вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" березня 2025 р. Справа№ 910/3210/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Хрипуна О.О.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Цікра А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 (повний текст складено 26.06.2023)
у справі №910/3210/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсолар"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 11 193 336,61 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсолар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 11 193 336,61 грн., посилаючись на неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 9865/02 від 21.08.2013.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки та трьох процентів річних.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 у справі №910/3210/23 позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсолар" (24710, Вінницька обл., Піщанський р-н., с. Трибусівка, вул. Центральна, 7, ідентифікаційний код 37908677) заборгованість у розмірі 8 980 184 (вісім мільйонів дев'ятсот вісімдесят тисяч сто вісімдесят чотири) грн 24 коп., 3% річних у розмірі 120 344 (сто двадцять тисяч триста сорок чотири) грн 77 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 167 900 (сто шістдесят сім тисяч дев'ятсот) грн 05 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених вимог про стягнення заборгованості та 3% річних, в той же час відмовив у стягненні пені та штрафу, посилаючись на ступень виконання зобов'язання та причини його невиконання у повному обсязі, встановлення наявності розумної необхідності, можливість скористатись наданим статтями 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України правом та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу з відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в задоволеній частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 11, 509, 530Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193Господарського кодексу України, ч.1 ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 19, 92, 129, 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.ст. 2, 7, 13, 73, 74, 86, 202, 236 та параграф 2-4 Глави 6 ГПК України.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Суд не застосував до спірних правовідносин накази Міненерго №140 та №206, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо порядку оплати під час особливого періоду та дії форс-мажорних обставин, не врахував наявність підстав для зменшення 3% річних.
З урахуванням ситуації, в якій опинилась Держава, зважаючи на важливість Гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вважає, що настання обставин непереборної сили унеможливлює стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних в судовому порядку.
Звертає увагу на право суду застосувати своє право на зменшення нарахувань, передбачених ст.625 ЦК України.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 справу №910/3210/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 колегією суддів у визначеному складі прийнято до провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 у справі №910/3210/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, розгляд справи відкладався, у справі оголошувалась перерва останній раз на 17.03.2025.
В судових засіданнях апеляційної інстанції у задоволенні клопотань представника відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду Верховним Судом інших справ відмовлено з підстав необґрунтованості.
Явка представників сторін
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.03.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення в задоволеній частині скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.03.2025 заперечував доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні 17.03.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Позивачем у справі та Державним підприємством «Енергоринок» укладено 21.08.2013 договір №9865/02 купівлі-продажу електричної енергії, що виробляється позивачем.
Позивачем у справі, відповідачем та Державним підприємством «Енергоринок» укладено 30.06.2019 додаткову угоду №174/01 до договору №9865/02 від 21.08.2013, якою змінено покупця електричної енергії та викладено умови договору у новій редакції (змінено статті 1-10 договору статтями 1-8 у новій редакції).
Додатковою угодою № 1240/01/20 від 23.04.2020 позивач та відповідач дійшли згоди статті 1-7 договору викласти у новій редакції, яка фактично повністю відповідає умовам типового договору про купівлю електроенергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП) від 26.04.2019 № 641.
Пунктом 1.1. договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) визначено, що за цим договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП) від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804.
Відповідно до пункту 2.1. договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) сторони визнають свої зобов'язання згідно з законами України "Про ринок електричної енергії", Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачам, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Пунктом 2.3. договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) визначено, що продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за "зеленим" тарифом за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
За умовою пункту 2.5. договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачам на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачам (пункт 3.1 договору №9865/02 в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020).
За правилами пунктів 3.2 та 3.3 договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачам.
Пунктом 10.1 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 641 від 26.04.2019, встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцю із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Відповідно до пункту 10.4 Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 641 від 26.04.2019, після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Пунктом 4.5 договору №9865/02 (в редакції додаткової угоди № 1240/01/20 від 23.04.2020) встановлено обов'язок відповідача купувати у продавця за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію та у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за "зеленим" тарифом електричну енергію.
За умовою пункту 4.6 укладеного сторонами у справі договору відповідач несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня й розмірі 0,1 % від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати.
За твердженням позивача, відповідачем на час звернення до суду не проведено розрахунок у повному обсязі за придбану у позивача електричну енергію у жовтні 2021 та у травні - липні 2022 року.
Відповідно до підписаних представниками сторін у справі актів купівлі-продажу електроенергії від 31.10.2021, від 31.05.2022, від 30.06.2022 та від 31.07.2022 загалом відповідач мав сплатити позивачу 12 940 367,48 грн.
Фактично відповідачем за цими актами перераховано позивачу лише 3 960 183,24 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень відповідача.
Таким чином, відповідачем не сплачено 8 980 184,24 грн.
Відповідачем факт наявності боргу у визначеному позивачем та підтвердженому наявними у матеріалах справи доказами не спростовано, натомість, відповідно до його висновків (викладених на сторінці 5 відзиву) розрахунки за електричну енергію жовтня 2021 року та травня-липня 2022 року ним здійснюються з повним врахуванням положень наказів центрального органу виконавчої влади - Міністерства енергетики України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу електричної енергії, а відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", гарантований покупець електричної енергії (далі - гарантований покупець) - суб'єкт господарювання, що відповідно до цього Закону зобов'язаний купувати електричну енергію у виробників, яким встановлено "зелений" тариф, а також у виробників за аукціонною ціною та виконувати інші функції, визначені законодавством.
Згідно ст. 1 Закону України "Про альтернативні джерела енергії", «зелений» тариф - спеціальний тариф, за яким закуповується електрична енергія, вироблена на об'єктах електроенергетики, зокрема на введених в експлуатацію чергах будівництва електричних станцій (пускових комплексах), з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).
Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено "зелений" тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом затверджується Регулятором. Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу.
Згідно ч. 5 ст. 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що позивачем не враховано особливості регулювання зобов'язань сторін під час дії воєнного стану, зокрема, положення наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії", №206 від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за зеленим тарифом", а також постанову НКРЕКП №332 від 25.02.2022.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Правовідносини у даній справі виникли між сторонами на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, регулювання яких здійснюється положеннями Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про ринок електричної енергії".
Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
За змістом частин другої та третьої статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об'єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об'єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби.
Гарантований покупець зобов'язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за "зеленим" тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.
Купівля-продаж такої електричної енергії за "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до нього здійснюється на підставі двостороннього договору між виробником або споживачем, якому встановлено "зелений" тариф, та гарантованим покупцем. Такий договір укладається на підставі типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Типова форма договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом затверджується Регулятором.
Договір купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом укладається між гарантованим покупцем та виробником або споживачем, які виробляють електричну енергію з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями) на весь строк дії "зеленого" тарифу.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Порядок і строки розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом регулюються Порядком, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок № 641).
Відповідно до пункту 10.1 Порядку №641 до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Якщо надходження оперативних даних щодо обсягу товарної продукції за перші 10 та 20 днів розрахункового місяця від АКО припадає на день здійснення авансового платежу та/або на вихідний день, то оплата платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати здійснюється впродовж двох робочих днів після отримання даних.
Згідно з пунктом 10.4 Порядку №641 після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Таким чином, відповідно до Порядку № 641 позивач має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ним електричну енергію відповідно до укладеного договору, а відповідач зобов'язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один - за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Сторони, підписавши договір, встановили в пункті 3.3 додаткової угоди до нього порядок розрахунків за електричну енергію, відповідно до глави 10 Порядку №641.
Таким чином, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Аналогічні висновки в подібних правовідносинах висловлені Верховним Судом у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.04.2023 у справі №910/15867/21.
У зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України введено воєнний стан указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні". У подальшому указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Тобто, з моменту введення воєнного стану, з урахуванням положень статті 1 Закону України "Про оборону України", в Україні діє особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії, Міністерством енергетики України прийнято наказ "Про розрахунки на ринку електричної енергії" від 28.03.2022 №140 (далі - Наказ №140), відповідно до пп. 1.1.1 якого наказано ДП "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з кошів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641, та з урахуванням таких положень: за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для здійснення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників, зокрема, сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії сонячного випромінювання.
Згідно пп. 1.2 п. 1 Наказу №140 у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1.1.1 - 1.1.5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 цього пункту, а підпункт 1.1.6 цього пункту не застосовується.
У пп. 1.3 п. 1 Наказу №140 визначено, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 цього пункту.
Крім того, відповідно до Законів України "Про ринок електричної енергії", «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні", від 14 березня 2022 року №133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17 травня 2022 року №341 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану Міністерством енергетики України прийнято наказ "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" від 15.06.2022 №206 (далі - Наказ №206).
Наказом Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022, який був чинний до 05.07.2022 та втратив чинність на підставі наказу № 221 від 05.07.2022, ДП "Гарантований покупець" з дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26.04.2019 №641, та з урахуванням таких положень:
за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (пп. 1.1.1 наказу № 140);
у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (п. 1.2 наказу № 140);
за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (п. 1.3 наказу № 140).
Відповідно до наказу №206:
1. Державному підприємству "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - виробники), що мають договірні відносини з Державним підприємством ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, від 26 квітня 2019 року № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 цього наказу.
2. Установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності Державного підприємства "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно до таких показників:
1) сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання;…
6) у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника;
7) у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 цього пункту.
3. Установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку Державного підприємства "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності Державного підприємства "Гарантований покупець") станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.
У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу.
5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та діє протягом періоду дії воєнного стану в Україні.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 по справі №640/10894/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар-Груп" до Міністерства енергетики України про визнання протиправним та скасування Наказу №206 відмовлено.
У вказаній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023 у справі №640/10894/22 зазначено, що Міненерго здійснює нормативно-правове регулювання відносин у електроенергетичному комплексі в особливий період шляхом видання наказів, які мають відповідати вимогам Конституції та законів України, а електроенергетичні підприємства у своїй діяльності в особливий період повинні керуватись прийнятими актами Міненерго. З огляду на викладене, Наказ від 15.06.2022 №206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" прийнятий відповідачем в межах повноважень та з метою забезпечення розрахунків за електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії.
Державна реєстрація оскаржуваного наказу відбулась відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністра юстиції України від 12.04.2005 №34/5.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2022 №172 "Про внесення зміни до пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади" передбачено, що у невідкладних випадках, пов'язаних із введенням в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану, що потребують негайного прийняття рішення, суб'єкт нормотворення може видати відповідний нормативно-правовий акт без узгодження із суб'єктами нормотворення та/або з іншими заінтересованими органами.
Згідно ч. 8 ст. 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.
Відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" центральні органи виконавчої влади та інші державні органи, серед іншого, визначають у відповідній сфері управління, галузі національної економіки можливості щодо задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, національної економіки та забезпечення життєдіяльності населення в умовах особливого періоду.
Приймаючи наказ №206, Міненерго реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме, під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64.
Наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 "Про розрахунки з виробниками за "зеленим" тарифом" був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії.
Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, при вирішенні питання розміру коштів, які підлягають сплаті за поставлену в жовтні 2021, травні-липні 2022 року електричну енергію, необхідно керуватись нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, якими є накази Міненерго №140 та №206, видані відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Накази Міненерго №140 та №206 не вносять зміни до порядку і строків розрахунків за договорами купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом, які регулюються умовами укладеного між сторонами договору та Порядком №641.
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 980 184, 24 грн заборгованості за придбану відповідачем у спірному періоді електричну енергію за "зеленим" тарифом є доведеними, обґрунтованими та відповідачем належним чином та в установленому законом порядку не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Одночасно позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача 120 344,77 грн.3% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
У п. 5.24 постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/6636/21 викладено правовий висновок про те, що ненадходження коштів від інших учасників ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором.
Подібного висновку про застосування ч.2 ст.625 ЦК України дійшов Верховний Суд також у п.25 постанови від 21.12.2021 у справі №910/15364/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 виклала висновок, що зобов'язання зі сплати інфляційних та процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю, а тому вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
На час прийняття оскаржуваного рішення, Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
У даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України, які входять до складу грошового зобов'язання, є акцесорними, додатковими до основного, зобов'язаннями, які залежать від основного зобов'язання і поділяють його долю, а тому вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 120 344,77 грн. 3% річних.
Водночас судом не встановлено жодних підстав для зменшення нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України в порядку ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Відмовляючи в позові в частині стягнення з відповідача 1 464 194,70 грн. пені, 628 612,90 грн. штрафу, місцевий господарський суд виходив з того, що з урахуванням ступеню виконання зобов'язання та причин його невиконання у повному обсязі, встановлення наявності розумної необхідності, може скористатись наданим статтями 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України правом та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу з відповідача. При цьому застосування встановлених статтями 233 та 551 виняткових заходів у даному випадку не призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача 1 464 194,70 грн. пені, 628 612,90 грн. штрафу в апеляційному порядку не оскаржувалось, відповідно в апеляційному порядку не переглядається.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
Доводи апелянта про те, що згідно наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 та від 15.06.2022 №206 в ДП «Гарантований покупець» взагалі немає обов'язку здійснювати повні розрахунки з виробниками електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, колегія суддів визнає безпідставними
оскільки накази № 140 та № 206 закріплюють забезпечення виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з альтернативних джерел мінімальною оплатою, встановленою Міністерством енергетики України) вартості переданої ДП «Гарантований покупець» електричної енергії, однак не звільняють відповідача від обов'язку повного розрахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, згідно яких вбачається наступне.
«Надаючи правову оцінку змісту вказаних наказів, об'єднана палата висновує, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим тарифом" № 206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" № 140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Разом з цим об'єднана палата наголошує на тому, що у відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії") строк виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом визначається виключно згідно з умовами двостороннього договору та Порядку № 641, при цьому розмір коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергії, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у Наказах № 140 та № 206.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства у подібних правовідносинах, навпаки, призводить до стану юридичної невизначеності, суперечливого застосування закону.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)).
Відповідно до Висновку №20 (2017) Консультативної ради європейських суддів - єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності та передбачуваності є невід'ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності; неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію правової невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час, як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права.
Враховуючи наведені у цій постанові висновки, об'єднана палата погоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22 щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, згідно з якими положення Наказу № 206 не змінюють і не припиняють обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку № 641.
Відтак, об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування положень частини восьмої статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", пункту 10.4 Порядку № 641, Наказу № 206, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22.
Оскільки, за висновками об'єднаної палати, положення Наказів № 140 та № 206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за Договором, укладеним з виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію виробника за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП "Гарантований покупець" коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4 Порядку № 641.
Враховуючи викладене, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо ненадання відповідачем розрахунків і доказів відсутності на поточному рахунку коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції, об'єднана палата доходить висновків про відсутність підстав для тлумачення норм Наказу №206 як такого, що змінює чи припиняє обов'язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до чинного законодавства, Порядку № 641 та укладеного між сторонами договору.
Поряд з цим, об'єднана палата звертає увагу на те, що Міністерство енергетики наказом № 136 від 01.04.2024 року скасувало дію Наказу № 206 від 15.06.2022 року, яким встановлювались для ДП "Гарантований покупець" мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.
Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку № 641.
Відтак, висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині наявності у відповідача обов'язку з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206 є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та приписам Наказів № 140 та № 206».
З огляду на викладене, спростовуються і доводи апелянта про не надання судом належної оцінки доводам відповідача щодо порядку оплати під час особливого періоду, оскільки Гарантований покупець здійснює розрахунки по договору з врахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у спірному періоді.
Щодо доводів апелянта про те, що «З урахуванням ситуації, в якій опинилась Держава, зважаючи на важливість Гарантованого покупця для економіки України, беручи до уваги соціальну спрямованість його діяльності, особливо в період дії режиму воєнного стану, вважає, що настання обставин непереборної сили унеможливлює стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань в судовому порядку» колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 617 ЦК України, а також статтею 218 ГК України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 Господарського кодексу та ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні").
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Відповідно до п. 5.2 договору при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків.
Наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства (п5.3 договору).
Відповідно до п.5.4 договору потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв'язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події.
Якщо обставини непереборної сили тривають довше трьох місяців, сторони вирішують питання щодо подальшого виконання цього договору (п.5.5 договору).
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Верховний Суд звертав увагу, що ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про ТПП в Україні").
Згідно ч.1 ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Верховний Суд у постановах від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 та від 17.08.2022 y справі №922/854/21, вказав, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
Водночас, сертифікат ТПП не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21).
Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести:
1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14; п. 44 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Для звільнення себе від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (п. 52 постанови КГС ВС від 04.10.2022 у справі № 927/25/21).
Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 звернув увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).
Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, то в силу приписів ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України не вважаються обставинами непереборної сили, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Однак відповідачем не подано суду доказів на підтвердження обставин непереборної сили, зокрема, відповідного сертифікату про засвідчення відповідних обставин саме за його зверненням до ТПП відповідно до умов договору між сторонами; не подано суду доказів повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин відповідно до умов п. 5.2 договору; не доведено, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами саме укладеного з позивачем договору.
Щодо доводів апелянта про незастосування судом першої інстанції при вирішенні даного спору положень ст. 614 ЦК України, положень ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.ч.1,2 ст.233 ГК України, необхідності зменшення розміру 3% річних до 1 грн, колегія суддів зазначає наступне.
На час прийняття рішення судом першої інстанції, відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/1.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2021 у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір неустойки, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Виходячи з матеріалів справи, враховуючи як те, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, відповідно до статуту відповідача майно підприємства є державною власністю, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України, який передбачає у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, специфіку відносин, що існують на ринку електричної енергії, так і ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, наявність на момент прийняття рішення судом першої інстанції заборгованості, проти сплати якої відповідач заперечував, і яка існувала тривалий період, оцінюючи співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховуючи інтереси обох сторін, досліджуючи обґрунтованість доводів ДП "Гарантований покупець", суд першої інстанції правомірно відмовив у зменшенні суми 3% річних до 1 грн., оскільки це не буде забезпечувати балансу сторін.
За встановлених обставин справи апелянтом (відповідачем) не доведено правомірність вимог про зменшення 3% річних до 1 гривні, оскільки це також не буде забезпечувати балансу сторін.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що судом першої інстанції відмовлено в позові в частині стягнення з відповідача 1 464 194,70 грн. пені, 628 612,90 грн. штрафу, виходячи з того, що з урахуванням ступеню виконання зобов'язання та причин його невиконання у повному обсязі, встановлення наявності розумної необхідності, він може скористатись наданим статтями 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України правом та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу з відповідача. При цьому застосування встановлених статтями 233 та 551 виняткових заходів у даному випадку не призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача 1 464 194,70 грн. пені, 628 612,90 грн. штрафу в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
З огляду на викладене, доводи апелянта (відповідача), викладені в апеляційній скарзі, є ідентичними доводам відзиву на позовну заяву, та не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 у справі №910/3210/23 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду м. Києва від 20.06.2023 у справі №910/3210/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Гарантований покупець".
4. Матеріали справи №910/3210/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 11.04.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді О.О. Хрипун
А.О. Мальченко