Справа № 758/2527/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2581/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
03 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України у кримінальному провадженні № 12024100070002654 від 02.12.2024,
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року задоволено клопотання слідчого СВ УП в метрополітені ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 , погодженого прокурором Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_9 , про застосування відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду, на строк 60 днів, тобто до 19 квітня 2025 року включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатись із місця проживання а саме: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора та/або суду, крім випадку слідування до укриття під час повітряної тривоги у м.Києві;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого задовольнити частково та застосувати до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя не врахував, що вказані у клопотанні ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду клопотання.
Апелянт наголошує на тому, що слідчий суддя мав всі достатні підстави застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, з огляду на те, що підозрюваний має постійне місце реєстрації та проживання, міцні соціальні зв'язки, проживає з батьками пенсіонерами, які потребують його фінансової та фізичної допомоги, у зв'язку з їх хворобами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали свою апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З урахуванням наведеного, оскільки клопотання слідчого розглянуто слідчим суддею 21.02.2025 за участю підозрюваного та його захисника, проте копію повного тексту оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 отримав 04.03.2025, а апеляційну скаргу його захисником подано до суду 05.03.2025, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у провадженні СВ УП в метрополітені ГУ НП у м. Києві перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100070002654 від 02.12.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.
19.02.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 201-2 КК України.
21.02.2025 ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва відносно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду, на строк 60 днів, тобто до 19.04.2025 року включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на ОСОБА_7 строком до 19.04.2025 року обов'язки, передбачені КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду;
- не відлучатись із місця проживання а саме: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора та/або суду, крім випадку слідування до укриття під час повітряної тривоги у м.Києві;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно частин 1, 4 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, прокурор доведе обставини про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але не доведе обставини, про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, що зазначений у клопотанні.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Європейський суд з прав людини під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації», до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.
Особа, обвинувачувана у вчиненні злочину, має бути завжди звільнена до суду, за винятком випадків, коли Держава може довести, що існують «істотні і достатні» причини для обґрунтування безперервного утримання під вартою».
На переконання колегії суддів, вказані вимоги слідчим суддею належним чином дотримані.
Врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , ступінь суспільної небезпеки та його наслідки, суворість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватості, конкретні обставини інкримінованих йому дій та дані про особу підозрюваного, беручи до уваги його вік, міцність соціальних зв'язків, та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку на час розгляду клопотання, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, із покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Дійшовши обґрунтованого висновку про доведеність підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, слідчий суддя виходив з того, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Таким чином, на переконання колегії суддів, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту розгляду справи в суді, є достатньою для застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, як просить орган досудового розслідування.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігти встановленим в ході судового розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дослідив всі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, в повній мірі врахував вимоги статті 194 КПК України та за наявності доведених обставин, які б слугували підставою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 цілодобового домашнього арешту, обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, є формальними та не доведеними доказами, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до встановленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наведені стороною обвинувачення ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не доведені та нічим не підтверджені.
При цьому, доводи апеляційної скарги захисника про те, що підозрюваний має постійне місце реєстрації та проживання, міцні соціальні зв'язки, проживає з батьками пенсіонерами, які потребують його фінансової та фізичної допомоги, у зв'язку з їх хворобами, не спростовують висновки про можливість підозрюваного вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не є достатньою підставою для застосування на даному етапі досудового розслідування відносно нього більш м'яких запобіжних заходів.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали є безпідставними, оскільки ухвала слідчого судді відповідає вимогам ст.ст. 196, 372 КПК України, та містить обґрунтування і мотиви, з яких виходив слідчий суддя при її постановленні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, та задоволення апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити захиснику ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4