79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
31.03.2025 Справа № 914/2665/24
За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Фід», Львівська обл., с. Варяж
до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ», м. Львів
про:розірвання договору, повернення сплачених грошових коштів, стягнення інфляційних втрат та 3% річних
Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Зусько І.С.
Представники сторін:
від позивача:Джох Р.В. - адвокат;
від відповідача:Ботвінцев Г.А. - адвокат.
ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Фід» (надалі - Позивач, ТОВ «Еко-Фід») звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Галич-ІФ» (надалі - Відповідач, ТОВ Агро-Галич-ІФ») про розірвання договору, повернення сплачених грошових коштів, стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою від 31.10.2024 суд залишив позовну заяву без руху та встановив заявникові строк для усунення недоліків позову.
Представником позивача подано до суду заяву вх. №27163/24 від 11.11.2024, якою він усунув недоліки позову, визначені ухвалою від 31.10.2024.
Ухвалою від 12.11.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 09.12.2024.
Ухвалою від 09.12.2024 відкладено підготовче засідання на 13.01.2025.
У підготовчому засіданні 13.01.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Ухвалою від 13.01.2025 відкладено підготовче засідання на 27.01.2025.
Ухвалою від 27.01.2025 витребувано у ГУ ДПС у Львівській області інформацію та докази, підготовче засідання у справі відкладено на 17.02.2025.
17.02.2025 у підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 06.03.2025.
Ухвалою від 06.03.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 31.03.2025.
У судове засідання 31.03.2025 представник позивача з'явився, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача взяв участь у судовому засіданні 31.03.2025 у режимі відеоконференції, просив відмовити у задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позов обґрунтовано тим, що 08.12.2021 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено Договір поставки №08/12/2021, згідно із яким відповідач зобов'язався поставити і передати у власність позивачу зернові, масличні культури та похідні від них, а позивач зобов'язався прийняти товар і оплатити його.
Як стверджує позивач, він належним чином виконав свої зобов'язання за договором та оплатив товар на суму у розмірі 1'520'000,00 грн. Разом з цим, відповідач не виконав свого обов'язку щодо поставки товару.
Зважаючи на це, позивач просить суд:
- розірвати Договір поставки №08/12/2021 від 08.12.2021;
- стягнути із відповідача 2'250'012,63 грн., з яких 1'520'000,00 грн. сплачені грошові кошти, 605'181,82 грн. інфляційні втрати, 124'830,81 грн. 3% річних.
Аргументи відповідача.
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у нього відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем за Договором №08/12/2021 від 08.12.2021, адже ТОВ «Агро-Галич-ІФ» виконало свої обов'язки щодо поставки позивачу сої.
Як зазначив представник відповідач товар було поставлено в грудні 2021 року і на підтвердження поставки цього товару ТОВ «Агро-Галич-ІФ» 20.01.2022 надіслало позивачу видаткову накладну №38 від 09.12.2021 і скан-копію Договору №08/12/2021 від 08.12.2021. Проте, відповідні документи не були підписані ТОВ «Еко-Фід». Окрім цього, 20.01.2022 відповідач зареєстрував у ЄРПН податкову накладну за №9422754060 на весь поставлений об'єм сої (100 т) і суму податкового кредиту позивачем відображено в його податкових деклараціях
Після поставки товару від позивача не надходило жодних претензій щодо якості чи об'єму придбаної сої. Крім цього, він не заявляв будь-яким вимог щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язання з поставки, а лише звернувся до суду із цим позовом більше ніж через два з половиною роки після виконання відповідачем свого обов'язку.
Зважаючи на це, відповідач переконаний, що позов спрямований на одержання позивачем неправомірної вигоди.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
09.12.2021 ТОВ «Агро-Галич-ІФ», як постачальник, виставило ТОВ «Еко-Фід», як покупцю, Рахунок на оплату №28 на загальну суму 1' 520' 000,00 грн., у т.ч. ПДВ у розмірі 186' 666,67 грн. Вказаний рахунок виставлено за товар із найменуванням «Соя нестандартна» в кількості 100 т (Т.1; а.с.13, 100).
Позивач оплатив цей рахунок, що підтверджується платіжними інструкціями №181 від 19.01.2022 на суму 1'000'000,00 грн. та №182 від 20.01.2022 на суму 520' 000,00 грн. У призначенні платежу позивач вказав про оплату рахунку №28 від 09.12.2021 (Т.1; а.с. 14-15).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було сформовано видаткову накладну №38 від 09.12.2021 на поставку позивачу сої нестандартної у кількості 100 т вартістю 1'520'000,00 грн. (Т.1; а.с. 103), а також підготовлено проєкт Договору поставки №08/12/2021 від 08.12.2021 та Специфікації до нього (Т.1; а.с. 106-109). Вказані документи відповідач 20.01.2022 направив на електронну пошту ТОВ «Еко-Фід»: shtender@meta.ua, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Т.1; а.с. 23-24; 102-109; 116-121).
Позивач не проставляв свого підпису та печатки на жодному із перелічених вище документів. Хоча Договір поставки №08/12/2021 від 08.12.2021 залишився непідписаним зі сторони позивача, примірник цього договору останній долучив до позовної заяви на підтвердження існування договірних відносин між сторонами (Т.1; а.с. 10-12).
Також судом встановлено, що відповідач здійснив нарахування податкових зобов'язань у зв'язку із поставкою товару позивачу. Так, 20.01.2022 ним було зареєстровано у ЄРПН податкову накладну №5 від 09.12.2021 на суму 1'520'000,00 грн., у тому числі 186'666,67 грн. ПДВ, відобразивши у ній інформацію про поставку ТОВ «Еко-Фід» сої нестандартної у кількості 100 т (Т.1; а.с. 135-136). Факт такої реєстрації підтверджується квитанцією за номером 9422754060 (Т.1; а.с. 134).
У свою чергу, позивач 24.08.2022 подав до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №9164666695 за лютий 2022 року, яким до складу податкового кредиту включив податкову накладну за грудень 2021 року на суму ПДВ 186'666,67 грн. по контрагенту ТОВ «Агро-Галич-ІФ». Вказану суму податкового кредиту враховано при визначенні розрахунків з бюджетом згідно з нормами статті 200 Податкового кодексу України.
Зазначені обставини підтверджуються відповіддю ГУ ДПС у Львівській області №4804/6/13-01-04-07-12 від 14.02.2025 (Т. 1; а.с. 215-216), яка надана на виконання ухвали суду від 27.01.2025 у справі №914/2665/24 про витребування доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даній справі є вимоги ТОВ «Еко-Фід» про розірвання Договору поставки №08/12/2021 від 08.12.2021 та стягнення з ТОВ «Агро-Галич-ІФ» грошових коштів у зв'язку із невиконанням останнім своїх зобов'язань щодо поставки сої нестандартної в кількості 100т.
Відповідач, в свою чергу, зазначає, що таку було поставлено в першій декаді грудня 2021 року і сторонами документально оформлено цей факт 20.01.2022.
ОЦІНКА СУДУ.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем щодо поставки (купівлі-продажу) сої нестандартної.
Як стверджує позивач, між сторонами було укладено у письмовій формі Договір поставки №08/12/2021 від 08.12.2021. У той же час, відповідач вказує про непідписання позивачем цього договору.
Надаючи оцінку відповідним доводам, суд зазначає, що у матеріалах справи наявний примірник Договору поставки №08/12/2021 від 08.12.2021, який надали обидві сторони. На вказаному примірнику проставлені лише підпис та печатка відповідача. Позивач не затверджував відповідного договору шляхом проставлення власного підпису та печатки.
Пунктом 8.3 цього Договору передбачено, що він вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, що випливають із договору.
Зважаючи на наведені умови договору, а також беручи до уваги викладені вище приписи цивільного законодавства, суд доходить висновку про те, що через відсутність на Договорі поставки №08/12/2021 від 08.12.2021 підпису та печаток обох сторін спору у цій справі відповідний договір не можна вважати укладеним на визначених ним умовах.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про факт подальшого схвалення та виконання сторонами умов цього Договору.
Так, ні рахунок №28 від 09.12.2021, ні платіжні інструкції №181 від 19.01.2022 та №182 від 20.01.2022 про оплату цього рахунку, а також видаткова накладна №38 від 09.12.2021, яка підписана відповідачем не містять посилань на Договір поставки №08/12/2021 від 08.12.2021. Вказане не дає суду підстав дійти висновку, що відповідні документи оформлювалися відповідачем та кошти сплачувалися позивачем в межах правовідносин за Договором №08/12/2021.
Сама по собі наявність вказаного договору у позивача та його подання до суду без проставлення власного підпису не може свідчити про його укладення між сторонами та погодження ними всіх умов, визначених цим договором. Для того, щоб вважати відповідний договір укладеним позивач повинен був вчинити фактичні дії спрямовані на його підписання, засвідчивши тим самим виникнення між сторонами матеріальних відносин та підтвердивши власну волю на вступ у договірні зобов'язання.
На переконання суду, подання позовної заяви із долученням до неї односторонньо підписаного відповідачем договору свідчить лише про реалізацію права особи на захист своїх прав у процесуальному порядку та не може бути розцінена як акцептування пропозиції відповідача укласти договір.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Договір поставки №08/12/2021 від 08.12.2021 є неукладеним, а тому позовна вимога про його розірвання - не підлягає задоволенню.
Разом з тим, факт неукладення вказаного вище договору, жодним чином не означає, що в даній справі відсутні між сторонами договірні відносини із поставки сої.
Так, відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За загальним правилом, передбаченим пунктом 1 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Разом з тим, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (частина 1 статті 218 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що виставлений відповідачем рахунок №28 від 09.12.2021 містить інформацію про найменування, кількість та вартість товару, а також про банківський рахунок, на який слід перерахувати грошові кошти. Крім цього, у ньому відображені ідентифікаційні дані кожної зі сторін цієї справи, а позивач визначений у статусі покупця.
Що стосується строку поставки товару, то виходячи із приписів цивільного законодавства України вказана умова не є істотною, оскільки відповідно до частини 1 статті 663 ЦК України якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, він визначається згідно положень статті 530 цього Кодексу (цей строк становить 7 днів з моменту пред'явлення постачальнику вимоги про поставку товару).
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що рахунок №28 від 09.12.2021 слід вважати пропозицією (офертою) до укладення договору поставки, тоді як сплату позивачем вказаного рахунку (платіжні інструкції №181 від 19.01.2022 та №182 від 20.01.2022) - прийняттям такої пропозиції (акцептом).
Як стверджує позивач, відповідач порушив свої зобов'язання та не поставив товар (сою нестандартну в кількості 100т.). Водночас, відповідач заперечує вказані твердження, посилаючись на те, що умови договору фактично було ним виконано 09.12.2021, про що свідчить підписана ним видаткова накладна №38 за вказану дату, яку було направлено позивачу 20.01.2022.
Вирішуючи спір у цій частині, суд зазначає таке.
За загальним правилом, передбаченим статтями 76- 78 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані докази подаються сторонами і суд не може з власної ініціативи збирати докази, що стосуються предмета спору, оскільки це суперечитиме загальним засадам господарського судочинства.
Нормами статті 79 ГПК України закріплено такий стандарт доказування, як вірогідність доказів, котрий полягає в тому, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що принцип змагальності не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови ВПВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови ВПВС від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19).
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Для сторони необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зазначити, що за змістом положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» належним та первинним документом, що підтверджує факт поставки товару є видаткова накладна, підписана обома сторонами.
В даній справі долучена відповідачем видаткова накладна №38 від 09.12.2021 не є підписаною зі сторони позивача, а тому не може вважатися належним доказом поставки товару.
Однак, в практиці Верховного Суду системно впровадженою є правова позиція, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом. А тому, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.
Зокрема, в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, від 26.05.2022 у справі № 910/14900/19, від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 викладено загальний правовий висновок про те, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
В цьому контексті суд зазначає, що за приписами частин 3 та 8 статті 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами і доповненнями (надалі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 ПК України.
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289 зі змінами і доповненнями, визначено, що дані, наведені в податковій звітності, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 ПК України).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.
Крім цього, в постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 (пункт 8.21) Об'єднана палата Касаційного господарського суду висловила правову позицію, що якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ТОВ «Агро-Галич-ІФ» на підтвердження поставки позивачу товару, окрім видаткової накладної №38 від 09.12.2021 із доказами її надіслання позивачу, надало податкову накладну №5 від 09.12.2021, складену на підставі видаткової накладної №38 від 09.12.2021, з доказами її реєстрації в органах ДПС.
Необхідно також зазначити, що в межах підготовчого провадження в даній справі, суд задовольняв клопотання відповідача про витребування доказів та витребував від органів ДПС інформацію і докази щодо відображення ТОВ «Еко-Фід» в своєму податковому обліку спірної господарської операції із ТОВ «Агро-Галич-ІФ».
У відповідь на ухвалу суду від 27.01.2025 ГУ ДПС у Львівській області повідомило, що позивач 24.08.2022 подав до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №9164666695 за лютий 2022 року, яким до складу податкового кредиту включив податкову накладну за грудень 2021 року на суму ПДВ 186'666,67 грн. по контрагенту ТОВ «Агро-Галич-ІФ». Вказану суму податкового кредиту враховано при визначенні розрахунків з бюджетом згідно з нормами статті 200 Податкового кодексу України.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується та обставина, що за фактом поставки сої нестандартної відповідач, окрім видаткової накладної, виписав та зареєстрував податкову накладну. В цей же час, вказану накладну позивач відобразив в своєму податковому обліку та зменшив розмір кредитних зобов'язань на суму ПДВ за цією накладною.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача покликається на те, що ТОВ «Еко_Фід» відобразило в податковому кредиті накладну №5 від 09.12.2021 по першій події, яка мала місце - сплаті коштів відповідачу.
З цього приводу суд зазначає таке.
За змістом пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню;
б) дата відвантаження товарів,
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити, зокрема, як дата складання податкової накладної.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач в січні 2022 року сплатив відповідачу кошти за поставлений товар двома платежами, а саме: (1) 19.01.2022 в сумі 1'000'000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №181, а також (2) 20.01.2022 в сумі 520' 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №182.
В цей же час, відповідач склав не дві податкові накладні на підставі кожного платежу позивача, як першої події, як цього вимагають наведені вище приписи статей 187, 201 ПК України, а єдину податкову накладну №5 від 09.12.2021, дата котрої свідчить, що таку складено на підставі факту поставки товару згідно видаткової накладної №38 від 09.12.2021, яка не підписана позивачем.
Слід зазначити, що позивач відобразив цю податкову накладну в своїй декларації лише 24.08.2022, тобто через 8 місяців після її реєстрації відповідачем в ЄРПН. Протягом цього строку жодних зауважень, щодо неправильності складання податкової накладної ТОВ «Еко-Фід» не висловлювало, хоча вказаному товариству достеменно було відомо, що ця накладна складена за фактом поставки товару, а не фактом сплати коштів.
А тому суд критично оцінює доводи представника позивача, що вказаним товариством було відображено в його податковому обліку виписану відповідачем накладну по факту сплати коштів.
Більше того, суд бере до уваги також ту обставину, що ТОВ «Еко-Фід» сплатив кошти за товар в січні 2022 року. В цей же час позовну заяву в даній справі подав в жовтні 2024 року, тобто майже через 3 роки з моменту сплати коштів. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що протягом вказаного часу позивач звертався до відповідача з листами-вимогами про поставку спірного товару (сої нестандарної). Відсутність звернень щодо непоставки товару протягом такого тривалого строку, який в ділових правовідносинах явно виходить за межі розумності і добросовісності, на думку суду, свідчить про те, що факт поставки спірного товару швидше мав місце ніж протилежне твердження позивача.
Підсумовуючи все викладене вище, беручи до уваги сукупність таких обставин, як:
1) презумпцію того, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей;
2) складання відповідачем податкової накладної №5 від 09.12.2021 по факту поставки спірного товару та реєстрації її в ЄРПН, а також вчинення позивачем таких юридично значимих дій згідно цієї накладної, як її відображення в податковому обліку товариства, а також врахування передбаченої нею суми податкового кредиту при визначенні розрахунків з бюджетом згідно з нормами статті 200 Податкового кодексу України;
3) відсутність будь-яких належних доказів звернень позивача до відповідача з претензіями невиконання останнім свого обов'язку поставити спірний товар,
суд, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», доходить висновку, що доводи відповідача про поставку товару є більш переконливими ніж протилежні доводи позивача.
А тому в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «Агро-Галич-ІФ» коштів слід відмовити повністю.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за подання позову покладається на ТОВ «Еко-Фід».
Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Фід» судовий збір за подання позовної заяви.
3. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Повне рішення складено та підписано 10.04.2025.
Суддя Крупник Р.В.