з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності, а ОСОБА_12 - у виді позбавлення волі.

Вище суд навів приписи речення другого частини четвертої статті 70 КК щодо зарахування до остаточно призначеного покарання відбуте повністю або частково покарання за попереднім вироком.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.11.2022 до обвинуваченого ОСОБА_9 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого у подальшому неодноразово був продовжений. Згодом, у зв'язку з набранням вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023, яким ОСОБА_9 був засуджений до реальної міри покарання, законної сили, суд своєю ухвалою від 05.12.2023 тимчасово залишив ОСОБА_9 у слідчому ізоляторі для розгляду цього кримінального провадження. Отже, з 05.12.2023 ОСОБА_9 відбуває покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023. Тому, відповідно до приписів речення другого частини четвертої статті 70 КК ОСОБА_9 до остаточно призначеного покарання слід зарахувати частково відбуте покарання за попереднім вироком - з 05.12.2023 по день проголошення цього вироку.

В свою чергу ОСОБА_12 згідно з наданими прокурором доказами на цей час відбуває покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2022. Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 23.12.2022 початок строку відбування покарання за вказаним вироком ОСОБА_12 обраховується саме з 27.10.2022. Отже, відповідно до приписів речення другого частини четвертої статті 70 КК ОСОБА_12 до остаточно призначеного покарання слід зарахувати частково відбуте покарання за попереднім вироком - з 27.10.2022 по день проголошення цього вироку.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченим положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення їх від відбування кримінального покарання з випробуванням суд бере до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.

Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачені раніше неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень, проте належних висновків для себе не зробили та повторно вчинили нові умисні майнові злочини. Саме тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для звільнення обвинувачених від відбування призначених покарань з випробуванням відсутні, а виправлення обвинувачених без ізоляції від суспільства не можливе.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.

Отже, суд вважає, що строк відбування призначеного покарання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Натомість, обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_12 з моменту проголошення вироку суду (оскільки останні відбувають покарання за попередніми вироками), а обвинуваченому ОСОБА_13 - з моменту затримання на виконання вироку, що набрав законної сили.

Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 72 КК попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Натомість частиною сьомою статті 72 КК регламентовано, що домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

З матеріалів кримінального провадження випливає, що обвинувачений ОСОБА_11 06.05.2021 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 КК, та цього ж дня слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області своєю ухвалою застосував до ОСОБА_11 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У ході судового розгляду строк дії зазначеного запобіжного заходу був неодноразово продовжений.

До обвинуваченого ОСОБА_10 після повного відбуття попереднього покарання на підставі ухвали суду від 12.10.2022 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який також був продовжений під час розгляду кримінального провадження.

Аналогічно у зв'язку з відбуттям покарання за попереднім вироком на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.11.2022 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_9 . У подальшому строк дії зазначеного запобіжного заходу неодноразово продовжувався до моменту тимчасового залишення ОСОБА_9 у слідчому ізоляторі, тобто до 05.12.2023.

В свою чергу до обвинуваченого ОСОБА_13 під час судового розгляду ухвалою від 26.12.2023 був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово. Під час судового розгляду строк дії цілодобового домашнього арешту ОСОБА_13 суд неодноразово продовжував. При цьому, суд вважає слушним зауважити, що у зв'язку з неявками обвинуваченого ОСОБА_13 у судові засідання строк дії застосованого запобіжного заходу закінчився 13.01.2025 та повторно був застосований ухвалою суду від 06.03.2025.

Отже, враховуючи приписи частин п'ятої та сьомої статті 72 КК строк попереднього ув'язнення обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 слід зарахувати до строку призначеного їм покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, а строк перебування обвинуваченого ОСОБА_13 під цілодобовим домашнім арештом - з розрахунку три дні домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.

Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.

При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

До обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, натомість до обвинуваченого ОСОБА_13 - у вигляді домашнього арешту цілодобово. Строк дії зазначених запобіжних заходів під час судового розгляду був неодноразово продовжений відповідно до наведених вище приписів кримінально-процесуального закону.

Вирішуючи питання щодо застосованих до обвинувачених запобіжних заходів до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.

У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі - КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.

Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі - Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].

У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).

ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).

Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).

Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та домашнього арешту цілодобово, відсутні.

Потерпілі ОСОБА_18 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 та ОСОБА_27 заявили цивільні позови у кримінальному провадженні, відповідно до яких просять стягнути з обвинувачених матеріальну шкоду.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що злочинними діями обвинувачених потерпілим була завдана майнова шкода, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення цивільних позовів потерпілих в частині стягнення матеріальної шкоди, суд бере до уваги роз'яснення, надані в пункті 9 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 31.03.1989 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», відповідно до якого, вирішуючи при постановленні вироку питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд керується відповідними нормами цивільного, трудового та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.

Зі змісту частини п'ятої статті 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі статтею 1190 ЦК особи, спільними діями яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність; за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність таких осіб у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

При цьому ВС у постанові від 19.11.2019 (справа № 396/1802/17) зауважив, що суд не позбавлений права змінити солідарний порядок стягнення коштів на дольовий, і така зміна залежить від позиції потерпілого. Разом з тим, правові підстави для зміни такого порядку в судовому засіданні встановлені не були, а тому суд вважає, що обвинувачені мають нести саме солідарний обов'язок з відшкодування завданої потерпілим шкоди.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК кожна сторона - в даному випадку потерпіла - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди, потерпілі посилались на відомості, викладені у обвинувальному акті щодо заволодіння обвинуваченими їхніми грошовими коштами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Згідно з пред'явленим обвинуваченням розмір шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_18 становить 66372 грн., потерпілому ОСОБА_23 - 24896 грн., потерпілому ОСОБА_24 - 176900 грн., потерпілому ОСОБА_27 - 19950 грн.

За результатом судового розгляду зазначені суми знайшли своє підтвердження. Отже, суд вважає, що в кримінальному провадженні встановлений розмір завданої потерпілим шкоди відповідно до визначеного кримінально-процесуальним законом порядку. Тому суд вважає, що позовні вимоги потерпілих ОСОБА_18 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 та ОСОБА_27 в частині стягнення з обвинувачених на їхню користь заявлених сум обґрунтовані та мають бути задоволені.

Частиною дев'ятою статті 100 КПК регламентовано, що питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому пунктом 1 зазначеної норми визначено, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Разом з тим, суд враховує, що прокурор у судовому засіданні надав суду лише одну постанову старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_63 від 22.02.2021 про визнання предметів речовими доказами, а саме мобільних телефонів марки «Samsung» ІМЕІ1: НОМЕР_36 , ІМЕІ2: НОМЕР_37 та марки «Nomi» ІМЕІ1: НОМЕР_38 , ІМЕІ2: НОМЕР_39 з сім-картою № НОМЕР_40 , які були вилучені в обвинуваченого ОСОБА_13 . Враховуючи, що зазначені мобільні телефони були використані при вчиненні кримінальних правопорушень, а саме для з'єднання з потерпілими з метою вчинення шахрайських дій, суд вважає за доцільне конфіскувати їх.

Будь-яких інших постанов про визнання предметів чи документів речовими доказами у цьому кримінальному провадженні суду надано не було. Саме тому, суд позбавлений можливості виконати вимоги статті 100 КПК.

Крім того, прокурор під час виступу у судових дебатах здійснив посилання на доцільність скасування арештів, накладених на речові докази під час досудового розслідування. Поряд з тим, жодного процесуального рішення про накладення відповідних арештів, суду надано не було, а тому суд позбавлений можливості вирішити зазначене питання.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 368 КПК, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, на кого мають бути покладені процесуальні витрати та в якому розмірі.

Частиною третьою статті 368 КПК визначено, що, якщо обвинувачуються декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з обвинувачених.

Згідно з положеннями частини другої статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

При цьому суд враховує роз'яснення, надані у пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», відповідно до яких у разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування потерпілого стягуються відповідно до частини другої статті 93 КПК з кожного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх вини та майнового стану.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВС від 01.10.2019 у справі № 555/551/17.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне, відповідно до частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати покласти на обвинувачених у рівних частинах.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 2617-VIII), та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років 5 (п'яти) місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023 призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Відповідно до речення другого частини четвертої статті 70, статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_9 до строку остаточного призначеного покарання частково відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 28.03.2023, тобто з 05.12.2023 по день ухвалення цього вироку - 10.04.2025.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня проголошення вироку.

Початок строку відбування додаткового покарання у виді конфіскації майна рахувати з дня набрання вироком суду законної сили.

Згідно з частиною п'ятою статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_9 до строку призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення з 18.11.2022 по 05.12.2023 з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 2617-VIII), та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років 5 (п'яти) місяців позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Початок строку відбування основного та додаткового покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_10 , у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_10 до строку призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення з 12.10.2022 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 2617-VIII), та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Початок строку відбування основного та додаткового покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_11 , у вигляді тримання під вартою - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_11 до строку призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення з 06.05.2021 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув'язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_13 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 2617-VIII), та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить йому на праві приватної власності.

Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Початок строку додаткового покарання у виді конфіскації майна рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_13 , у вигляді домашнього арешту цілодобово - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини сьомої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_13 у строк покарання строк перебування під домашнім арештом з 26.12.2023 по 13.01.2025 та з 06.03.2025 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 3 (три) дні цілодобового домашнього арешту за 1 (один) день позбавлення волі.

Визнати ОСОБА_12 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27 частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України (в редакції Закону № 2617-VIII), та призначити покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Згідно з частиною четвертою статті 70 Кримінального кодексу України шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2022 призначити ОСОБА_12 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до речення другого частини четвертої статті 70, статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_12 до строку остаточного призначеного покарання частково відбуте покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27.10.2022, тобто з 27.10.2022 по день ухвалення цього вироку - 10.04.2025.

Початок строку відбування покарання рахувати з дня проголошення вироку.

Стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 в рівних частинах на користь держави 42390 (сорок дві тисячі триста дев'яносто) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки витрат на залучення експертів.

Стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 солідарно на користь:

- ОСОБА_18 66372 (шістдесят шість тисяч триста сімдесят дві) гривні матеріальної шкоди;

- ОСОБА_23 24896 (двадцять чотири тисячі вісімсот дев'яносто шість) гривень матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 солідарно на користь:

- ОСОБА_24 176900 (сто сімдесят шість тисяч дев'ятсот) гривень матеріальної шкоди;

- ОСОБА_27 19950 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень матеріальної шкоди.

Речові докази, а саме мобільні телефони марки «Samsung» ІМЕІ1: НОМЕР_36 , ІМЕІ2: НОМЕР_37 та марки «Nomi» ІМЕІ1: НОМЕР_38 , ІМЕІ2: НОМЕР_39 з сім-картою № НОМЕР_40 , які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, - конфіскувати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженими, які утримуються під вартою, - в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: