вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2025 р. м.Київ Справа№ 911/2233/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 18.03.2025:
від позивача:Рудюк Ю.А.
від відповідача: Чебаненко В.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
на рішення Господарського суду Київської області
від 21.11.2023 (повний текст складено та підписано 16.01.2025)
у справі №911/2233/23 (суддя С.О. Саванчук)
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності
"Укрінтеренерго"
До Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1922/23 від 24.07.2023) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання за публічним договором постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та Комерційною пропозицією від 10.06.2021 №4, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що в силу п. 5.11 договору пеня сплачується за вимогою, яка не була надіслана позивачем, а тому в силу ст. 530 Цивільного кодексу України, у відповідача не настав обов?язок щодо сплати такої. Також, жодних рахунків на оплату боргу - позивачем відповідачу - не виставлялось, у зв?язку з чим у відповідача не виникло простроченого зобов?язання, а тому підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені - також відсутні.
Крім того, відповідач у відзив зазаначав, що наявні обумовлені ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України підстави для зменшення заявлених до стягнення нарахувань, а також відстрочення їх стягнення на 1 рік.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23 позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення пені, 15% річних та інфляційних втрат, задоволено частково, а саме:
- присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" пеню 16304,87 грн. (шістнадцять тисяч триста чотири гривні вісімдесят сім копійок), 15% річних 265141,13 грн. (двісті шістдесят п'ять тисяч сто сорок одна гривня тринадцять копійок), інфляційні втрати 434322,04 грн. (чотириста тридцять чотири тисячі триста двадцять дві гривні чотири копійки) та 10981,09 грн. (десять тисяч дев'ятсот вісімдесят одна гривня дев'ять копійок) судового збору за подання позову.
- у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
- клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення, що міститься у відзиві на позовну заяву задоволено;
- розстрочено виконання рішення у справі № 911/2233/23 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на один рік з дня ухвалення даного рішення суду (до 21 листопада 2024 року) шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" суми, що підлягає стягненню за цим рішенням: 726747,13 грн. (сімсот двадцять шість тисяч сімсот сорок сім гривень тринадцять копійок), протягом одного року, щомісячно, рівними частинами: по 60562,43 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок три копійки), до 21 числа кожного місяця.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23- скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що в силу п. 5.11 договору пеня сплачується за вимогою, яка не була надіслана позивачем, а тому в силу ст. 530 Цивільного кодексу України, у відповідача не настав обов?язок щодо сплати такої. Також, жодних рахунків на оплату боргу - позивачем відповідачу не виставлялось, у зв?язку з чим у відповідача не виникло простроченого зобов?язання, а тому підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені - також відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23- скасувати в частині надання розстрочки та зменшення пені, ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення в оскаржуваній частині порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що:
- відповідач не надав суду доказів звернення до позивача про настання форс-мажорних обставин, а також Відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання спірних зобов'язань за договором;
- останній строк оплати основних грошових зобов'язань за договором сплинув до введення воєнного стану (28.01.2022);
- в матеріалах справи немає ані доказів письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, ані доказів засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Публічного акціонерного товариства "Центренерго" за його зверненням введення воєнного стану як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання товариством зобов'язань за договором між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та Публічним акціонерним товариством «Центренерго» про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", шляхом видачі відповідного сертифіката;
- відповідачем не надано достатніх та належних доказів, які б обґрунтовували та/або підтверджували унеможливлення виконання спірних зобов'язань за договором;
- твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 15 % річних, пені, є помилковим, оскільки саме на споживача - ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО», був покладений обов'язок належним чином виконати умови укладеного Договору;
- підстави для розстрочення виконання рішення суду також відсутні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025, апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2233/23.
12.02.2025 на виконання вказаної ухвали з місцевого господарського суду надійшли матеріали справи №911/2233/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2233/23 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23, судове засідання призначено на 18.03.2025 об 14 год 15 хв.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/2233/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23, об'єднано апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23, в одне апеляційне провадження для спільного розгляду, розгляд справи призначено на 18.03.2025.
03.03.2025 через підсистему «Електронний суд» від Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (адв. Чебаненко В.Л.) надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №911/2233/23 яке призначено на 18.03.2025 об 14 год. 15 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 заяву Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (адв. Чебаненко В.Л.) про участь у судовому засіданні у справі №911/2233/23 яке призначено на 18.03.2025 об 14 год. 15 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 18.03.2025 з'явились представники: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - Рудюк Ю.А. (в залі суду) та Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - Чебаненко В.Л. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду).
Представник відповідача в судовому засіданні 18.03.2025 підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23- скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Відзиви на апеляційні скарги від учасників спору не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
В судовому засіданні 18.03.2025:
- представник Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23- скасувати в частині надання розстрочки та зменшення пені, ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" в повному обсязі; проти доводів апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" - заперечував, просив залишити її без задоволення;
- представник Публічного акціонерного товариства "Центренерго" підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2024 у справі №911/2233/23- скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю; проти доводів апеляційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - заперечував, просив залишити її без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, 27.12.2018 на виконання вимог частини 11 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" розміщено: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; комерційну пропозицію № 4 від 10.06.2021 для постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".
Відповідно до статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", яка кореспондується з умовами, що зазначені в пункті 15.1 Комерційної пропозиції №4 від 10.06.2021, договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, за умови акцептування споживачем умов договору шляхом сплати рахунку за електричну енергію, наданого постачальником. Цей договір діє в частині розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до пункту 7 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Положеннями пункту 6.2.4. ПРРЕЕ встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" вважається дата припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.
17.09.2021 оператор системи розподілу АТ "Харківобленерго" листом № 56к-01/04-6175 повідомив Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про переведення на постачання до постачальника "останньої надії" Публічне акціонерне товариство "Центренерго", копію листа долучено до матеріалів справи).
Між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", яке виконує функції постачальника "останньої надії" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (далі - відповідач, споживач) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Згідно з пунктом 2.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Згідно з пунктом 5.8 договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Умовами комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).
Відповідно до Комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 до договору, остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ, або самостійно (без рахунку) не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду на поточний рахунок постачальника. Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від оператора системи розподілу. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.
Відповідно до пункту 5.10. договору, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційні пропозиції споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної веб-сторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної діяльності постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
На виконання зазначеного договору Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренего" на підставі звітів Акціонерного товариства "Харківобленерго" про спожиту Публічним акціонерним товариством "Центренерго" електричну енергію за період перебування у постачальника "останньої надії" складені акти купівлі-продажу електроенергії за період вересень, листопад, грудень 2021 року та рахунки на оплату, а саме:
- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.09.2021 № 015205 за розрахунковий період вересень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 155937,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021 на суму 778607,23 грн.
Акт та рахунок отримані відповідачем 19.10.2021, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100191279918.
- акт купівлі-продажу електроенергії від 30.11.2021 № 016013 за розрахунковий період листопад 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 446232,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021 на суму 2536147,68 грн.
Акт та рахунок отримані відповідачем 16.12.2022, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100100286720.
- акт купівлі-продажу електроенергії від 31.12.2021 № 016968 за розрахунковий період грудень 2021 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 243784,00 кВт/год. та виставлений рахунок № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 на суму 1616972,46 грн.
Акт та рахунок отриманий відповідачем 21.01.2022, згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100100310370.
Копії вказаних актів купівлі-продажу електроенергії, рахунків на їх оплату та рекомендованих повідомлень про отримання їх відповідачем долучені до матеріалів справи, відповідачем ані отримання цих документів, ані належність зазначених у них відомостей про обсяги спожитої ним електроенергії та її вартість - не заперечуються.
Рахунки № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021, № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021, № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 за спожиту електричну енергію, станом на час звернення позивача з позовом до суду у цій справі, відповідачем оплачені в повному обсязі, згідно з платіжними дорученнями:
- №2448 від 28 жовтня 2021 року на суму 778607,23 грн.;
- №2846 від 30 грудня 2021 року на суму 2536147,68 грн.;
- №181 від 12 січня 2022 року на суму 816972,46 грн.;
- №181 від 21 лютого 2023 року на суму 800000,00 грн.
З огляду на дати отримання відповідачем рахунків та дати їх оплати, відповідачем порушені строки оплати, що встановлені у договорі, у зв'язку з чим позивачем нараховані пеня, 15 % річних та інфляційні втрати, а саме:
- рахунок № 000022927045/19/О09/21800 від 08.10.2021 на суму 778607,23 грн. отриманий відповідачем 19.10.2021 - строк оплати до 26.10.2021 (оплачений відповідачем 28.10.2021 на суму 778607,23 грн.);
- рахунок № 000022927045/19/О11/23385 від 08.12.2021 на суму 2536147,68 грн. отриманий відповідачем 16.12.2022 - строк оплати до 23.12.2021 (оплачений відповідачем 30.12.2021 на суму 2536147,68 грн.);
- рахунок № 000022927045/19/О12/24408 від 12.01.2022 на суму 1616972,46 грн. отриманий відповідачем 21.01.2022 - строк оплати до 28.01.2022 (оплачений відповідачем 12.01.2022 на суму 816972,46 грн., 21.02.2023 на суму 800000,00 грн.).
Відповідно до умов пункту 5.10. договору та оцінки наданих суду доказів, вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про правильність визначення позивачем періодів прострочення виконання відповідачем спірних грошових зобов'язань за договором.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як визначено у частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, за умовами пункту 5.11. договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.
Згідно з комерційною пропозицією № 4 від 10.06.2021 до договору, за внесення, передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов'язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.
Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника.
При цьому, у розділі "Відповідальність сторін" комерційної пропозиції № 4 від 10.06.2021 до договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання або неналежне виконання зобов'язання припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивачем нарахована пеня у розмірі 32609,73 грн.
Здійснивши перевірку розрахунку суми пені щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаний розрахунок є арифметично правильним та обгрунтованим, у зв?язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є законними та обгрунтованими і правомірно задоволені судом першої інстанції.
Доводи скаржника (відповідача) про те, що відповідно до пункту 6.1. Комерційної пропозиції (додаток №1 до договору) пеня сплачується споживачем на підставі рахунку, якого позивач відповідачу не виставляв, відтак, відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, до вчинення таких дій з боку кредитора, боржник не може виконати свого обов'язку, отже, до надання позивачем такого рахунку, зобов'язання відповідача зі сплати пені не виникає- судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, з огляду на наступне.
За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти, що підлягають оплаті боржником, відтак, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція з вказаного питання є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19, у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19).
Відтак, з огляду на встановлений пунктом 5.11. договору про постачання електричної енергії, пунктом 6.1. Комерційної пропозиції (додаток №1 до договору) порядок нарахування пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пеня у спірних правовідносинах сторін підлягає нарахуванню за увесь період прострочення грошового зобов'язання за договором та, зважаючи на вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції про правильність розрахунку пені, що здійснений позивачем, позовна вимога про стягнення пені є обгрунтованою і правильний розмір пені, за відповідний період, відповідає визначеному позивачем розміру - 32609,73 грн. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником (відповідачем) в апеляційній скарзі.
Позивачем також заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача за період прострочення грошового зобов'язання за договором 265141,13 грн 15% річних та 434322,04 грн інфляційних втрат.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 7.4. розділу 7 Комерційної пропозиції від 10.06.2021 № 4, яка є додатком № 1 договору про постачання електричної енергії, споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
Відтак, сторони у договорі передбачили інший розмір процентів за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зокрема - 15% річних.
Здійснивши перевірку розрахунку відсотків річних щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов про правильність визначення позивачем періоду нарахування та арифметичне здійснення розрахунку та, відповідно, висновку про наявність підстав для повного задоволення цих позовних вимог у заявлених позивачем розмірах: 265141,13 грн 15% річних та 434322,04 грн інфляційних втрат. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником (відповідачем) в апеляційній скарзі.
Відповідач зазначав, що порушення ним грошових зобов'язань за договором сталось не з його вини та спричинене обставинами, які не залежали від відповідача, у зв'язку із чим заявив про зменшення розміру інфляційних втрат та процентів річних на 99%.
Відповідач звертав увагу на те, що він здійснює свою господарську діяльність у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії.
Зважаючи на клопотання відповідача про зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних на 99%, судом першої інстанції вірно враховано, що сплата відсотків річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Право господарського суду зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, безпосередньо визначається дефініціями частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Зважаючи на вказану правову природу заявлених позовних позовних вимог: інфляційні втрати та проценти річних, а також погодження розміру процентів річних договором між сторонами, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність обумовлених законом підстав для їх зменшення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновків про те, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
У свою чергу, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю також інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, суд бере до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Судом першої інстанції вірно враховано, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак, законодавець передбачив можливість незастосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Також, відповідач заявив у відзиві на позов про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, що надасть змогу відповідачу частину зароблених коштів направити на ремонт та відновлення інфраструктури задля того, щоб запустити всі енергоблоки на ТЕС та виробляти більше електричної енергії та мати можливість сплачувати поступово заборгованість.
З урахуванням того, що основне грошове зобов'язання за договором про постачання електричної енергії відповідач виконав у повному обсязі ще до звернення позивача з позовом до суду, зважаючи на те, що відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання забезпечене повним задоволенням позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 15 % річних, відсутності доказів наявності збитків позивача у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем основного грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії, а також зважаючи на майновий стан боржника, що погіршений частими масованими ракетними ударами російських військ по енергетичній інфраструктурі України, зокрема, підприємствам відповідача, беручи до уваги, що відповідач здійснює свою господарську діяльність у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки - пені на 50 % та стягнення з відповідача, відповідно, 16304,87 грн пені. Доводи скаржника (позивача) в цій частині щодо безпідставності зменшення розміру пені не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, і судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані.
Відповідачем також заявлено про звільнення його від відповідальності у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин, що обґрунтоване фактом військової агресії Російської Федерації, що, на думку відповідача, підтверджувалося листом Торгово-Промислової Палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на всій території України з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який продовжений станом на час розгляду справи.
У зв'язку із цим, судом апеляційної інстанції також враховано, що листом від 28.02.2022 Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, однак, відповідач не надав доказів звернення до позивача про настання форс-мажорних обставин, а також відповідач не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання спірних зобов'язань за договором, як встановлено судом вище, останній строк оплати основних грошових зобов'язань за договором сплинув до введення воєнного стану (28.01.2022).
Отже, в матеріалах справи докази письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини - відсутні, а також докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Публічного акціонерного товариства "Центренерго" за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання товариством зобов'язань за договором між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", шляхом видачі відповідного сертифіката - також відсутні.
У питанні щодо звільнення сторони від відповідальності в силу форс-мажорних обставин, Верховним Судом сформовані сталі висновки щодо застосування відповідних норм права.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Також, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17.
Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Зокрема, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до пункту 12.1. договору про постачання електричної енергії, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Згідно з пунктом 12.4. договору про постачання електричної енергії, сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства.
За пунктом 12.5. договору про постачання електричної енергії, виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від оплати постачальнику послуг, які були надані до їх виникнення.
Зважаючи на все вищевикладене, з урахуванням умов, що погоджені сторонами у пунктах 12.4., 12.5. договору про постачання електричної енергії, того, що позовні вимоги у даній справі складають нарахування за несвоєчасне виконання основного грошового зобов'язання за договором, строк оплати якого настав до заявлених форс-мажорних обставин - введення воєнного стану, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах сторін, а, відтак, про відсутність підстав для застосування їх наслідків.
Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником (відповідачем) в апеляційній скарзі.
Також, суд першої інстанції з урахуванням вищенаведених підстав та з огляду на усні пояснення представника позивача (протокол судового засідання 21.11.2023) про те, що позивач не заперечує розстрочення виконання рішення на 1 рік рівними частинами, з урахуванням інтересів позивача, який заперечив повне відстрочення виконання рішення складністю свого фінансового становища у фінансово-економічних умовах, спричинених воєнними діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії, дійшов висновку про наявність підстав для врахування позицій та інтересів обох сторін та наявність підстав для розстрочення виконання рішення на 1 рік рівними частинами.
Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції щодо розстрочення виконання рішення у справі № 911/2233/23 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на один рік з дня ухвалення даного рішення суду (до 21 листопада 2024 року) шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" суми, що підлягає стягненню за цим рішенням: 726747,13 грн. (сімсот двадцять шість тисяч сімсот сорок сім гривень тринадцять копійок), протягом одного року, щомісячно, рівними частинами: по 60562,43 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок три копійки), до 21 числа кожного місяця, - суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає їх помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Необхідною умовою задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання справедливого балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілоїсторони";
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Тобто розстрочення (відстрочення) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення суду. Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
У зв'язку з тим, що розстрочення виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача, з метою вирішення питання про наявність підстав та строку його надання, суд повинен враховувати виняткові підстави та допустимі межі розстрочення виконання судового рішення.
Дослідивши доводи відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні заяви про розстрочення виконання судового рішення слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (відповідна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).
Фінансове становище відповідачів є результатом їх власної господарської діяльності, в ході якої відповідачі самостійно планують свої видатки та несуть ризики пов'язані із провадженням своєї діяльності.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань (Справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява N 59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява N 18357/91) та інші).
Судом враховано, обставини, на які посилається відповідач, з урахуванням положень статті 239 ГПК України не являються тими виключними обставинами, які є підставою для розстрочки виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання.
Додатково суд апеляційної інстанції враховує, що військова агресія російської федерації проти України та введення в Україні воєнного стану має загальний характер та впливає загалом на економіку держави та на діяльність суб'єктів господарювання. Водночас, у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), а й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання боржниками рішення суду, тобто існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням надзвичайної події (форс-мажорної обставини) та неможливістю виконання стороною рішення суду. В умовах введення воєнного стану сторони по справі знаходяться в однакових економічних умовах та воєнний стан впливає на господарську діяльність не тільки відповідачів а й позивача.
При цьому, зазначення судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, що представник позивача не заперечував проти розстрочення виконання рішення не спростовує обов?язок суду встановити та дослідити обставини, які є підставою для розстрочення.
Враховуючи, що відповідачем не надано доказів існування наявності саме виняткових обставин для розстрочення виконання рішення суду у цій справі, доводи про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, у зв?язку з чим доводи апеляційної скарги позивача в цій частині знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи, у зв??язку з чим рішення суду першої інстанції у наведеній частині підлягає скасуванню.
Усі інші доводи, обгрунтування, посилання враховані судом апеляційної інстанції, проте є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення та розстрочення виконання рішення у справі № 911/2233/23 - підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні клопотання відповідача. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що:
- доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, а саме в частині відсутності підстав для розстрочення виконання рішення суду; в решті доводи апеляційної скарги позивача (щодо пені) - суд апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані;
- доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, - суд апеляційної інстанції відхиляє, як необгрунтовані;
- рішення суду першої інстанції в частині задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення та розстрочення виконання рішення у справі № 911/2233/23 - підлягає скасуванню на підставі ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні клопотання відповідача, у зв?язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню;
- в решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалено у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, у зв?язку з чим апеляційні скарги позивача (щодо пені) та відповідача - відхиляються.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2233/23 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2233/23 в частині задоволення клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення та розстрочення виконання рішення у справі № 911/2233/23 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85, код ЄДРПОУ 19480600) до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, будинок 49, код ЄДРПОУ 22927045) на один рік з дня ухвалення даного рішення суду (до 21 листопада 2024 року) шляхом стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" суми, що підлягає стягненню за цим рішенням: 726747,13 грн. (сімсот двадцять шість тисяч сімсот сорок сім гривень тринадцять копійок), протягом одного року, щомісячно, рівними частинами: по 60562,43 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок три копійки), до 21 числа кожного місяця - скасувати.
3.Ухвалити в скасованій частині нове рішення яким:
У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про розстрочення виконання рішення Господарського суду Київської області протягом одного року, щомісячно, рівними частинами: по 60562,43 грн. (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок три копійки), до 21 числа кожного місяця - відмовити.
4. В решті рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2233/23 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2233/23 в частині стягнення пені - залишити без задоволення.
5. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 у справі №911/2233/23 в оскаржуваній частині - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.11.2023 в оскаржуваній частині - залишити без змін.
6. Судовий збір за подачу апеляційних скарг залишити за скаржниками.
7. Матеріали справи №911/2233/23 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту постанови: 10.04.2025.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга