справа № 759/3440/24 головуючий у суді І інстанції П'ятничук І.В.
провадження № 22-ц/824/3566/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,-
У лютому 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, у якому просила суд:
зняти арешт з невизначеного майна, всього майна ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) реєстраційний номер обтяження 8092505 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, накладений на підставі виконавчого листа №2-815-1 від 23 вересня 2008 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва.
В обґрунтування позову зазначає, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , від якого мали дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина. 07 червня 2005 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Подуфаловій О.Й., ОСОБА_4 , ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла донька позивачки ОСОБА_4 . Оформлюючи право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 у 2023 році позивачка дізналась, що на майно ОСОБА_4 . Відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було накладено арешт.
Вказала, що 18 травня 2023 року позивачка звернулась до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції ( м. Київ) з заявою про скасування арешту, однак листом від 13 липня 2023 року їй було відмовлено у знятті арешту, оскільки відсутні правові підстави.
Наявність арешту на нерухоме майно обмежує позивача в реалізації спадкових прав, враховуючи відсутність інших способів захисту порушеного права на спадкове майно, остання змушена звернутись за захистом порушених прав до суду.
У відзиві на позовну заяву від 15 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко В.О. заперечив проти задоволення позову. Вказав, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2008 року у справі №2-815-1/08 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 201 710,00 грн. Наразі в примусовому порядку виконання судового рішення з ОСОБА_4 державним виконавцем було стягнуто лише 1 573,00 грн, тобто залишок боргу складає 200 137,00 грн.
Після смерті ОСОБА_4 , мати боржника (позивачка) ОСОБА_3 та її сестра ОСОБА_7 не повідомили кредитора (відповідача) про відкриття спадщини, як була зобов'язана зробити відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України.
При цьому, до позивачки, з прийняттям спадщини за ОСОБА_4 , перейшов і її обов'язок з погашення заборгованості в сумі 200 137,00 грн. Коли спадкоємці боржниці виконають свої зобов'язання з погашення на користь відповідача заборгованості, останній самостійно вживе заходів із зняття арешту.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року позов задоволено. Знято арешт з невизначеного майна, всього майна ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) реєстраційний номер обтяження 8092505 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, накладений на підставі виконавчого листа №2-815-1 від 23 вересня 2008 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, що зареєстрований 20 жовтня 2008 року за №8092505 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко Віталій Олексійович 23 жовтня 2024 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та їх невідповідність фактичним обставинам справи.
На переконання апелянта, суд помилково визнав встановленим, що виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання, а отже, державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку. Відмова ВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України позивачці у скасуванні арешту була обґрунтована зовсім іншою підставою: не «знищенням виконавчого провадження», а тим, що Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає скасування заходів примусового виконання у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави смерті боржника.
Місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка не містить такої підстави для скасування заходів примусового виконання, як смерть боржника.
При цьому, суд не послався на жодну іншу норму законодавства України, яка б передбачала таку підставу. При цьому, норми Закону України «Про виконавче провадження» поширюють свою дію не тільки на виконавців, але й на суд, який також мав правильно застосувати ст.59 зазначеного Закону.
Таким чином, суд безпідставно дійшов до висновку про зняття арешту з майна боржниці, тим самим створив безперешкодну можливість для позивачки здійснити фраудаторний правочин, відчуживши спірне майно на користь інших осіб, та ніколи не виконати свій обов'язок погасити борг перед позивачем відповідно до ст. 1218 ЦК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
27 листопада 2024 року ОСОБА_3 подала відзив, у якому заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зауважила, що з 2015 року і до смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач не вживав заходи щодо стягнення боргу із боржника та підставі наявного виконавчого листа.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
24 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко В.О. подав додаткові пояснення, у яких підтримав доводи апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Оплачко Віталій Олексійович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судове засідання ОСОБА_3 не з'явилася, 18 лютого 2025 року подала заяву про розгляд справи без її участі.
У судове засідання інші учасники справи не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_3 та її доньки ОСОБА_4 , ОСОБА_6 є співвласницями домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (по 1/3 частці) на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 07 червня 2005 року державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить актовий запис №23595 Київського відділу державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ).
Відповідно до постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л.І. від 21 листопада 2023 року позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , було накладено арешт на заборону відчуження нерухомого майна та відсутністю реєстрації права власності на 1/3 частину будинку.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27 грудня 2023 року на підставі виконавчого листа №2-815-1, виданого 23 вересня 2008 року Святошинським районним судом м. Києва, накладено арешт на все майно, невизначене майно, що належить ОСОБА_8 , який було зареєстровано 20 жовтня 2008 року за №8092505 реєстратором ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Заявник: Відділ ДВС Святошинського районного управління юстиції у місті Києві; додаткові дані: стягнення боргу на користь ОСОБА_1
18 травня 2023 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про скасування арешту накладеного на підставі виконавчого листа №2-815-1 виданого 23 вересня 2008 року Святошинським районним судом м. Києва в зв'язку з закінченням виконавчого провадження в зв'язку зі смертю боржника.
Листом від 13 липня 2023 року Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) позивачу було повідомлено, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_5 по виконанню виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва №2-815-1 від 23 вересня 2008 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 201 710,00 грн. 28 серпня 2012 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку із відсутністю майна боржника. Крім того, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження НОМЕР_4 по виконанню виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва №2-815-1 від 23 вересня 2008 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 200 137,00 грн. 27 травня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку із відсутністю майна боржника. Законом України «Про виконавче провадження» скасування заходів примусового виконання у разі повернення виконавчого документу стягувачу з вищезазначеної підстави не передбачено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання, отже державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку. Крім того, арешт на спадкове майно було накладено органом виконавчої служби у 2008 році, на даний час виконавчі провадження завершені, однак, арешт, накладений на майно боржника, знято не було, що на теперішній час перешкоджає позивачу в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті її доньки.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України «Захист права власності».
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. При цьому у ній не зазначено таких випадків, як повернення виконавчого листа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника (за якою у цій справі виконавчий документ повернуто стягувачу 27 травня 2015 року у ВП НОМЕР_4).
Згідно із частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Знищення виконавчого провадження, на що послався місцевий суд в оскаржуваному рішенні, також не є підставою для зняття арешту з майна. Більш того, у цій справі відсутні відомості про знищення виконавчих проваджень ВП НОМЕР_4 або ВП НОМЕР_5.
В той же час, частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому за правилами частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника. Разом з тим, необхідно враховувати, що оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Отже, правовідносини, що виникли між кредитодавцем та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника.
Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд не звернув увагу, що позивачка не повідомляла ОСОБА_1 про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 у відповідності до вимог ч.1 ст. 1281 ЦК України. В той час як матеріали справи свідчать про її обізнаність про наявність у доньки невиконаного грошового зобов'язання перед відповідачем, що у тому числі стало підставою для нереєстрації ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на 1/3 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що у липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 як спадкоємців ОСОБА_4 про стягнення коштів. Провадження у справі №759/13947/24 відкрито 15 липня 2024 року, рішення по суті спору наразі не ухвалено.
За встановлених вище обставин, колегія суддів вважає, що у зв'язку з пред'явленням ОСОБА_1 позову до спадкоємців кредитора, невжиття у справі №759/13947/24 заходів забезпечення позову (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень станом на дату прийняття постанови), явно недобросовісною поведінкою спадкоємців щодо неповідомлення кредиторів ОСОБА_4 про її смерть, а також тривале ухилення боржника від виконання рішення суду, висновок місцевого суду про наявність підстав для зняття арешту зі спірного майна є передчасним.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з ОСОБА_3 належить стягнути на користь апелянта судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова